ЯКИЙ ВІН СУЧАСНИЙ ЕТИКЕТ?
Бути ввічливим... Бути культурним... Завдання іноді нездійсненне лише через
незнання тих або інших простих правил поведінки в товаристві.
Ми живемо в цьому складному світі поруч із нашими людьми, ми зустрічаємося,
знайомимося, ходимо в гості й на роботу, намагаємося зрозуміти одне одного
й самих себе. Однак трапляється так, що часом усе псує невеликий і прикрий
промах за столом, під час знайомства або бесіди. А цього можна було б
уникнути, знаючи маленькі секрети й правила, які диктує вічний король краси
людських взаємин - етикет. Перефразовуючи французьку приказку, можна
сказати, що якщо ви не займаєтеся етикетом, то етикет займеться вами. Рано
або пізно приходить час, коли невміння поводитися в найпростішій, здавалося
б, ситуації заважає людині зробити кар'єру, створити нормальний клімат у
колективі, знайти спільну мову з власною дитиною.
Звичайно, немає й не може бути універсальних ліків від будь-яких помилок на
всі випадки життя. Але багато чого можна уникнути, знаючи нехитрі правила.
Як їсти за святковим столом? Акуратно.
Як поводитися в незнайомому товаристві? Стримано.
Як ставити запитання? Чемно, неголосно, виразно.
Як реагувати на добрий жарт? Із гумором.
Як дарувати подарунки? Із радістю.
Як приймати подарунки? Із вдячністю.
Як ставитися до людей? Доброзичливо.
Безсумнівно, ці короткі напівжартівливі поради допоможуть вам
зорієнтуватися в непростій науці сучасного етикету.
Сучасність висуває до людини особливі вимоги: більше не треба достеменно
знати сто правил носіння капелюха, зате абсолютно необхідно навчитися
поважати оточуючих. Цей універсальний "закон" етики й етикету стане тим
ключем, яким так легко відкрити будь-які двері, стати бажаним гостем у будь-
якому товаристві.
І запам'ятайте: етикет - це не маса нудних умовностей, а та форма
поведінки, що допомагає людині максимально реалізуватися в товаристві інших
людей, проявляючи свої найкращі риси характеру. "Людина, що не вміє себе
гідно поводити, ніколи не досягне успіху", - стверджують психологи.
Ідучи до Європи, ми повинні прийняти європейські цінності - у тому числі
принципи й правила етикету, вироблені цивілізованим світом. Так вийшло, що
технологічно досконала західна цивілізація виробила також загальноприйняті
правила поведінки - універсальні й практичні. Однак при цьому жителі
слов'янських країн не повинні забувати власних традицій добросердя й
привітності. Не можна забувати також про величезну культурну спадщину,
заповідану нам предками. Чи стосується це етикету? Безумовно! Не відчуваючи
під собою морального й культурного ґрунту, ми втрачаємо опору нашого
світовідчуття, втрачаємо душевний комфорт і спокій, віддаємося суєті, а
людина, яка не поважає минулого своєї батьківщини, навряд чи викличе повагу
в оточуючих.
Ця книга про взаємоповагу й чуйність, про ввічливість і добрі манери; про
те, як правильно сервірувати стіл; про культуру одягу; про мистецтво пити
вино й прикрашати стіл квітами; про таємниці спілкування й рідкісні рецепти
святкової кухні... Усе це й багато чого іншого - до ваших послуг у цій
книзі для всіх.
Прочитайте її, і, можливо, ваше життя зміниться на краще: підлеглі
вважатимуть вас увічливою й тактовною людиною, розмови з начальством ви
зможете вести, зберігаючи почуття власної гідності, гості будуть задоволені
прийомом, захоплені сервіруванням столу й добором вин. А разом із тактом і
ввічливістю прийдуть також спокій і впевненість у собі.
У кожного явища є своя історія, що показує його становлення й розвиток.
Звернемося до історії й простежимо, як змінювалися погляди й уявлення людей
про те, що треба робити в тій або іншій ситуації, а що не треба.
Довідаємося також про те, що ж таке, власне, етикет.
Саме слово "етикет" прийшло з часів французького короля Людовіка XIV. Однак
закони стосунків між людьми мають тривалішу історію. Визначалися вони, як
правило, або владою королів, вождів, релігійних діячів, або самим народом
протягом багатьох століть людської історії.
Прагнення поводитися пристойно є природно виниклою нормою життя в
суспільстві. Неможливо будувати стосунки з людьми, не дотримуючись певних
правил і норм спілкування й поведінки. Про це ми читаємо також у
найдавніших пам'ятках писемності й культури. У давніх скандинавів,
наприклад, були найсуворіші, ретельно розроблені правила поведінки за
столом. А за порушення правил призначався штраф. Як і в наші дні,
найповажніший гість удостоювався найпочеснішого місця.
У творі давньоримського поета Овідія ми читаємо, що непристойним було
занадто жадібно їсти за столом і занадто багато пити. Однак він радить (і,
за його розумінням, це прояв доброго смаку) шанувальникові юної красуні
вмочити пальці у вино й написати "вогненною рідиною" на столі палке
зізнання в коханні. Як бачимо, з одного боку - скромна стриманість, а з
іншого боку - досить відкритий і перебільшений прояв почуттів. Однак і те й
інше поводження є пристойним у певній культурі, у певній країні. У ті часи,
як і зараз, важко було визначити в усьому золоту середину.
Властиві цивілізованим народам правила пристойності не меншою мірою, хоча,
звичайно, й у своїх формах, властиві також слаборозвиненим народам і
народностям. Візьмемо для прикладу західноафриканське плем'я пангве.
Дослідник Тесман розповідає про те, що в людей цього племені слово "одон"
("сором") не сходить з язика й вони вважають "невихованим" білого
дослідника за те, що він не розуміє їхніх натяків, таких, наприклад, як
"мені треба сходити за дровами" або "я швиденько збігаю подивитися пастки",
до яких вони вдаються, щоб уникнути прямих висловлювань, які здаються їм
непристойними. Якщо такий вихований пангве приходить в інше село, він
відразу ж з'ясовує, де житло "господаря села", або запитує: "Куди я можу
звернутися у випадку, якщо мене переслідуватимуть?" Усі ці висловлювання є
ознакою освіченої людини. Як бачите, ми не самотні у своєму бажанні уникати
в розмові слів, які здаються нам грубими або непристойними. Однак ми
дивуємося, виявивши таке ж прагнення в людей, що перебувають на рівні
племінного ладу. Цей факт ще раз підтверджує думку, що будь-якому людському
співтовариству властиве прагнення до створення певних правил спілкування й
поведінки.
А ось люди племені міскіто, що в Гондурасі, "цілують" своїх маленьких дітей
носом і називають це "відчувати їхній запах". Один дослідник, що довго
прожив серед людей цього племені, відзначає, що наша манера цілуватися
викликає в них відразу й уважається одним із проявів канібалізму.
У кожного явища є своя історія, що показує його становлення й розвиток.
Звернемося до історії й простежимо, як змінювалися погляди й уявлення людей
про те, що треба робити в тій або іншій ситуації, а що не треба.
Довідаємося також про те, що ж таке, власне, етикет.
Саме слово "етикет" прийшло з часів французького короля Людовіка XIV. Однак
закони стосунків між людьми мають тривалішу історію. Визначалися вони, як
правило, або владою королів, вождів, релігійних діячів, або самим народом
протягом багатьох століть людської історії.
Прагнення поводитися пристойно є природно виниклою нормою життя в
суспільстві. Неможливо будувати стосунки з людьми, не дотримуючись певних
правил і норм спілкування й поведінки. Про це ми читаємо також у
найдавніших пам'ятках писемності й культури. У давніх скандинавів,
наприклад, були найсуворіші, ретельно розроблені правила поведінки за
столом. А за порушення правил призначався штраф. Як і в наші дні,
найповажніший гість удостоювався найпочеснішого місця.
У творі давньоримського поета Овідія ми читаємо, що непристойним було
занадто жадібно їсти за столом і занадто багато пити. Однак він радить (і,
за його розумінням, це прояв доброго смаку) шанувальникові юної красуні
вмочити пальці у вино й написати "вогненною рідиною" на столі палке
зізнання в коханні. Як бачимо, з одного боку - скромна стриманість, а з
іншого боку - досить відкритий і перебільшений прояв почуттів. Однак і те й
інше поводження є пристойним у певній культурі, у певній країні. У ті часи,
як і зараз, важко було визначити в усьому золоту середину.
Властиві цивілізованим народам правила пристойності не меншою мірою, хоча,
звичайно, й у своїх формах, властиві також слаборозвиненим народам і
народностям. Візьмемо для прикладу західноафриканське плем'я пангве.
Дослідник Тесман розповідає про те, що в людей цього племені слово "одон"
("сором") не сходить з язика й вони вважають "невихованим" білого
дослідника за те, що він не розуміє їхніх натяків, таких, наприклад, як
"мені треба сходити за дровами" або "я швиденько збігаю подивитися пастки",
до яких вони вдаються, щоб уникнути прямих висловлювань, які здаються їм
непристойними. Якщо такий вихований пангве приходить в інше село, він
відразу ж з'ясовує, де житло "господаря села", або запитує: "Куди я можу
звернутися у випадку, якщо мене переслідуватимуть?" Усі ці висловлювання є
ознакою освіченої людини. Як бачите, ми не самотні у своєму бажанні уникати
в розмові слів, які здаються нам грубими або непристойними. Однак ми
дивуємося, виявивши таке ж прагнення в людей, що перебувають на рівні
племінного ладу. Цей факт ще раз підтверджує думку, що будь-якому людському
співтовариству властиве прагнення до створення певних правил спілкування й
поведінки.
А ось люди племені міскіто, що в Гондурасі, "цілують" своїх маленьких дітей
носом і називають це "відчувати їхній запах". Один дослідник, що довго
прожив серед людей цього племені, відзначає, що наша манера цілуватися
викликає в них відразу й уважається одним із проявів канібалізму.
Продовження в наступному номері
Анонс контракт
