Журнал «Антиквар»


19.03.2019

"Антиквар"не вперше звертає увагу читачів на сумнівні проекти київської забудови, які під прикриттям шляхетних гасел загрожують остаточним руйнуванням історичного ландшафту міста. Цього разу йдеться про проект меморіалу героїв Небесної сотні, реалізація якого знищить історичний вигляд вулиці Інститутської та спотворить меморіальний сенс Алеї Небесної сотні. Родичі загиблих і київська організація Національної спілки архітекторів України вимагають громадського обговорення.

Георгій Духовичний, архітектор

Вулиця Інститутська, прилеглі до неї ділянки Хрещатика і Майдану, перехрестя Інститутської з Ольгинською, Банковою та Садовою, Європейська площа та вулиця Грушевського - це унікальний меморіально-історичний ареал, свідок знакових подій в житті Києва та незалежної України. Слід лише тактовно і виразно унаочнити ці факти.

З 1917-го року Інститутська, головна вулиця аристократичних Липок, на якій розташовувались генерал-губернаторська резиденції та навчальний заклад для юних шляхтянок, стає місцем, яке в свідомості киян асоціюється з відстоюванням громадянської свободи та державності України, а також з драматичними й трагічними подіями, якими воно супроводжувалося.

Київский Париж, 1918 - нiмецке аeрофото

У лютому-березні 1917-го вулиця була свідком мирних демонстрацій, пов`язаних з падінням монархії. На початку лютого 1918 тяжка артилерія більшовиків під командуванням Муравйова обстрілює центр Києва з лівого берега. Головний орієнтир для обстрілів Печерська, Липок та Хрещатика - найвищий в місті "будинок Гінзбурга"на розі Ольгинської та Інститутської. Знищено та пошкоджено близько 2000 будинків, зокрема і дім генерал- губернатора на розі Інститутської та Шовковичної. Кількість жертв тих бомбардувань досі точно невідома. З 12 лютого до початку березня 1918-го більшовики знищили близько 5-7% населення міста (від 10 до 15 тисяч осіб). Один з трьох відділів ВЧК у Києві, де катували та знищували городян, знаходився на Садовій, поблизу її перетину з Інститутською. За свідченням дружини Василя Кричевського, вже в день вторгнення більшовиків на тротуарах Хрещатика та Інститутької лежало безліч трупів киян, вбитих "червоними".

З 5 лютого до 30 серпня 1919 року в Києві знову панували більшовики. Про масштаби терору свідчить наявність у Києві 16 різних підрозділів ЧК. Вдалося достеменно встановити прізвища 4800 розстріляних, усього ж кількість громадян, що загинули у Києві при більшовиках цього разу, становила 12054 особи. Тільки у ніч з 27 на 28 серпня "червоні"стратили практично всіх, хто на той момент перебував у тюрмах ЧК, в тому числі й на вул. Садовій, 5 та на Єкатеринінській (Липській), поруч з Інститутською.

У 1934 - 1941 рр. катівня НКВС знаходилася вже на самій Інститутській, в будівлі колишнього Інституту шляхетних дівчат. Тут було замордовано тисячі киян, яких таємно ховали в Биківні та на Лук'янівському цвинтарі (кількість жертв досі втаємничена, публічна інформація відсутня).

24 вересня 1941 року було підірвано вже згадуваний нами "будинок Гінзбурга". Цей унікальний 12-поверховий хмарочос на момент спорудження (1910-12) вважався найвищим (67,5 м.) житловим будинком Російської імперії.

29 вересня 1941 року по вул. Інститутській київські євреї з Печерська та Липок востаннє йшли місту, прямуючи до Бабиного Яру.

Cтрата націстів, Думська площа, Київ,1946

Протягом останніх 30 років перетин вул. Інститутської та Майдану Незалежності був центром громадського опору українців - від "голодування на граніті"в жовтні 1990-го до руху "Україна без Кучми" 2000-2001 рр., "Помаранчевої революції" 2004 р. та "Революції гідності" 2013-14 рр.

Майдан листопада 2013 - березня 2014 рр. став унікальним уособленням суспільної народної волі, орієнтованої не на конкретні політичні особистості, авторитети або партії, а на захист загальних цивілізаційних пріоритетів народу Незалежної України. На жаль, герої заплатили за це найвищу ціну - життя. Отже необхідність увічнення пам'яті загиблих та трагічних подій, свідком яких протягом останніх ста років була Інститутська, не викликає жодного сумніву - слід лише знайти прийнятну форму її здійснення.

Трагічні в історії нації події, злочини одних і героїзм інших неможливо приховати. Якщо ж хтось намагається це зробити, то рано чи пізно спрацьовує "ефект історичного бумерангу" - емоційний викид свідомості учасників, жертв та безпосередніх свідків таких подій в ноосферу завжди повертається, стає чинником подій наступних. Замовчування трагічних подій радянського часу, що мали місце на Інститутській, обернулося протестами 1990-го, 2000-2001, 2004 і 2013-2014, які вибухнули в цій же точці.

Чи треба нагадувати, що на споруді Міжнародного концертно-виставкового центру "Жовтневий палац"відсутній жодний натяк на те, що в ньому в 1934- 1941 рр. було закатовано та страчено щонайменше 12-14 тисяч жертв більшовицько-сталінської диктатури? Чого ми чекаємо...

Інститутська - Хрещатик, 1945

Антиквар


18.03.2019

Про виставку "Дивовижні історії Криму"в Мистецькому Арсеналі до п'ятої річниці російської анексії

Один з програмних жестів, що увінчує експозицію в Арсеналі - перформативна скульптура Марії Куліковської з безрукими жінками, чиї ступні заглиблені в пісок. "Зоряний пил"художниця присвятила бабусі й батькам, його супроводжує езотеричний діалог дівчинки з мамою - вочевидь, охудожнений спогад-візія з "кримського"дитинства:

- Мамо, а що там, за небокраєм..? Там Край Світу?

- Ні, доню, не буває Краю Світу.

(...)

- А що там, з того боку, де безмежний випалений степ, а вночі цикади розливають свою дзвінку пісню і цвіркуни висвітлюють шлях самотньої мандрівниці уздовж піщаної стежки... там, де хвилі солоної синьої води омивають багряно-жовтий берег і розжарений полудень змінює нічна прохолода, розливаючись в стежці місячного світла...

Особисто я з "кримського"дитинства не пам'ятаю ані дзвінкої пісні цикад, ані місячного світла чи чогось подібного, зате добре пам'ятаю чаячий послід, унікальне варення з чайної троянди, вічні огризки кавуна в пакетику, для яких на березі рили спеціальні лунки, мушлі-черепашки - і на фундаменті, і на стінах, і на дорогах, хіба що в чай їх не домішували, єдиний ларьок біля районо, де продавали кіндери і гучних гусей тьоті Галі. Не було там, власне, не тільки дзвінкої пісні цикад, а й української мови, українських телеканалів, нормального бензину; десь над вухом вічно виринали казки про циган-безхатченків або таких самих татар (диференціювати їх не взялися б навіть самі радянські бабусі, які розказували ці казки), що крадуть вдень дітей з білою шкірою.

Весь цей гротескний килим з різних культур, де змішались кіндер і татари, все це багатоголосся, врешті-решт, замовкало під натиском всюдисущих арбузних шкірок і нікудишнього водопостачання.

Фото: Мистецький арсенал

Я не знаю, поганим чи хорошим був той Крим, той "знімок"Криму в пам'яті, але він - це і Судак з фестом для хіппі, і історії про автостоп, і пологовий будинок, звідки моя мама тікала на дев'ятому місяці вагітності і де, нарешті, я вилізла на світ (щоб мене відразу покусали комарі і дістали гуси). Здається, приблизно так все і виглядає в голові більшості громадян України, для яких Крим - не просто політично забарвлене слово, а хоча би поїздка до родичів на третьому киселі. У кімнатці з видами давнього міста Мангуп-Кале (актуальне відео з "Крим. Реалії") сиділи люди й по пів години не могли відірватись від зображень гір, зелені, грунту: тут не якийсь патетичний сум, не пафосні безсонні ночі в дусі "як же я без тих цикад" - тут відчуття абсурдної, тупої втрати реальності, що завжди була шматком твоєї.

Насправді, виставка в Арсеналі, що постала як результат кооперації 15-ти музеїв та приватних колекцій, і є таким фокусом на реальності, на культурних і ландшафтних "шарах", на фактах і пов'язаних з ними міфах Криму. Маршрут відвідувача тут побудовано за принципом бліц-подорожі народами, які у різні етапи тисячолітньої історії формували обличчя півострова: турки, кримські татари, готи, генуезці, сармати, караїми тощо.

Фото: Мистецькиий арсенал

Цікаво, що ментальну карту тут створили не лише з артефактів історичних музеїв, а й з елементів "віртуального"Криму, так званої "другої реальності"цієї землі - з уявної Кіммерії та акварелей Максиміліана Волошина, з літографій і Криму-як-Вавилонської вежі Павла Макова, з багаточисельних реалістичних та експресіоністичних пейзажів художників ХХ і XIX століть.

Слідуючи за концептом виставки, пропоную кілька таких - вже зовсім не особистих - історій.

Куди відправили Іфігенію, або Зуби таврійського пса

У своєму диптиху трагедій ("Іфігенія в Авліді"та "іфігенія в Тавриді") Евріпід розповідає історію дочки царя Агамемнона, яку мали б принести в жертву задля вдалого походу. В останній момент Артеміда врятувала Іфігенію, підмінивши її тіло на вівтарі тілом лані, саму ж дівчину вона відправила на хмарці у далеку Тавриду - служити жрицею в храмі на її честь. Таври в античного драматурга змальовані сумнівними чужоземцями, дикунами: ритуальні жертвоприношення і дерев'яні ідоли проти поезії та білого мармуру. Геродот згадує, що голови жертв - полонених і чужоземців - таври виставляли на дахах осель, однак достеменно невідомо, наскільки сюжет про криваві вбивства мав місце в історії. Натомість відомо, наприклад, що родичів тут ховали у некрополях кам'яних скринь, а традиційними супутниками у світі мертвих для таврів були собаки. Ікла ось такого таврійського пса можна роздивитись в Арсеналі разом з рухомою, анімованою тінню самої таврійки і її друга з тваринного світу.

Фото: Мистецькиий арсенал

Мигдаль та кавова піна

Звичайно, в експозиції та програмі подій Арсеналу яскраво представлені традиції кримських татар - чи не найвідомішого етносу цієї території, який з 1441 року і до анексії Російською імперією у 1783 році існував в рамках окремої держави, в межах Кримського ханата. Екзотичний і пряний світ кримських татар (вони ж у свою чергу поділяються на три етнографічні групи і мають різні діалекти) представлений автентичним вбранням, традиційною вишивкою та - окремим блоком, у вигляді цілого окремого стенду - кавовою історією і всіма атрибутами, що пов'язані з цією майже урочистою церемонією частування. Тут можна роздивитись джезви (реконструкція), молочники та кавові ложки (ібрики та хаве хаших), а ще прочитати рецепт приготування і традиційної подачі кави. Отримані знання, в принципі, є шанс застосувати "не відходячи від каси" - щосуботи Арсенал проводить майстер-клас з приготування кави та дегустацію від кафе "Софра".

Фото: Мистецькиий арсенал

"З добрим щастям Теаген, син Діогена, який обіймав посаду агоранома, власним коштом збудував ринок для продажу риби при жреці Діо..."

Таке повідомлення з доставкою у 2019 рік містить мармурова плита другого століття нашої ери, включена в експозицію завдяки співпраці з Музеєм археології в Харкові. Кримська історія була би неможливою без колонізаторів- еллінів: Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Німфей, Кіммерік та інші колонії, не дивлячись на віддаленість від Афін, були прикладами демократичного полісу з подібною інфраструктурою, подібною сіткою громадських місць - театрами та стадіонами, ринками, статуями на честь великих поетів. Ойхоної для розливання вина одразу в три чаші, мініатюрні статуетки Сатира та Ерота, прикраси з сердоліку та лігніту - всі ці речі, зібрані з різних музеїв України, можна знайти під склом в Арсеналі.

Фото: Мистецькиий арсенал

Безіменні

Є історія, зафіксована в словах, а є та, у якій назв та імен не існує. Завдяки Геродоту чи іншим писемним джерелам ми маємо такі маркери як "таври", "кіммерійці", але ми не знаємо, як маркували (і чи маркували) себе ті, що жили тут у третьому тисячолітті до нашої ери. Так звана доісторія, або праісторія - це неоднорідний, майже неохопний період від самого початку антропогенезу (розвитку усіх видів Homo) і до виникнення перших цивілізацій. Від неандертальців, що жили на території півострова, залишились модельовані черепи: обличчя тих, хто належав до вищого прошарку, після смерті викарбовували на їхніх же очищених черепах за допомогою глиняної суміші.

...

Слоганом цієї виставки могло би бути "Celebrate diversity". За кадром тексту залишились ще готи з коштовними фібулами, союз скіфів з амазонками, внаслідок якого з'явилися сармати, воєнне спорядження турків та вантаж з потонулого корабля генуезців - всі разом вони дублюють наскрізний мотив першої, вхідної зали, де в такому ж самому розрізі подано грунти та ландшафтні особливості Криму, всілякі Anthemis sterilis steven і Jasminum fruticans.

Фото: Мистецькиий арсенал

На сьогоднішній день експозиція в Арсеналі, яка декому може здатися дотошною й дещо стерильною, позбавленою інтерактиву, - хірургічно необхідний широкий жест, що утверджує принцип прийняття іншого, принцип демократії. Модель "Дивовижних історій Криму" - це модель такої собі добірки світів, вільної від одноосібної окупації будь-яким міфом - радянським, українським чи якимось там іще. І слід подякувати виваженій інституції, що заява до п'ятої річниці і Дня кримського спротиву вийшла саме такою: мовляв, якою б не була ваша "кримська"історія, вона займає паритетне місце серед інших, вона має право на існування, але навряд чи має право на ідеологічну монополію. І - найголовніше - вона минеться з часом, так само, як і будь-яка з поетичних фантазій, так само, як і залишки кожного з племен.

Автор: Олена Мигашко

Фото: Мистецькиий арсенал

Антиквар


15.03.2019

Місяць тому Міністерство культури України надіслало Київській міській адміністрації листа з вимогою припинити будь-які будівельні роботи на ділянці між парками "Хрещатий"та "Володимирська гірка"з огляду на рішення ЮНЕСКО про розширення буферної зони об`єкту Всесвітньої спадщини "Софія Київська та Києво-Печерська Лавра", до якої потрапляє і згадана ділянка, на якій міська влада розгорнула бурхливе будівництво пішохідно-велосипедного мосту. Нагадаємо, що будівництво фактично почалося ще до того, як проект пройшов експертизу.

Під виглядом підготовчих робіт провели вирубку дерев у заповідній зоні і підготовку ділянок під опори. Як пояснив "Антиквару"архітектор Георгій Духовичний, параметри споруджуваного мосту в кілька разів перевищують оптимальні характеристики для споруди такого типу. За розрахунками, зробленими в майстерні Духовичного, довжина моста мала б складати 46 м, ширина - 3,5 м, висота - 7,5 м. Натомість пропонується довжина 200 м., ширина - 6 м., висота - 22 м. На думку архітектора, це свідчить про бажання забудовників обійти законодавчі норми і разом з мостом спорудити ще й капітальні об`єкти (скажімо, для закладів торгівлі і харчування), як це було у випадку з так званим вертолітним майданчиком, а насправді - офісним центром. (У зелених зонах дозволяється будівництво лише транспортних об`єктів і об`єктів щоденної інфраструктури).

Експерти-пам`яткоохоронці вважають, що спорудження такого моста зруйнує історичний ландшафт Києва і характерну перспективу з Європейської площі в бік Дніпра, зафіксовану на численних фото ще з кін. XIX століття. Крім того, це загрожує значними втратами для міського бюджету, оскільки вже зараз вартість проекту оцінюється в понад 300 млн. грн. замість обіцяних спочатку 140 млн. Оприлюднюючи текст листа Міністерства культури до КМДА з приводу сумнівного будівництва, редакція "Антиквара"сподівається не тільки привернути увагу широкої громадськості до проблеми, але й очікує відповідальних рішень від законодавців, які 15 березня мають розглянути дії міської влади на засіданні антикорупційного комітету парламенту.

Антиквар

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины