Письменництво в тіні репресій: як жили "ролітівці" Бажан, Рильський і Малишко під загрозою арештів

Вчора о 21:00

У Харкові - будинок "Слово", у Києві - "Роліт". Яким був осередок
української творчої інтелігенції на вулиці Богдана Хмельницького, 68? Чому
квартира Максима Рильського нагадувала гуртожиток, завдяки чиїм зусиллям в
Україні вдалося зберегти численні шевченківські артефакти, чому Микола
Бажан лягав спати одягненим, чим надихався Андрій Малишко, коли писав
"Київський вальс"? Про це та інше з життя українського письменництва в тіні
репресій йдеться у новому випуску програми "Код ідентичності" телеканалу
"Дім".

Разом із ведучою Світланою Леонтьєвою житловий кооператив "РОбітників
ЛІТератури" обговорювали:
Мар'яна Ангелова - письменниця, поетеса, журналістка, членкиня Спілки
письменників, донька поетеси Тамари Коломієць, викладачка Київського
столичного університету імені Бориса Грінченка. Народилась і живе в
"Роліті";
Матвій Вайсберг - художник, онук українського єврейського поета Матвія
Гарцмана. Народився і живе в "Роліті";
Пилип Селігей - український мовознавець, доктор філологічних наук,
співавтор книги "Таємниці письменницьких шухляд".

Чому Микола Бажан лягав спати одягненим

Український поет і перекладач Микола Бажан у 1934 році вселився в "Роліт",
який щойно збудували як резиденцію для найвідоміших майстрів пера. У своїх
спогадах він делікатно не згадує, чи сподобалося йому нове київське
помешкання. Втім, можна припустити, що після просторих чотирикімнатних
апартаментів у харківському будинку "Слово" невеличка ролітівська квартира
No31 з маленькою кухонькою навряд чи викликала в нього велике захоплення.
Статус Бажана ще був не настільки високим, щоб він отримав у "Роліті"
чотирикімнатну квартиру, адже кількість таких помешкань, на відміну від
"Слова", була обмеженою. В елітні квартири в'їхало літературне начальство:
Іван Микитенко, Петро Панч, Самійло Щупак, Іван Кириленко, Іван Кулик.

Про що поет згадував у своїх записах, так це про те, що "Роліт" зводили
поспіхом. Будівельники не довели квартир до ладу, переклавши опоряджувальні
роботи на плечі самих мешканців. Тож Миколі Платоновичу разом із дружиною
Гаїною Симонівною Коваленко, щойно в'їхавши у нове помешкання, довелося ще
кілька місяців пристосовувати його для життя. Саме тому п'ятирічну дочку
Майю подружжя залишило в Харкові до літа 1935-го. Попри всі побутові
незручності, поет радів, що потрапив до числа щасливців, яких тогочасний
голова Спілки письменників Іван Кулик "перевіз" до нової столиці. А
відбирав він лише тих, кого вважав найкращим.

Кінець 30-х років припав на активні і найстрашніші репресії. Бажан у ті
часи втратив багатьох своїх друзів. Його квартира була на першому поверсі,
тож щоразу, коли серед ночі до під'їзду вривався патруль із черговим
ордером на арешт і обшук, їх перша зупинка була біля помешкання Бажана.
Поет і перекладач із жахом прислухався до тупоту чобіт за дверима,
намагаючись зрозуміти, чи пройдуть вони повз, чи зупиняться. Якщо
зупинялися, то значить прийшли за ним. З 1937 року він понад рік щоночі
спав одегненим, щоб не зустрічати "гостей" з НКВС у спідньому.

"Він з дитинства недобачав, але не хотів здаватися безпомічним перед своїми
екзекуторами: намацувати окуляри, одягатися. Ця картина нічних страхів не
тільки Бажану близька. Для всіх письменників це було характерно. Всі родини
боялися арештів, особливо коли чули, що на їхнє подвір'я заїхав "чорний
ворон" і зупинився біля їхнього під'їзду. А Бажан мешкав на першому
поверсі, тож усі, хто заходив, проходив повз його квартиру. Йому постійно
здавалося, що ось-ось зайдуть у його квартиру", - розповів український
мовознавець Пилип Селігей.

1938 року Бажан зустрів у Києві науковицю Ніну Лауер, з якою був знайомий
ще з Харкова. Вони почали зустрічатися, а за рік поет розлучився з Гаїною
Коваленко і одружився з Ніною.

У січні 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР велика група
радянських письменників була відзначена урядовими нагородами. Бажан тоді
був нагороджений орденом Леніна. Як орденоносцю і заступнику Ради народних
комісарів йому виділили велику 5-кімнатну квартиру у щойно збудованому
новому корпусі "Роліту". У три великі кімнати вселилися його колишня
дружина Гаїна з донькою Майєю та батьки. Дві інші кімнати зайняли близький
друг Юрій Яновський зі своєю дружиною Тамарою Жевченко, звільнивши своє
двокімнатне помешкання No76, куди і в'їхали Микола Бажан із новою дружиною.
Як Микола Бажан рятував "ролітівців" під час Другої світової війни

1940 року Микола Бажан вступив до лав Комуністичної партії Радянського
Союзу, а свою літературну діяльність до кінця життя поєднував із активною
державною та громадською роботою. Був членом Президії Спілки радянських
письменників України.

Наприкінці 1940-го Бажан і Лауер покинули "Роліт" і переїхали в зручнішу
квартиру в колишньому будинку барона Ікскуль-Гільденбанда на вулиці Карла
Лібкнехта (тепер Шовковична), 19. Зазвичай у ті часи така житлоплоща
звільнялася після арешту її попередніх мешканців. Вірогідно, саме таку
квартиру й отримав поет, а тому страшна альтернатива, якої він колись
уникнув, повсякчас нагадувала йому про себе.

У період німецько-радянської війни - у діючій армії, був головним
редактором газети "За Радянську Україну". Широкої популярності набув його
вірш "Клятва" (1941), а 1942 року Бажан створив поему "Данило Галицький".

Під час Другої світової письменники за своїм статусом підлягали евакуації,
хоча частина майстрів пера пішла на фронт військовими кореспондентами.

"Бажану доручили опікуватися евакуацією. Як солдат партії він виконав це
доручення. Обсяг речей, які можна було брати з собою, був обмежений - одна
валіза на родину. А що ти в ту одну валізу покладеш? Хіба що
найнеобхідніше. Але ж у побуті потрібно ще багато інших речей. Багато чого
доводилося залишати вдома, і коли з'являлась можливість додати багажу, то
просили Бажана. Теплий одягу був на вагу золота", - розповів Пилип Селігей.

Евакуювали "ролітівців" в Казахстан, Уфу, Казань тощо. Умови проживання
загалом залежати від статусу. Завдяки кому було збережено безцінні
шевченківські артефакти

У 1950-1970-х роках Микола Бажан продовжував активну літературну діяльність
і випустив кілька збірок. У 1953-1959 роках був головою правління Спілки
письменників України. Під час хрущовської відлиги у 1956 році порушив
питання про реабілітацію репресованих письменників Василя Бобинського,
Григорія Епіка, Івана Кириленка, Олекси Слісаренка, Давида Гофштейна, Івана
Кулика, Миколи Куліша, Олекси Влизька, Дмитра Загула, Сергія Пилипенка,
Василя Чечвянського, Бориса Антоненка-Давидовича.

У 1958-1983 роках Бажан обіймав посаду головного редактора "Української
радянської енциклопедії". За його ініціативи і під його керівництвом видали
"Українську радянську енциклопедію" в 17 і 12 томах, "Історію українського
мистецтва" та "Шевченківський словник".

Коли Бажан отримав орден Леніна, Раднарком УРСР доручив йому справу
надзвичайної ідеологічної ваги - підготувати велику виставку, присвячену
життю і творчості Тараса Шевченка. По її завершенню поет дослідив
автопортрети, які привезли з Москви для цієї події, і виявив серед них ті,
що належать Україні. Саме завдяки зусиллям Миколи Бажана вони залишилися на
території нашої держави. Чому Микола Бажан відмовився від номінації на
Нобелівську премію

Серед претендентів на Нобелівську премію 1971 року був Микола Бажан. Його
висунув гарвардський професор Омелян Пріцак, але поет відмовився від
подальших перегонів, пояснивши тим, що має скромний літературний доробок.
Однак на той час Бажан уже був одним із найвизначніших українських поетів,
та й у Європі його перекладали.

Насправді ж Бажану, лауреату Сталінської премії, не дозволили б отримувати
західні відзнаки. Визнання для українського поета могло прийти лише з
Москви, а не зі Стокгольма. До того ж, він обіймав високі посади в СРСР -
був заступником голови Ради міністрів УРСР.

"Пріцак тоді сприймався як антирадянський буржуазний націоналіст. Номінація
йшла від нього і, звісно, Бажан не міг прийняти. Якби Спілка письменників
висунула Бажана, була б інша історія", - пояснив Пилип Селігей.

Помер Микола Бажан 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі
у Києві. Чи правда, що Максим Рильський підтримував радянську владу після
арешту

Молодого поета-неокласика Максима Рильського, який 19 березня 1931 року
відзначав своє 36-річчя, арештували і доправили у Лук'янівське СІЗО Києва
вночі, під конвоєм НКВД.

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував
на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від
радянської дійсності. Лише подеколи у відвертій формі (наприклад, у вірші
"На світі є співучий Лянґедок") чи у вигляді іронічних "відступів" (як у
"Чумаках" чи в поемі "Сашко") він виявляв обурення проти ідейно-політичної
та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті "Моя
апологія, альбо самооборона", що вийшла в київській газеті "Більшовик" 23
вересня 1923 року). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної
критики, що врешті 19 березня 1931 року закінчилося арештом.

П'ять місяців Рильський просидів у Лук'янівській тюрмі, де його вимагали
зізнатись у контрреволюційній діяльності. У перший день на волі, під час
прогулянки парком, поет знепритомнів. Він зробив чи не найважчий вибір у
своєму житті - обрав лояльність до радянської влади. Та, попри це,
репресивна машина все одно підозрювала його і тримала "під прицілом"
протягом усього його життя.

1932 року творчість Рильського зазнала змін. Він почав підтримувати
радянську владу в своїх творах і отримав житло в "Роліті". У 1936-му році
вийшла "Пісня про Сталіна", написана на замовлення Комітету в справах
мистецтв УРСР. Її успіх відвів від Рильського небезпеку нового арешту.
Поета нагородили орденом Леніна і надали п'ятикімнатну квартиру No70 у
новому корпусі "Роліту".

Кажуть, що Рильський був доволі шумним сусідом, бо грав на роялі. Ще в
гімназійні часи він вчився музиці у Миколи Лисенка, а потім був солістом в
аматорському джаз-бенді.

"Радянська влада знаходила різні підходи до різних людей. Звісно, що Максим
Рильський був поламаною людиною, але він не збавляв творчої активності як
поет і перекладач. Усе своє життя він як міг допомагав тим, хто того
потребував. У своє велику квартиру він пускав мешкати Стельмаха,
письменницького зубного лікаря Абрама Патлаха та інших", - поділився Пилип
Селігей.

Стоматології у сучасному розумінні цього слова у ті часи не було. Лікування
зубів було досить травматичним процесом, однак Патлаху треба було десь
приймати своїх пацієнтів, а свого кабінету він не мав. Рильський гостинно
запросив його до себе. З очевидним почуттям гумору, поет повісив на дверях
своєї квартири табличку: "Лікар Патлах, лікую та вставляю зуби, дзвонити 1
раз. М. Рильський - дзвонити 2 рази".

Учасники програми "Код ідентичності"

Попередні випуски програми "Код ідентичності":
Життя письменників під тиском КДБ: невідомі факти з історії будинку "Роліт"
у Києві
З 66 квартир репресували мешканців 40-ка: невідомі факти з історії будинку
"Слово" у Харкові
Перший український письменник, який мав отримати Нобелівську премію: цікаві
факти про Івана Франка
Чарівна Баттерфляй: невідомі факти про оперну діву Соломію Крушельницьку
Унікальний тембр та неповторний спів: невідомі факти про оперну приму
Оксану Петрусенко
Клітини Беца, дослідження ковтунів у волоссі та Анатомічний театр -
відкриття українців, що змінили медицину

Телеканал "Дім"