Газета "Урядовий кур'єр"


Неякісний водомір вимиває гроші

Нині дедалі більше людей обладнують свої помешкання лічильниками води. У нас вони стали популярними тільки останні 10-15 років. А тим часом у світі давно переймалися проблемою обліку води. Так, найстарішому радянському водоміру виповнилося 90 років. Про це "Урядовому кур'єру"розповіли у Київводоканалі.

Перші водоміри для колишнього СРСР виготовляли і постачали з Німеччини. Та мало хто знає, що саме 1924 року київські інженери заводу вимірювального приладдя "Фізико-хемік"зробили справжній революційний прорив, виготовивши без усякого спеціального устаткування перший радянський прилад обліку води. Нині такий можна побачити у музеї Київводоканалу.

Щоправда, на той час ці прилади не були популярними в населення і використовувалися переважно на промислових підприємствах. Про облік витрачання води в окремих квартирах і мови не було, адже багата радянська країна, де за комунальні послуги платили символічні копійки, не вважала за потрібне контролювати, скільки води використовують мешканці за місяць чи рік.

Нині ж майже у кожній квартирі, щоб не платити зайвого, є лічильники на гарячу та холодну воду. Однак чи скрізь їх правильно встановили й експлуатують?

Приміром, термін експлуатації лічильників, залежно від якості, 8-10 років, і перевіряти їх потрібно кожні три-чотири роки. А більшість людей цього не робить, тому прилади можуть неправильно рахувати витрачену воду. Також багато хто скаржиться на погану циркуляцію води у трубах, особливо у старих будинках, де давно потрібно замінити труби й налагодити насоси. Бо відкриваєш кран з гарячою водою, а з нього півгодини тече холодна, поки нагріється, лічильник же тим часом рахує гроші як за гарячу воду. А вона коштує дорожче, ніж холодна. Ось і виходить, що такий лічильник не допомагає заощаджувати гроші на воді, а навпаки. Хоч сам прилад "не винен", і варто звертатися до місцевих житлово-комунальних служб.

Ще одне, що має знати споживач, - вибір і встановлення приладу обліку води. Нині на вітчизняному ринку їх безліч і від різноманітних виробників. За принципом роботи вони бувають механічні, електромагнітні, ультразвукові тощо. Найпоширеніші квартирні водоміри механічні, але тут теж є нюанси. Ми задля економії біжимо на ринок, купуємо найдешевший лічильник сумнівної фірми та ще й намагаємось його самотужки встановити...

- Лічильник води - прилад надто чутливий, і навіть незначні механічні пошкодження можуть негативно вплинути на його роботу, - зауважує начальник сервісного центру з ремонту та обслуговування лічильників води Київводоканалу Василь Лютий. - Раджу купувати такі прилади не на ринках, а в будівельних супермаркетах та спеціалізованих фірмах. Під час купівлі обов'язково переконайтеся, що в упаковці є паспорт, де вказано гарантійний термін експлуатації приладу, чи збігається номер на лічильнику з тим, що прописаний у паспорті. Встановлювати водоміри слід згідно з нормативами впровадження квартирних приладів обліку споживання гарячої та холодної води. І, звичайно, добре, коли монтаж приладів виконують майстри зі спеціалізованих організацій, які мають ліцензію на цей вид роботи. Потрібно також вибрати місце для встановлення лічильника: важливо, щоб до приладу був вільний доступ, а вода на його зовнішній корпус не потрапляла.

ПОРАДИ

♦ Лічильники встановлюють лише після закінчення всіх зварювальних та інших робіт з підготовки установчого гнізда. Водомір монтують лічильним обладнанням угору.

♦ Спрямування стрілки на боковій поверхні корпуса має збігатися з напрямком потоку рідини.

♦ Після монтажу лічильника треба прийняти його в експлуатацію. Це відбувається за присутності господаря квартири за участі спеціалістів житлово-комунальних служб. В акті прийому вказують, що прилад встановлено правильно, і записують його початкові показники та опломбовують.

Урядовий Кур'єр


Просто "уму нерастяжимо"!

Наскільки етично виставляти в національному музеї накопичення живого деспота, який професійність сприймає через дві "еф", а культуру - через складування знаково елітного? Відповідь на це запитання пропонуємо дати відвідувачам. Варто також подумати і над тим, кого обираємо і терпимо до пори? Тож виставка, що відкрилася напередодні позачергових виборів, набуває особливої ваги.

Її фахівці присвятили "простим хлопцям... із героїчною вірою в утопію, у те, що звичайні люди, об'єднавши зусилля, можуть змінити на краще долю своєї країни". Прості хлопці відстояли її честь у боротьбі з хворим на "обсесивний невроз" (невроз нав'язливих станів. - Авт.), який забажав приватизувати час влади. На наших очах він іде в історію як представник "напівписемної шпани, яка дорвалась до влади... і міряється крутизною понтів".

Експозиція "скарбів диктатора, які не встигли вивезти", стала першою виставкою в стінах закопченого музею на Грушевського після революції Гідності. Її кураторами виступили культуролог Аліса Ложкіна і художник- теоретик сучасного мистецтва Олександр Ройтбурд, який визначив смак господаря як "жлобський", а привласнення - "клептократськими". Несмак малокультурного політика став прозивним - мовою тієї країни, де він знайшов прихисток, це "наріцательний", радше "поріцательний": дивишся - і просто "уму нерастяжимо".

Уже вкорінюється думка, що ці досить вартісні речі не мають історичного значення. Але саме історизм подій на Майдані "вантажить цінністю"усі ці надбання маргінала, якого мої співвітчизники привели до найвищої посади в країні. Свій несмак екс-президент нав'язував усій країні методами, що не гребували і снайперськими пострілами. Хазяїн любив полювання. В експозиції багато фоліантів з полювання на Русі та антикварної зброї: пістолі, рушниці, піки, шпаги...

Виставка розпочинається залою, в якій раніше містилася колекція ікон. Від них на стінах залишилися надписи - як нагадування про цінності, випробувані часом і духовною наснагою народу. Іконами ж з маєтку можна заповнити цілу стіну плачу. Деякі твори сакрального мистецтва з накопичених у Межигір'ї могли б поповнити музейну експозицію, як-от візантійська ікона, напевно, ХІV століття. Тут представлено унікальні зразки сучасного релігійного кічу, наприклад ікона з музичним супроводом.

Серед стародруків і книг у коштовних окладах з мініатюрами - найцінніша "Апостол". Вона вийшла друком у 1574 році у Львові завдяки Івану Федорову, а отримав її Янукович від Міністерства доходів і зборів. За словами Аліни Ложкіної, її вартість - 150 тисяч доларів. Ще більш цінна картина Василя Полєнова "Хто з вас без гріха", яку на західному аукціоні оцінили у 4 мільйони фунтів стерлінгів. Пані Ложкіна вважає, що в усій експозиції віднайдеться з п'ять екземплярів, які мають музейну вартість. Решту можна продавати на аукціоні задля благодійних цілей. І сама виставка нагадує передаукціонну диспозицію. Речі з маєтку можуть втішити нуворишів тим, що належали одіозному власнику.

Профанні твори, золотий мотлох, естетичний абсурд, трансформації під "донецьке"бароко, рококо і ампір, китайські сучасні мініатюри з дерева та слонової кістки, сучасна репліка скіфської пекторалі... І серед них - автентичний трипільський глек (прискіпливі відвідувачі цікавились, хто б міг його презентувати). Гідні зібрання антиквара і столове срібло, порцеляна, кришталь, дизайнерський посуд, самовари, підсвічники та канделябри, дзеркала в кремезних обрамленнях, предмети інтер'єру, сувеніри та всілякі витребеньки преміум-класу від провідних фірм. А ще - хронометри: від наручних до двометрових, головна ознака яких - дорожнеча. Є помпезні роботи з малахіту та інших напівкоштовних каменів, а також керамічні таріль та ваза, розписані Пікассо. Викликає подив коштовна митра: може, на хвору голову в сауні - по приколу?

Варто подивитися на живописні твори у витребенькуватих рамах. Є чимало й академічної мариністики кінця ХІХ століття. Найцінніший з-поміж цих експонатів - робота Івана Айвазовського "Краєвид Феодосії в місячну ніч", 1875 рік. Немало коштує картина на міді Яна Брейгеля Молодшого. Багато достойних робіт кримської художниці Цвєткової (1917-2007). Серед них - дари від Пшонки. Є і такий нонсенс: перемальовка з фото колективного портрета київського "Динамо", до якого доклав фарб Дієго Марадона в 2013 році. Малопомітна серед живопису робота Івана Марчука, але вона, кажуть, підробка.

На виставці - засилля портретів екс-президента: вишиті, із бурштину, із зерен... Є роботи Нікаса Сафронова - здебільшого вони зображають ті риси натури Януковича, які нам невідомі. Дивує принизлива скульптура глави "сім'ї", що нагадує величезну ляльку.

Серед 500 одиниць експозиції є речі з власності Пшонки. Всі вони мають специфічну ауру, на яку скаржаться музейні доглядачки.

Дизайнер Серж Смолін коментує побачене: "Я приємно здивований - тепер знаю, в чиїх колекціях зберігаються оригінали втрачених робіт з музеїв і хто основний споживач чорноринкового мистецтва в Росії та Україні. Дякувати Богу, серед них нема моїх клієнтів".

Може, експозицію варто відвідати тим, хто має надію віднайти забрані здобутки?

Виконроб ШЕУ Віктор Бойко побував у Межигір'ї на другий день після того, як туди хлинули люди. "Як багато і сумлінно працювали в маєтку на цю пихату людину. Він був президентом свого Межигір'я, а не країни. Цій людині дали змогу тирити в усієї країни. Відвідувачі з усіх регіонів були шоковані - ось куди йшли їхні податки. В будинок нас не пустили. Здивувала надсучасна ферма і турбота самооборонівців про недоєних корів. Я зробив би з Межигір'я державний п'ятизірковий готель. На виставку в музей не поїду - через моральну зневагу до тієї людини".

Виставка триватиме до 27 липня.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКОдля "Урядового кур'єра", Володимир ЗАЇКА, "Урядовий кур'єр" (фото)

Урядовий Кур'єр


Упродовж останніх років питання заборгованості із зарплати стало одним із гострих і соціально значимих. Здавалося б, до його вирішення підключено різні структури, починаючи з інспекції з питань праці і закінчуючи правоохоронними органами, яким по силі раз і назавжди поставити гривневу крапку.

Однак щойно погасять боргову пожежу в одному місці, як вона спалахує в іншому, почасти - ще потужніше. Що саме заважає остаточно розібратися із зарплатними боргами? Які важелі слід задіяти, щоб ганебне явище відійшло в минуле? Про це розмовляємо з начальником Територіальної державної інспекції з питань праці в Сумській області Сергієм ДВОРНИКОМ.

- Сергію Івановичу, Сумщина сьогодні також має зарплатні борги. Які вони і чи є сподівання, що найближчим часом удасться якщо не повністю їх ліквідувати, то хоча б суттєво зменшити?

- На жаль, сума заборгованості залишається значною - 59 мільйонів гривень. Із них борги активних підприємств майже 12 мільйонів, неактивних - один, банкрутів - 46,1 мільйона гривень. І це при тому, що в 2013 році завдяки спільним зусиллям контролюючих і правоохоронних органів, в тому числі інспекції, борг вдалося зменшити на 12,9 мільйона, виплативши кошти майже 10 тисячам працівників.

Цього року за перший квартал сплачено 13,7 мільйона боргових гривень двом тисячам працівників.

Але ситуація все одно нагадує велетенську гойдалку: наблизившись до помітної ліквідації боргів, з часом повертаємося до попередніх цифр. За великим рахунком, товчемо воду в здоровенній ступі. Реальної суми заборгованості не знає ніхто: чимало підприємств приховують справжні цифри, а ми їх виявляємо лише під час перевірки.

Якщо з діючими боржниками можна проводити певну роботу (про що свідчить статистика), то банкрути - питання особливої складності. І ось чому: сьогодні очевидний факт пробуксовування положень Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Саме цей документ є основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність арбітражних керуючих та всі процедури, пов'язані з банкрутством суб'єктів господарювання.

Кажучи мовою автомобілістів, де і в чому саме немає зчеплення? На ці запитання шукають відповіді і юристи, і правоохоронці, і фахівці профільних підрозділів та структур. Є лише поодинокі намагання "латати дірки", а проблему треба звести в ранг загальнодержавної, докорінно переглянувши законодавчу базу: нинішня потребує оновлення і приведення у відповідність до запитів і потреб. Закон насамперед слід розширити положеннями про вдосконалення процедур банкрутства, санації і ліквідації, аби питання вирішувалися швидко, прозоро і кваліфіковано.

- Можете навести приклади?

- Так, Сумське ВАТ "Селмі": чотири роки тому тут розпочали процедуру банкрутства, а торік - санації. Досі ж, хоч і не вели господарської діяльності, справно нараховували зарплату, яка зросла і тепер займає значну частку в загальній борговій сумі.

Знову ж таки через недосконалість законодавства, відсутність окремих нормативно-правових актів проблему не тільки "залікували", а й узагалі завели у глухий кут. І винні насамперед ті, хто займався процедурами банкрутства, а відтепер санації. Балачки про світле майбутнє підприємства закінчилися відомим слідом від бублика.

Як варіант, можна було б прийняти оперативне рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання і не нарощувати борги. А нині треба негайно завершувати санацію, бо й без того морально застаріле обладнання перетворюється на брухт.

Останніми роками споглядальною залишалася позиція Міністерства юстиції, на яку покладено контроль і нагляд за діяльністю арбітражних керуючих. Хоча сама система цих заходів явно заслабка і потребує жорсткіших санкцій.

- А які результати роботи очолюваної вами інспекції?

- Інспектори виявляють порушення законодавства про працю у 80% перевірених суб'єктів господарювання. Більш як дві третини з них стосуються несвоєчасної виплати заробітної плати.

У штаті маємо всього-на-всього 25 інспекторів, на кожного з яких у середньому припадає майже 20 тисяч працюючих громадян. До речі, це середньоукраїнський показник, який свідчить про єдине: з таким колосальним навантаженням та низьким матеріальним забезпеченням не може бути високих результатів. Тепер інспектор - це пожежник, бо він гасить полум'я, а не запобігає пожежі.

Враховуючи наявні кадрові ресурси, упродовж року в області в поле нашого зору потрапляють не більше 2% суб'єктів господарювання від загальної кількості зареєстрованих. А щоб одноразово перевірити всі суб'єкти господарювання, потрібно... 36 років. То на яку ефективність розраховуємо?

Та навіть якщо перевіряєш всі без винятку підприємства-боржники і вживаєш заходів, усе одно борг залишається.

Не хочу кидати камінець у чийсь город, однак у службі зайнятості, яку недавно ліквідовано і передано до складу Мінсоцполітики, в розрахунку на одного працівника 26 безробітних. Відчутна різниця? Хоч питання, якими опікуємося, у чомусь суміжні.

- А якими повноваженнями наділено інспекцію і наскільки тісна співпраця з прокуратурою, судами та іншими правоохоронними органами?

- У тім і річ, що інспектор має повноваження, а не важелі впливу на порушника! Наприклад, відповідно до адміністративного законодавства розмір штрафу на керівників, які не виплачують зарплату, коливається від 510 до 1700 гривень. Це те ж саме, що слона вкусить комар, бо, як правило, ті, від кого залежить заробіток працюючих, оперують іншими сумами, значно більшими за штрафи.

Значну частину матеріалів передаємо до прокуратури, судів, аби з порушників запитали з усією суворістю закону. Та, на жаль, тільки малесенька частина матеріалів знаходить реальну правову оцінку, а основна маса подань завершується відмовою в порушенні кримінального провадження. Суди також не відстають - сваряться на порушників пальчиком та закривають справи за малозначністю, при цьому повністю усвідомлюючи, що відбулося правопорушення! І таких "закриттів"третина.

А мені хочеться запитати у таких суддів: якби їм місяцями не виплачували зарплату, то як би вони реагували на такі неподобства? Тож відчутного результату можна буде досягти лише спільними зусиллями.

- Які пропонуєте законодавчі рецепти для оздоровлення ситуації?

- Щоб будь-якому суб'єкту господарювання було невигідно не платити людям заробітну плату. Бо якщо зарплатні борги не віддають, у цьому є зацікавлені.

Звернімося до досвіду європейських країн, де навіть не уявляють, що працівникові роками можна не віддавати зароблене. Наприклад, у Франції, Англії, Німеччині законодавство передбачає максимально жорсткі санк?ції до керівників і власників, які лишень спробують затримати зарплату. Тож і Україна повинна не на словах, а на ділі проявити правову волю і розпочати запроваджувати нові стандарти.

Насамперед на часі прийняття окремого нормативно-правового акта, в якому були б розширені та врегульовані всі аспекти роботи інспекції з питань праці та передбачено реальний механізм співпраці всіх державних органів - прокуратури, суду, внутрішніх справ тощо.

Сама ж інспекція не може залишатися в ролі бідного родича: те фінансування, що маємо порівняно з багатьма службами, мізерне, хоча також перебуваємо в підпорядкуванні Мінсоцполітики. Йдеться насамперед про збільшення штатної чисельності інспекторів.

Необхідно ухвалити закон про стягнення штрафу з підприємства за несвоєчасну виплату зарплати. При цьому працівник повинен отримувати компенсацію за кожен день затримки.

Та навіть за нинішніх проблем та суперечностей законодавства інспекція виконує свої функції, бо кожна людина має вчасно отримувати кожну зароблену гривню.

Олександр ВЕРТІЛЬ, "Урядовий кур'єр"

Сергій ДВОРНИК. Народився 1967 року в селі Мерки на Сумщині. Закінчив Сумський педагогічний інститут та Національну юридичну академію імені Я. Мудрого. Працював міським головою, в податкових органах та банківській системі, двічі очолював районну раду, був головою РДА. Із квітня 2011 року - начальник Територіальної державної інспекції з питань праці в Сумській області. Доктор філософії в галузі права.

Урядовий Кур'єр

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины