Спинилася доля серед заметілі...Історія на вечір

Наука Каті давалася легко. І коли її запитували, ким хоче бути, відповідала:

- Буду людей лікувати.

- Атож! - перекривляла доньку Лізка. - Ще мені - медичка! Нема в мене
грошей, аби тебе вчити. Будеш прибирати де-небудь. От тільки чи таке
дрібне, як ти, відро з водою підніме? Виродилося на мою голову.

- За що ви так, мамо?

- Не "мамай"...

Яків утішав онуку:

- Не побивайся, горошинко, підеш учитися. Хіба я жебрак, що не можу
допомогти? Та й корову можна буде продати.

У старших класах хлопці пропонували Каті дружбу, вона відмовлялася.

- Наша Мавка на принца чекає, - жартували однокласниці.

Мавкою прозвали Катю в школі за те, що ходила з розпущеним волоссям і
любила ліс.

...Лізка прийшла до батька просити грошей, коли син програвся в місті у
карти. Ромку добряче почовпли і наказали хоч із-під землі дістати гроші.

- Коли припекло, тоді мій поріг переступила, - суворо мовив Яків. - Ти ж
роками сюди не з'являлася.

- Бо ми через те... дитинисько посварилися.

- Катя - твоя донька. Це - по-перше. А, по-друге, я не збираюся покривати
Ромкові борги. Мені треба внучку вчити.

Лізка метала іскри з очей від люті.

- Не хочу вас обох бачити! Щоб ви... щоб ти... В мене нема доньки.

- Та й, певно, вже батька нема? - запитав Яків.

Коли Катя вступила до медучилища, мати з батьком навіть копійки не дали.
Тільки Яків підсобляв онучці. І виручала стипендія.

Перед закінченням Катиного навчання Яків занедужав.

- Я хату тобі заповів, - сказав онучці.

- Дідусю, ви ж не збираєтеся...

- Збираюся... Бабі Палазі вже сумно на тому світі без мене.

- Яків. Таке ім'я було у гарної людини. Тепер буде у нашого сина.

- А я???

- Шукай у місті роботу - ти її знайдеш. І не забувай сюди приїжджати. Хата
живе доти, поки в ній людський дух відчувається. Грубку взимку пропалюй. Не
бійся сама ночувати. Тут і доля тебе знайде.

Чи вже кавалера маєш?

- Ой, дідусю, які кавалери?! Диплом на носі. І про стипендію мушу думати, а
не про хлопців.

Яків усміхнувся. "Ти будеш щаслива, дитинко", - мовив про себе. Певно, щось
знав...

...Якова не стало восени.

Катя працювала медсестрою в районній лікарні. У вихідні їздила до дідової
хати. Розпалювала грубку в холоди. Яків заготовив стільки дров, що надовго
вистачить...

...Прогноз не віщував доброї погоди. А в Каті - два вихідних. Не хотіла
сидіти у квартирі - винаймала кімнату в літніх родичів своєї подруги з
медучилища.

Увечері приїхала до села. А вночі звіялася заметіль. Вранці вітер трохи
вщух, а сніг падав і падав... Перемело і вуличку, і дорогу.

Стукіт у двері сполохав Катю. Відчинила. Перед порогом стояв незнайомий
молодий чоловік.

- Доброго дня. Мені б машину відкопати. Застряг навпроти вашої хати. Маєте
шуфлю?

- На ґанку стоїть, візьміть. Може, вам допомогти?

Рослий незнайомець іронічно глянув на низеньку дівчину:

- Не вистачало, аби ще й вас снігом задуло.

Чоловік вправно орудував шуфлею. Завів автівку. Не проїхав і кількох метрів
- застряг. Знову взявся за шуфлю.

- Ходіть, чаю гарячого вип'єте. А дорогу, я думаю, скоро прогорнуть. Це ж
не "глуха" траса. Та й сніг уже перестає падати.

Незнайомець, трохи подумавши, махнув рукою і подався за Катею до хати.

- Не боїтеся жити сама біля лісу?

- Я на вихідні сюди приїжджаю. В місті працюю. От думаю, як буду
вибиратися. Хоча б автобус приїхав.

- Якщо хочете, підвезу вас. Мені також до райцентру. Живу там.

- Певно, ви маєте рацію. Хоча, тут так гарно. Погляньте, який ліс... Наче
казка. Хотілося б іще побути.

- До речі, мене Григорієм звати.

- А я Катя.

Дорогу прогорнули аж по обіді. Катя зібралася, замкнула хату. Заметеною
вуличкою почалапала до автівки.

...Додому після роботи вона вирішила пройтися пішки. Політував легенький
сніг. Дід Яків казав: то ангели перини тріпають. Але її очікував "сюрприз"
у вигляді Григорія.

- Певно, ваш трав'яний чай має якісь чари, - пожартував. - Мусив вас знову
побачити. А, може, й чаєм ще раз пригостите.

...У них не було весілля. Катя не хотіла. Григорій спершу наполягав, а
потім здався. Зате в них було щире кохання. Тепер Катя знала: не лише в
книжках пишуть, що чоловіки своїх дружин на руках носять.

...Коли з'явився на світ їхній первісток, у лікарні жартували:

- Така тендітна жінка, а богатиря народила.

У Григорія запитували, як назве сина.

- Буде Яковом.

- Тепер мало хто таке ім'я дітям дає.

- Воно було у гарної людини. Тепер буде у нашого сина.

...Маленький Яків заснув. За вікном витанцьовує хурделиця. Катя запарила
трав'яний чай. Налила в горнятка.

- Коли вщухне сніг, треба до села поїхати. Хату провідати. В грубці
запалити, щоб дух пішов, - мовив Григорій.

Катя вдячно усміхнулася. Долила коханому чаю. І їй вкотре спало на думку:
як дідо Яків знав, що вона стріне свою долю біля його хати?..

Ольга ЧОРНА.

Волинь