Журнал «Антиквар»


Попри труднощі воєнного часу українське видавництво IST Publishing продовжує свою роботу. За чотири місяці війни його команда реалізувала кілька проєктів. Зокрема, підготувала у квітні видання "Павло Маков. Фонтан виснаження. Aсqua Alta"для українського павільйону на Венеційській бієнале. Нещодавно видавництво анонсувало англомовний зін "last supper before the war"на запрошення канадського художника Крейга Леонарда в Galerie Laroche/Joncas.

У "last supper before the war" / "остання вечеря перед війною"зібрані тексті і художні твори, що розповідають про досвід війни і пошуки мови його вираження - від мистецьких робіт до теоретичних статей. Передзамовлення на сайті видавництва триватиме до 15 липня 2022 р.Last supper before the war. Листівка Станіслава Туріни із привітанням з новим днем

Також 3 червня 2022 р. в Івано-Франківську відбулася презентація книжки Олега Дроздова і Богдана Волинського "Розмови про архітектуру". Робота вийшла друком у перші тижні повномасштабної війни: перша презентація пройшла у Львові в укритті. Автори розповідають про те, що являє собою архітектура загалом, її роль у соціумі, архітектурну практику в сучасній Україні та інше.Презентація книжки "Розмови про архітектуру"у Львові, квітень 2022 р. Джерело: The Architect's Newspaper

Більше про ідею книжки можна послухати у розмові із Олегом Дроздовим на Суспільному за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=Q3KBJ2feFsw&ab_channel=%D0%A1%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0.

Олег Дроздов - український архітектор, тьютор Drozdov & Partners, Харківська школа архітектури, Paragraph. Серед його робіт - Театр на Подолі у Києві, Jam Factory у Львові, Ave Plaza у Харкові.

Богдан Волинський - український архітектор, засновник дизайн-школи "dash!". У 2015 - 2018 роках працював над запуском Харківської Школи Архітектури.

IST Publishing - незалежне мале видавництво, яке із 2017 р. видає інтелектуальний non-fiction, книжки про сучасне мистецтво і культуру.

Антиквар


28 червня 2022 р. о 22:00 в ефірі телеканалу Суспільне Культура вийдуть перші серії фільму про родину українських промисловців і меценатів - "Спадок Терещенків". Фільм розповість про історію чотирьох поколінь родини та її внесок в економіку, освіту, культуру, розвиток технологій українських земель і Європи.

Родина Терещенків - старий козацький рід, що походить із Глухова. Його представники у другій половині ХІХ ст. стали фундаторами цукрової торгово- промислової компанії, однієї з найбільших в Російській імперії. Окрім промислової діяльності, Терещенки відомі благодійницькою діяльністю: "Прагнення до суспільної користі"із часом стало девізом їх родинного гербу. Терещенки також відомі мистецькими колекціями. Зібрані ними твори склали основу сучасних Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Київського музею російського мистецтва, Національного музею "Київська картинна галерея".

24 червня 2022 р. відбулася презентація фільму на благодійному передпоказі у київському кінотеатрі "Жовтень". На прем'єрі був організований благодійний збір для Музейного кризового центру, спрямованого на фінансову, організаційну та людську підтримку регіональних музеїв і їхніх команд у воєнний час. Як стверджує Ольга Гончар, засновниця центру, благодійний збір був справді знаковим: кожен зміг таким чином особисто долучитися до справи Терещенків.

На презентації виступив один із нащадків роду - Мішель Терещенко, український і французький підприємець, який сьогодні відроджує в Україні льонарство. "Для мене це велика честь і задоволення, що молоді українці зараз бажають знімати фільм про історію Терещенків. Я дуже вдячний і вважаю, що це може бути правильно, тому що це приклад для наших олігархів, для наших спонсорів, які можуть допомогти. Я думаю, що українці, мабуть, роблять багато речей самі, але важливо, щоб були люди, які мають можливість допомогти, і допомагали", - зазначив він. Мішель Терещенко також став одним із героїв документальної стрічки.

Серед творців серіалу - головний редактор Суспільного Мовлення Юрій Макаров, продюсер Вячеслав Пономарьов, авторка Наталка Пономарів, режисер і відеограф Олександр Назаров.

Спікерами фільму були запрошені Антон Дробович (голова Українського інституту національної пам'яті), Олег Магдич (старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка), Олександр Донік (заступник головного редактора "Українського історичного журналу"), Юрій Макаров (публіцист, документаліст).

Робота над серіалом розпочалася ще до повномасштабного вторгення РФ до України. На екранах фільм символічно з'явиться у День Конституції.

Антиквар


У людства, на жаль, великий досвід у такому випробовуванні як війна. Здається, війни були завжди, а їхнє чергування з мирним часом - звичайний ритм життя. Історії відомо багато величних перемог і трагічних поразок. За кілька днів до цієї весни у нас з'явився свій досвід війни.

Війна змінює багато що. Майже все. Навколо людини і всередині неї. Цей текст я пишу у війну: під виття сирени, гуркіт вибухів і в тривожній тиші. Цей текст - спроба переосмислення свого раптового досвіду крізь призму історичних фактів. Спроба у приреченості на смерть відшукати імпульс життя.

"Вільний синій"та "енергійний жовтий"стали новими головними кольорами 2022 року за рішенням Pantone Color Institute. Інститут Pantone визначає головні кольори з 2000 року. РСІ - це досліджувальний центр компанії Pantone, який займається експериментальною роботою із кольором і його впливом на різні галузі, такі як мода, поліграфія, дизайн, реклама, кіно, тощо. У кінці 2021 року інститут кольору обрав головним трендом наступного року колір Very Peri, назвавши його новим відтінком синього з фіолетово- червоними підтонами. Після вторгнення рф в Україну вибір нових колірних лідерів став очевидним.

Світ моди миттєво відреагував на трагічні події в нашій країні. Війна розпочалася у розпал Тижня моди у Мілані, учасники та гості якого, а пізніше і паризького, декларували свою позицію через використання колірної гами, що швидко набула гучної слави. Незабаром ця тенденція стала провідною для багатьох медійних осіб, і вже до середини березня весь світ знав не лише про війну, але й про кольори, що надихають українську націю.

Попри очевидну опозиційність, поняття війна і мода активно взаємодіяли одне з одним протягом всієї історії людства.

Війна змінює основи нашого життя. Просте виявляється недоступним і викликає складні переживання. З'являється новий досвід повсякденності, який при цьому постійно вислизає з твоїх рук. Виникає неочікуваний ефект, коли все надзначуще ще вчора, сьогодні виявляється позбавленим сенсу. У тілі активуються невідомі тобі функції виживання, у той час як комфорт і задоволення встановлюються на паузу. Але минає трохи часу, і одного разу ти помічаєш у дзеркалі своє давно не прикрашене косметикою обличчя, втомлені, налякані, але живі очі. Починаєш відчувати страшну нестачу власного тіла. Робиш якісь рухи, щоб відчути себе собою. І наступного дня теж. І готуєш каву. Йдеш у душ. І повторюєш це, звикаючи до такого ритму. А потім, вчергове обираючи шкарпетки, в яких плануєш стояти у довгій черзі в аптеку або магазин, раптом розумієш, що чомусь хочеться надягти не ці сірі, а ось ці - темно-зеленого кольору. Звинувачуєш себе в неадекватності: яка різниця, у чому стояти у черзі за життям! Згадуєш про новий білий сарафан, який завмер на полиці шафи у готовності рятувати цей світ красою. Тужиш, не розуміючи чи вдасться пройтись у ньому весінніми, залитими цвітінням, вулицями. І пробачаєш себе, адже це не про колір і форми, а про намагання відчути життя.

Найлогічніший і цілком зрозумілий результат впливу війни на моду - це, звичайно, всілякого роду обмеження. Мода набуває нового аскетичного сенсу, пов'язаного із потребою виживання, а всі інші, декоративні сенси, здаються непотрібними і зайвими. Немає принципової різниці, що саме буде у фокусі нашої уваги - одна з численних війн давнього світу чи міжнародні конфлікти ХХ століття, зрозуміло одне: війна - це гуманітарна, економічна катастрофа, яка порушує усталений порядок життя і робить недоступними прості речі.

У розпал другої Пунічної війни у Римі було введено закон консула Оппія (215 р.до.н.е.) - один з найвідоміших сумптуарних законів, що забороняв римським жінкам мати у своїх прикрасах більше 1/2 унції золота, носити строкаті сукні і їздити у візках. Хоча такі закони вводилися на певний час, на практиці вони мали пролонговану дію і після закінчення війни викликали масове обурення (у даному випадкові - жіночого населення). Скандальне ж скасування вказаних обмежень означало у той час, по суті, підтримку небезпечних емансипаційних настроїв. Так само і відомий План "Утіліті", що був прийнятий у Британії у червні 1941, проіснував аж до 1949 року. Він передбачав жорсткі обмеження у кількості використання тканин (наприклад, на пошиття пальта відпускалося не більше 4 метрів); регламентував довжину спідниць - 68 см (тут можна згадати схожі заборони, актуальні у США у цей же період на розкльошені спідниці, і популяризацію спідниці-олівця), забороняв використання вишивки, вводив талони на одяг тощо.

Такого роду обмеження і дефіцит, що виникали у період війн, часто підтримувалися урядовими програмами і формували концепції, базові для моди певного часу. Так, кампанія часів Другої світової війни британського міністерства інформації, назву якої можна вважати універсальним слоганом моди будь-якого воєнного часу "Make - do - and - mend" ("Будь скромнішим і зроби сам"), закликала переробляти чоловічі елементи одягу на жіночі, самостійно створювати в'язаний гардероб, активуючи такі феномени як секонд - хенд та хенд мейд. Подібна ж тенденція була характерна і для розвитку моди під час Першої світової війни, коли жінки і діти в'язали шкарпетки , шарфи та інше для військових, віддаючи данину патріотизму.

Американський плакат часів Першої світової війни (1918 р.)

Цікаво, що до 1914 року в'язаний одяг був в основному частиною дитячого гардеробу, а вже до 1920-х років джемпери, приміром, стали частиною повсякденного одягу для дорослих. Навіть журнали мод, які зовсім нещодавно рекламували нові сукні, почали анонсувати, що мода вийшла з моди, і пропагували носити одну сукню у всіх випадках, "оновлюючи"її за допомогою аксесуарів та лагодячи за необхідності (з'являються навіть спеціалізовані видання, типу "Створи і покращи", які дають поради, як створити "нову"сукню зі шматочків кількох старих, придбаних на секонд-хенді, або прикраси із корок, пляшкових кришок тощо).

Заборонені у цивільній промисловості шовк, вовна, нейлон стали модним фетишем Другої світової. Наприклад, лише використані парашути давали змогу одягатися у шовкові тканини, а особливим шиком вважався одяг, пошитий із парашута збитого ворожого льотчика.Сукня подружки нареченої із парашута збитого ворога (1945 р.)

Шкіра також могла використовуватися лише для потреб фронту, тому великої популярності набуває тканинне взуття і моделі з відкритими носком чи п'яткою. До речі, через дефіцит виникає таке унікальне явище, як фантомна мода, серед артефактів якої можна зустріти пояси з риб'ячої шкірки, взуття з целофану, соломи, старих газет. Італійський дизайнер Сальваторе Феррагамо навіть отримав премію Neiman Marcus Award за свій оригінальний винахід - черевики America з нейлонової сітки (це надавало виробу такої затребуваної міцності і зменшувало витрати цього стратегічного матеріалу) на клиноподібних підборах.

Черевики America від Сальваторе Феррагамо (1947 р.)

Лідером "фантомного"модного сегменту можна, безперечно, вважати намальовані на шкірі панчохи. Представницям прекрасної статі не вдалося довго тішитися винаходом компанії Du pont, представленому у 1939 році - нейлоновими панчохами. Цей новітній матеріал, потрапивши до "стратегічного списку", використовувався для виготовлення парашутів, канатів і т.д. Жінкам же доводилося вдовольнятися новою послугою, що надавалася у перукарнях і деяких магазинах взуття - фарбуванням ніг з обов'язковим нанесенням панчішного шва. Якщо славнозвісний шов імітували за допомогою олівця для очей, то самі "панчохи"були верхом не кравецького, а скоріше...
кулінарного мистецтва, адже найпопулярнішим барвником для них виступав просто коричневий соус, що складався із підкопченої солі, спецій, води та карамелі.Процес створення мальованих панчох (1940-ві рр.)

Як не дивно, але під час війни реалізуються не лише стратегії руйнації і обмеження, але й розкривається потенціал взаємообміну. Взяти, наприклад, колоніальні війни. Результат їх впливу на світ моди можна побачити у появі нового на той час європейського тренду - шалі, що її привіз Наполеон зі свого єгипетського походу, який зручно називали експедицією. В результаті, цей елемент одягу став невід'ємною частиною жіночого гардеробу на довгі десятиліття. Наслідком колоніальних війн також була й поява моди на колір хакі під час Ост-Індської кампанії в середині ХІХ століття, коли вперше його використали для уніформи британської армії (їснує дві найпопулярніші версії назви: або це ім'я автора цього кольору - місцевого кравця, або переклад з хінді, що означає "пильний"). Аналогічні впливи простежуємо навіть у формуванні одного з провідних стилів ХХ століття - арт-деко, формотворчі елементи якого можна відшукати не лише у кубізмі чи конструктивізмі, але й екзотичному мистецтві Африки, Єгипта, доколумбової Америки, у своєрідних абстрактних, анімалістичних мотивах і формах, тропічній рослинностю, зіккуратах тощо, які доєдналися до європейської культури у результаті завоювань цих віддалених територій.

Війна завжди супроводжувалася таким своєрідним культурним обміном. У результаті чого, наприклад, давні греки, воюючи із персами, дізналися від них про закритий тип взуття - персікаї, а римляни запозичили від своїх ворогів варварів ідею штанів, що сформувало нову гендерну стратегію в європейському костюмі. Черговим етапом глобального культурного "зсуву", що позначився і у сфері моди, стали хрестові походи. Завдяки цим масштабним воєнним кампаніям європейська культура почала набувати відчутного орієнтального присмаку. Звідти приїхали не лише вишукані східні тканини, аромати і спеції, але й модні новинки у вигляді рукавів-язиків, гостроносих черевиків, пов'язаного тюрбана.

Р. Кампен, "Портрет чоловіка у червоному тюрбані" (1435 р.)

До речі, мода на тюрбани вкотре актуалізується вже під час Другої світової війни, що буде пов'язано із труднощами у догляді жінок за своїми зачісками і технікою безпеки на виробництвах. А славнозвісна Реконкіста через багатовікову війну між іспанцями і маврами подарувала не лише своєрідний стиль у мистецтві, але й конкретні деталі костюма, зокрема, мантилью, що згодом стала елементом традиційного вбрання іспанок, своєрідною європейською інтерпретацією паранджи.Дж. Берджесс, "Милування здалеку" (1882 р.). На картині жінки у мантильях

А от солдатів-найманців доби Відродження - ландскнехтів - можна вважати справжніми модними інфлуенсерами. Їхні строкаті костюми стали однією з яскравих рис цієї доби, так званої різаної моди. Її особливістю були численні розрізи на тканині, що візуально збільшували об'єм і мали доволі "театральний"вигляд.

Костюм ландскнехта

Ландскнехти брали участь майже в усіх відомих на той час військових конфліктах і, мандруючи європейськими країнами, мимоволі сприяли поширенню своєї епатажної форми. Деякі елементи їхнього костюма запозичив навіть ексцентричний англійський король Генріх VІІІ. На відомому портреті роботи Г. Гольбейна бачимо його у спідниці ландскнехта - елементі військового обладунку.

Г. Гольбейн (молодший), "Портрет Генріха VIII" (перша пол. ХVII ст.)

Вже у ХVІІ столітті стиль бароко в костюмі поширювався абсолютно свідомо за допомогою дерев'яних ляльок пандор.

Лялька пандора (Ліврусткамарен, близько 1600 р.)

Франція, яка намагалася триматися на верхівці модного Олімпу, відправляла подібних ляльок, вбраних за останньою модою, мандрувати країнами Європи, чому навіть війна не могла стати на заваді. Кажуть, що коли візок із пандорами потрібно було провезти територією, на якій йшли бої, їх пропускали через своєрідні гуманітарні коридори. Та й для самих війн ХVІІ - ХVІІІ століть мода мала велике значення. У Європі того часу настільки захоплювалися витонченими витворами мистецтва із ниток і натхнення, що міста і селища, які займалися виготовленням мережива, часто опинялися у центрі військових конфліктів, що увійшли в історію під романтизованою назвою "мереживні війни". Бажання захопити дорогоцінні вироби, часто разом із виробництвом, були достатнім приводом для початку воєнних дій. Так, один з центрів виробництва мережива, місто Малин (Мехелен), у ХVІІ - ХVІІІ століттях неодноразово переходив з рук у руки як принадний трофей. Сама форма військових у цей період ніби виправдовувала це парадоксальне зіставлення слів у назві війн. Через велику кількість мереживних деталей чоловік на полі бою був схожий, скоріше, на придворного з бальної зали, що опинився у недоречному контексті.

Дж. Райлі, "Портрет Карла ІІ" (метал і мереживо, близько 1680-1685 р.)

Така "недоречність"костюмів військових пов'язана не лише з мереживним оздобленням. Довгий час, за традицією, що склалася ще в античності, на поле бою намагалися одягати найкраще, підтримуючи таким чином бойовий дух, надихаючи себе та інших на перемогу, тому форми військових були яскравими, незручними, підкреслено декоративними.Битва при Мальплаці, 1709 р.

Згадати хоча б форму гусар або військових британської армії ХVІІІ століття. Звідси, до речі, походить і закріплений у масовій свідомості образ козака- запорожця у велетенських кольорових шароварах, вишиванці з оселедцем на голові. Цей імідж був популяризований на межі ХІХ-ХХ століть у книжках фольклориста Дмитра Яворницького. Саме цей тренд, що спирався на гардероб козацтва, який склався наприкінці ХVІІІ - на початку ХІХ століть під впливом війн з Османською імперією і перебування за Дунаєм, закарбується як єдиний можливий на довгі десятиліття. Заради історичної правди варто зазначити, що довгий час у козацькому середовищі користувалися варіантом середньовічних європейських штанів - шоссів. Штани повторювали форму ноги і зав'язувалися на поясі шнуром, що було і зручно, і недорого, адже не потребувало великої кількості тканини, хоча й не справляло потужного емоційного враження.

Мода козаків ХVII ст. Сучасна реконструкція

Навіть такий елемент військової амуніції суворого Середньовіччя як кольчуга, попри традиційне сприйняття, мав більше значення для презентації образу воїна, аніж, власне, для якісного захисту тіла. Кольчуги легко пропускали крізь свої металеві кільця стріли, від кута удару (насправді, від щасливого випадку) залежало, чи не проб'є її холодна зброя. Більше того, кольчуги були досить важкими, ускладнюючи рухи лицаря. І все ж таки саме вони в історії військової справи вважаються найвідомішими засобами захисту, хоча й не єдиними. З метою захисту тіла у бою здавна використовували шкіру тварин, накладки з багатошарового шовку, винайдення яких приписують японцям, китайські "бронежилети"з цупкого паперу, здатні відбити удар стріли під прямим кутом.Паперові обладунки. Сучасна реконструкція

Серед інших захисних елементів також були "стьоганки", що використовувалися різними арміями світу - від давніх єгиптян до ацтеків, і, звичайно, добре відомі нам металеві обладунки, які довго не виходили з військової моди. У ХІХ столітті було не лише створено адекватну концепцію військової форми різних країн, побудовану на зручності та непомітності, але й запропоновано власне бронежилет. За іронією долі авторами цього винаходу стали лікар і священник. Польський клірик і за сумісництвом сміливий експериментатор Казимир Зеглен, приїхавши в кінці ХІХ століття у Новий Світ, познайомився із напрацюваннями американського лікаря, спеціаліста з вогнепальних поранень Джорджа Гудфеллоу, який детально вивчав і записував всі випадки зі своєї практики, коли кулю затримувала шовкова тканина (чи то носова, чи то шийна хустка). Результатом їхньої синергії стала поява легкого шовкового жилета, товщиною 1 см. У цій конструкції шовк був основним шаром, що гасив енергію кулі, зовнішній шар складався з цупкого полотна, а внутрішній - войлоку. Налагодити виробництво у США Зеглену не вдалося, тому він відправився до Європи, де на початку ХХ століття відкрив фабрики з виготовлення жилетів в Австрії та Німеччині. Звичайно, бронежилет ще неодноразово вдосконалювався перед тим, як набув сучасного вигляду.

Випробовування бронежилета, розробленого Яном Щепаником (поч. ХХ ст.)

Але вплив війни на моду виходить далеко за межі проблем еволюції військової форми. Війні як соціально-політичному явищу притаманна така, на перший погляд, алогічна риса, як ескалація креативних сил. Адже будь-яка війна не лише абсурдна, але й парадоксальна, і в її смертоносності закладений потенціал життя. Ми навіть не замислюємося, що багато речей, які є флагманами сучасних трендів моди або знаходяться просто у наших шафах, розпочали своє існування під час якоїсь війни.

Дебютна колекція одягу іспанського дизайнера Пако Рабана "Дванадцять непридатних для носіння суконь із сучасних матеріалів"була представлена у 1966 році. Коли босоногі моделі вийшли на подіум у облягаючих сукнях- кольчугах з металевих прямокутників і дисків, кованих пластин, стало очевидним, що джерелом натхнення цього разу було ніщо інше, як славнозвісні лицарські обладунки. При цьому, вплив війни на моду не обов'язково пов'язаний із таким епатажем, і може розчинятися у повсякденності.

Показ мод іспанського дизайнера Пако Рабана, 1966 р.

Коли британський воєначальник Фіцрой Джеймс Генрі Сомерсет, 1-й барон Реглан був серйозно поранений у битві при Ватерлоо, і йому довелося ампутувати праву руку, фельдмаршал почав носити одяг з особливим кроєм рукава, бажаючи приховати свій недолік. Особливість цього крою полягає у тому, що рукав і плечова частина одягу представляють собою єдине ціле. У виробах з такими рукавами відсутній плечовий шов, що крім естетичної складової слугувало захистом від промокання. У подальшому такий вид рукава буде названий на його честь "регланом", який стане невід'ємним елементом сучасної чоловічої і жіночої моди.

Барон Реглан, фото 1855 р.

Під час Кримської війни барон ще раз збагатив моду. Зима 1854 - 1855 років була аномально холодною, тому він вигадав для англійських солдатів, у яких сильно мерзли обличчя, спеціальний в'язаний головний убір, що захищав обличчя, лоб, голову, але не закривав очі і рот. Модну новинку, яку назвали на честь міста, під яким розташовувалися англійські війська, балаклавою, можна і зараз побачити, наприклад, серед спорядження лижників, сноубордистів. У сучасній військовій формі їй також знаходиться місце.

Балаклава

Ще один винахід в області дизайну костюма належить англійському військовому, який брав участь у Балаклавській битві. Генерал Джеймс Томас Брунелл, сьомий граф Кардіган хоч і зазнав поразки у Криму, але залишився в історії як винахідник в'язаного жакета на ґудзиках без коміра, який саме за його наказом надягали під мундир британські офіцери, щоб не мерзнути. Крім того, лорд був відомим денді, а його полк вважався найелегантнішим у Європі. У сучасній моді кардіган вважається складовим елементом стилю кежуал, а неймовірної популярності серед жінок він набув після відомої фотосесії Мерлін Монро.Мерлін Монро у кардигані на пляжі Санта-Моніка (1962 р.)

Ще одна спроба зробити життя військових комфортнішим закінчилася появою чергової модної новинки - тренчкоту. Прабатьком тренча можна сміливо вважати водозахисне пальто макінтош, яке у середині ХІХ століття візьметься удосконалити кравець Джон Емері, почавши випускати його просунуту версію під брендом Aquascutum (назва створена з латинських слів, що означають "вода"і "захист"). Дещо пізніше, у 1879 році, Томас Берберрі винайшов інноваційний матеріал під назвою габардин. На той момент це була унікальна тканина - комфортна, адже давала шкірі дихати і при цьому захищала мандрівників, авіаторів та інших шукачів пригод у найекстримальніших погодних умовах.

І Aquascutum, і Burberry претендують на звання творців легендарного тренча часів Першої світової війни. Обидві компанії адаптували вже існуючу модель під потреби військовослужбовців. Було створено практичний плащ довжиною нижче коліна, з двома рядами ґудзиків на грудях, трохи звуженою талією і розширеним донизу силуетом. Усе було облаштоване для зручності у похідних умовах: великі кишені, пояс із пряжкою для чіпляння дрібних речей, високий комір (передбачалося його використання під час газових атак), навіть колір - для маскування використовувався не звичний у наш час світлий беж, а більш темний хакі. Неймовірна популярність тренча швидко адаптувала його до цивільного гардеробу, і вже під час Другої світової війни він сприймається не стільки траншейним пальтом, скільки гламурним вбранням зірок Голлівуду. Цей практичний винахід виявився неймовірно пластичним до різноманітних дизайнерських інтерпретацій, тому досі знаходиться у центрі експериментів із кольором, фактурою, деталями.

Британський солдат Першої світової війни у тренчі

Сучасний мереживний тренч

Можна дуже довго перелічувати нові тенденції у моді, які народилися колись у воєнний час. Серед них і сучасні цивільні нащадки військової форми - галіфе, френчі, бомбери; "вагітні сукні"Середньовіччя як життєствердний образ серед численних війн. Перша світова війна змусила модниць відмовитися від корсетів, що мало не лише ідеологічні, але й економічні наслідки: у США цим рішенням вивільнили 28 тисяч тонн сталі, достатньої для виготовлення двох лінкорів. Війна також вплинула на розвиток пластичної хірургії, вирішення проблем депіляції, жіночої гігієни (зокрема, на фронтах були випробувані абсорбуючі властивості целюлозної вати), а у післявоєнному 1946 році з'явився легендарний купальник бікіні.

Варто також відірвати погляд від героїчного минулого і поглянути на те, як мужньо мода відрефлексовує світ, що змінюється буквально на наших очах. Ми побачимо багато знайомих кольорів і мотивів у колекціях світових брендів, на обкладинках авторитетного глянцю, на масштабних подіях, якими були насичені останні чотири місяці: від Тижнів моди, "Греммі"та "Оскара"до Каннського фестивалю і Пулітцерівської премії.

Американська акторка Шерон Стоун на Каннському фестивалі (травень 2022 р.)

Синьо-жовті настрої останнім часом притаманні багатьом медійним особам, серед яких не лише представники модної індустрії та шоу-бізнесу, але й, приміром, королева Єлизавета ІІ і Кейт Міддлтон. Ще одна відома вінценосна особа - королева Іспанії Летиція, яка віднедавна стала з'являтися на публіці у вишиванці.

Королева Іспанії Летиція у вишиванці (березень 2022 р.)

Можна приємно здивуватися, що у Шотландії зареєстрували новий тартан у кольорах українського прапора під назвою "Україна назавжди", а навколо з'являються численні антивоєнні і життєрадісні заклики на предметах одягу та аксесуарах. Спостерігати за тим, як у секонд-хенда відкривається друге дихання, і навчатися розбиратися у деталях "базового гардеробу"евакуйованих. Можна пишатися, що українські бренди змінили профіль на виготовлення одягу та взуття для військових, а діячі культури вдягли військову форму і пішли на захист Батьківщини.

Новий шотландський тартан у кольорах українського прапора

Можна сподіватися, що у найближчому майбутньому втратить актуальність камуфляж і "капсульна колекція"біженця з речей, які встигли поспіхом вихопити із шафи між панічними і реальними атаками. Назавжди відійдуть у минуле "тривожні валізки"і скотч на віконному склі, напружені обличчя і сльози на очах. А у тренді буде мир. Посмішки. Обійми. Аромат улюбленої кави. Стильно скуйовджене вітром під час прогулянки волосся і любовно розфарбоване веснянками обличчя. І безпечне, тихе небо. І життя. Нехай життя завжди буде у моді.

Авторка тексту - Дар'я Шестакова, українська театрознавиця, викладачка історії костюма та побуту Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого.

Антиквар

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины