Газета "Волинь"

Андрій Дубчак, один із небагатьох фотожурналістів, який висвітлював війну на Сході України від самого початку, ділиться глибоко особистими спогадами з лінії фронту

Його звали Федоров Едуард Юрійович - матрос морської піхоти України. Це фото я зробив у березні, коли він проводжав мене з передової позиції до центру Водяного, поблизу Маріуполя. Він каже: "А зроби-но мені пару фоток. На пам'ять". 27 червня у нього влучила ворожа куля. П'ять днів поспіль лікарі боролися за його життя, але... не вдалося. 2 липня його серце зупинилося. У бійця залишилася вагітна дружина, з якою він побрався наприкінці квітня. 17 вересня у нього народилася донька, яка свого тата знатиме лише на світлинах... Я знав його пару годин. Пам'ятатиму все життя".

Це слова 42-річного українського фотографа Андрія Дубчака (Instagram), який висвітлював Революцію гідності, а потім воєнне протистояння на сході його батьківщини з 2013 року - коли вперше біля його робочого офісу поблизу Майдану в Києві почалися акції протесту. Згодом, після окупації Росією українського Криму, розпочалося збройне протистояння на Донбасі між російськими гідридними силами і Збройними силами України. На сьогоднішній день збройний конфлікт забрав життя понад 13 000 людей.

Під час перестрілки біля Горлівки в червні 2018 року, коли кулі "гудять і кричать"над головою, солдат розвертається, щоб замінити кулеметну стрічку.

Вечеря під час бою. Українські військові вечеряють у бліндажі на передовій під Попасною, у той час як інші бійці придушують вогонь противника. Андрій Дубчак каже, що ворог якимось чином дізнався про приїзд журналістів на позицію (це з'ясували з радіоперехоплення). Того вечора він і колега з Радіо Свобода - Мар'ян Кушнір - тричі потрапляли під обстріл зі стрілецької зброї. У темряві мікрофон Андрія зафіксував майже смертельні постріли.

Олександра Безсмертна, прес-офіцер 36 ОМБР морської піхоти України на передовій у Широкині, березень 2018 року. Андрій Дубчак каже, що звісно буває страшно під час таких поїздок на лінію фронту, але колега, який колись воював в українських військах, а зараз працює водієм на Радіо Свобода, дав йому пораду, яка допомагає функціонувати на передовій: "Не бійся. Твоя доля вже написана на небі. Ти або вмреш, або ні. Тепер просто розслабся і пішли".

Кулемети підтримує і прикриває український військовий снайпер з СВД (снайперська гвинтівка Драгунова). Але ворожі кулі почали вибивати землю майже поруч з ним. Ворог помітив позицію. Більше він звідси стріляти не міг. Було надто небезпечно.

Андрій Дубчак каже, що звісно буває страшно під час таких поїздок на лінію фронту, але колега, який колись воював в українських військах, а зараз працює водієм на Радіо Свобода, дав йому пораду, яка допомагає функціонувати на передовій: "Не бійся. Твоя доля вже написана на небі. Ти або вмреш, або ні. Тепер просто розслабся і пішли".

Волинь

Майже 40 років свого життя Євдокія Хабовець - у минулому чемпіонка Волині з плавання в стилі батерфляй, навчала дітей азам спорту, намагалась прищепити вихованцям жагу до здорового та рухливого способу життя. Її учні були серед кращих на спартакіадах районного та обласного рівнів. Нещодавно жінка відзначила свій 80-й ювілей

Мабуть, чи не у кожного учня був колись свій улюблений предмет, але чи не найбільше діти усе-таки полюбляли фізкультуру, особливо коли уроки проводились на свіжому повітрі. І це не тільки завдяки веселим спортивним іграм, а й, насамперед, завдяки вчителям фізкультури, їх професійним здібностям, педагогічному таланту. Однією із таких вчительок, яка вміла й організувати, і навчити, і прищепити дітям любов до спорту, була Євдокія Прокопівна Хабовець.

- Євдокіє Прокопівно, чому обрали саме професію викладача фізкультури?

- Тоді багато моїх ровесників обирали професію учителя, вступали до педагогічних училищ та інститутів. Після закінчення школи, у 1953 році поступила і я у Володимир-Волинське педучилище, а чому обрала саме фізичне виховання?

...Уже й не пам'ятаю, мабуть, подобалось, принаймні не шкодую... До речі, навчалася там разом зі своєю ровесницею із Любомля Вірою Іванівною Корнелюк, разом і закінчили училище, і працювали в одній школі, разом і пішли на заслужений відпочинок.

Також основний період часу пліч-о-пліч з нами викладав дітям фізкультуру нині, на жаль, уже покійний Сергій Харитонович Приступа.

Ще будучи учнем їздив із нами на змагання, показував хороші результати в легкій атлетиці, а після закінчення вузу повернувся у рідну школу і став зразковим учителем фізкультури, якого згадують добрим словом і донині, і ще довго пам'ятатимуть - дуже був хороший колега. Багато наших вихованців нині працюють викладачами в СНУ імені Лесі Українки у школах району та області. Однією із таких вчительок, яка вміла й організувати, і навчити, і прищепити дітям любов до спорту, була Євдокія Прокопівна Хабовець.

- У вас майже 40 років стажу, і усе на одному місці?

- Після навчання спочатку направили в Ратнівський район (де, до речі, і зустріла свого майбутнього чоловіка Василя Олексійовича), потім трошки довелось попрацювати на Турійщині і зрештою перевелась в Любомль у першу школу, яка на той час була іще в старому приміщенні.

Директором тоді був Остап Петрович Олексюк, спортшколою завідував Іван Сидорович Ґедзь. Багато в колективі було хороших людей, усіх не перерахуєш.

Вже працюючи тут, доводилось часто їздити на обласні змагання, де часто займала призові місця, зокрема, була чемпіонкою Волині з плавання у стилі батерфляй. Не раз піднімала прапор перемоги нашої збірної на обласних змаганнях.

Учні нашої школи завжди були серед кращих на різноманітних спартакіадах та інших змаганнях як обласного, так і районного рівнів, завжди займали призові місця, особливо з легкої атлетики, баскетболу тощо. Хоча не все було так легко, траплялись учні і дуже "важкі"...

Пам'ятаю один з них свого часу прийшов із дитячої трудової колонії, а нещодавно побачив мене в міському парку, обіймав, дякував за працю. Виявляється, подальше життя у нього склалося добре, виїхав за кордон, одружився на вчительці. Любила дуже з "важкими"дітьми працювати, і добре ми закінчували з ними...

- А як склалося особисте життя?

- У березні 59-го одружились, невдовзі отримали квартиру, народили і виховали трьох дітей, маю уже шістьох онуків, правнуки є...

- Хтось із них пішов вашою стежиною?

- Син Володимир закінчував фізкультурний, у минулому - відомий в нашому краї футболіст. Старший Микола також працював учителем. Навіть правнук, який проживає нині у Києві, хоча і навчається лише у другому класі, але уже активно займається спортом, їздив навіть до Франції...

Ось уже чверть віку Євдокія Прокопівна перебуває на заслуженому відпочинку. Нещодавно, в червні, їй виповнилось 80 років.

Віктор ПИЛИПЕНКО.

"Наше життя" 26 червня 2019

Волинь

Випадково дізнався, що за "Динамо"Київ виступає уродженець нашого селища, воротар юніорської команди Артем Малиш

Про це пише Юрій Коваль у Фейсбуці. У березні цього року наш земляк також виступав у складі збірної на навчально-тренувальному зборі, що проходив у Чехії.

"А зустрівся з Артемом у ... Брідках. Звичайно, не могли не обговорити успіх молодіжної збірної України U-20, яка вперше у своїй історії вийшла у фінал чемпіонату світу. У березні цього року наш земляк також виступав у складі збірної на навчально-тренувальному зборі, що проходив у Чехії", - йдеться вповідомленні.

Волинь