Газета "Урядовий кур'єр"


Допомога враховує потреби української сторони

Коней на переправі не змінюють, проте стратегію уточнюють. Ця провідна думка пролунала минулої п'ятниці на засіданні наглядової ради Програми Ради Європи "Децентралізація і територіальна консолідація в Україні", яке відбулося в Мінрегіоні.

Його учасники обговорили поточний стан, нинішні виклики, перспективи та пріоритети децентралізації й реформи місцевого самоврядування, які тривають у нашій країні. За результатами обговорення внесено відповідні корективи у план дій згаданої вище програми на найближчі півроку.

Чим вони спричинені? Як відомо, виконання цієї програми відбувається в рамках Плану дій РЄ для України на 2015-2017 роки, один із пріоритетів якого - децентралізація і реформування місцевого самоврядування. За словами заступника керівника офіса РЄ в Україні Олени Литвиненко, позиція Ради Європи щодо всебічної підтримки децентралізації в Україні залишається незмінною, а рішення про оновлення програмної структури і безпосереднього плану дій передусім пов'язане з поточним перебігом таких багатогранних процесів.

Як зазначив директор департаменту Мінрегіону Сергій Ширшов, додаткові ризики для реформування управління країною додає російська воєнна агресія на наших східних кордонах. Беззаперечно і те, що це одна з найскладніших реформ, яка зачіпає майже всі сфери життя. Уже є певні здобутки і в законодавчому плані, й у практичній площині. Водночас ми добре усвідомлюємо, що без експертної допомоги передусім Ради Європи вітчизняному урядові було б набагато складніше реалізовувати заплановані зміни.

І справді, важко переоцінити роль офіційного Страсбурга в його намаганні всіляко сприяти нам якомога швидше впровадити перевірені часом управлінські євростандарти, посилити інституційну спроможність місцевого самоврядування, скористатися найкращим досвідом європейських практик адміністрування.

На наші запити Україна оперативно отримує чіткі правові рекомендації з багатьох проблем, з якими стикаються вітчизняні реформатори. Позитивну роль відіграє і комплексна технічна підтримка, здійснювана під егідою РЄ.

Відповідно до уточненого плану протягом наступних шести місяців діяльність Програми РЄ "Децентралізація і муніципальна консолідація в Україні", до реалізації якої залучено найкращих європейських та вітчизняних експертів, включатиме проведення тренінгових модулів для об'єднаних територіальних громад, розроблення та поширення методичних рекомендацій щодо нормативно- правового забезпечення та практики їхнього функціонування, збирання й поширення кращих вітчизняних практик у галузі місцевого самоврядування, навчальних візитів, досліджень, конкурсів.

Вочевидь, наші європейські партнери та українські урядовці й самоврядний актив збираються використати наступне півріччя для активної плідної співпраці для прискорення реформи.

Схоже, цьому сприятиме і така новина: з 1 червня цього року в українському уряді за рішенням Генерального секретаря РЄ Торбйорна Ягланда працюватиме спеціальний радник з питань децентралізації Даніель Попеску. Завважимо, що оплата його праці здійснюватиметься з кошторису Програми РЄ "Децентралізація і територіальна консолідація в Україні".

- Наша програма бере до уваги зміни, які відбуваються у вас, і відповідно вносить корективи в поточні плани. Рада Європи і Україна - партнери. Тож наші представники перебувають тут не для того, щоб продукувати інструкції чи накази. У вас є міжнародні документи, зокрема Європейська хартія місцевого самоврядування, де можна знайти відповіді на найгостріші питання і виклики реформи. А програма РЄ надаватиме українському урядові і парламенту, органам місцевого самоврядування посильну допомогу задля поглиблення змін, їхньої стабілізації. Щоб реформи не залишалися на папері, як це, на жаль, траплялося раніше, а якнайшвидше ставали реальністю, робили життя українців заможним та успішним, - наголосив керівник департаменту демократичних інститутів та врядування Генерального директорату-ІІ з питань демократії генерального секретаріату Ради Європи Альфонсо Зарді.

Урядовий Кур'єр


Не кожен знає, як нестерпно батькам не мати змоги бути поряд з дитиною, коли вона балансує між життям і смертю

"Коли мені дозволяли бути з Дениском, я говорила з ним, раз по раз казала, як сильно його люблю, просила його боротися, переконувала, що ми з ним обов'язково впораємося, а в нього текли слізки. Одні лікарі казали, що сльози мимовільні, інші - що він мене чує. Я знаю: він мене чув. Плакав, намагався зажувати трубку з ШВЛ (штучна вентиляція легенів. - Ред.), ніби хотів щось сказати. Коли мене просили піти, я казала йому, що йду, але повернуся. І він мене чекав. Одного разу дуже зблід, і його рука, вся, а не лише долоня, раптом стала холодною. Я спитала: "Він помирає?"Мені відповіли, що не знають. Я просила його не здаватися. Плакала й просила. Й рука потеплішала, а колір шкіри й губ став таким, як раніше. Тепер я постійно думаю: якби в ті хвилини, коли він ішов у небуття, я була поруч, може, він би й не помер. А він був один і, можливо, думав, що я його залишила. Ніколи не пробачу цього ні собі, ні лікарю, що чергувала тоді й прогнала мене з реанімації".

Вхід заборонено

Таких історій, як у Юлі, боляче торкатися навіть через екран ноутбука. Батьки, що пережили смерть своїх дітей, скупо діляться цим. Хоч скільки часу сплило, до болючих і дуже особистих спогадів повертатися не хочеться. Важко уявити, яка мука в час, коли дитина балансує між життям і смертю, не мати змоги бути поруч із нею. Навіть якщо лишилися лічені дні. Особливо коли так.

"В інтернеті масив статей, де, здавалося б, розумні люди дискутують над тим, потрібно чи не потрібно пускати рідних в реанімацію. Особисто для мене це нагадує один із вселенських соборів, на якому обговорювали те, чи існує в жінки душа. Деякі підприємливі й не зовсім чесні медики навчилися заробляти на тому. За кількадесят гривень тихцем заводять всередину і дають змогу подивитися на важкохворих рідних зблизька. Час від часу я стикаюся з тим, що на лікарняному ліжку бідолашна дитина робить останній у житті подих, переляканими очима шукає маму, а навколо бачить лише чужих людей. Цієї миті мама стоїть під дверима, молиться і чекає, що відчиняться двері, вийде лікар і спокійним впевненим голосом промовить: стан дитинки трішечки, але покращився. Уявіть батьків (і мене приголомшеного), коли я виходжу через ті двері, мама хапає мене за руки, пронизливо читає мої очі, а я опускаю їх долу і тремтячим голосом майже шепочу: "Ми робили все, що могли, але, на превеликий жаль..."Мені не хочеться, щоб ви уявляли, що роблять тоді батьки і як почуваємося ми, лікарі, але насправді це найважча частина нашої роботи", - писав ще рік тому анестезіолог Рівненської дитячої обласної лікарні Павло Сільковський.

"Вхід заборонено" - агресивно блимають червоні написи над дверима закритих реанімацій. Біля них - страх, тривога і надія родичів. "Ми потрапили в реанімацію до Івано-Франківської дитячої міської лікарні. За три дні мене жодного разу не пустили до дитини. Жодного! Не описуватиму все, що ми відчували. Протягом лікування забирали ще двічі до реанімації. Після цього дитина, коли хвилювалася, починала заїкатися і не могла швидко заспокоїтися ще рік. Досі в усіх ситуаціях, коли мені потрібно десь відійти, дуже переживає, перепитує кілька разів, чи я повернуся. Ми й донині долаємо наслідки того переляку і страху. Цього могло б не бути, якби реанімації і лікарня загалом були хоча б трохи гуманнішими". Цю свою історію Ольга написала у Facebook.

Офіційної заборони на те, щоб батьки були в реанімації поруч із дітьми, не існує. Проте в реальності це залежить від волі головного лікаря чи завідувача відділення. Частину лікарів і чиновників проблема не обходить ще й тому, що вони з нею ніколи не зіткнуться. В разі потреби доступ в реанімацію для "своїх"організовують за лічені хвилини.

Міфи про інфекцію й неадекватність

"Має змінитися ментальність. У більшості лікарень завідувачі відділень і головні лікарі - це керівники ще радянської епохи. Переважно прихильники відкритих реанімацій - фахівці до 35 років", - розповідає "УК"Павло Сільковський. Адвокатом відкритих реанімацій він став після стажування в США, де батьки не лише майже постійно перебувають разом зі своєю дитиною, а й беруть участь у догляді за нею.

Найпоширеніший аргумент проти відкритих реанімацій - ризик, що відвідувачі занесуть інфекцію. Це міф, каже Павло. У цих відділеннях постійно використовують кварцові лампи, кілька разів на день миють дезінфікуючими розчинами, тому інфекцію, занесену з вулиці, дуже легко знищити. Набагато страшніші стійкі до антибіотиків внутрішьолікарняні інфекції, котрі можуть вразити пацієнтів.

Інший аргумент, який закидають лікарі-апологети варварського атавізму, - неадекватні батьки. "Це зумовлено лише тим, що батьки не знають, що діється. Якщо з ними спілкуватися, якщо вони поруч із дитиною і бачать, що відбувається, неадекватність зникає", - каже Павло. "Типова ситуація - це коли відбувається щось на кшталт брифінгу, тобто до батьків виходить лікар і сухо каже: "Стан дитини стабільно важкий". І все. Немає нормальної комунікації, не зрозуміло, що відбувається, чи справді дитина отримує вчасне лікування й догляд. Ти не можеш її побачити, зрозуміти, наскільки все добре чи погано. Заборонено все", - каже Анастасія Леухіна. Одна з найактивніших натхненниць руху за відкриті реанімації, про власну трагедію вона змогла заговорити лише 12 років потому, як втратила сина.

Наступні рядки моторошно навіть писати. Якщо дитина при свідомості, то через стрес часто починає виривати з себе трубки й катетери. Оскільки персоналу бракує, таких дітей або вводять в стан медикаментозного сну, або... прив'язують. "Це страшне видовище: 5-6 прив'язаних до ліжок дітей. Спочатку вони плачуть. Потім закриваються в собі. Навіть коли приходять батьки, вони відвертаються і не хочуть спілкуватися. Діти ображені, вважають, що тато з мамою їх покинули. А коли мама поруч з дитиною, потреба в таких методах відпадає. Вона заспокоює дитину й доглядає за нею. Коли батьки залучені до процесу догляду за дитиною, вони відчувають себе частиною команди, припиняють звинувачувати лікарів, бачать, наскільки їм складно працювати", - каже Павло.

Одна з причин закритих реанімацій - питання прозорості їхньої роботи, підзвітності й відповідальності лікарів. За зачиненими дверима багато чого відбувається, й лікарю дуже зручно, що немає свідків. Тож можуть вводити препарати, про які не кажуть родичам. "Формально, - зауважує Анастасія, - ведуть історію хвороби, котра не відповідає реальному стану хворого. Справжню історію, якщо вона не вигідна для статистики, приховують. Потім знайти правдиву інформацію про стан та лікування людини неможливо. Я не кажу, що так роблять усі лікарі. Проте у власному досвіді та історіях наших друзів не бракує прикладів про те, що таке відбувається системно".

Доступ у реанімації в більшості країн світу вільний. "Я потрапила до реанімації у Великій Британії, і подруга (навіть не родичка) безперешкодно могла бути зі мною, скільки це було потрібно", - розповідає Анастасія. В Україні лікарні, які стабільно практикують відкритий доступ, поки що можна порахувати на пальцях однієї руки. Така є у Львові, Рівному, бути поряд з дитиною дозволяють у столичному Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії. 12 років тому, коли авторка цих рядків уперше потрапила до центру, це було одним із найсильніших вражень: постать молодої жінки, що торкалася щічки свого сина, оповитого трубками.

Зміни в наших головах

Повільно, але рух за відкриті реанімації набирає обертів. Найважливіше, каже Павло, - обговорення, що пожвавилося після того, як у МОЗ з'явився проект розробленого благодійним фондом "Таблеточки"наказу про відкриті реанімації. Анастасія каже: тому, що ініціативу підтримало міністерство, вони завдячують особистій підтримці заступника міністра Ігоря Перегінця. "Написала пост у Facebook, де тегнула його. Він швидко відреагував, запропонував свою допомогу". Нещодавно в парламенті зареєстрували законопроект No4649, де запропоновано відкрити реанімації для родичів та опікунів.

Ініціатори руху добре розуміють, що ані наказ, ані законопроект, якщо його схвалять, автоматично не відкриє двері реанімацій. "Треба зробити кілька кроків. По-перше, батьки або родичі повинні знати, що вони мають право бути поруч зі своїми рідними, та обстоювати його. Важливо об'єднати зусилля громад, батьків, місцевого бізнесу, щоб зробити ці палати комфортнішими для перебування там родичів. Лікарі скаржаться, що в них немає таких простих речей, як стільці, ширми, щоб забезпечити хоч якусь приватність. Годі чекати, що МОЗ надасть гроші. Потрібно самим організовуватися на місцях", - каже Анастасія.

А ще - змінювати програми в медичних вишах і навчати лікарів спілкуватися з пацієнтами та їхніми родичами, інформувати та організувати підтримку батьків, чиї діти опинилися за дверима реанімаційного відділення. "Наша перша робота - листівка про грудне вигодовування дітей, які перебувають у реанімації, та постер про зціджування. Нам здавалося, що немовлята та їхні мами особливо вразливі в лікарняних стінах і потребують особливої уваги. Наступний крок - брошура для батьків про відділення інтенсивної терапії. В ній важлива інформація про порядок роботи відділення і відвідування, про апаратуру, персонал і про те, як поводитися в реанімації. Це та інформація, якої наразі бракує батькам і яку лікарям немає часу щоразу пояснювати", - пишуть на своїй сторінці активістки руху "Бути поруч".

У війні, що точиться через цей нелюдський пережиток, є лише переможені. Закриті в реанімаціях, прив'язані до ліжок діти, що помирають на самоті. Змучені страхами батьки, виснажені надмірними навантаженнями лікарі (саме серед реаніматологів - найбільший відсоток професійного вигоряння). Момент, коли двері реанімацій нарешті відчиняться, настане не скоро. Хай і так. Не все відразу. Спершу - стілець для мами біля ліжка дитини. Ширма. І найголовніше - зміни в наших головах.

Урядовий Кур'єр


Державне підприємство "Антонов"святкує своє 70-річчя. Із днем заснування авіабудівельного концерну його працівників вітав особисто Президент Петро Порошенко. Під час урочистостей він поінформував присутніх, що робить усе можливе, аби уникнути подальших хвиль мобілізації. "Ми значно підвищили рівень грошового забезпечення українського воїна. 30 тисяч військовослужбовців вже записалися на службу за контрактом. Вони вмотивовані, добре навчені, одягнені, озброєні. Я пишаюся тим, що нині ми маємо вже іншу армію", - наголосив глава держави.

Особливий акцент він зробив на намірі перетворити Україну з авіаційної держави на авіаційного гравця світового рівня. Під час урочистих заходів він зауважив: "Не випадково я оголосив 2016-й роком Повітряних сил України. Перекомплектація спиратиметься на виробничі потужності Державного підприємства "Антонов". Наше спільне завдання - перетворити Україну з авіаційної держави на авіаційного гравця світового рівня. Те, як активно просуваються сьогодні літаки "Антонов"по всьому світові, дає мені підстави і тверду переконаність в реальності цього завдання - перетворити літакобудування на стратегічну галузь української економіки".

Саме тому Петро Порошенко доручив вивчити можливість добудови та подальшого використання других екземплярів літаків Ан-225 "Мрія"і Ан-70, які перебувають на стадії складання в цехах Державного підприємства "Антонов". Слова Президента передає УНІАН: "Цього дня ми побачили можливості будівництва ще однієї "Мрії"та літака Ан-70. Я ставлю завдання: прорахувати всі можливості добудови, уважно вивчити ринок і доповісти мені". При цьому глава держави зазначив, що переозброєння Військово- повітряних сил України також здійснюватимемо на потужностях авіабудівельного концерну.

У цьому контексті Петро Порошенко резюмував, що літаки "Антонов"затребувані в світі. "Нарешті ми уклали контракти на поставку українських літаків до Саудівської Аравії. Нарешті під час зустрічі з Президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим домовилися про те, що Азербайджан купує українські літаки "Антонов". Нарешті Міністерство оборони вперше за багато років замовляє нові "антонівські"літаки", - сказав він.

До слова, ДП "Антонов" - виробник транспортних, пасажирських літаків і літаків спеціального призначення. Серед найвідоміших розробок підприємства: багатоцільові літаки

Ан-32, Ан-148, Ан-158, Ан-74, Ан-124, Ан-70 і Ан-225.

Урядовий Кур'єр

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины