Газета "Україна молода"


або Як без проекту збудувати палац

Така думка виникла під час перегляду 27 січня на "5-му каналі"телешоу "Підсумок дня". Народний депутат від "Батьківщини"виклав бачення фракцією механізму виходу з урядової кризи: переформатування коаліції, призначення Прем'єр-міністра і профільних міністрів; представлення кожним міністром проблем, які він береться вирішити; узагальнення посильних для міністрів проблем у програмі уряду; укладання коаліційної угоди - і вперед!.. Це показово в тому сенсі, що фракція, по всьому, вважає, що її зірковий час ще попереду. Я за досвідом роботи - конструктор, тож трохи петраю, як створюється будь-який виріб (у тому числі й такий складний, як держава). Найгуманніша реакція на депутатський проект: лебідь, рак і щука. У студії були присутні знані депутати від усіх фракцій - такі собі збори фракцій, тобто можна вважати, що висловлена депутатом думка є узгодженою. Що ж шановні депутати пропонують? Популярне бачення таке: один береться виготовити стілець, інший - колесо до воза, хтось - весло, хтось моторчик або злітно-посадочну смугу, непотрібну за відсутності літаків, чи стартовий майданчик, непотрібний за відсутності ракетної техніки. Потім збираються всі разом і намагаються з цих пазлів зліпити палац. Що з цього вийде - відомо: ми живемо в такому "палаці"вже майже чверть століття. Тільки один раз за справу брався державний муж: ще в 1990-му під час урядової кризи в конаючій УРСР до тодішнього Голови Верховної Ради Леоніда Кравчука звернувся останній міністр екології СРСР, раніше перший секретар Полтавського обкому КПРС Федір Моргун із комплексною програмою реформування потужної союзної республіки в потужну незалежну державу. Але пан Кравчук тихенько поклав програму в шухляду, а може, від гріха подалі, в кошик для сміття. Другу спробу зробив Прем'єр-міністр Леонід Кучма, який iз трибуни ВР волав: "Скажіть, що будувати, і я збудую!". Не сказали... І пан Кучма, як колишній парторг, започаткував "розбудову"того, що вмів, - слабкої, за всіма статтями, Малоросії. От і "маємо те, що маємо", у тому числі й намагання Путіна присвоїти те, що погано лежить.

"А ми дивились та мовчали, та мовчки чухали чуби. Дурнії, подлії раби!" (Т. Шевченко). Але ду-у-же хочемо в Європу!

А щодо будівництва палацу, то насмілюсь засмутити шановне товариство: починати треба не з вішалки чи унітазу - речей украй необхідних у будь-якій оселі, а з генерального проекту. Під нього оголошують конкурс будівельних фірм (вибори), що мають технологічний підрозділ (парламент) і виконавчий (уряд), і лише тоді - вперед. Але! Можливо, видимий непрофесіоналізм насправді є висококласним політтехнологічним професіоналізмом. Адже якщо розробити проект, то треба чітко вказати його периметр (кордони). Треба буде визнати, що серед мешканців 80% становлять українці. Відтак адміністрація ("Держава - апарат політичної влади". - Тлумачний словник.) має бути переважно українська. Так само охорона (військо), сервісна служба (освіта, медицина, культура тощо), електронні системи палацу мають бути запрограмовані українською тощо. І тоді стане всім ясно, що Україна не Росія. І Путін не полізе захищати "рускій мір"в Україні. І "гаранти"та стратегічні партнери побачать, що є куди вкладати інвестиції і гранти кредитів... А так ресурси вільно, безперешкодно і безконтрольно вичерпуються і зникають разом із міражем "палацу". А в міражі немає роботи, і молодь, яка прийшла у світ, щоб ЖИТИ, природно, шукає свою долю деінде; не зацікавлена розмовляти рідною мовою. А навіщо, якщо це лише тимчасова хижка - Малоросія?

Українці 25 років, як діти, чекали дива від неукраїнської держави.
Революція гідності змінила народ, але не змогла усунути ретроградів. І великою мірою тому, що немає проекту. За понад півтора року стало зрозуміло, що для політично корумпованої системи відсутність проекту - умова її виживання. Але де ініціативні проекти? На телеефірах багато розмов, критики, популізму, але то все - буря в склянці води. На шахівниці вже традиційно чорні починають і перемагають. Національна еліта відстає від громадянського суспільства, пасе задніх.. Ваш хід, королево! Час пішов...

Анатолій ЛЮДВИНСЬКИЙ Полтава

Україна молода


Україна молода


За кого нас маєте, панове можновладці?

"Мой жребій - з жебраками"

(Григорій Сковорода)

Хто не пам'ятає хрестоматійного оповідання Івана Франка "Добрий заробок"? Як ото незаможний селянин надумав трохи підзаробити, мітли в'яжучи. Та цісарський фінінспектор так обклав його податком, що бідака лишився газдівства. Але ж то було ще за часів прабабці Австрії, скажете ви. Ми, дякувати Богові, діждалися жити у власній державі.

Трапилась якось оказія й мені підзаробити: сторожі ветлікарні, наче змовившись, зачастили у відпустки, отож не став опиратися, коли запросили замінити. Така думка: копійчина - вона ніколи не зайва. Буде що "на випадок"відкласти, внукам щось перепаде. Словом, переступив через власний гонор - університетську освіту та офіцерське звання - і найнявся сторожем.

А воно чи то від безсоння, чи старості всяка маячня в голову лізе. Ну те, що праця зцілює людину від гріха й робить її вільною, - ще так-сяк. У нас же чоловік, який трудиться у поті чола, ледве животіє. Хіба не моторошно, що працелюбність знецінюється, стає анахронізмом? Натомість спритність, точніше злодійкуватість, гарантує нині успішність. Чи не в цьому причина безодні між суспільством і, з дозволу сказати, нашою елітою?

Оскільки пан Президент у спілкуванні з народом нерідко апелює до обопільної щирості й відвертості, то, як мовиться, нате й мій глек на капусту. Незважаючи на те, що у своєму виборі помилився, ототожнюючи знання іноземних мов із державною мудрістю, моє шанобливе ставлення до нього не змінилося. Навіть притому, що часом він мислить не по-українському. Приміром, якщо вже такий пристрасний прихильник переговорів, то чому досі не запримітив у свого візаві "ахіллесової п'яти", щоб діяти на упередження? Та й радники, видно по всьому, штани даремно протирають.

Виходить, даруйте за нескромність, я не такий уже й дурний, якщо сіє помічаю. Тоді чому це так, для прикладу, за останні десятиріччя не в змозі придбати щось із одягу чи взуття? Хоча який там уже з мене франт, та все одно досадно.

Аж ось телефонують мені з управління Лубенського пенсійного фонду. Мовляв, так і так, вам належить з'явитися, аби з'ясувати деякі нюанси пенсійного забезпечення. Ну, думаю, точно якісь непереливки. Однак як законослухняний громадянин не змусив на себе чекати. Заходжу, а мені просто з порога: пишіть заяву, щоб утримання з пенсії 700 грн. (?!) розділити навпіл. Нічого собі! Утім противитися не став. Та то були лише квіточки. Ягідки: з моєї пенсії - 1485 грн. - ще з літа щомісяця заходилися утримувати по 120 грн. Уже "зідрали" 1138 грн. Це притому, що заробив я за літо аж 4295 грн. Відтак данина "тягне"понад 23%.

Зайшов тоді вже з власної ініціативи та й питаю: що воно за грабіж такий посеред білого дня? Мені доступно пояснили, що все цілком законно. Оскільки влаштувався я, хоча й тимчасово, на роботу несанкціоновано, то втратив право на індексацію. То коли ж, питаю, можна розраховувати на її поновлення? Хтозна, відповідають, може, через півроку, а може, й через рік. Не інакше, собі думаю, такий закон приймали чи то спросоння, чи напідпитку. Ось така історія.

Може, як казали за совєцьких часів, це "по сравнєнію с міровой рєволюцієй"і ніщо, тільки чи не вливається воно в загальнодержавну тенденцію здирництва, норовистість латати дірки бюджету за рахунок нас, злиденних громадян? І хіба тоді не назріває протест проти можновладців, котрі, хизуючись своєю вченістю, тримають нас за холопів. Ось така вона сьогодні "мужицька арихметика".

Станіслав ОЛІЙНИК с. Михнівці, Лубенський район, Полтавська область

Україна молода

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины