Газета «Ваше здоров'я»

в 05/04/2019

Екологічна робоча група (EWG), некомерційна організація, що займається в Сполучених Штатах питаннями зв'язку здоров'я людини і навколишнього середовища, щорічно випускає звіти про шкідливі продуктах з 2004 року під назвою "Брудна дюжина". У них вона перелічує найбільш небезпечні продукти, піддають ризику здоров'я споживачів.

Для створення чорного списку співробітники EWG використовують дані численних випробувань Міністерства сільського господарства США, які потім самостійно аналізували.

Цього року Екологічна робоча група визнала одним з найбрудніших овочів (до речі, дуже популярним серед веганів і орторексиків) особливий сорт капусти - кейл.

Так, в 2019 році більш ніж у 92% протестованих зразків капусти кейл виявлялося два або більше слідових залишків пестицидів. В одному зразку, за словами співробітників EWG, було виявлено сліди аж 18 різних пестицидів.

Найбільш часто (приблизно в 60% зразків овочу) виявлявся у капусті кейл пестицид DCPA, також відомі як Dacthal. Агентство з охорони навколишнього середовища (EPA) класифікувало його як потенційний канцероген, небезпечний для людини (правда, на основі результатів досліджень на тваринах).

Попри все у заяві EWG підкреслюється, що звіт робочої групи не повинен відвертати людей від вживання фруктів і овочів, а всього лише допомагає їм вибирати більш безпечні продукти.

Джерело: Web MD

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ваше Здоров'я

в 05/04/2019

Співробітник вакцинного освітнього центру при дитячій лікарні Філадельфії Пол Оффіт (Paul Offit) повідомляє про надзвичайний стан, що склався у штаті Вашингтон. За останні дні там перенесли кір 36 дітей молодше 10 років, при цьому один з хворих був госпіталізований. Майже всі ці діти не були вакциновані, тому що їхні батьки прийняли рішення не прищеплювати їх від інфекцій. "Діти незмінно страждають від невігластва батьків, і це несправедливо", - коментує фахівець.

В регіоні, в якому живуть інфіковані (округ Кларк), рівень вакцинального покриття серед дітей становить близько 22%. Природно, це створює для кору сприятливу "атмосферу".

У Сполучених Штатах це далеко не перший випадок спалаху кору, хоча у 2000 році влада цієї країни заявила, що в ній повністю ліквідовано кір. Однак інфекція повернулася, оскільки величезна кількість батьків навідріз відмовляється робити щеплення своїм дітям. Як наслідок, США пережили епідемію кору в 2014-2015 роках, яка почалася в південній частині штату Каліфорнія, а потім поширилася на 25 інших штатів. Тоді заразилося 189 осіб - знову ж таки, здебільшого діти, які не були щеплені.

Також Сполучені Штати постраждали від спалаху серед сомалійського спільноти в Міннесоті: у американців сомалійського походження рівень імунізації знизився з 90% до 40%, оскільки вони боялися, що вакцини можуть викликати у дітей аутизм (що, очевидно, не відповідає дійсності). Крім того, виникали аналогічні епідемії в ультраортодоксальних єврейських громадах в Лейквуде (штат Нью-Джерсі) і в Брукліні (штат Нью-Йорк), знову ж таки, тому що більшість батьків в цих громадах вирішили не робити щеплення своїм дітям.

Пол Оффіт вважає, що змінити думку батьків може тільки фатальний випадок - він стане переломним моментом, коли антівакціанльні настрої змінить паніка відносно смерті, що блукає поряд. І, на думку цього фахівця, такого летального результату слід чекати, коли кількість хворих на кір досягне позначки 1 000-2 000 заражень.

Джерело: Medscape

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ваше Здоров'я

в 05/04/2019

Наразі всіх хвилює питання: чи не станеться так, що і у 2020 році не буде готовності номер один до "прориву"у сфері трансплантології? Адже її забезпечує політична воля, помножена на правильну тактику дій.

Якими привабливими й перспективними не були б плани на майбутнє, головне - хто і як їх виконуватиме. Тож якщо є бажання повчитися не на власних помилках, а на чужих успіхах, можна попросити рецепт у білоруських трансплантологів, котрі сьогодні рятують левову частку українців, які виїздять за кордон у пошуках донорських органів.

Олег Руммо, директор Мінського науково-практичного центру хірургії, трансплантології і гематології"У 2005 році в Білорусі проведено лише 8 операцій з трансплантації нирок, тож ми мали ті самі проблеми, якими зараз переймаються в Україні - наші громадяни виїздили на лікування за кордон. Нині в Білорусі щороку виконують близько 500 трансплантацій (понад 50 на 1 млн населення, тобто на рівні європейських показників, більше ніж у Німеччині та Польщі). Наразі Білорусь належить до 25 найрозвиненіших трансплантаційних держав світу. Останніми роками ми провели близько 4500 трансплантацій, левова частка яких - від померлих донорів. Не можу сказати, що в нас немає жодних проблем, однак вони зовсім іншого рівня і не стосуються доступності пересадки органів для громадян Білорусі. Навпаки, є донорські органи, немає реципієнтів. Наприклад, у минулому році від померлих донорів було взято 3909 нирок, а пересаджено на 40 органів менше. При цьому ми не можемо задовольнити навіть половину запитів від українців, які до нас приїздять на лікування, оскільки наша програма трансплантації розрахована передусім на білоруських громадян.

Однак ми розуміємо проблеми українців і намагаємося їм всіляко допомогти. Вчора ми здійснили пересадку нирки двохсотому реципієнту з України, у цілому ж частка українських пацієнтів у трансплантації нирки в Білорусі становить приблизно 10%. У цьому році виповнюється 10 років дитячій трансплантології Білорусі, за цей час ми пересадити нирки 46 українським дітям.

Я не готовий дати українським колегам поради щодо того, як досягти успіхів, бо за останні 20 років у наших державах сформувалися різні системи хорони здоров'я, тож не все можна імплементувати. Та й проблеми трансплантології в Україні мають вирішити самі українці, ніякі "варяги"у цьому не допоможуть. Однак я впевнений: якщо ви не "годуватимете"своїх лікарів і не виконуватимете трансплантацій у своїй державі, то фінансуватимете системи інших країн. Тож проблему потрібно вирішувати комплексно. По-перше, важливо, аби в державі функціонував координаційний орган з трансплантації (під егідою МОЗ чи Кабміну). По-друге, потрібно, щоб на місцях було достатньо фахівців, які виконуватимуть такі операції (їх має бути на порядок більше).

Центри в Києві та Запоріжжі - крапля в морі для такої великої держави, як Україна. Усі медичні заклади, де є відділення інтенсивної терапії та реанімації, повинні стати донорськими базами. Але для цього там потрібно створити відповідні умови: передусім забезпечити необхідним обладнанням та кваліфікованими спеціалістами. І що не менш важливо - слід підвищувати рівень довіри громадян до системи надання медичної допомоги в державі."

Саме з цього починали в Білорусі. Чи готові в Україні мурувати фундамент системи трансплантології із таких цеглинок? Степ бай степ чи в різні боки?

Заступник Міністра охорони здоров'я Роман Ілик, запевнив, що МОЗ уже верифікує всі заклади України, які реально могли б здійснювати вилучення органів і діяльність яких пов'язана з трансплантацією. Втім, для початку Міністерство вирішило сконцентруватися на медичних закладах, які вже здійснюють трансплантацію: на їх базі й почне розбудовувати систему. Це 4 потужні національні центри - Національна дитяча спеціалізована лікарня "Охматдит"МОЗ України, Національний інститут раку, ДУ "Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМНУ"і КУ "Запорізька обласна лікарня".

За словами Романа Ілика, Міністерство закуповує для них сучасне медичне обладнання через міжнародну організацію Crown Agents - у грудні 2018 року вже перерахувало 50 млн грн й очікує обладнання влітку 2019 року.

Також на виконання нового закону МОЗ має затвердити ліцензійні умови для закладів, діяльність яких буде пов'язана з трансплантацією, а отже, й визначити нові вимоги до матеріально-технічної бази їх оснащення. Проекти відповідних наказів готові, обговорюються і узгоджуються з експертним середовищем. Зокрема, усі заклади, які стануть базами для взяття анатомічних матеріалів, мають бути забезпечені обладнанням для констатації смерті головного мозку. Роман Ілик висловив впевненість у тому, що це питання можна вирішити в рамках децентралізації, оскільки витрати на придбання відповідного обладнання є цілком посильними для обласних бюджетів. Водночас МОЗ усвідомлює, що багатьом медичним закладам буде складно вишукати такі кошти, тому працює над тим, аби розробити окремий державний проект фінансування. Можливо, це буде варіант 50 на 50 (з державного та місцевого бюджетів).

Та коли згори видніше масштаб проблем галузі, то із чого вони насправді проростають, найкраще відомо тим, хто з ними стикається повсякчас.

Олександр НІКОНЕНКО, ректор ДЗ "Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України", академік НАМН України, член-кореспондент НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор"У країнах Європи щорічно виконується 60 трансплантацій на 1 млн населення, в Україні - 2,4 (0,05 від неживих донорів). Розвиток трансплантації від неживого донора в Україні стримує те, що до сьогодні діагностика смерті мозку не стала обов'язковою в реанімаційних відділеннях. Причин багато. Тут і небажання медперсоналу брати на себе зайву відповідальність, обтяжувати себе додатковою роботою, і відсутність необхідного обладнання (газоаналізаторів й допплерів) для встановлення такого діагнозу. Доки ця процедура не стане обов'язковою - жодних зрушень не відбудеться.

Скільки я намагався домогтися, аби таке обладнання в лікарнях закуповували, стільки ж наштовхувався на небажання керівників долучитися до цієї справи. Саме небажання, оскільки коштів потрібно не так уже й багато. Тому я пропоную не акредитувати лікувальний заклад, якщо в реанімаційному відділенні немає зазначеного обладнання.

Взагалі не розумію, як за його відсутності можна виконувати складні реанімаційні заходи. Адже річ навіть не у виявленні потенційного донора органів, а в належному лікуванні тяжких хворих.

Зрештою, смерть мозку означає смерть індивідуума, тож встановлення подібного діагнозу є гуманним актом. Натомість невикористання донорських органів для пересадки після констатації смерті мозку вважається лікарською помилкою. Ми намагалися внести в новий Закон норму про те, що невикористання органів донора для трансплантації потрібно вважати ненаданням медичної допомоги, однак юристи це не погодили. Тож потрібно бодай матеріально стимулювати анестезіологів та трансплант-координаторів, які працюють на базах взяття органів, аби вони були зацікавлені у виконанні таких завдань, коли для цього будуть створені всі умови. Ми сподіваємося, що впродовж року підготуємо стільки трансплант-координаторів, що зможемо забезпечити цими спеціалістами всі заклади, які реально можуть стати базами взяття органів."

Владислав ЗАКОРДОНЕЦЬ, завідувач відділення трансплантації нирки та гемодіалізу ДУ "Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України""Після того як Президент України підпише останній закон, технічні моменти, що блокували трансплантацію, зникнуть, однак залишаться проблеми. Наприклад, головною з них і надалі буде отримання органів від неживих донорів. Адже в цьому не зацікавлені лікувальні установи як бази взяття органів, а механізму примусу їх до активної діяльності не існує. І річ не лише в наявності чи відсутності обладнання для діагностики смерті мозку. У нас є виїзна бригада, яка на місці може все це забезпечувати, констатувати, документально підтверджувати. Однак вона не має можливості навіть зайти в "чужий"лікувальний заклад і поговорити з родичами потенційного донора. Трапляється, що ми вже отримали їх згоду, констатували смерть мозку донора, інструментально підтвердили діагноз, однак не можемо забрати органи через небажання медперсоналу лікувального закладу зазнавати "зайвих клопотів". І жоден закон не зобов'яже їх це робити - потрібно розробляти відповідні підзаконні акти. Тобто МОЗ має детально прописати й затвердити процедуру організації трансплантації. Бо трансплант-координатори, які з'являться в Україні, опиняться в подібній ситуації і не зможуть реалізувати свої функції.

Щодо фінансування, то інститут не отримував від МОЗ жодної копійки на проведення трансплантації, тож наші пацієнти самі купували медикаменти та витратні матеріали. Кошти, виділені в рамках пілотного проекту, до нашого закладу також не дійшли - вони начебто передбачені для якоїсь фірми, котра створюватиме реєстр. Хоча у 2009 році одна з міжнародних компаній пропонувала МОЗ України для цього безкоштовну програму від Євротранспланту. Однак в Україні чомусь не вміють заощаджувати і рахувати кошти. Зокрема, на фінансування трансплантації за кордоном держава витрачає мільйони доларів замість того, аби вкласти їх у розвиток вітчизняної системи, яка обійдеться в десятки разів дешевше".

За останні 10 років Україна виділила близько 2 млрд грн на трансплантацію для українців за кордоном (не рахуючи коштів благодійників). Лише у 2018 році ця сума становила 653 млн грн, шанс вижити отримали 278 осіб. Час спливає!

Доки на різних рівнях вирішують глобальні питання, минає третій місяць, відколи українські пацієнти не можуть отримати необхідної медичної допомоги. Українські трансплантологи передбачають, що згаяний час негативно позначиться на кількості проведених ними операцій - не вдасться досягнути навіть минулорічних показників. А ще тисячі українців у різних куточках держави чекають у "черзі за життям", якої навіть ніхто не бачить. Адже, за офіційними даними МОЗ України, трансплантації потребують понад 2000 громадян, у 2019 році таку допомогу змогли отримати лише 532 пацієнти (278 - за кордоном, 254 - у рідній державі). Однак представники МОЗ визнають: наведені дані не відповідають дійсності, з огляду на кількість пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також на статистику смертей, яким можна було б запобігти за допомогою трансплантації (при цьому хворі або не знали цього або не зверталися по лікування). Насправді пересадки органів потребують близько 5 тис. українців. Кожен із них спостерігає за війною законів та пристрастями навколо їх реалізації як за пісковим годинником, що відраховує миті життя. І суспільство, за довіру якого так борються прихильники презумпції згоди, переконане: аби натиск боротьби було спрямовано на реальну розбудову системи та турботу про тих, хто її потребує, більшість питань уже давно вдалося б вирішити.

Якщо ви знайшли помилку, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ваше Здоров'я

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины