Чому я все-таки отримую протестантську богословську освіту?

Як відомо, протестантська освіта у пострадянській країні - це річ майже
незбагненна. На відміну від православних або католицьких семінаристів,
випускник протестантського ВНЗ не отримує приходу чи парафії як такої, адже
духовний потомок Лютера, Кальвіна і Цвінглі отримує науковий ступінь
(бакалавр\магістр), який пострадянськими державами майже одностайно не
визнається. Це вимушує молодих людей та гарних дівчин або шукати вихід на
кордон, або з певними труднощами працевлаштовуватись, про що я вже писав.
Звичайно, як правило апелюють до того, що "бачили очі те, що брали", але
вже час визнати, що і архітектори сучасної протестантської освіти (ЕААА,
ЕЕАА - неодмінно!), і студенти несуть паритетну відповідальність. Але пост
не про це.

Чому все ж таки я, не будучи священнослужителем і працюючи на світському
підприємстві, продовжую отримувати протестантську богословську освіту вже
на рівні магістру? Невже ж бракує двох бакалаврів?

Я глибоко переконаний у свій місії як провідника християнського світогляду.
Це знаходиться, якщо використовувати піраміду Маслоу, десь на її вершині.
Отже, неважливо чи буду я священнослужителем або штатним працівником у
церкві, що отримує за "Слово" з\п, - від моєї підготовки та здатності
розуміти людину та її духовно-інтелектуальні запити частково залежить її
духовне майбутнє. На цьому фоні сатисфакція нижчих сходинок піраміди
Маслоу, звичайно, страждає. У моєму випадку магістерська програма, за
вмілий менеджмент якої я дуже вдячний Євангельській реформатській семінарії
України, коштує мені двотижневої неоплачуваної відпустки на кожні 3-4
місяці + недоотриманого прибутку (моя робота пов'язана з продажами
інформаційних систем) + часу на опрацювання різних академічних завдань,
який я міг би витратити на перегляд фільму про Джеймса Бонда, наприклад.
Отже, тут я протестант до кісткового мозку: як відомо, активна місіонерська
та просвітницька само ідентифікація історично властива саме протестантським
спільнотам. Своєю освітою я намагаюсь не перервати цю традицію.

Як якось сказав мій друг jesfor, "сьогодні собівартість одного навернення
більша за 90-ті роки". За цим місіонерським неподобством J стоїть серйозне
питання: місіонерський кураж та певні фінансово-гуманітарні ресурси на цей
час вже не мають такої ваги, як після відродження Української держави.
Отже, я намагаюсь втілити давній протестантський ідеал - загальне
священство. Отже, кожний член церкви - це духовно зріла людина, яка знає,
чому+як+кому вона вірить, і може допомогти у цьому питанні іншим
українським язичникам. Я працюю на підприємстві, де 100% мають вищу (або
дві) освіти. Не мати систематичного уявлення про Бога, Церкву, своє
богослов'я та чимало інших речей у такому контексті - є самозакоханістю і
банальною лінькою. До речі, я не дуже впевнений, що зможу імплементувати
результати освіти у церкві. Наприклад, я місяці 3-4 потому запропонував
одному з пасторів моєї церкви Нове Життя свої "послуги" з ведення групи для
тих, хто вирішив охреститись, катехуменів. До цих пір розглядають... Йдемо
до німецької університетської моделі богослов'я.

Я не надто впевнений, що можу самостійно підтримувати в собі інтерес до
наукових питань, саморозвитку та бажання дізнаватись про щось нове. У цьому
плані навчання будь-де трохи організує та вводить "елементік прінуждєнія".
Систематичне навчання тримає інтелектуальний рівень у тонусі. Якщо б так
мислили всі, то діяльність росіянина Володимира Солодовнікова, відомого
критика "пещєрного" інтелектуального рівня російських баптистів, була б
зайвою. А так...

Коли після школи я вступав до одного християнського ВНЗ, я мріяв про роботу
у церковній структурі, де міг би використовувати власні аналітичні
здібності та знання німецької та англійської. Який наїв! Тепер мені вже
відомо, що вітчизняні церковні структури - це несвідомий крок до
професійної анігіляції. Отже, на мій погляд, сьогодні богословська освіта
не дає майже ніяких матеріальних привілеїв, але дозволяє бути на одному
рівні з високо розвинутим технологічним суспільством. Якщо ви, звичайно,
вчитесь у "правильному" університеті.

Релігія в Україні