Газета "Україна молода"


Львів'янка Галина Донець роками судиться за своє право працювати і просто... жити Христина ІНЖУВАТОВА

Її викрадали, судили, 116 днів вона провела в СІЗО, де жінку ледь не вбили, та й досі її залякують. Ситуація, в яку потрапила львів'янка Галина Донець, здається неймовірною, проте таке може статися чи не з кожним. "Я виграла суди в усіх інстанціях"

  Усе почалося у 2005 році, коли Галина Донець працювала заступником міського голови міста Винники з соціально-економічних питань. Винники - містечко одразу за Львовом. Як розповідає наша героїня, вона позичила майже 30 тисяч доларів своєму начальнику, міському голові Винникiв Сергію Уварову, за які міським головою була організована туристична поїздка для дітей iз малозабезпечених сімей. Кошти Галині Донець так і не повернули досі, а з роботи звільнили.

"Звільнив мене Уваров, бо не хотів платити борг, - розповідає жінка. - В ті дні я була в лікарні, проте мене все одно звільнили за статтею "за прогули". Хоча перевірки КРУ та інспекції праці довели, що акти про невихід на роботу - вигадані. Я подала до суду за незаконне звільнення і виграла суди в усіх інстанціях, навіть у Європейському суді з прав людини".

Сама Галина Донець - юрист, але впоратися з реаліями українського судочиства ніяк не може. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав люди жінка виграла остаточно 17 липня 2014 року, на роботі її досі не поновили!

"Більше того, з моєї зарплати мали б відраховуватись соціальні внески та податки, зокрема в Пенсійний фонд, проте їх так і немає, - підсумовує жінка. - Я хотіла оформити пенсію з інвалідності, бо всі ті перепитії підірвали здоров'я, а виявилося, що жодних внесків не сплачено".
Наполегливість жінки, яка оббивала пороги судів у пошуках справедливості, закінчилася тим, що її кинули за ґрати, а там... ледь не вбили. "Обіцяли прикувати мене до батареї поруч iз собаками"

"Уперше на мене напали 15 липня 2005-го і побили, - розповідає пані Галина свою жахливу історію. - Це було зроблено на замовлення людини, якій я позичила кошти. Напали на мене, вимагаючи забрати позов до суду про поновлення на роботі. Я позов не забрала, тож 28 квітня 2006 року мене викрали з-під будинку та сiм годин залякували".

У той день Галина Миколаївна поверталась додому з лікарні і в громадському транспорті зустріла свого сусіда полковника Рафіка Чамяна, який, до слова, не один десяток років пропрацював у міліції. "Біля будинку до нас під'їхав чорний джип, з якого вийшли троє чоловіків, - розповідає свідок, сусід Рафік Чамян. - Вони за лічені секунди схопили Галину, запхали до автівки та поїхали. Я одразу прибіг до її батьків та розповів про те, що трапилось. Ми до другої ночі телефонували до міліції, але новин не було. Аж потім вона сама повернулася додому".

Як розповіла Галина Донець, викрадачі кілька годин возили її по Львову й погрожували пістолетом та вимагали написати боргову розписку. "Вони обіцяли, якщо не напишу розписку, то прикують мене до батареї поруч iз собаками, - каже пані Галина. - Що мені залишалося робити? Я погодилася написати все, що вони скажуть. Але руки трусилися і бодай щось написати було дуже важко, тож мене змушували десять разів переписувати розписку каліграфічним почерком. Так і вийшло, що я нібито заборгувала жінці на ім'я Марія Лучинська півмільйона гривень. Про моє викрадення я негайно подала відповідну заяву до прокуратури, а потім і міліції. Порушували навіть кримінальну справу проти тих, хто це зробив, але ніхто з них досі не покараний".

До речі, у справі фігурує місце, де начебто Галині Донець передали позичені кошти, -  кафе "Червона Рута"на вулиці Беринди. Хоча пані Галина подала всі підтверджуючі офіційні документи про те, що такого кафе за згаданою адресою ніколи не було. "Я виходила з магазину, раптом мене оточили міліціонери"

У 2009 році на основі цієї розписки, точніше, як стверджує пані Галина, лише копії розписки, проти неї була порушена кримінальна справа. Також пані Галина стверджує, що графологічна експертиза цієї розписки не робилася. З'ясувати, чи дійсно це так, у прокуратурі Львівскої області, на жаль, не вдалося: все, що відповіли в цій структурі на інформаційний запит журналіста, можна звести до простого підтвердження того, що справа розглядається у суді.

Постійні стреси та залякування призвели до того, що пані Галина має серйозні проблеми зі здоров'ям: ендокардит серця, міома матки, жовчокам'яна хвороба, інфаркт, який жінка перенесла "на ногах"... Проте на допитах на слабке жіноче здоров'я уваги не звертали. 18 грудня 2009 року, коли Галина Донець укотре лежала в лікарні, до неї приїхали правоохоронці та з лікарняного ліжка потягли на допит.

"Вони змусили лікаря написати, що мене можна виписувати і роздягнену повезли в Галицький райвідділок міста Львова та три дні допитували, - розповідає жінка. - Змушували зізнатися, що я брала гроші, про які йдеться в борговій розписці. Весь цей час вони не пускали до мене батька. І лише тоді, коли мені стало погано настільки, що без лікаря не обійтись, мій тато викликав "швидку". Ось їхній висновок: тиск у мене був 200 на 100. Лікарі вимагали негайної госпіталізації, проте слідчі згоди не дали. Саме тоді в мене стався мікроінфаркт, який після замаху на життя спричинив інфаркт. Зрештою, через суд, після семи днів утримання, мене відпустили додому, порушивши кримінальні справи".

Після того про кримінальні справи проти пані Донець за начебто неповернений борг нагадали аж наприкінці 2012 року, коли слідчий вніс її у списки тих, хто розшукується. Хоча, за словами жінки, знайти її було не важко, адже її адвокат приніс лікарняні довідки про те, що Галина Донець на лікуванні. Крім того, водночас жінка мала приходити на різні судові засідання, пов'язанні і з поновленням її на роботі, і з визнанням боргової розписки недійсною. Але ні лікарняний, ні відвідування судів не врятувало жінку від чергового затримання. День, коли її привезли в Галицький райвідділ, забути неможливо: "Я виходила з магазину, аж раптом мене оточили міліціонери та потягли в машину, - пригадує Галина Донець. - Я злякалася, тому намагалась вирватися, проте, самі розумієте: що могла вдіяти проти кількох дебелих чоловіків? У розiрваному одязі мене доправили в Галицький райвідділ. Як з'ясувалося, слідчий оголосив мене у розшук, хоча я в той час була на стаціонарному лікуванні - це підтверджують відповідні документи". Цього ж дня, рішенням суду Галину Донець відправили до львівського СІЗО на 116 днів. "Вночі на мене з лезом напала співкамерниця"

"Ті майже чотири місяці були просто нестерпні! - пригадує жінка. - Словами неможливо описати того жахіття, що там твориться. Малесенька задушлива кімната, в якій тісняться шестеро людей. Бетонна підлога, вологість... Про їжу я взагалі мовчу, мені батько носив харчі щодня... Людині, яка ніколи не потрапляла в такі нелюдські умови, все це навіть уявити важко".

Проте, незважаючи на умови утримання, жінка щодня писала звернення та вимагала дотримання її прав. "Саме в СІЗО я зустріла одного з "потерпілих"у моїй справі, бо їх там звідкілясь уже аж кілька назбиралося, - розповідає пані Донець. - За дивним збігом обставин, він працює у СІЗО, тож я зрозуміла, що моєму життю загрожує небезпека. Так і сталося: 8 січня 2014 року вночі на мене з лезом напала співкамерниця Ірина Литвин, якій "світило"пожиттєве за вбивство. Врятувало мене лише те, що наша "смотряща", яка, до слова, вже вісім років утримується в слідчому ізоляторі, прокинулася та вибила лезо з рук. Ірина тоді впала на коліна й почала кричати, що вона все одно мене вб'є, бо їй за це обіцяли скоротити термін". "Якщо ти заважаєш впливовій людині, зробити тебе злочинцем - не проблема"

Після виходу з СІЗО Галина Донець і далі продовжує свою боротьбу. Вона вже поскаржилася в Європейський суд iз прав людини,  і там порушили справу через застосування до Галини Донець тортур. "УМ"уже не сподівається отримати адекватну відповідь iз прокуратури, адже на останній запит там відповіли, що буде проведено перевірку (більше місяця тому), і з того часу мовчать.

Натомість колишній начальник пані Донець, мер Винникiв Сергій Уваров у відповіді на інформаційний запит журналіста зазначив, що Галину Донець звiльнили через систематичні прогули, про що свідчать акти про її відсутність на робочому місці. Стосовно ж боргу чи погроз, то у відповіді зазначається, що така "інформація не відповідає дійсності". Також пан Уваров наголосив, що в конфліктних ситуаціях iз Галиною Донець не перебуває.

"Конфлікт між головою міськради м. Винники С. Уваровим та та його заступником Г. Донець виник через позичення останньою міськраді великої суми грошей для рекламної (від Партії регіонів, до якої належав мер) поїздки малозабезпечених дітей. Із цього приводу суди тягнуться вже багато років. Замість повернення жінці грошей вона, з грубим порушенням трудового законодавства, була звільнена з роботи. А за такі дії керівника передбачено також кримінальну відповідальність (ст. 172 ККУ). Однак кругова порука міліції, прокуратури та судів на прикладі цієї справи (а мені таких справ, підтверджених документально, відомо багато) переконує, що прогнила вся правова система нашої держави, - коментує "УМ"правозахисник, співголова ГО "Вартові закону"Віктор Чарномський. - Згідно з численними опитуваннями, довіряють цим структурам тільки 2-4% українців. Якщо ти заважаєш впливовій та заможній людині, то зробити тебе злочинцем чи скалічити або вбити - великої проблеми не становить. І винні не будуть покарані. На Галину Донець полювання ще не закінчилося".

Україна молода


Україна трохи піднялася в світовому рейтингу конкурентоспроможності... але ще до війни Олег БОРОВСЬКИЙ

Україна поліпшила свої позиції в Індексі глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index 2014-2015), піднявшись із 84-ї на 76-ту сходинку. Про це йдеться на сайті Всесвітнього економічного форуму, який укладає такі рейтинги з 1979 року.

У першому виданні експерти оцінювали конкурентоспроможність лише 16 країн світу, а в цьогорічному, 35-му, рейтингу - вже 144-х. Щоправда, це невеликий крок назад, оскільки в Індексі 2013-2014 було наведено відповідний аналіз 148 країн світу.

Укладачі цьогорічного рейтингу оцінювали держав-учасниць за низкою показників (загалом -12), серед яких - розвиток інфраструктури, валютного і фондового ринків, робота державного апарату й судової системи, ділова активність та криміногенна ситуація. Загальний бал розвитку України за семибальною шкалою становить 4,1 бала. Ніби непоганий результат, бо стільки ж отримали наші сусіди по індексу - країни-члени ЄС Словаччина (75-те місце) та Хорватія (77-ме). Але є маленьке "але" - оцінку виставляли ще до початку війни.

Росія посіла у цьому рейтинг 53-те місце, піднявшись на 11 позицій, але оглядачі й у цьому випадку відзначають, що Індекс уклали ще до української кризи.

Уже котрий рік на чолі рейтингу стоять дві країни - Швейцарія (5,7 бала) та Сінгапур (5,6 бала). До першої десятки найбільш конкурентоспроможних країн світу також входять США, Фінляндія, Німеччина, Японія, Гонконг, Голландія, Велика Британія та Швеція. А до п'ятірки тих, хто пасе задніх, належать Ангола, Мавританія, Ємен, Чад і Гвінея. Оцінка двох останніх - 2,8 бала.

Україна молода


Нам не потрібні подачки від ворога

Подивилась по телебаченню, як "гуманітарний конвой"нарешті "ощасливив"Україну. Махаємо руками, дивуємося, а чому? Хтось же з керівництва країною дав згоду на цю непотрібну "гуманітарку". Адже від самого початку не потрібно було погоджуватися брати хоч щось від ворога, який убиває не лише наших вояків, а й цивільне населення, дітей. Я - дитя війни і пам'ятаю, що німці такого не робили. Їхні солдати квартирували в селі по хатах, а на Різдво пригощали нас, дітей, цукерками. Можливо, згадували своїх дітей. А ці ж - нелюди, страшні, без душі, без Бога.

Навіть хворий глузд не допустив би того, щоб запустити в країну 280 КамАЗів ворога. І ми ще просимо допомоги в Заходу? Адже Захід постійно наголошував, що право України вирішувати: приймати "гуманітарку"чи ні. У нас не вистачає сьогодні грошей і часто - розуму, а продовольство є. У нас чудові люди, нас любить світ, нашій мужності заздрять. Жодна армія світу не змогла б воювати в таких умовах, як наша, майже без зброї. У нас маразму вистачає, але патріотизм і воля сильніші.

Леонід Кравчук у своїх виступах закликав Захід, Європу допомагати нам, мовляв, самі не впораємося. Впораємося! Тільки всі допомагайте! Ми, на превеликий жаль, окрім постійних 5.65 на "мобілці", більше дати не можемо. Усе, що ми за трудове життя на старість зібрали, відібрали державні керманичі ще на початку самостійності. Ви - можете, президенти, в тому числi нинішній, складіться, купіть необхідну зброю, інші підуть за вами. Волонтери, бізнесмени-патріоти, простий люд віддають усе, що можуть. А Європа? Вона ж у нас в боргу і повинна допомогти.

"Від фашистської навали

Тебе, Європо, визволяли

Хіба не моєї Вітчизни сини?

Де б ти була, Європо, якби не вони..."

Так написав у своєму вірші (надрукованому три роки тому перед Днем Перемоги в газеті "Сільські вісті") учасник Другої світової з Херсонщини (на жаль, не пам'ятаю його імені), який пройшов пів-Європи. У жодній країні світу народ так не любить свою землю, як українці, - про це свідчить і потужна підтримка України з боку української діаспори по всьому світу.

Лідія ОРЛОВА-ГРИНЬКО Київ

Україна молода

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины