Урядовий кур'єр

Газета "Урядовий кур'єр"


Урядовий Кур'єр


Зусилля влади впорядкувати ринок сміття можуть наразитися на запеклий опір чорного бізнесу

В останньому документі йдеться про обов'язкову практику в країнах ЄС щодо сортування та використання зокрема відходів пакувальної тари - шляхом реалізації принципу РВВ: "розширеної відповідальності виробника".
Насамперед виробника пакувальної тари, пива, мінеральної води та безалкогольних напоїв, молочної продукції.

Що заважає впроваджувати європейський досвід?

В Україні згадані суб'єкти господарювання, серед них ті, кого змусили цього дотримуватися в країнах ЄС, роками не несуть відповідальності за подальшу утилізацію використаної упаковки, в якій міститься їхня продукція.
Натомість, як зазначено в пояснювальній записці до одного з проектів закону "Про упаковку та відходи упаковки", весь тягар напрацювання рішень з цих питань і фінансове забезпечення заходів щодо розділення відходів упаковки перекладено на місцеві бюджети. А оскільки в них немає на це відповідних коштів зокрема на контейнери для сортування, то країна щорічно втрачає вагомий ресурсний потенціал для переробної промисловості. У вигляді паперу і картону - 1,5-1,6 млн тонн, скла - 1,0 млн тонн, полімерів - 0,6 млн тонн тощо. Значна частина цієї цінної сировини потрапляє на майже сім тисяч офіційних сміттєзвалищ, а більшість - на несанкціоновані, стихійні.

Ідеться і про подальше поглиблення гострих екологічних проблем, і про стрімке зменшення земельних площ для їхнього можливого використання в сільгоспвиробництві. Обліку утворення, перероблення та утилізації відходів упаковки як вторинної сировини на державному рівні не проводять.

Вражають цифри з відкритих джерел: на вересень 2016 року загальна площа полігонів твердих відходів та стихійних сміттєзвалищ становила приблизно 7% території України. Тобто понад 43 тис. кв. км. Це площа Данії! І накопичено вже в Україні понад 54 млн куб. м відходів. Рік у рік ця цифра лише збільшується, бо жодного сміттєпереробного заводу в нас не побудували ні до 1991-го, ні після. Запропонувати б, подумав, в оренду на 50-60 років ці запаскуджені землі японцям і китайцям для повернення їх в аграрний сектор з подальшим використанням за призначенням, і через 5-10 років вони, поза сумнівом, почали б відроджуватися і давати їм значні прибутки. І від переробки сміття, і від реалізації сільгосппродукції, вирощеної на місці колишніх звалищ. І народні депутати, і наші високопосадовці, які бували в цих країнах, знають, як дбайливо, по-господарськи там використовують кожний шматочок землі-годувальниці. Чому ж ми не вчимося кращого світового досвіду, не змушуємо і бізнес, і населення своєї країни активно впроваджувати його - і роз'яснювальною роботою, і стимулюючими тарифами, і відчутними штрафами. Жителі Польщі платять приблизно 100 євро на рік за переробку сміття, а в Україні - лише 20-30 гривень. Поляк, який сортує своє сміття, платить значно менше за того, хто не сортує. Такий самий принцип і в Чехії. У Німеччині звалища давно й успішно перетворюють на родючі землі.

Буде політична воля - будуть і ОРВВ

Наприкінці минулого року зажевріла нарешті чергова маленька надія на поліпшення справ в Україні щодо поводження з усіма видами відходів: уряд затвердив довгоочікувану національну стратегію. Основним її напрямом визначено запровадження принципів циклічної економіки та РВВ. Цей європейський досвід, що заохочує бізнес до мінімізації утворення відходів та зацікавленості в їхній переробці, працює у 26 країнах ЄС.

"Компанії - члени асоціації, - йдеться у відкритому листі Європейської Бізнес Асоціації, - позитивно оцінюють та підтримують зусилля Кабінету Міністрів України у формуванні законодавчої та нормативно-правової бази у сфері поводження з відходами відповідно до європейських стандартів та сподіваються, що РВВ, яка базується на розділенні ТПВ, і надалі буде визначена у стратегії як головний метод поводження з побутовими відходами в Україні".

А в одному з нещодавніх повідомлень прес-служби Європейської Бізнес Асоціації чітко і дохідливо викладено суть цього досвіду і те, як система РВВ має запрацювати у нас. Нині виробник відповідає лише за виробництво, дизайн, пакування та продаж. РВВ передбачає повну відповідальність виробника за те, що він випустив на ринок, зокрема збирання, повторне використання/переробку чи утилізацію упаковки. Для цього важливі розділення та сортування сміття. Це перший і обов'язковий крок до цивілізованого поводження з відходами. Для оптимізації роботи виробники можуть об'єднуватися та створювати організації РВВ.

До речі, в Польщі та Чехії цим вони займаються безпосередньо і навіть без сортування сміття. Маю на увазі виробників пива та мінеральної води у скляній пляшці. Цю тару, вартість якої входить у вартість товару, можете здати у будь-якому продовольчому магазині, як це я робив торік восени у Кракові, а два тижні тому в Празі. Ви можете просто віддати пляшки продавцеві, і вам повернуть за них гроші, або, купуючи знову пиво чи мінералку, вам врахують вартість порожніх пляшок, які ви принесли із собою.

Свого часу, до речі, в Україні така практика діяла, наприклад, у разі купівлі молока, ряжанки чи кефіру в скляній пляшці. Її можна було, попередньо помивши, здати в магазині, отримавши відповідні кошти, чи купити з врахуванням їхньої вартості свіжу молочну продукцію.

Європейський принцип РВВ, який рік тому ми взяли на озброєння, закликавши населення сортувати побутові відходи з 1 січня 2018-го, сприятиме, звичайно, зменшенню ТПВ, що потрапляють на полігони та сміттєзвалища, дасть змогу послабити навантаження на бюджети міст і селищ під час організації вивезення сміття.

А де контейнери для сортування?

Минуло вже півроку з введення в дію конкретної заборонної поправки до ст. 32 Закону "Про відходи", а додаткових сміттєвих баків (контейнерів), схожих на ті, які я недавно сфотографував у Празі, на вулицях столиці України не видно. У системі збирання побутового сміття, його логістиці нічого не змінилося. Принаймні на київському Печерську. Сміттєві пакети зі скляними та поліетиленовими пляшками, які наша сім'я завжди відкладала окремо, і далі кидаю в бак для загальних відходів. Відбувається те, що прогнозував Остап Семерак, міністр екології та природних ресурсів, наприкінці минулого року в інтерв'ю "Дзеркалу тижня": "Жодне місто в Україні не готове сортувати сміття. Хоч би тому, що немає контейнерів для такого сортування. Наприклад, тільки в Одесі їх потрібно близько 50 тисяч штук. Щоб сортування сміття стало доступним кожному українцеві, треба, по-перше, купити дуже багато контейнерів, на що в бюджеті немає коштів. По-друге, налагодити вивезення та досортування вторсировини. Але тариф робить цей процес збитковим".

Парламент уже готується дати задній хід: один зі сміттєвих законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, передбачає можливість перенести на рік термін заборони в Україні захоронення неутилізованих побутових відходів. "Ми не підтримуємо такого перенесення", - зауважив пан Семерак і висловив сподівання, що профільне міністерство (Мінрегіонбуд) активізує роботу з виконання Закону України "Про відходи". Його, до речі, було ухвалено ще у березні 1998-го. Але він залишається суто декларативним досі. Про нього згадали у 2012 році, коли почались активні дискусії про євроінтеграцію. Тоді внесли поправку про обов'язкове сортування побутового сміття. Удруге предметно повернулися до нього наприкінці минулого року, коли ст. 32 закону треба було доповнили європейською нормою про заборону з 1 січня 2018 року вивезення на сміттєзвалища несортованих відходів, їхнє обов'язкове розділення і переробку.

Є серед кількох законопроектів про побутові відходи, які після літніх канікул можуть пролобіювати 170 народних депутатів - власників майже 1500 підприємств (з яких ми почали розмову), й такі, що пропонують відтермінувати норму про заборону захоронення неутилізованого сміття і відходів упаковки з 1 січня 2018-го до 1 січня... 2025 року. Тобто, по суті, поставити хрест на Законі України "Про відходи", який не виконують 20 років!Потужності для переробки вторсировини є, завантажуйте їх!

Один з аргументів ініціаторів відтермінування закону, який взагалі ще не почав працювати, - в Україні немає потужностей для переробки того, що може бути сировиною після обов'язкового сортування сміття. Тому, мовляв, понад 93% відходів вивозять на сміттєзвалища і лише 4,18% відсортовують. Такі опоненти відверто брешуть, бо факти говорять про інше.

Європейська Бізнес Асоціація, яка прагне допомогти Україні вилізти нарешті із побутового сміття, нещодавно оприлюднила переконливі докази. 10 липня 2018-го їх опублікувала "Європейська правда". В Україні, стверджує ЄБА, "працює 15 заводів з переробки скла, 15 - паперу, 16 - металу, 19 - ПЕТ, 36 - з переробки вторинних полімерів. Їхня завантаженість не повна. Наприклад, заводи з переробки паперу мають потужність 1100 тис. тонн сировини, однак переробляють лише 600 тис. тонн. Скла здатні переробити майже 800 тис. тонн, переробляють 350 тис. тонн. Папір та скло навіть імпортують, оскільки, хоч би як це звучало парадоксально, власної сировини не вистачає. Паперу завозять близько 340 тис. тонн, скла - 20 тис. тонн".

Тобто є над чим працювати і центральним органам виконавчої влади, й органам місцевого самоврядування. Головне, щоб відповідні міністерства не прагнули скинути свою частину обов'язків за виконання Закону "Про відходи"на міськради і сільради. А такі настрої у деяких урядових чиновників є навіть в умовах нестачі в країні контейнерів для сортування побутового сміття. Про це можна судити з відповіді заступниці начальника одного з управлінь Мінрегіонбуду, яке наводить сайт "На часі": "Питання того, як збирають, транспортують, сортують та утилізують сміття, належить до зони відповідальності виконавчих органів сільських, селищних і міських рад". Хоч усім зрозуміло, що дефіцит контейнерів - загальнодержавна проблема, розв'язання якої потребує координації зусиль та пошуку інвестицій.
Зрозуміло й те, що без додаткового фінансування для придбання уніфікованого за європейськими стандартами обладнання їм із цими проблемами не впоратися.

Деякі аналітики вважають, що на заваді виконання чинного Закону "Про відходи"може і далі бути кількість органів, відповідальних за поводження з відходами, і значна кількість уже зареєстрованих у парламенті законопроектів, які стосуються сортування, переробки та захоронення побутових відходів.

Ця одна з найгостріших проблем у державі успішно розв'язуватиметься лише за умови, якщо стане для української влади такою самою пріоритетною й амбітною, як і реконструкція та будівництво автомобільних доріг, де буквально за два роки відбулися значні зміни на краще. Шлях до членства в Євросоюзі для нас має пролягати не лише через такі самі автобани, міські та селищні чудові дороги, які за останні десять років побудовані у Польщі та Чехії, а й через цілеспрямований державницький підхід до впровадження досвіду цих країн у політиці поводження з побутовими відходами. Вони ще далекі до тих показників, яких вже досягли країни-лідери в цих питаннях Швейцарія, Німеччина, Швеція, Австрія (переробляється майже 70% відходів), але цього прагнуть. До 2020 року Польща зобов'язалася відправити на переробку не менш як половину твердих побутових відходів. Якщо вона цього досягне, то зможе розраховувати на отримання від Євросоюзу 1,3 мільярда злотих (а це понад 300 мільйонів євро) для розвитку переробної галузі.

І останні три цифри, які не завадило б пам'ятати кожному нашому народному депутатові й держчиновнику, які мали/мають стосунок до посилення тієї катастрофічної ситуації зі сміттям, що утворилась в Україні. Сфера поводження з твердими відходами та переробна індустрія країн ЄС вже перевищує оборот 137 мільярдів євро. Тут задіяно 2 мільйони працівників. Якщо до 2030 року виконають вимоги директив ЄС і перероблятимуть 70% відходів, це дасть змогу створити в межах країн Євросоюзу півмільйона додаткових робочих місць.

У нас, нагадаємо, у 2017 році було відправлено на переробку ледь більш як 4% побутового сміття. Решта - на полігони ТПВ, у придорожні лісопосадки, яри за селом та на інші стихійні сміттєзвалища. Коли ж ми, українці, поважатимемо себе і цінуватимемо свою прекрасну унікальну землю, коли змусимо нарешті себе і владу, яку обираємо, почати рішуче вигрібати сміття із нашого спільного дому?! Чи чекаємо масштабнішої надзвичайної ситуації з більшими людськими втратами, ніж відбулася два роки тому на грибовицькому сміттєзвалищі в передмісті Львова?

PS. З огляду на важливість цього питання ми готові надати місце всім зацікавленим сторонам.

Урядовий Кур'єр


Допитливих туристів, які під час відпусток відвідують Полтаву, екскурсоводи зазвичай знайомлять із сімома загальновизнаними чудесами надворсклянського міста: архітектурним ансамблем Круглої площі, Білою альтанкою, Хрестовоздвиженським монастирем, будівлею краєзнавчого музею, Спаською церквою, заповідником "Поле Полтавської битви", будівлею Служби безпеки України. Однак у Полтаві є ще одне диво: ділянка автодороги міжнародного значення Київ - Харків - Довжанський, яка суміщається з проїзними частинами вулиць Київське шосе та Харківське шосе. На такий статус вона претендує тому, що існує разом з розташованими на ній 20-сантиметровими ямами, що значно скорочують термін експлуатації автотранспорту, а ось власник її віртуальний. Від неї всі відхрещуються. Коли постало питання її ремонту, Іван киває на Петра і навпаки.

На прес-конференції Полтавський міський голова Олександр Мамай повідомив журналістів: "У мене на особистому прийомі була літня жіночка з вулиці Київське шосе. Навіть вона знає, що ця дорога належить облавтодору, ми вже давно підписали акти передачі. Тому якщо в нас і буде бажання допомогти облавтодору, то відремонтувати таку трасу для вантажних автомобілів, які курсують з інших міст, коштуватиме, можливо, сотні мільйонів. Якщо в територіальної громади виникне бажання, щоб ми відремонтували трасу і не зробили жодної дороги в місті, тоді й приймемо таке рішення. Але вважаю це неправильним. На сьогодні траса Київ - Харків підпорядкована облавтодору, тобто обласній державній адміністрації".

Така ось відповідь. А за інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, земельні ділянки вздовж вулиць Київське та Харківське шосе перебувають у власності та користуванні Полтавської міської ради.

В обласній службі автодоріг також відмовилися від цієї дороги. "Щоб ми прийняли її на баланс, потрібна постанова Кабінету Міністрів. Такої постанови немає", - сказали її представники. Схожа позиція й Укравтодору, працівники якого стверджують, що суперечливий відрізок державної автотраси обліковується на балансі управління житлово-комунального господарства виконкому Полтавської міської ради. На восьмій сесії Полтавської міськради сьомого скликання 29 листопада 2016 року депутати виступили із пропозицією передати ці ділянки дороги з комунальної власності територіальної громади міста Полтави у державну власність. Але таке рішення має бути затверджено відповідним кабмінівським документом. У Полтавській облдержадміністрації відповіли, що робили все можливе для врегулювання ситуації з ремонтом аварійної ділянки: виступили комунікатором між міською владою та обласною службою автодоріг, постійно нагадували про необхідність проведення ремонту. Оперативно прийняли рішення про відведення землі. "Ми повністю підтримуємо обурення людей. Адміністрація неодноразово зверталася і до Полтавської міськради, і до обласної служби автодоріг для врегулювання ситуації. Але віз і нині там. Дорога зависла в повітрі. Й ремонтувати її ніхто не збирається. У нас, на жаль, таких повноважень немає", - розповів директор департаменту будівництва ОДА Тимофій Голбан.

"Якщо ділянка міжнародної автотраси в Полтаві справді нічия, то в мене є ідея, - зрадів наївний молодий автомобіліст, який і попросив написати про цю оказію з дорогою. - Нехай мені дозволять приватизувати її. Відремонтую і зроблю проїзд нею платним. За проїзд машини братиму, наприклад, 10 гривень. За кілька років поверну те, що в неї вклав, і далі отримуватиму чистий прибуток. Уявляєш, яким стану багатим?!"

А що, ідея слушна.

Урядовий Кур'єр

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины