Щоб Україна починалася з Одеси...

Минулого тижня у приміщенні демонстраційної зали Одеської кіностудії
відбулася перша зустріч Одеського народного університету.

При вході молоді люди роздавали анкету, яка запрошувала відповісти на
кілька запитань. Зокрема: чи сподобались організація, спілкування та
запропонована тема, що найбільше припало до душі, пропонувалося висловити
свої зауваження та пропозиції для майбутніх зустрічей.

А цю, найпершу, відкрив кандидат історичних наук, доцент Одеського
національного університету ім. І.І. Мечникова Олександр Музичко. Молодий
науковець, зокрема, сказав:
- Це місце освячене українською традицією. Тут працювали люди, котрі
уславили Україну в світі: Олександр Довженко, Юрій Яновський, інші видатні
мистці. Будь-яка подія має ґрунтуватися на певних традиціях. Традицію
українських університетів тут можна вести від Одеської "Просвіти" 1905
року. У 1917-у було засновано Одеський народний університет, у якому брали
активну участь українські науковці, мистці... Потім традиція була брутально
обірвана. На зламі 1980 - 1990-х років були спроби, і досить вдалі,
відновлення народного університету на базі ОНУ ім. І.І. Мечникова... Для
чого ми це робимо? Нині переживаємо час випробувань: для української мови,
української культури, української пам'яті... Нерідко нас трохи таки
надурюють, говорячи про начебто українське, національне, яке насправді
таким не є. Наш університет має своїм гаслом: воля народу - воля людини. Це
двоєдине завдання: йдеться про волю як свободу і волю - необорне прагнення
до чогось. А саме цього українцям дуже невистачає.

Благословення владики Якова, митрополита Одесько-Балтської єпархії
Української православної церкви Київського патріархату, передав присутнім
о. Василь. А далі сказав:
- Бути українцем в Одесі не є легко. Легко бути ним на Західній Україні, в
Канаді... А ви кажіть "Я - українець" в Одесі, з гордістю кажіть. Сьогодні
хочеться тут побажати гарного початку і найкращого розвитку Українському
народному університету. І щоби ця справа привела до зростання духовності,
до поширення українського патріотизму.

Як і годиться, прозвучала молитва за успіх.

Відтак уже до кінця вечора сценою заволоділи письменники та видавці з Києва
брати Капранови - Дмитро і Віталій. Вони розповідали про новий роман
"Щоденник моєї секретарки", про те, як створюють свої книжки, про
віртуальний простір, у якому багато працюють як публіцисти, наспівували
собі під супровід гітари та гармоніки. І все це - з характерними саме для
них перетвореннями чогось серйозного в гумор і навпаки. Але дуже серйозно,
коли йшлося про речі фундаментальні, філософські, зокрема переповідаючи
спогади свого дідуся - колишнього радянського політв'язня.

Глядачі - а в залі було багато молоді - зустріли виступ дуже прихильно,
часто аплодували. У багатьох в руках були книжки братів Капранових, щойно
куплені у фойє: вже названий роман, збірки віршів, ознайомчі видання про
Івана Мазепу, Степана Бандеру (на знімку), інші твори... Ціна -
поміркована, невисока, бо від видавництва братів Капранових "Зелений пес".
- Що треба зробити, щоби українська література процвітала? - запитали
наприкінці знані автори. І самі ж відповіли у притаманній їм напівсерйозній
манері:
- Купувати українські книжки.

І вже зовсім наостанок завважили багато спільного між Одесою та Києвом.
Наголосивши: Україна починається з Одеси.

Дуже б хотілося, щоби це було дійсно так, щоб чужоземець, прибувши сюди із-
за морів-океанів, одразу побачив, що він таки в Україні. Але: нам усім
треба мати волю до цього. Роман КРАКАЛІЯ.

Чорноморські новини