Газета «Чорноморські новини»


Шанувальники класичної музики з нетерпінням чекали на прем'єру опери Ріхарда Вагнера "Тангейзер".

Музика цього німецького композитора вимагає потужних, так званих вагнерівських, голосів, великих за складом хору та оркестру, посиленого духовими й ударними інструментами. Окрім того, його вистави масштабні за часом.

Після тривалого забуття Одеський оперний повернувся до музики великого композитора у 2013 році, поставивши концертну програму "Всесвіт Вагнера". Спроба була вдалою, тож вирішили, що Вагнеру - звучати у стінах нашого театру. Відтак колектив під керівництвом головного диригента Олександру Самоїле взявся за постановку опери. Це було непросто, зважаючи на те, що в нашому театрі звучить, переважно, легка італійська музика. І співаки, й оркестр, і хор більше налаштовані на мелодійність та милозвучність. А у випадку з Вагнером довелося працювати зовсім з іншим матеріалом - з інтелектуальною, величною, бунтівною музикою композитора-філософа.

В опері йдеться про долю лицаря Тангейзера, що залишає грот богині кохання Венери, аби повернутися на землю, і бере участь у змаганні співаків, де нагорода за перемогу - одруження з коханою Єлизаветою. На шляху у пари постають перешкоди, але любов перемагає, і розквітає посох Папи римського, у якого лицар просив прощення за свої гріхи...

Опера поставлена у концертному виконанні і скорочена до двох годин (повна версія "Тангейзер"звучить три з половиною години). Честі співати Вагнера на прем'єрі вистави удостоїлися четверо чудових вокалістів: партію Венери виконувала заслужена артистка України Тетяна Спаська, образ Єлизавети втілювала на сцені Наталія Павленко, роль лицаря Вольфрама фон Ешенбаха була доручена молодому тенору Гаррі Гукасяну, а головна партія - Тангейзера - Олександрові Шульцу.

Ще один виклик, що постав перед театром, - опера написана німецькою мовою. Оскільки майже всі вистави звучать у нас італійською, російською чи українською, то Олександрові Шульцу, для якого німецька - рідна мова, довелося ставити вимову своїм колегам по сцені. І треба відзначити, що всі виконавці чудово справилися з покладеними на них завданнями.

А ще хочеться відзначити чудове, виразне і злагоджене звучання хору під керівництвом Леоніда Бутенка. Неперевершена гра оркестру під орудою Олександру Самоїле щоразу викликала бурхливі оплески публіки. Зал був повний, і в ньому - чимало молоді, й це зрозуміло - бунтів-на музика німецького композитора залишається актуальною і в наш час.

Оперу супроводжувала відеографіка Віталія Галака, що дозволило бачити суперечливий світ протистояння почуттів та розуму, любові духовної та чуттєвої, у якому й відбувається дія.

Прем'єру увінчали бурхливі овації. Стоячи, публіка вітала виконавців прекрасної постановки, яка, сподіваємося, посяде гідне місце у репертуарі Одеського оперного. Ольга ФІЛІППОВА.

Чорноморські новини


Минулої п'ятниці у школі "Надія"Український клуб Одеси відзначив переможців цьогорічного конкурсу вчителів сучасного рівня, котрі викладають державною мовою.

Золота українська мрія: коли все довкола буде українським. Не лише вивіски, різні написи, реклама, а й усе без винятку телебачення та радіо, журнали та газети, коли українська мова у повному обсязі звучатиме на підприємствах та в різних офісах, у концертах, на вулиці, у школах та ВНЗ...

У школах - передовсім, тому що це дуже важливо, тому що саме тут, у школі, рівно ж у родині, усе й починається. Починається громадянин, патріот. Починається національна свідомість. І гордість за свою Батьківщину, і бажання послужити їй - також.

А поки що ми радіємо, коли вчителька у класі розмовляє з дітьми державною українською мовою. З кожним роком зростає число таких педагогів у місті, в цьому є й безперечна заслуга Українського клубу Одеси, котрий придумав такий чудовий конкурс вчителів. Цьогоріч його учасниками стали педагоги школи N275 - навчально-виробничого комплексу "Надія".

"Мовна шизофренія, або лінгвошизофренія - це послідовна культурна політика, яка передбачає змішання української та російської мов. Це руйнує українську мову на всіх її рівнях. Адже люди, за законами психіки, репродукують ту мову, яку чують навколо себе. Почути незасмічену українську мову зараз складно... Людина починає говорити на рівні дуже примітивних смислів, які не здатні осягнути усього складного комплексу навколишнього світу... Відбувається те, чого завжди прагнула політика ро-сійського імперіа-лізму - зруйнувати українську мову зсередини, розхитати, уподібнити до російської так, щоб самі українці "добровільно"від неї відмовилися. Окрім того, відбувається деінтелектуалізація української мови і культури. Володіння мовою як мінімальна вимога професіоналізму цілком ігнорується".

Даруйте цю задовгу, можливо, цитату від професора Колумбійського університету українця Юрія Шевчука (його дуже цікаві статті та інтерв'ю можна знайти в інтернеті), але у ній дуже точно сформульоване те, над чим давно ламають списи десятки, коли не сотні не лише мовознавців, а й усіх, кого болить упосліджене становище україн-ської мови і культури в нашій країні. Що б там не говорили романтичні оптимісти, запевняючи, що не все так погано, що українську мову ми чуємо тепер всюди. Так, чуємо: як учителька, щойно відчитавши урок українською, одразу ж переходить на російську. Чи студент, у котрого цинічно питають, якою мовою читати лекцію... А послухайте екскурсоводів, котрі водять по місту гостей Одеси... Переламати цю ситуацію украй важливо. Цією проблемою мав би перейматися кожен, хто вважає себе патріотом України. Передовсім - власним прикладом. Батьки - в родині, педагоги - у класі чи в студентській авдиторії. Два цих напрями є, мабуть, вирішальними у її розв'язанні...

Якраз досконале володіння державною мовою та постійне використання її - як мінімальна вимога професіоналізму - й стали підґрунтям конкурсу вчителів, сім років тому започаткованого Українським клубом Одеси та фінансованого (переможці отримують справді цінні подарунки) Фондом Чайчуків. На початку вимогливе фахове журі визначало кращих лише серед вчителів української мови та літератури. Та вже в наступних конкурсах до участі були запрошені вчителі різних дисциплін, без будь-яких обмежень - якщо вони викладають свій предмет українською, і було це дуже правильним рішенням. У переважній більшості ці вчителі поза школою чи навіть поза своїм уроком у класі, послуговуються російською, швидких перемін тут не варто очікувати. Але вже те, що учні на уроках чують від них державну мову, має неабиякі позитивні впливи, дає спромогу наді-ятися на цілковиту українізацію нашої освіти. Хоча новий закон про мову породжує великі сумніви в цьому.

Отже, цьогорічний конкурс відбувався в одеському НВК N275 - школі "Надія"з україн-ською мовою викладання. Переможців - тринадцять: щасливе число, виявляється, що тут скажеш. Перед початком церемонії нагородження директор Теодор Оробець коротко розповів про історію співпраці школи з УКО. Впродовж року члени журі конкурсу приходили на уроки, слухали, аналізували... "Ми показували, як вчителі використовують у своїй роботі елементи національно- патріотичного виховання", - сказав директор.

Інструментарій критеріїв досить широкий. Це - професійна майстерність і цікаві методи у викладанні, любов до предмета, творчий пошук та інтерактивність, вміння своїм предметом виховувати любов до Вітчизни, небайдужість та успішні знахідки у викладацькій справі, новаторські пошуки, вміння зацікавити учнів предметом і власним підходом до викладання математики, натхненність і вміння цікаво донести до школярів знання про українські звичаї та обряди... А ще - безмежна любов до українського слова, творча ініціатива, креативність, педагогічна майстерність, молодечий запал у вихованні засобами музики любові до своєї Віт-чизни, вагомий внесок в естетичне виховання шкільної молоді... Критеріїв безліч, і обсяг їх - неосяжний, як неосяжним та неоціненним з погляду державної важливості є сьогодні високе звання українського вчителя, педагога - найвище в країні.

Урочисту церемонію нагородження відкрила президент УКО Наталя Чайчук і далі провадила торжество упереміж з головою журі Тетяною Ананченко. А перед початком - лисенківський духовний гімн України "Боже, великий, єдиний"у виконанні хору семикласників. Відтак кожному з переможців вручали диплом, у якому виписано саме ті якості, які принесли перемогу у конкурсі. А до нього ще й вагомий доважок - цінний подарунок.

Поміж врученнями виступали діти - від найменших до старшокласників, виявляючи неабияку артистичність. Вони співали, танцювали, декламували Тараса Шевченка, Ліну Костенко, Павла Глазового, прозвучали навіть віршовані рядки гетьмана Івана Мазепи. Їхні виступи засвідчили серйозний рівень національно-патріотичного, культурно-естетичного розвитку дітей у цій школі. Окремо треба сказати про дев'ятикласницю Владиславу Шалар, котра прочитала власну прозу "Мій Франко". Дівчина показала глибоке осмислення творчості великого українця, уміння виділити головне, характерне у ній, а найперше - безсумнівний літературний хист, який треба розвивати.

Завершив концертну частину події лідер гурту "Друже Музико"Максим Трубніков, котрий давно і плідно співпрацює з цією школою і також є одним з переможців конкурсу.

За створення у закладі творчої атмосфери, патріотичного та естетичного виховання педагогічного й учнівського колективів диплом та цінний подарунок отримав і директор школи Теодор Оробець.

- Уже сім років живе цей конкурс, і кожного разу ми зустрічаємося з людьми неординарними, вчителями, котрі і душу, й серце віддають вихованню дітей в національно-патріотичному дусі, - сказала при цьому голова журі, філолог, доцент Тетяна Ананченко. - Нас радували ті уроки, на яких ми були, ми відчували биття сердець і дітей, і їхніх наставників.

І, звичайно ж, як не назвати всіх вчителів, котрі отримали цілком заслужені відзнаки. Ось вони, всі тринадцятеро: Борисюк Софія Миколаївна, Іванова Інна Іванівна, Іванова Наталія Вікторівна, Кулик Марина Григорівна, Лугова Юлія Всеволодівна, Макалюк Рита Анатоліївна, Савицька Вікторія Анатоліївна, Скорик Олена Анатоліївна, Спиридонова Марина Ігорівна, Сподар Олена Дмитрівна, Харченко Світлана Олександрівна, Шимбарева Галина Миколаївна і згаданий уже Трубніков Максим Валерійович.

Свої подарунки вручив Україн-ському клубу Одеси Теодор Оробець - з-поміж іншого й методичні розробки кращих вчителів школи.

Наступний конкурс відбудеться в Одеській загальноосвітній школі N77 - за її ж бажанням та ініціативою. Естафету від колег прийняла заступниця директора Ірина Вадимівна Павлова.

А на завершення - знову музика: Анастасія Хворова та Ангеліна Яценко прегарно виконали пісню "Моя Україна"...

Зрозуміло, що російська мова все ще рясніє там, де, здавалося б, тверді позиції посіла українська державна. Вона є рідною для росіян. І, на жаль, звичною для російськомовних, хоч таке поняття властиве лише для українського суспільства: за довгі роки колонізації вона в'їлася в тіло України, як іржа в корабельний метал чи як оті черепашки, що обліпили його впродовж тривалого плавання. Та все ж український корабель, хоч і повільно, розвертається у напрямку свого доку.

Українська мова потребує цілеспрямованої деколонізації. Й тут знову дуже доречним є висновок уже згаданого на початку Юрія Шевчука: "Якщо лишатиметься ситуація колоніальної інерції, коли супротивники України закликають не чіпати питання мови, це буде поцілунком смерти для української мови і культури. Тоді не буде України, не буде українців. Буде якась ліберальна Росія без Путіна. Але рано чи пізно з'явиться і Путін".

Як мовиться: спаси і сохрани!.. Роман КРАКАЛІЯ.

Чорноморські новини


А що складного? Мамам з малечею, старшокласникам, які неквапливо повертаються зі школи, закоханим, людям, що песиків, дрібних і великих, вигулюють, велосипедистам, студентам та іншим відвідувачам парку орієнтуватися просто. Всі знають, де сосновий ліс, у якому водяться майже ручні білочки, де сонячні галявини, кілька пагорбів і довга, мало не через увесь парк, водойма, в яку заглядають плакучі верби, - її можна перейти через два містки. Тут воді радіють качки, пара красенів-лебедів і черепахи, які почуваються пречудово. Над ними кружляють чайки, інколи сваряться з ненажерливими міськими голубами.

А ось спортсменам-орієнтувальникам ой як складно! Не може бути, заперечите ви. А ось і може, сам спостерігав. Спекотного вересневого дня під час прогулянки звернув увагу на біло-помаранчеві мітки з тканини в різних місцях - так у спортивному орієнтуванні позначають контрольні пункти (КП). Подумав, певно, початківців навчають. Але моя допитливість отримала винагороду: виявилося, що в нашому парку змагалася еліта українського спортивного орієнтування!

Людмила Стоян, інспектор змагань, суддя національної категорії, розповідає:

- Одеська федерація спортивного орієнтування проводить чемпіонат України з трейл-орієнтування. Це найскладніший вид орієнтування. Тут учасники не можуть сходити з доріжок, треба вичитати мапу й місцевість, не сходячи з доріжки. Участь у змаганнях беруть також параолімпійці, щоб вони могли змагатися на рівні із здоровими людьми. У біговому орі-єнтуванні спортсмен добігає до контрольного пункту, відзначається і біжить далі, а у нас можна пересуватися лише доріж-ками, учасник з відстані повинен вичитати мапу, на ній нанесений кружечок, у центрі якого позначене ваше завдання. Чи є в кружечку спеціальна призма, чи її там нема - залежно від цього учасник у своїй карточці проставляє правильну відповідь. За правильні відповіді отримує бали. Виграє той, хто набрав більше правильних відповідей, тобто точніше вичитав мапу, точніше зорієнтувався.

Це найскладніший вид орієнтування ще й тому, що потребує розумового напруження і, звісно, фізичної підготовки. Якщо в біговому орієнтуванні спортсмен біжить точно на КП, біжить найкоротшим шляхом, то в нашому випадку, щоб вичитати маму, треба обійти з одного боку, з іншого, тобто пройти набагато більшу відстань, ніж задекларовано у довжині дистанції. Треба мати міцні знання з картографії, добре читати мапу і робити це дуже швидко. Наприкінці дистанції, якщо учасники набрали однакову кількість балів, щоби їх ранжувати, є така річ, як тайм-КП. Спортсмен отримує малесенький фрагмент мапи і має лише дві хвилини, щоб вирішити п'ять завдань, отже, робити все треба дуже швидко. Серед нас є майстри, які вирішують п'ять завдань за 20 секунд.

- Ці змагання проходять лише на території парку Перемоги?

- Сьогодні четвертий, заключний, день чемпіонату України з трейл- орієнтування. Перший день змагань був неподалік "Олім-пійця", так зване Темп-О - читання мапи на швидкість. Другий - довга дистанція на березі Куяльника за селом Красносілка. Дистанція була дуже складною, рівня чемпіонату світу. Завдання також були вельми непростими. Жоден з досвідчених учасників не вирішив усі завдання правильно. А учасники в нас дуже імениті, титуловані. Ось чемпіон світу Віталій Кириченко, ось бронзовий призер чемпіонату світу Сергій Стоян, ось Влади-слав Вовк, чемпіон світу в параолімпійському класі, ось фінішує Ірина Куликова, чемпіонка в естафеті... Ранг наших змагань, як бачите, дуже високий. І ось ніхто з цих людей не зміг вирішити всі завдання, однак завдяки таким складним змаганням вони легше почуватимуться на чемпіонаті світу.

- Спортсмени з обмеженими можливостями також брали участь у попередніх змаганнях?

- Так, усі чотири дні. У нас - багатоборство. На кожному етапі учасник показує результат, потім ми все сумуємо і лише за сумою визначаємо переможця.

- Сьогодні вже будуть визначені переможці?

- Так, ще триває естафета, а в мене на столі вже приготовлені медалі та дипломи.

Напередодні у парку Шевченка була коротка дистанція. Ми задоволені вчорашніми виступами. Є учасники, які дали лише одну неправильну відповідь. Один з них - Євген Гоєнко.

- Колись я брав участь у шкільних змаганнях з орієнтування. На контрольних пунктах у нас стояли подібні позначки, судді реєстрували процес змагань олів-цем на папері... Відтоді, напевно, технології пішли вперед?

- Контрольний пункт залишився таким же, як колись, але зараз у біговому орієнтуванні на КП стоїть електронна станція, електронна відмітка. На чемпіонатах світу вже й трейл-орієнтування проходить з електронною відміткою. Ми вже майже зібрали суму, щоб також її за-провадити, бракує ще трішки.

- Бачив ваші протоколи. У них учасники з Одеської області, Харківської, Дніпра, Києва...

- Трейл - дуже важка дисципліна, тому не всі наважуються брати в ній участь.

- Можна зробити ваше фото з чемпіонами?

- Ось чемпіон сидить з ди-тиною.

Підходжу. Віталій Кириченко - триразовий чемпіон світу зі спортивного орієнтування. Кириченко-молодший ласує морозивом, звати його Дем'ян. Йому чотири, але він уже ходить по дистанції. Кириченки живуть у Южному.

- Що скажете для тих, хто хоче займатися спортивним орієнтуванням?

- У нас є хороші тренери. Ось біля нас тренер, свого часу чемпіон СРСР, член збірної СРСР Микола Антонович Місюра. Тренери ходять по школах, закликають дітей займатися спортом, ви бачите, що в нас багато діток. Хто почав займатися змалечку, зазвичай продовжує все життя, адже у нас нема вікових обмежень. В Одесі є учасниця, якій за 80, вона проходить дистанцію, і в хорошій формі, бо тут потрібна розумова робота, яка допомагає зберегти добрий стан. Якщо мозок щось думає, щось вивчає, щось вирішує, він краще зберігається, краще працює, ви довше збережете гарну розумову діяльність. А на чемпі-онаті світу є група "95", учасникам якої за 95 років. Наймолодша група у нас - від десяти, але спеціально для малечі також є команда із п'яти-семирічних діток. Одеса - місто з великими традиціями. У нас є сімейні команди, де по три-чотири поко-ління орієнтувальників. Серед них також проводимо дуже цікаві змагання.

- Як вас знайти?

- Ми не маємо приміщення, але з нами можна зв'язатися через наш сайт "Спортивне орі-єнтування в Одесі" http://odessaorient.blogspot.com. Всі, хто працює на наших змаганнях, - волонтери.

Микола Місюра додає:

- 22 жовтня проводитимемо змагання серед дітей - першість навчальних закладів Одеської області. Остаточно місце ще не визначене, але, скоріш за все, це також буде парк Перемоги. Володимир ГЕНИК.

Чорноморські новини

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины