Газета "Сільські вісті"


Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Ще з кінця минулого століття, коли застосування землеробами добрив, гербіцидів та пестицидів у планетарних масштабах сягнуло апогею, в багатьох країнах наперекір цьому "прогресу"виник і почав спинатися на ноги бізнес, який, образно кажучи, повертав споживачів у минуле - до не забруднених хімією, біостимуляторами органічних, як їх стали називати, харчів.

НИНІ вирощування та виробництво чистої, безпечної для здоров'я продукції - один із найперспективніших напрямів сільськогосподарського виробництва. Фахівці впевнені, що вітчизняне село спроможне задовольнити внутрішню потребу в екологічних харчах. Але чомусь щороку Україна імпортує тонни генно модифікованих, вирощених із застосуванням хімічних добрив стимуляторів овочів та фруктів. Порівняймо: якщо США сьогодні виробляє за рік на 65 мільярдів доларів екологічно бездоганних харчів для власного споживання, то українські аграрії для внутрішнього ринку - майже у чотири рази менше. Є різниця?

Хочете - вірте, хочете - ні, але це той випадок, коли наздогнати та перегнати Америку нам цілком під силу. Третій рік минає, як в Україні прийнято Закон "Про виробництво та обіг органічної сільгосппродукції та сировини" - отож начебто передбачено всі умови та вимоги для одержання органічної продукції з наших полів і ферм. Ось тільки з утіленням корисної справи щось не виходить. Програма розвитку аграрного сектору України, розрахована до кінця 2015 р., стосовно органічного землеробства залишилася невиконаною.

Хоч позитивний досвід уже є. Не було б щастя, так нещастя помагає: фермери через постійне подорожчання мінеральних добрив і хімічних засобів боротьби з бур'янами та шкідниками вимушені зменшувати обсяги внесення, а то й зовсім відмовлятися від них. А це одна з основних умов сертифікації земель для вирощування екологічно чистої продукції: три роки поспіль без міндобрив та хімікатів - і ви вже "на коні". Як приклад можна згадати голову фермерського господарства "Макішанський сад", одного із засновників обслуговуючого сільгоспкооперативу Сергія Довганя з Городнянського району Чернігівської області. Йому дісталися занедбані землі, що кілька років не оброблялись і по пояс заросли травами. Чоловік не став їх орати, замульчував подрібненими рештками дикорослин, що також є корисно для природного господарювання, здобув необхідну сертифікацію і тепер вирощує органічну продукцію.

За останніми статистичними даними, в Україні налічується 210 сертифікованих органічних господарств. Насправді, стверджують аналітики, їх більше. Та чим більше, тим краще. Бо 410 тисяч 550 гектарів, які обробляють "реєстрові"господарства, - надто мала межа для такої країни, як наша.

Лідери у цій справі - Вінницька та Полтавська області, непогані досягнення у фермерів Одещини, Херсонщини та Харківщини. А от степова Дніпропетровщина поки що відстає.

Тож департамент економічного розвитку Дніпропетровської обласної державної адміністрації разом із обласною торгово-промисловою палатою започаткували серію навчально-пізнавальних семінарів "Питання розвитку ринку органічної та екологічної продукції в Україні та світі". Днями виїзні засідання відбулись у Царичанському та Новомосковському районах. На них запросили керівників фермерських, селянських, сімейно-присадибних господарств, одноосібників, що займаються вирощуванням овочів чи садівництвом, власників молочних та м'ясо-відгодівельних міні-ферм і навіть бджолярів.

Учасників заходів ознайомлювали з тонкощами органічного виробництва, пояснювали, що необхідно робити вже сьогодні, аби завтра набути статус органічного господарства. Господарі вже сертифікованих господарств ділилися досвідом, розповідали про особливості вирощування екопродуктів, про те, як шукати ринки збуту, про тонкощі цінової політики...

Насамперед організатори семінарів прагнуть зацікавити екологічним бізнесом дрібних і середніх сільських підприємців. Але водночас сподіваються залучити до доброї справи і великих сільгоспвиробників. Як приклад, пропагують досвід ПП "Агроекологія", де директором Семен Антонець, яке успішно порає 8 тисяч га землі у Зіньківському та Шишацькому районах Полтавської області.

Сільські Вісті


Петро Пилипенко.

На фото 1914-го року: англійський та німецький солдати під час різдвяного перемир'я.

Цього року українці знову зустрічатимуть Різдво Христове в умовах війни. Захищати землю, яку Бог призначив людині рідною, є однією з його заповідей. Ціною власного життя наші воїни боронять Україну. Діти втрачають батьків, батьки - дітей, сестри - братів... Мимоволі замислюєшся: яке свято? Але так влаштоване людське життя: горе та радість завжди поруч. Свідченням цього є, зокрема, й реальні історичні події.

РІЗДВО 1914 року аж ніяк не було наповнене радістю. Перша світова війна набирала розмаху. Основні бойові дії точилися у Франції. Вже відгриміли бої на Марні та Ені. Загинули сотні тисяч людей. Обидві сторони починали будувати нові оборонні лінії - якщо й доведеться віддати ворогові свої позиції, то кожен солдат прагнув зробити це якнайдорожче.

Раптом 24 грудня англійські військові побачили незвичайну картину - німецькі солдати прикрашали окопи свічками. Незабаром звідти долинули різдвяні гімни. Ось як описав побачене Ґрем Вільямс, солдат англійської армії, що воювала разом із французькою: "Уздовж бруствера німецьких окопів то там, то тут виникали вогні, які, схоже, були свічками, запаленими на різдвяних ялинках. Вони горіли рівно й яскраво в тихому й морозному вечірньому повітрі. Вартові, які це побачили, кинулися будити тих, хто спав, із криком: "Ти глянь, що коїться!"І в цей момент противник почав співати різдвяну пісню "Stille Nacht, Heilige Nacht"... Ми вирішили, що маємо якось відповісти. І заспівали псалом "First Nowell". Скінчивши пісню, почули з німецького боку дружні оплески".

Поперегукувавшись побажаннями щасливого Різдва, солдати стали вилазити з окопів, аби зустрітися на нейтральній території. Німецькі та британські солдати обмінювалися гостинцями, які їм надіслали до свята родичі: солодощами, консервами, тютюном, різними потрібними дрібницями, як-то ґудзики, капелюхи, носові хустинки, гребінці... Несподіване перемир'я дало змогу гідно поховати загиблих: бійці з обох боків фронтової лінії разом узяли участь у відправних службах.

Загалом уздовж фронту - від Північного моря до Швейцарських Альп - щонайменше сто тисяч осіб відклали зброю та вийшли з окопів, щоб відсвяткувати Різдво, подарувати одне одному сувеніри й поховати загиблих.

Щоправда, братання відбувалися передусім між німецькими й англійськими солдатами. Вони перебували на чужій землі - французькій - і, по суті, їм нічого було ділити. А з-поміж французьких солдатів знайшлося не дуже багато охочих святкувати Різдво з німцями, але вони не перешкоджали британцям. Військовий капелан Норман Коупленд слушно зауважив: "Для француза війна була особистою справою. Він боровся на своїй землі. Його дружина й діти мусили полишити родинне вогнище або перебували поруч поля бою. Його міста, села, храми перетворювалися на руїни".

Проте й тут траплялись винятки. Німець Ріхард Ширман, шкільний учитель, так згадував про спонтанне франко-німецьке перемир'я в районі Вогез: "Щось фантастичне сталося з німецькими і французькими військовими, які стихійно припинили бойові дії та влаштували імпровізоване святкування. Вони ходили в гості один до одного занедбаними тунелями траншей, а також обмінювали вино, коньяк і цигарки на вестфальський чорний хліб, печиво й шинку. Те, що відбувалося, радувало їх так сильно, що, якби не війна, багато солдатів залишилися б хорошими друзями навіть після Різдва".

Папа Римський Бенедикт XV закликав учасників конфлікту продовжити перемир'я й після свята. Проте ні глави держав, ні генерали не зреагували на його звернення. Навпаки, командування категорично забороняло ці братання, його учасників карали, бувало, що й розстрілювали. Через це ініційоване подекуди перемир'я у пасхальні дні 1915-го не вдалося. Поодинокі випадки спільного святкування Різдва і Пасхи траплялися в 1916 і 1917 роках.

Ці події на фронті під час Різдва 1914-го поклали початок спонтанному процесу, який отримав назву "Живи і дай жити іншим". Історики охарактеризували його як "неагресивне протистояння". Під час тривалих періодів позиційної війни, яких на західному фронті під час Першої світової було кілька, солдати ворожих армій починали спілкуватися, ділитися необхідним, намагатися знайти точки порозуміння... Траплялося, що військові обох сторін іноді навіть грали між собою в футбол на нейтральній смузі.

Різдвяне перемир'я увійшло в історію як символ прояву людяності та гуманізму на тлі однієї з найкривавіших війн сучасної цивілізації. 2008-го у французькому місті Фреленг'ян було відкрито монумент на пам'ять про цю подію.

Сільські Вісті


Микола МОТОРНИЙ.

Шахи. Міжнародна федерація шахів (FIDE) оприлюднила рейтинг-лист на 1 січня 2017 року. До трійки лідерів серед шахісток входить Ганна Музичук (2558). Вище за нашу співвітчизницю тільки китаянки - Хоу Іфань (2651) та Ю Веньюн (2583).

У сотні найсильніших спортсменок іще п'ять українок: Наталя Жукова (2447), Анна Ушеніна (2444), Інна Гапоненко (2407), Тетяна Василевич (2372).

Рейтинг серед чоловіків очолює чемпіон світу з Норвегії Магнус Карлсен (2840). Четверо українських гросмейстерів мають 2700 і вище, а найбільший він у Павла Ельянова (2755). Загалом же до світової сотні найсильніших шахістів увійшли сім представників України: Павло Ельянов (2755), Василь Іванчук (2752), Руслан Пономарьов (2709), Юрій Криворучко (2701), Антон Коробов (2689), Олександр Арещенко (2679), Олександр Моїсеєнко (2661).

У списку ста найсильніших юнаків четверо українських шахістів: Володимир Ветошко, Євген Штембуляк, Павло Воронцов, Кирило Шевченко. У сотні найсильніших дівчат троє українок: Юлія Осьмак, Олена Мартинкова та Марія Бердник.

Легка атлетика. Найкращим легкоатлетом України за підсумками 2016 року став стрибун у висоту Богдан Бондаренко, який у Ріо здобув бронзову олімпійську нагороду. Наставника та батька Богдана Віктора Бондаренка другий рік поспіль визнано найкращим тренером року.

Найкращою легкоатлеткою країни року, що минув, названо Ольгу Земляк. Багатоборку Аліну Шух легкоатлетична спільнота вже вдруге визнає найкращою молодою атлеткою країни. Аліна записала до свого активу перемогу на юнацькому чемпіонаті Європи із семиборства з найвищим досягненням для цих змагань у світі (6186 очок), юніорський рекорд України у приміщенні з п'ятиборства (4354) та повторення національного юнацького рекорду України зі стрибків у висоту (192 см).

У номінації "Найкращий молодий атлет року"переміг Михайло Гаврилюк, який у Тбілісі став чемпіоном Європи (U-18) з метання молота з найкращим результатом сезону у світі (82 м 26 см).

* * *

У Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського відбулися традиційні всеукраїнські змагання "Новорічний день стрибуна". Програма заходу включала турнір із легкоатлетичних стрибків серед жінок і чоловіків (стрибки у довжину, потрійний і стрибок у висоту).

Переможницею зі стрибків у довжину стала львів'янка Вікторія Хамула - 5 м 83 см. У секторі для стрибків у довжину серед чоловіків відзначився Артем Матвєєв (Кременчук) - 7 м 35 см. У потрійному стрибку серед чоловіків переможцем став Андрій Гусар (Закарпатська область) - 14 м 80 см, а серед жінок - Вікторія Хамула (12 м 05 см). У стрибках у висоту з результатом 205 см чемпіонський титул здобув львів'янин Франциско Ланга.

Сільські Вісті

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины