Наша еліта не перестрибує, вона скаче на місці

Днями у Львові виступив із лекцією відомий соціопсихолог Олег Покальчук.
Тема його виступу збіглася із назвою його ж книжки - "Тремтячі еліти".
Подаємо стислий виклад лекції.

Наших політиків можна розглядати, як людей із повним комплексом проблем.
Вони, зазвичай, мають багато думок, але при цьому не мають нічого спільного
з раціональним відтворенням цих думок. Українському народові ця риса також
не ворожа.

Так історія визначила: Західний світ більше цінує працю (згадаємо,
hardworkяк американську мрію). Натомість Схід накинув оком на духовність,
яку праця, на його думку, обмежує.

Щоб унаочнити "тремтіння еліт", лектор навів такий приклад. За часів Другої
світової американські війська створили переправний пункт на якомусь дикому
острові. Місцеві аборигени допомагали військам за їжу. Згодом, через деякий
час, представникам розвинутого світу знову випала нагода навідатися на той
острів. Вони були вражені. Аборигени побудували з підручних матеріалів
точні моделі літаків, розмалювали тіла під військову форму США і
продовжували "гру у війну", сподіваючись, що таким чином з'явиться харч.

Так от, першочергова проблема наших еліт саме в копіюванні Москви і
Західної Європи без розуміння форми, змісту й специфіки деяких їхніх
методів. Наша еліта не перестрибує, вона скаче на місці.

Результат такого "стрибання": Україну у світі сприймають не інакше, як
країну-транзитера енергетичних ресурсів. Пам'ятаєте торговий шлях "з варяг
у греки"? Він досі актуальний для нас. Тільки тепер це газова труба від
Росії через Україну й у Європу.

Сучасному світу вигідно, щоб ми залишалися в такій транзитній
невизначеності. Світ бачить Україну як аграрну країну. Їм вигідно, щоб ми
вимирали через власну економічну несамостійність.

Симптоми історичності

Розширення геополітичних кордонів - це засіб підвищення самооцінки народу.
А як змінювалися кордони України протягом її історії. Чи на її користь?

Київська Русь після Ярослава Мудрого фактично зійшла нанівець. Розпочалася
доба міжусобиць Ярославичів ХІ-ХІІІ ст. Ці війни розділяли цілісну
прадержаву сучасної України на менші, а отже - слабші частини. Як наслідок
розрізненості київських князів були монголо-татарські навали, починаючи
з1237 р. Хіба вони розширили геополітичні кордони етнічної держави
українців?

Це давня історія, а якщо ближче до сучасності, то це Австрійська імперія, а
потім - Австро-Угорська, до якої входила західна частина сучасної України з
1772 р. до 1918 р. У той самий час на Сході України - Російська імперія,
яка згодом пройде метаморфозу і стане СРСР. До цього букету ще додамо
територію України під час двох світових війн, під Польщею. Чи позитивно
вплинули ці поділи й відділення на розширення геополітичних кордонів
України? Можна, звичайно, згадати про території Закарпаття та АР Крим, які
приєднали до сучасної України у 1945 та 1954 роках відповідно. Але це
крапля в морі історії "поділів України", це крапля у справі підвищення
самооцінки народу.

Український народ несе за собою історію, як карму, насамперед звертає увагу
на негативні чи програшні сторінки "літопису", проте не робить висновків.
Отже, ця "кармічність" по суті є безрезультатною циклічністю історії, що ми
творимо.

Те саме зі сприйняттям міфології. Може тому українська міфологія мінімально
функціональна, проте напрочуд образна й поетична?

Наші землі завжди були найродючішими, але так само завжди тут не було
порядку. Тому й запросили Рюрика, чужого варяга, для наведення порядку.
Згадаймо, що нащадки Рюрика прийшли в Київ і вбили тамтешніх правителів
Аскольда і Діра. Дір (Дєр) - це хорватське ім'я. Аскольд у перекладі
означає "чужий". Ці факти також свідчать про "міксованість культур" в
Україні, а отже - нечіткі позиції еліти.

Українці звикли до вічного мазохізму. Це дає їм відчуття особистої
важливості. Українці з такою ефективністю наступають на одні й ті самі
граблі, що наша історія - то суцільні паралелі та схожість тактик.

Що ж до впливу на Україну, то далеко ходити не треба. Половина імен у нас -
скандинавські, інша половина - грецькі. Отже, цей вектор був північно-
південний. У результаті зіткнення двох титанічних плит - варязької й
візантійської - на місці української культури утворився або хребет, або
провалля... Досі історики по-різному пояснюють скандинавський і грецький
впливи на формування саме української культури. "Хребет" (височина), кажуть
вчені, бо впливи сусідів збагатили, урізноманітнили традиції, вірування
України. "Провалля", пояснюють інші, бо ці ж впливи виключили українську
індивідуальність, знебарвили її, перемішавши зі своєю культурою.

"Мавпування в Україні - це стиль і метод, - зауважує О.Покальчук. -
Прикладом цього є М. Хрущов з його "шкурними методами". Л. Кучма - згадати
є що, а розповісти нічого. Щодо В. Ющенка, то тут можна провести паралель з
Калігулою ".

Визначити "героїв" української політики - справа не з легки . О. Покальчук
пояснив, що О. Матросова деякі вважають героєм, а насправді він
підсковзнувся і впав на амбразуру, а не закрив собою товаришів, як кажуть.

Яка мотивація еліти?

Коли є загроза, тоді з'являються рух, ідеологія, ресурси. Потужна мотивація
для українців - це саме загроза й помста. Отож, коли перед "тремтячою
елітою" постане розлючений народ, це буде колосальним двигуном, мотивацією
та шляхом для державного майбутнього України.

Згадаймо про "сплячого Міхеля" як болючу образу й водночас сильний стимул
для німця стати кращим, піднятися вище. (Річ у тому, що в 30-х рр. ХХ ст.
німецькі карикатуристи зображали тогочасну Німеччину як "сплячого Міхеля",
який проспав поділ світу на колоніальні імперії).

"Після того, як я написав книгу про еліту України ("Тремтіння еліти"), люди
попросили мене написати про них. Я погодився і вже закінчую книгу
"Галюцинуюча спільнота", - сказав Олег Покальчук.

Хто буде елітою в Україні?

Щоб гречкосії виконували свої функції, потрібні були козаки. Однак усі наші
політичні еліти - брехливі самозванці. "Ідеальна еліта" України, а не
прийшлі "братки", повинна більше робити користь для суспільства, а не для
себе. Тільки тоді та еліта "буде".

Підготувала Ніна Поліщук.

ГалIнфо