Дорога у Вічність

Голос народу

Шановна редакціє газети "Град Прилуки"! Я поважаю нашу газету і прошу
надрукувати мого листа, якого написала під тяжким враженням від побаченого.
Моя розповідь буде зі сльозами на очах, але інакше неможливо виразити той
біль, що я пережила, коли везли рідну мені людину на кладовище "Побут-2".
Кладовище - це святе місце для всіх прилучан, і гірко бачити, що ніхто не
думає, як нам добратися до могил покійних родичів. Ви берете величезні
гроші за всі похоронні процедури. А чи ви, панове, бачили, як трясе і хитає
покійника, як тільки катафалк з'їжджає із траси на дорогу, що веде до
цвинтаря? Покійника трясе, голова теліпається з боку на бік так, так що
доводиться притримувати, а домовину підкидає на кожній баюрі - страшно, що
зовсім викине покійника з труни. А уявіть собі, коли буде негода, дощі -
туди ж ні пройти, ні проїхати по тих баюрах, навіть на ваших "мерсах"
(судячи по "мавзолеях", які там побудовані).

Я вважаю, що будівництво дороги на цвинтар "Побут-2" - це справа честі,
совісті. Святий обов'язок керівництва нашого міста, всього депутатського
корпусу - подбати, аби до місця спокою наших рідних можна було добратися
так, щоб не боліла душа, що їх ще й після смерті трясуть!..

А по місту всюди висять передвиборні бігборди "Прилукам - хороші дороги".
Влаштовують гулянки з дорогими салютами. Так, місту потрібні і дороги, і
розваги, але "дорога у Вічність" - це перш за все! Це ж зовсім не так
багато, десь із кілометр, щоб люди могли достойно провести в останній шлях
своїх близьких в усяку пору року.

Думаю, кожен прилучанин проголосує на виборах за ту людину, яка зробить цю
святу справу, і їй Бог буде помічником в усіх починаннях.

Я впевнена, що цим листом висловлюю думку всіх прилучан, рідні яких
поховані на названому цвинтарі.

З великою пошаною, Віра Іванівна Боклат

Град Прилуки