Газета "Сільські вісті"


Володимир КЛЕПАЦЬКИЙ.

Київ - Славута.

ЩОРАЗУ, приїжджаючи в місто Славуту, що на Хмельниччині, купував смачний хліб місцевого виробництва, ще й брав до Києва кілька буханців, аби пригостити дітей та внуків. Ось і цього разу, йдучи в гості, купив на обід хлібину домашнього. А коли розрізав, то побачив усередині зелене кубельце. Звісно, ми той хліб їсти не стали. Але розмова, чим нас годують, набрала обертів. Господиня розповіла, що куплений нею буханець за три дні перетворився просто на шматок спресованої сажі з неприємним запахом, після якого ледве руки відмила. Та й інші містяни нарікали, мовляв, хліб, куплений зранку, вже до вечора починає кришитися. Тож боязко від думки, що туди додають. Зрозуміло лиш одне: продукт недоброякісний.

Наступного дня я подався шукати справедливості. Зайшов спершу на хлібозавод, але директора Івана Дмитровича Панчука не застав, тому залишив у приймальні скибку зеленого хліба і номер свого телефону. Далі навідався до кіоску із шепетівським шматком сажі. Завше така привітна продавщиця цього разу, як кажуть, розкрила на мене рота. Зрозумівши, що доводити реалізаторці продукції її неправоту марно, направив свої стопи до міської ради.

Дорогою телефоном зі мною зв'язався директор Панчук і відразу випалив: "То не наш хліб". Але опісля таки пообіцяв з'ясувати все і вжити заходів. Щодо використання звезеного не реалізованого за два дні хліба пояснив, що за технологією допускається додавати його в невеликій кількості у заміс. Але ж цей хліб перекидався на полицях магазинів, брався митими чи немитими руками, а нині епідемія. Такою "економією"можна рознести інфекцію. На зауваження директор промовчав, але пообіцяв розібратись і навіть знизити наполовину ціну на хліб, який не продався за день. Що ж, це було б розумно: за менші гроші люди черствий хліб швидко розбирали б. А новий у пекарні випікався б без домішок, був би смачнішим і не кришився при нарізанні. Дав би Бог, щоб слова свого Панчук дотримав.

Тим часом я вже підійшов до міської ради. Заглянув до одного із заступників голови. Жінка якраз стояла на порозі кабінету навпроти і розмовляла з колегою. Кинувши мені через плече "зачекайте", продовжила обговорювати новини. Я простояв у коридорі за її спиною рівно сім хвилин, повернувсь і попрошкував далі шукати щастя. Підійшов до кабінету з вивіскою "Заступник голови Ігор Дмитрович Піголь". Чиновник, не відповівши на привітання, кинув: "Слухаю вас". Збагнувши причини мого візиту, сказав, що я мав при покупці взяти чек (а де на базарі касові апарати?), з'ясувати у продавця, звідки той хліб, прізвище, викликати працівника поліції, аби він склав протокол, а то чим він (Піголь) доведе, що цей хліб куплений саме там. Не сказав хіба що, аби я приніс йому документ із лабораторії, якої в Славуті нема. А для того, щоб міська рада почала з'ясовувати, які буханці продають людям на базарі, потрібно написати заяву і віднести у Центр надання адміністративних послуг. На запитання, чи можу залишити заяву в міськраді, щоб не тьопати два кілометри до ЦНАПу, відповів коротко: "Тепер такий порядок".

Порядок так порядок. Ось тому і звертаюсь із листом у редакцію газети, аби всі знали, як чиновники "дбають"про добробут свого народу, котрому повинні служити вірою і правдою, і чому з такими керівниками народ залишається безправним.

Від редакції. Дуже сподобався цей лист небайдужою позицією автора. Якби переважна більшість громадян із такою ж рішучістю домагалася справедливості в усіх царинах нашого буття, ставлення чиновників до своїх обов'язків поступово змінювалося б. Адже ми забуваємо, що чиновники, від найнижчого до найвищого, - це найняті нами на службу менеджери, які одержують зарплату з людських податків, тому мають підошви стирати, реагуючи на ініціативи, скарги та зауваження громадян. А не роблять цього через те, що часто-густо виявляємо байдужість там, де не повинні мовчати. На байдужих і скромних, як кажуть, воду возять.

Сільські Вісті


Підготувала Маргарита СИТНИК.

НИНІ на українських полях прижилися культури, які ще кількадесят років тому уявити було неможливо. Зокрема, популярний нині імбир - традиційна рослина Індії, Японії, Китаю (також росте на Ямайці, у Бразилії, В'єтнамі, Аргентині та Західній Африці). Його вживають маринованим, кладуть сирим у напої, використовують у випічці, також як лікувальний засіб, бо він позитивно позначається на імунній системі (щоправда, його не радять вживати вагітним через ризик передчасних пологів, він протипоказаний людям зі зниженим згортанням крові та діабетикам).

Саме цю культуру вирішив вирощувати фермер із Київщини Юрій Осадчий. На пробу, розповідає чоловік, посадили трішки у горщику. З одного корінця вдалось отримати близько кілограма імбиру, і в догляді він не був складний. Те, що культура теплолюбна, за проблему чоловік не вважає. Пан Юрій переконаний: в наших умовах за літо цілком реально виростити повноцінний урожай. Теплиць він поки що використовувати не має наміру.

Малоуспішний успіх

У 2019-2020-х роках було продано за кордон 18,8 тис. тонн цибулі, у 2018- 2019 - 16,7 тис. тонн. У сезоні-2020/2021 обсяги зросли ледь не вдвічі, сягнувши 34,1 тис. тонн овочів. Уторгували наші виробники за цибулю 6,5 млн дол. - найбільший показник за вісім останніх торгових років. Понад половину закупили країни ЄС, 18% поїхало на Близький Схід (Ірак і Туреччина). Серед ближнього закордоння нашу цибулю у великих обсягах закуповували тільки Білорусь, Азербайджан і Молдова.

Однак у Продовольчій і сільськогосподарській організації ООН (ФАО) цей результат не вважають великим успіхом. Адже Україна є країною з найнижчою ціною цибулі у світі. Це свідчить про неефективність експортних зусиль і низькі якісні параметри: українські овочівники орієнтовані на вирощування сировини, а не готової продукції. От якби виробництво цибулі від початку опиралося на стандарти якості ЄС і велася системна робота над експортними просуваннями, то продали б більше за вищу ціну (Україні було цілком під силу експортувати в минулому сезоні понад 100 тис. тонн).

При цьому внутрішні ціни на овоч, за даними Держстату, за останній рік зросли на 69,5% - до 11,49 грн за кг. І фермери прогнозують, що цибуля дорожчатиме й надалі, адже в деяких областях вал цибулі уполовину менший, ніж торік, через погодні умови й розвиток хвороб.

Підводні камені ринку

УЖЕ багато говорилося про потенційну небезпеку від скасування мораторію на продаж сільгоспугідь для власників, а відтак продавців, але опинитися в невигідному становищі може й покупець. Експерти говорять, що на практиці виявилося кілька аспектів, котрі додають проблем людині, яка придбала ділянку. Зокрема, разом із паєм можна нерідко "купити"й орендаря, який ним користується. І позбутися останнього буває непросто, адже ринок оренди землі досить добре врегульований нашим законодавством. Поширена ситуація, коли орендар уже користується ділянкою і договір був укладений на кілька років, а продавець або приховав цей факт, або забув. А в угоді зазвичай не передбачено припинення її дії у зв'язку зі зміною власника.

Відтак "покупцю орендаря"доведеться домовлятися уже з ним. Проблем не завжди вдасться уникнути, адже обидві сторони можуть виявитися праві зі свого боку. Так що, збираючись придбати землю, варто все скрупульозно перевіряти заздалегідь.

Сільські Вісті


Віталій НАЗАРЕНКО.

"Сільські вісті"кілька років підряд послідовно висвітлюють події навколо торфозаводів Чернігівщини, яким ставлять палиці в колеса чиновники. Але цього разу держава за допомоги репресивного апарату силових і перевіряючих структур влаштувала їм справжній терор. До фальсифікованих прокуратурою та МВС справ із парадоксальними звинуваченнями в незаконному видобутку торфу(!) додався ще й тиск управління Держпраці.

ГОЛОВА профспілки "Чернігівторфу" (державне підприємство, яке працює у зв'язці із заводами, маючи завдання реалізовувати паливо, випущене ними) Андрій Страхов публічно звернувся до Президента Володимира Зеленського з вимогою захистити два останні добувні підприємства в регіоні:

- Володимире Олександровичу, змінюються президенти й уряди, але мафія та кремлівська агентура продовжують робити свою чорну справу - руйнувати торфогалузь. Нині вони хочуть знищити останні підприємства на Чернігівщині через силові відомства - прокуратуру, МВС, СБУ - та Держпраці. Така відповідь на Вашу вказівку створити в кожній області по одному заводу! На Чернігівщині їх два, і ті хочуть знищити, щоб завести на енергетичний ринок області низькоякісне російське вугілля і прибрати до рук неоціненні родовища, які належать державі, а отже - українському народу.

Формальною причиною, інформує А. Страхов, через яку керівник управління Держпраці області збирається зупинити роботу підприємств, є порушення безпеки праці. А про те, що в модернізацію заводів, які старші за Україну і в які останні 20 років держава не вклала ні копійки, він, певна річ, і словом не обмовився... Цинізму цій ситуації додає і те, що в минулі роки, коли на "Чернігівторф"заходили ставленики Міненерго, перевіряючі органи не бачили жодного порушення, а прокуратура досі не розслідує проваджень про завдані заводам горе-управлінцями багатомільйонні збитки.

Торфовики спізнали все: були рейдерські атаки, спроби захоплення донецькими бандитами, сфальсифіковані продажними силовиками кримінальні провадження, але щоб так нахабно вимагати зупинення виробництва - це вперше!

Якщо управління Держпраці доб'ється свого, які наслідки будуть для регіону? По-перше, існує велика ймовірність того, що заводи більше ніколи не запрацюють. Трудові колективи залишаться без роботи, їхні сім'ї - без доходу, а селища - без соціально відповідального бізнесу. По-друге, громадам загрожує зрив опалювального сезону: більшість їх у зв'язку з подорожчанням газу перейшла на тверде паливо, і поточного року оголошено тендери на закупівлю десятків тисяч тонн торфобрикету. По-третє, відсутність місцевого товару змусить населені пункти закуповувати російське і донецьке вугілля, на якому, подейкують, "сидять"силовики. Тож саме боротьба за енергетичний ринок Чернігівщини і є справжньою причиною чергових спроб знищити торфогалузь.

Хто ж керує наступом на держпідприємство? Нинішній начальник управління Держпраці області Микола Павлович Глущенко - уродженець сонячного Криму, який у свої 37 рік зробив стрімку кар'єру в органах МВС за Януковича, не втративши свого становища після його втечі (з 2001-го по 2015 рік служив у Головному управлінні МВС у Київській області), і продовжує професійно зростати при Зеленському. Якщо силовикам Януковича вдасться зупинити виробництво, то це означатиме остаточне знищення місцевого виробника на догоду енергетичним монополіям. Облрада та ОДА мають негайно втрутитись у ситуацію і покласти край свавіллю!

Ми ж бажаємо мужнім працівникам не здаватись, як заповідав Великий Каменяр Іван Франко: "Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас!".

Сільські Вісті

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины