Газета "Україна молода"


Директору Українського інституту

національної пам'яті

Володимиру В'ятровичу,

голові фракції БПП ВРУ

Юрію Луценку,

голові Комітету ВРУ

з питань державного будівництва

Сергію Власенку,

засобам масової інформації

Шановні панове! У рамках Закону України "Про декомунізацію"у місті Дніпропетровську склалася абсурдна ситуація. 29 грудня 2015 року о 6:00 було зібрано підпільно т.зв. сесію Дніпропетровської міської ради. Надумана більшість ("Опоблок", "Громадська сила"з лідером Загідом Красновим) без участі голови міста вирішила долю назви міста.

Тобто поза регламентом міської ради, підпільним шляхом, було ухвалено найабсурдніше рішення: про залишення існуючої назви Дніпропетровськ, змінивши етимологію на честь р. Дніпро і святого Апостола Петра, який ніякого відношення не має до нашого міста. Тобто ще раз, на московський манір, залишити все так, щоб нічого не змінювалося, за Салтиковим-Щедріним, у "городі Глупово".

На нашу думку, ця підміна назви є ні чим іншим, як словоблудством, з метою глумління над українською сутністю та історичною пам'яттю боротьби за незалежність України.

У далекому 1918 році Дмитро Яворницький, "батько козацтва", запропонував назву міста - Січеслав - як краю-колиски українського козацтва. Починаючи з кінця 80-х років XX століття, українські патріоти-дисиденти Іван Сокульский, Петро Розумний та активна українська громадськість розпочинають боротьбу за історичну для українців назву Січеслав.

Крайова організація Народного руху України, створена в 1989 році, отримала назву Січеславська (Дніпропетровська). Під цією назвою дніпропетровська організація вийшла на ланцюг єднання у 1990 році. Уся наступна боротьба за Україну в краї була під гаслом - Січеслав та область Січеславська.

Революція гідності проходила у місті під величним прапором з написом "Січеслав", який був освячений 19 січня 2014 року на Майдані незалежності в Києві, біля Урядового кварталу під час початку штурму колишнім головою НРУ Іваном Шуликом із побратимами.

Шановні панове! Не допустіть глумління над Господом та історією і пам'яттю тих, хто поклав своє життя за волю і незалежність України в минулому і в нинішній історичній дійсності!

Водночас ще одну назву міста запропоновано - просто Дніпро, яка не несе за собою історичної та духовної правди, просто так зручно для повсякденного вжитку міщанами.

Січеслав - це велич не тільки краю, а й утвердження слави козацтва і нинішніх Героїв.

Засновник і голова Січеславської

крайової організації НРУ

Іван Шулик,

голова Всеукраїнського товариства

політв'язнів і репресованих

Орина Сокульська,

голова обласного об'єднання ветеранів

і спілки офіцерів України

Віктор Таратушка,

голова обласної організації всеукраїнського

товариства "Просвіта"ім. Т. Шевченка

Сергій Довгаль,

голова обласної організації

Української народної партії, координатор

дніпропетровського Євромайдану

Анатолій Сокоринський,

голова ГО "Майдан Січеслав", координатор дніпропетровського Євромайдану

Віктор Романенко.

Україна молода


Чи потрібен ще один формат міжнародних переговорів для деокупації Кримського півострова?
Наталія ЛЕБІДЬ

21 січня 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав указ про створення служби деокупації Криму. Іншим своїм розпорядженням глава держави визнав початком анексії півострова 20 лютого 2014 року. Ми недарма наводимо ці дві дати. Минуло майже два роки, пройшла третина президентської каденції Порошенка, але тільки зараз влада України замислилася над кроками, необхідними для повернення Криму. Служба деокупації - це ініціатива номер один. Маємо й номер два: "дипломатична ініціатива, спрямована на відновлення українського суверенітету над тимчасово окупованою територією". Ініціатива номер три - "судові позови, що забезпечать захист державних інтересів України за багатьма конвенціями, які ми будемо представляти в міжнародних судах по Криму", - говорить Президент. Порошенко додає: першу "обойму"подібних позовів світ побачить уже найближчими тижнями. На жаль, керівник держави продовжує говорити про всі свої наміри у майбутньому часі. Нарешті, є й ініціатива номер чотири - чи не найголовніша. Порошенко пропонує запустити так званий формат "Женева плюс" - ще одні перемовини, де, крім України та Росії, братимуть участь делегати Євросоюзу та Сполучених Штатів. У такому складі переговірники збиралися у Женеві навесні 2014-го, але тоді на порядку денному були сепаратистські рухи на Донбасі, які тільки набирали силу. Згодом США відійшли від перемовин, натомість долучилися представники "ДНР"/"ЛНР", а сам "круглий стіл"перемістився до Мінська. Так виник мінський процес, який тепер Порошенко пропонує доповнити процесом женевським. І присвятити цей останній винятково Криму. Краще пізно, ніж ніколи?

Питання, чому влада України "прокинулася"так запізно, віднесемо до розряду риторичних. Не хотілося б думати про вище керівництво держави як про відвертих циніків, котрі згадують про наболіле на порозі виборів чи через втрату рейтингу. Або намагаються боротьбою за Крим (чи її імітацією) нівелювати розчарування від відсутності реформ. Міркування на цю тему не відшкодують Україні згаяний нею час. Тож продуктивніше зосередитися на тому, що пропонує зробити Порошенко.

Отже, формат "Женева плюс". Судячи з усього, тут йдеться про широку міжнародну коаліцію, котра буде сформована заради всебічного сприяння поверненню Криму під український суверенітет. Добре це чи погано? Звісно, такий план є цілком позитивним. Інша річ, чи спрацює він. Залучення до переговорів Сполучених Штатів є також важливим кроком - як нагадування США, що ця країна (разом з Україною, Росією, Францією та Великою Британією) є гарантом виконання Будапештського меморандуму.

Щоправда, й у цьому випадку складно утриматися від того, щоб не дорікнути українській владі надто довгим зволіканням - зараз в Америці триває президентська кампанія, і тамтешній істеблішмент не має в пріоритетах Україну та її територіальну цілісність. Утім головним є зовсім не це. Основна проблема, пов'язана з "Женевою плюс", полягає у небажанні Росії обговорювати Крим у жодному дипломатичному форматі. Прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков заявив від імені свого патрона, що питання Криму Росія закрила раз і назавжди. Натиснути на "хулігана"

А чи можна примусити Росію до участі у "Женеві плюс"? Не так давно Джеб Буш, один із кандидатів у президенти США, назвав Владіміра Путіна "хуліганом". "Зрештою, я думаю, що з Путіним треба розмовляти з позиції сили - він хуліган (...), і вам доводиться включати погану поведінку, коли ви маєте справу з такими хлопцями, як він" - такими є слова Буша.

Але якою є та "хуліганська"мова і та "погана поведінка", котра "дійде"до Путіна і переконає його? Наразі це лише мова санкцій, іншої "говірки"він не розуміє. Однак санкції "зав'язані"на виконання (або ні) Росією Мінських угод. І в цих документах жодним чином не фігурує Крим.

Тож якщо раптом західний світ вирішить, що угоди ці виконані обома сторонами, існує висока ймовірність того, що санкції з Росії можуть бути зняті. Що ж у такому разі буде з Кримом? Хтозна, адже протягом останніх двох літ тиск на Росію набув винятково "донбаської"мотивації.
Цивілізований світ карав і карає знахабнілого "хулігана"через війну на сході, саме війна і припинення вогню є стрижнем будь-яких перемовин.

Тим часом від самого початку західні країни запровадили санкції у зв'язку з анексією півострова. Першими по Кремлю вдарили Сполучені Штати - вони оголосили про санкції 6 березня 2014-го, згодом до них долучилися й європейські держави. (Сама Україна, до речі, виглядала на їхньому тлі безнадійним аутсайдером, бо наш уряд зважився на санкції лише в середині 2014 року, але зараз йдеться не про це).

І резолюція ООН про підтримку територіальної цілісності України від 27 березня 2014 року була так само продиктована незаконним захопленням Криму. До проголошення "суверенітету""ДНР"на той час лишалося ще 10 днів ("ЛНР" - місяць), і в центрі уваги міжнародної спільноти був Крим, а не сепаратистські ігри на сході України. Але, як не прикро, саме Крим, із якого починалася міжнародна підтримка України, ризикує її втратити.

Проте якщо Порошенкові та його зовнішньополітичній команді вдасться таки створити інтернаціональну коаліцію з повернення Криму, чи почнеться тоді для Путіна друге коло пекла - тепер уже у вигляді санкцій за окупацію півострову? Наразі на це питання не існує відповіді, натомість майже кожен експерт-міжнародник повторить вам тезу, що вже стала свого роду штампом: світ втомився від україно-російської війни. Втомився, можливо, настільки, що окремого раунду боротьби за Крим може просто не бути.

У європейських країн не бракує власних турбот. Це і радикальний ісламізм, і загроза терактів на кшталт паризького, і навала біженців, що заполонила Європу. Це і тиск із боку бізнесу та великих корпорацій, які також потерпають від антиросійських економічних заходів. Це і внутрішня підривна діяльність правих течій, здебільшого спонсорованих Москвою, котрі останнім часом розігрують нову фішку - намагаються представити Росію "християнським оплотом", котрий протистоїть ісламській загрозі.

Чи делегують за таких умов європейські країни своїх представників для участі в "Женеві-плюс"? Можливо, й так, але без участі Росії всі "круглі столи"і тому подібні заходи будуть зводитися до переказу резолюції ООН і декларування того, що всім відомо й так.

"Звичайно, Женева - місто добре... І формат хороший. Значно кращий, ніж Мінськ. Принаймні репутація Швейцарії як країни нейтральної, на відміну від Білорусі, є незаперечною. Але наскільки реалістично і необхідно створювати новий міжнародний переговорний формат і виділяти з проблеми російської агресії проти України питання Криму?... Той факт, що Росія вже залучена до так званих нормандського і мінського форматів, підказує відповідь на питання про доцільність "Женеви плюс", - зазначає український дипломат Борис Яременко. Згадати про Мінськ

Протилежна точка зору полягає в тому, що таки є потреба актуалізувати саме проблему Криму і саме в рамках новоствореної міжнародної коаліції. За умови, що та почне активно діяти.

"США хочуть поставляти озброєння Ірану на 2 млрд. доларів. А скільки надали США допомоги Україні, маю на увазі не аптечок і одягу, а озброєння у рамках зобов'язань про захист її суверенітету? Дипломатія повинна бути підкріплена насамперед військовою міццю України та економічними санкціями Заходу щодо Росії", - цитує слова колишнього очільника МЗС України Володимира Огризка "BBC-Україна".

Проте голова Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров розглядає ситуацію під іншим кутом зору. Він вважає недоцільним створення ще одного переговорного формату, коли тему Криму можна (і необхідно!) включити у "тіло"мінських перемовин. Слід відмовитись від розмежування санкцій за Крим та санкцій за Донбас, вимагаючи від західних партнерів кроків на підтвердження їхніх запевнень, що вони ніколи не змиряться з окупацією Криму.

"Буквально тиждень тому деякі наші партнери казали: "Ми не можемо відходити від наших обіцянок". Я сказав, що це ні в якому разі не є відходом від обіцянок. Ми беремо Мінські домовленості, а там ідеться про територіальну цілісність України. Тут питання інтерпретації. Ми наситилися за два роки інтерпретаціями пана Путіна! Годі вже всіх обманювати. Ми вважаємо, що в питанні відновлення територіальної цілісності України, закріпленої Мінськими домовленостями, є й деокупація Криму", - наводить слова Чубарова "Дзеркало тижня".

Логіка тут доволі проста: Росія навряд чи приєднається до женевського формату, а у мінському процесі вона вже присутня. І не зможе залишити його за всього свого бажання. Відтак "дотискати"Росію слід у рамках Мінських домовленостей, якщо Україна дійсно бажає повернути собі Крим.

Чубаров не виключає "гучних демаршів та ультиматумів"з боку Росії як відповідь на вимогу України долучити до мінської проблематики ще й тему Криму. Проте боятися цього не варто, переконує політик. Адже "запропоновані Україною кроки - переговори замість війни - не може не прийняти міжнародне співтовариство", - додає він.

Однак є й одне "але", про яке не згадують ані прихильники "Мінська", ані симпатики "Женеви". Усі досягнуті з Росією домовленості - про припинення вогню, відводу певного роду зброї та заборону її використання - традиційно не варті паперу, на якому вони записані. Москва просто не виконує взяті на себе зобов'язання, і саме в цьому полягає головна проблема. Ця обставина здатна суттєво пригасити ентузіазм із приводу будь-яких переговорів з Кремлем. З іншого ж боку, перемовин не уникнути - саме так у цивілізованому світі прийнято вирішувати спірні питання. А ТИМ ЧАСОМ...

Президент України Петро Порошенко вважає, що загроза відкритої війни Росії проти України наразі вища, ніж у минулому році. Про це він заявив в інтерв'ю німецькому виданню Bild. Порошенко зазначив, що на території України перебуває майже 8 тисяч російських солдатів під командуванням РФ. "Росія багато інвестує в підготовку до війни, і ми не отримуємо цьому жодних пояснень", - сказав він.

Нагадаємо, що санкції проти Росії продовжені Радою ЄС до 31 липня 2016 року. Питання щодо їх подальшої пролонгації буде вирішуватися з огляду на ситуацію, яку за півроку світ спостерігатиме в Україні.

P. S. Учора на пленарнiй сесiї у Страсбурзi Європарламент ухвалив резолюцiю, в якiй ув'язав зняття з Росiї санкцiй ЄС iз вiдновленням контролю України над Кримом.

Україна молода


Вишиті рушники із зони АТО доводять, що в орнаментах і символах Донеччини немає російського впливу Тетяна ПАРХОМЧУК

У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка "Рушникова дорога Донбасу". В експозиції представлено 74 рушники, що їх вишивали майстрині зі сходу: Авдіївки, Волновахи, Слов'янська та інших куточків Донбасу. Головним експонатом виставки став витвір "Натхнення", над яким "чаклували" 24 рукодільниці. А семиметровий "Рушник єднання"створено руками ледь не всіх знаних вишивальниць Слов'янського району. Його одразу назвали унікальним зразком мистецтва Донеччини. Огорнути всю Україну

Організатори виставки наголошують, що вона демонструє єдність Донеччини з усією країною. А ідея підкреслити пуповинний зв'язок Донбасу з іншими регіонами України належить начальнику управління культури та туризму Донецької облдержадміністрації Аліні Певній.

"Я захотіла показати, що Донецьк - це Україна, що Донбас - це Україна. Що ми нічим не відрізняємося від інших регіонів. У нас теж є талановиті майстрині, які вишивають рушники. Тож коли я запропонувала цю виставку всім закладам культури України, першим відгукнувся Вінницький обласний художній музей. Саме тому перша виставка відкривається у Вінниці. Далі ці рушники побачить Львівщина та Київщина", - розповіла Аліна Певна.

Своєрідним символом єдності став рушник "Натхнення", адже на ньому є кольори, символи та орнаменти всієї України. "Наші майстрині хотіли цим рушником ніби огорнути всю країну - від сходу до заходу, від півдня до півночі", - зазначила гостя з Донбасу. Сучасне підпілля патріотичних рушників

Є на виставці й "Шевченківський рушник", що пережив своє народження у підпіллі. Виріб із відомими рядками Кобзаря "Думи мої..."колись вишила в дарунок поету Леся Українка. Зараз цей унікальний екземпляр зберігається у фондах музею Тараса Шевченка в Києві. Згодом його відтворила майстриня зі Слов'янська Ганна Азімова. Власне, вона вишила два "Шевченківські рушники". Перший залишився на окупованій території. Колись пані Ганна віддала його на виставку, але назад його їй не повернули. Тоді вона вирішила вишити ще один. І коли над ним працювала, хтось доніс "ватникам". Нова влада не забарилася з візитом, рукодільницю хотіли арештувати, але свою роботу їй вдалося вчасно заховати.

Вишивальниця-патріотка Ганна Азімова вишила ще один унікальний рушник - посвяту українському правозахиснику з Донбасу Олексі Тихому. Член Української гельсінської групи Олекса Тихий у своїх літературно- публіцистичних творах виступав за відродження української мови та культури на Донбасі, проти політики русифікації в Україні. За правозахисну діяльність у липні 1977 року його засудили до 10 років позбавлення волі в таборах особливого суворого режиму та 5 років заслання. Помер у камері тюремної лікарні міста Перм у 1984 році. Вишиваний "Олекса Тихий"встиг побувати в США, де на виставці української вишивки привернув увагу іноземців та здобув позитивні відгуки американської преси. Російський вплив - це міф

Творчий чиновник із Донбасу Аліна Певна зазначила, що донецька вишивка не має ніяких регіональних особливостей, але це також символічно показує єдність сходу з усією Україною. "Експерти зробили висновки, що в орнаментах і символах вишитих робіт немає російського впливу, тільки українські орнаменти та кольори. Це зайвий раз доводить: Донбас - це Україна", - зазначила пані Аліна. А професор Донецького національного університету Галина Лукаш додала: "Хочеться вірити, що промовиста назва "Рушникова дорога Донбасу"насправді приведе нас до українського Донбасу".

На відкритті виставки начальники управлінь культури та туризму Донецької та Вінницької облдержадміністрацій Аліна Певна  й  Станіслав Городинський підписали меморандум про співпрацю. Вони домовилися, що відтер між Вінницею і Донецьком обмін культурними делегаціями та виставками буде постійним.

Україна молода

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины