Газета "Україна молода"


Полковник УНСО Валерій Бобрович - про війну з Росією та "зливання"українських військових Марина ТКАЧУК

Полковник УНСО Валерій Бобрович один із тих, хто добре знає, як воно - воювати з росіянами. Добре він переконався і в їхній жорстокості, і в лютій ненависті до українців. Колишній офіцер морського флоту, ветеран В'єтнамської війни Валерій Бобрович брав участь у Придністровському конфлікті. А в 1993 році сотник Устим очолив підрозділ українців "Арго", який допомогав грузинському народові у війні з Росією за територію Абхазії. За книгою Валерія Бобровича "Як козаки Кавказ воювали"курсанти Національного університету оборони тепер вивчають принципи ведення вуличних боїв. Фаховість військового-націоналіста "оцінили"й у Росії: там Валерій Бобрович уже давно персона нон-ґрата. А днями проти нього та інших унсовців російська влада порушила кримінальні справи - за "участь у бойових діях проти федеральних сил". Таке "визнання"Бобрович сприймає з усмішкою: "Мабуть, хочуть, щоб я десь у Карелії рубав дрова і розраховувався так за катер і танк, який ми росіянам спалили у 93-му в Грузії". Тепер нова війна з північним сусідом - знову реальність. І цього разу вона вже на українській землі. Про те, як протистояти цьому і чи все втрачено в захопленому Росією Криму, - в інтерв'ю з Валерієм Бобровичем. "Потрібно було знищувати "зелених чоловічків"

- Пане Валерію, анексія Криму Росією - уже доконаний факт. Але, якщо повернутися до перших днів вторгнення, як думаєте, чи все можливе зробила влада України, аби не допустити загарбання Криму?

- Почнемо з того, що в Україні двадцять років усі кричали про те, що в нас із Росією війни бути не може. Армія розвалювалася, а в України навіть не було військової доктрини. І навіть такий нюанс не враховувався, що у нас географічно перед Росією немає перешкод - аж до Дніпра. Якщо із Заходу у нас є Карпати, річки Збруч, Горинь, то від російського кордону танки можуть ставати на "нейтраль"і котитися аж до Києва. Ніхто на це не зважав - кричали про міфічну дружбу українського та російського народу. Це була не просто помилка, а злочин проти України. І зараз Крим це підтвердив.

Коли Путін заявив, що на Кримському півострові російських військових немає, треба було негайно вводити українські війська і знищувати "зелених чоловічків". Навіть найбільш помірковані генерали запевняють, що до 40 тисяч військових ми могли б протиставити. У перші дні російських військових було менше - 10-12 тисяч. Тільки в одному Криму наших було більше 20 тисяч військовослужбовців. У тому числі й елітні боєздатні частини, такі як морські піхотинці. Це дорослі хлопці, щоб ви розуміли, не призовники по 18 років. Ми могли придушити цю анексію у зародку.

Жодна країна світу, жоден трибунал не міг би нас звинуватити в розпалюванні війни. Будь-яка держава, на території якої з'являються озброєні військові без розпізнавальних знаків, буде боротися з ними, як з терористами. "Дії військових суперечили навіть статуту охорони об'єктів"

- А військові у Криму самі готові були давати відсіч? Які до вас надходили сигнали?

- Я сам як людина військова знаю: війська повинні мати конкретні вказівки зверху. Наприклад, наказ роздати зброю і відкрити вогонь командир батальйону не має право віддати. Він має отримати такий наказ від керівництва. Але можна було б бодай віддати наказ виконувати статут караульної служби. Ось я стою на варті, якщо через паркан військової частини лізе будь-хто, я повинен вистрілити в повітря, а потім, якщо порушник не зупинився, - вбити його. І отримати 5 діб відпустки за пильність. Військових у Криму постійно "грузили": не піддаватися на провокації, не відкривати вогонь. Тобто це суперечило навіть статуту охорони об'єктів. І це провина командування української армії. Хлопців у Криму просто "злили".

- У влади такий аргумент: зате не пролилася кров...

- ...Пригадується, хтось казав, що історію України не можна читати без сліз. "Кримську"сторінку теж не можна буде без сліз читати. Ми спочатку гордо верещали, що Україна - перша країна, яка відмовилася від ядерної зброї (перша й остання, бо таких дурнів більше не буде). Тепер ми кричимо, що не допустили жодного пострілу під час окупації Криму. І що ми виграли? Ми даємо козир Путіну: "Про яку окупацію українці говорять? Та нас же зустрічали майже з квітами, ми ж визволителі!"І хіба не так виглядає? "Маємо війну на знищення України"

- І що ж тепер робити? Потрібно виводити наших військових iз Криму?

- Безперечно. Це війна, і наші війська опинилися в оточенні. Їх не можна підтримувати ні зброєю, ні набоями, ні продовольством, ми не зможемо евакуювати поранених. Залишатися там немає сенсу. Залишатися можна лише в тому разі, якщо буде масштабний наступ українських військ на Крим. А його не може бути. Ми технічно не потягнемо. І саме розташування Криму таке, що перевага Росії у флоті не дає нам жодного шансу провести військову операцію в Криму. Зараз там має працювати лише наша військова розвідка. У нас немає наразі сил вичистити Крим. Усі сили треба кинути на материкову Україну.

- Ось ми й підішли до питання: як же захиститися від подальших зазіхань на нашу державу?

- Якщо ми жорсто не придушимо сепаратизм, не покажемо, що ми здатні воювати, російські танки будуть у Києві і у Львові. Росіяни не задовольняться Кримом. Саме існування України для Росії - це нонсенс. Бо про яке ж тоді "тисячєлєтіє Рускай імпєрії"може бути мова? "Московскій улус татаро-монгольського ханства" - не більше.

Українцям потрібно констатувати: країна перебуває у стані війни. Ми зіткнулися з ворогом, який ставить під сумнів саме існування нашої держави. На окупованих територіях уже йде геноцид українського та кримськотатарського народу. За українську мову, вишиванку можуть і вбити. Маємо війну на знищення України. Ми повинні це визнати, оголосити військовий стан. Якщо не по всій країні, то хоча б на Сході та Півдні. Заборонити будь-які сепаратистські вияви, жорстоко придушити "п'яту колону". Іншого варіанта нема. "Росіяни Крим перетворять на військово- морську базу"

- А як ви думаєте, Крим ми безнадійно втратили?

- Відповім на це епізодом із війни між Мексикою та США, у якій Мексика втратила половину своєї території. Американські війська вже стояли під Мехіко і заявили: "Ми захопили Каліфорнію, Техас. Добровільно віддайте нам півострів Південну Каліфорнію, ми вам навіть заплатимо відступні. А якщо ні - наші війська вже й так за вікном стоять". На що мексиканці відповіли: "Звичайно, ми не можемо зараз захиститися. Але ми ніколи не визнаємо, що ця земля ваша. І нехай не ми, а наші онуки чи правнуки, але все одно її відвоюють". Так-от ми ніколи не повинні визнавати Крим російською територією.

Зараз там буде багато відбуватися речей негативних для кримчан, і, перш за все, соціально-економічних. Росіяни обіцяють Криму стільки грошей, "сколька нада". Але нічого вони не дадуть. Усе це вже проходили і Абхазія, і Південна Осетія. І ось коли кримчани почнуть збирати по вулицях порожні пляшки, самі піднімуть там повстання і скажуть: "А бачите, в Херсонській області пенсія утричі більша. І нащо нам цей братній російський народ?"Тоді ми прийдемо їх рятувати.

- Думаєте, так буде?

- Упевнений. Тому що я був в Абхазії неодноразово, де абхази зустрічали російські війська і кричали: "Як нам буде добре тепер!". Їм повидавали російські паспорти, але навіть і з ними їх женуть iз Москви. Абхази перестали бути грузинами, але не стали росіянами. Сотні порожніх санаторіїв, у які ніхто не вкладає гроші. Абхазія перетворилася на військову російську базу і політичну та військову загрозу Грузії. Те ж саме з Південною Осетією. Там лишилося не більше 30% населення у порівнянні з довоєнним періодом. Людям немає на що жити.

Те ж саме чекає Крим. Він просто перетвориться на військово-морську базу Росії. А це означає, що п'ята частина населення працюватиме на обслуговування бази, а інші люди сидітимуть без роботи. Ніхто їх годувати не буде. Поїдьте в глибинку Росії - це ж щось страшне. То чому в Криму люди мають жити краще самих росіян?

Насправді мені шкода російський народ. Йому повісили ще одну цеглину на шию. Крім того, кожен росіянин, який приїжджає в іншу країну, тепер виглядатиме як загроза незалежності цієї держави. Бо приїдуть росіяни на танках і будуть захищати свого Ваню, який миє посуд у чеському ресторані.

- Але в Криму ще є фактор кримських татар. Ви ж не думаєте, що вони сидітимуть склавши руки?

- Нас із кримськими татарами сьогодні об'єднує спільний ворог. І я хотів би нагадати, що в Україні є тільки дві автохтонні нації - українці та кримські татари, у яких іншої Батьківщини немає. Нам нікуди відступати. І тому якщо у Криму почнеться партизанська війна (а це дуже ймовірно), українцям у жодному разі не варто відмежовуватися. Це має бути наша спільна війна. Більше того, думаю, суто кримськотатарські загони - це складність. Українці не відрізняються зовні від росіян. Так що нам легше розпалити визвольну боротьбу за Україну від Камчатки до Кенiгсберга (сміється). Там, де потрібна суворість, м'якість недоречна. М'якістю не зробиш із ворога друга. А тільки збільшиш його зазіхання. ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ГВАРДІЮ

"Ну шо, майдановская сволочь, ми вас научім, как нада воєвать"

Багато питань у мене виникає до формування Національної гвардії. Чимало моїх друзів, які воювали у Грузії, відстояли Майдан, пішли в Нацгвардію. І зараз вони бачать, що ними керують офіцери, які ще вчора в них стріляли. Як це так: учора ліг спати вевешником, а прокинувся гвардійцем? Та ще й національним! Хлопці говорять, що бувають випадки, коли офіцери гвардійцям цідять в обличчя: "Ну шо, майдановская сволочь, ми вас научім, как нада воєвать". Мені здається, що Нацгвардію потрібно було створювати інакше. Є багато офіцерів запасу, які мужньо проявили себе на Майдані. Є офіцери УНСО з великим досвідом бойових дій. Потрібно було робити ставку на них. Плюс короткострокові курси, як це буває під час війни. Адже дух армії залежить від командування.

Україна молода


Професора елітного московського вишу звільнили за правду про Крим Олександр ШИМАНСЬКИЙ

Адміністрація Московського державного інституту міжнародних відносин (російська абревіатура - МГИМО) таки звільнила історика і релігієзнавця Андрія Зубова - професора кафедри філософії. Раніше Зубов надрукував у єдиній ліберальній російській газеті "Вєдомості"статтю про російсько- українську кризу, в якій порівняв анексію Криму з приєднанням фашистською Німеччиною Австрії у 1938 році.

Після цієї публікації ректор МГИМО заявив, що Зубова буде звільнено. Але вся ця історія отримала широкий громадський резонанс, на захист опального професора стала академічна спільнота московських ВУЗів, тому він ще певний час викладав. Аж доки минулої середи не виступив на конгресі російської інтелігенції в Москві "Проти війни, самоізоляції Росії та реставрації тоталітаризму". Зокрема, професор Зубов заявив, що Росія розпочала війну з Україною, порушила фундаментальні засади ООН, угоду про СНД та договір про дружбу і співпрацю з нашою державою.

Московський інститут міжнародних відносин належить до міністерства закордонних справ Росії. В офіційному повідомленні про звільнення професора Зубова на сайті вишу сказано, що його висловлювання з приводу російсько- української кризи "йдуть урозріз із зовнішньополітичним курсом Росії, піддають бездумній та безвідповідальній критиці дії держави, завдають шкоди навчальному та виховному процесу". Тому трудову угоду, термін якої мав вичерпатися наприкінці червня, розірвано достроковою.

Київський національний університет ім. Шевченка запросив Зубова на роботу в Інститут міжнародних відносин. У коментарі "5-му каналу"професор зазначив, що розчулений такою пропозицією і залюбки прочитає в Києві курс лекцій. Але переїздити в Україну надовго поки не планує, бо вважає, що в такий час"тим паче повинен залишатися в Росії".

Україна молода


Майданівці не збираються розходитися, доки не проведуть люстрацію, не виберуть нового Президента і не знімуть із депутатів недоторканність Ольга ЖУК

Якщо запитати будь-кого, хто більше трьох місяців живе на Майдані, доки вони охоронятимуть барикади, хлопці в один голос відповідають: "Разом і до перемоги". Але що вони вкладають у слово "перемога"? "УМ"спробувала разом зі стійкими майданівцями сформувати список вимог, виконання яких і означатиме оту саму "перемогу". Власне, це те, що називають повним перезавантаженням системи: люстрація, звільнення суддів, "чистка"правоохоронних органів, оновлення влади в обласних, міських, районних та сільських радах, 25 травня - вибори Президента, вересень - парламентські вибори, податок на розкіш, зняття депутатської недоторканності, формування контрольних комітетів. І нарешті - реставрація майдану Незалежності з дрібною бруківкою. На майбутнє. Активісти не планують стояти на Майдані до осені. Але до червня, судячи з усього, барикад ніхто розбирати не буде. Важко не погодитися з тим, що Майдан сьогодні не має ніякого впливу на владу. При тому майже щодня на Майдан приходять народні депутати або їхні помічники і закликають активістів роз'їжджатися по домівках, влаштовуватися на роботу, розвивати країну. "УМ"вирішила розпитати, що з цього приводу думають самі активісти та як їм сьогодні живеться на барикадах. Їжа, дрова, медикаменти

Перше і найнагальніше питання, яке виникає кілька разів на день: що поїсти? "Від 22 лютого, відколи на Майдан у візку приїхала Тимошенко і Луценко всім подякував за гарну роботу, про нас забули. Немає ні продуктів харчування, ні дров. Розганяють волонтерів-медиків. Медикаменти з медпунктів Майдану вивозять на дальні склади. Тепер, щоб знайти ліки від печії чи головного болю, потрібно весь Хрещатик обійти, і то навряд чи знайду. Якби не кияни, ми б із голоду повмирали. Щодня люди нам приносять їжу. Дехто й дрова привозить. Інколи самі домовляємося з лісництвами", - розповідає Іван, який на Майдані живе з грудня.

Деякі кияни вибрали для себе кілька наметів, куди щовечора привозять готові страви в одноразовому посуді. Хлопці їм довіряють, тож пригощаються без зайвих запитань. Також на Майдані є кілька точок, де на вогнищах готують кашу чи борщ у казанах і роздають усім бажаючим - чи то боєць, чи жебрак. У чергах за революційними наїдками стоять здебільшого бомжі. Волонтери до всіх ставляться нарівні. "Прошу, пане, ваш чай", - дівчата у фартухах говорять кожному на польових кухнях. Туди можна приносити консерви, гречку, макарони. Минулого тижня "рай для бомжів"став меншим на один куточок. Польова кухня Мальтійської служби допомоги попрощалася з майданівцями і згорнула свій намет.

Проте щедрість киян не перестає дивувати. Одна літня жінка спекла пиріжки і принесла цілий кошик на Майдан. "Підійшла до мене бабуся з пирогами. Видно, що хороша людина. Але звідки я знаю, що її пиріжки такі ж хороші. Прошу скуштувати першій. Бо всяке буває. Бабуся подякувала мені, що я думаю про своїх хлопців і все перевіряю, з'їла два пиріжки першою і віддала нам цілу сумку домашньої випічки", - каже сотник Андрій зі Львова. Але не всі такі обережні. Випадки з отруєнням на Майдані не поодинокі. В КМДА одному бійцеві хтось на кухні в їжу підсипав наркотики. Чоловіка так скрутило, що довелося "швидку"викликати. Пролежав два дні в реанімації. Ледве відкачали. Лікарі сказали, що в їжі знайшли наркотичні речовини, які могли його вбити. Гроші - друг і ворог

Майже на кожному кроці стоять скриньки для пожертв на Майдан. Просять то на сигарети і поповнення рахунку, то на поховання Небесної сотні. На жаль, не всі зібрані гроші йдуть на благо активістів. На Майдані є фінансова сотня Самооборони, яка підпорядковувалася коменданту Андрієві Парубію. Коли його призначили секретарем РНБО, Парубій поставив на своє місце політика Богдана Дубаса. Із 7 березня Дубас став першим заступником голови Київської міськдержадміністрації. Відтак він каже, що з 27 лютого не завжди встигає вирішувати проблеми Майдану. А з грошима якраз проблем найбільше. То якийсь чоловік прокрадається до сцени, забирає скриньку, в якій за день назбирали кілька тисяч гривень, виносить за межі Майдану і на машині зникає у невідомому напрямку. То волонтери збирають гроші на барикаді, а в той час бійці на варті сидять тижнями без чистих шкарпеток і взуття.

Хлопці з 34-ї сотні з Івано-Франківщини на барикаді на Грушевського розказали, що категорично проти скриньок для пожертв поруч із їхнім постом. Кажуть, що їм зі штабу Самооборони тільки цигарки видають, решту (їжу, чай, каву...) приносять безпосередньо на пост кияни. Але на днях комендатура дала розпорядження поставити скриньку. Хлопці висунули вимогу: або їм зі штабу, підконтрольному Дубасові, дають шкарпетки і нове взуття, або пішли подалі волонтери зі скринькою. В хлопців взуття все пропотіле, шкарпетки, камуфляж і рушники брудні. Живуть в Українському домі, умови не найкращі, але хоч не смердить. Штаб відразу виконав вимоги охоронців - виділив їм взуття і шкарпетки. Натомість встановив скриньку для пожертв. 

Якщо прийти в штаб Самооборони і попросити звітності за зібрані гроші, волонтери першим ділом називають зацікавлених "провокаторами". Інколи показують чеки. Але зазвичай виводять фінансових контролерів зі штабу і просять охорону більше їх не впускати. Альтернативна Самооборона

Так склалося, що на Майдані зараз існують дві Самооборони. Одна - "офіційна", якою керує Дубас (тобто влада). Там є хороші хлопці, які брали участь у боях 18-20 лютого. Та слід зазначити, що жоден сотник, і Парубій у тому числі, не взяв на себе командування активістами під час кривавих подій. За попередньою версією, Парубія контузило ще зранку 18 лютого біля Верховної Ради і він ліг у лікарню. На Майдані з'явився лише пізно вночі 20 лютого, коли вбитих повивозили, а залишки згарищ прибрали з поля бою.

"У штабі були бронежилети. Нам їх не видавали. Коли я заходив на кухню, волонтери ходили у дуже крутих бронежилетах. Кажу, щоб дали мені на передову. А вони: "А якщо на нас нападуть?"Ось так працював штаб під час боїв. Кухня захищена, а ви хоч топіться у власній крові. А коли згоріли Профспілки, я на власні очі бачив сотні обгорілих бронежилетів. Пошкодували видати. Тримали на чорний день", - обурюється Костя.

Тож хлопці, які вижили після 20-го, не захотіли записуватися до лав Самооборони. На власному досвіді переконалися, що коли пахне вогнем і газом і на кожного з них чатує смерть, з армії Майдану немає ніякого толку. Тому бійці після кривавих подій згуртувалися та організували власні сотні, до яких входять лише ті, хто пліч-о-пліч ішов на "Беркут". Відповідно, зі штабу Самооборони самоорганізованим сотням нічим не допомагають, адже вони для них - самозванці. Але хлопці не впадають у відчай. Продовжують цілодобово стояти на варті на барикадах, не пропускають на площу п'яних і невідомих зі зброєю, стежать за порядком, займаються благоустроєм вулиць, встановлюють дубовий вирізьблений гуцульськими орнаментами хрест біля банку "Аркада", де загинуло найбільше людей. Чи мають вони право ставити свої скриньки для пожертв? Кожному з нас судити і допомагати, якщо справді хочемо змін на краще. Перестрілки на Майдані

У березні ночі на Майдані стали неспокійними. Людей зі зброєю тут було більш ніж достатньо. З пістолетами по ночах юні хлопці, майже підлітки, грали у теніс, пили пиво і залицялися до дівчат. Хто їм дав зброю - невідомо. "Краще тобі не знати", - відповідали малолітні на Майдані. Інколи за допомогою зброї вони "вирішували питання". Так, у ніч на 9 березня біля барикад, що поруч із Головпоштамтом, почалася сутичка з пострілами у повітря і по людях. Карета швидкої допомоги забрала двох постраждалих: одного - пораненого вогнестрілом у ногу, іншого - в руку. Свідки події кажуть, що сутичка сталася між хлопцями з "Правого сектору"та Дубасової Самооборони.

У міліції підтвердили факт перестрілки. "На спецлінію "102"надійшло повідомлення лікаря про поранення чоловіка. Потерпіла особа 1982 року народження пояснила, що отримала поранення в праву ногу під час перебування на вулиці Хрещатик. Потерпіла особа після отримання медичної допомоги покинула лікарняний заклад. Слідчим відділом Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві за даним фактом розпочато кримінальне провадження за ч.4 ст. 296 Кримінального кодексу України "хуліганство", - пояснили "УМ"інцидент у міліції.

Капітан міліції Оксана Нечипорук переконувала "УМ", що на Майдані за громадським порядком стежать патрулі з числа столичних правоохоронців разом із представниками "Самооборони". "Щоденно на охорону громадського порядку заступають спільні патрулі з числа столичних правоохоронців та представників Самооборони. Зазначені патрулі в обов'язковому порядку проходять інструктаж. Після цього вони направляються на визначену територію адміністративного обслуговування з 21.00 до 7.00 години. Окрім цього, створено мобільну групу швидкого реагування у складі міліціонерів і представників громадських об'єднань", - повідомляють у міліції.

Підтвердження цим словам важко знайти в реальності. Лише після того, як прес-служба міліції Києва дала відповідь на журналістський запит "УМ"про хуліганства на Майдані, 18 березня, вперше за майже чотири місяці , на Майдані були помічені чоловіки у міліцейській формі. До того часу міліція під'їжджала на автомобілях із синьо-жовтими прапорцями під барикади. "Було таке, що на Лютеранській із міліцейської машини вийшов чоловік у цивільному, пішов на Майдан, набрав бутербродів і поніс своїм хлопцям у міліцейській формі, які сиділи в машині. Коли я запропонував їм піти самим у наш буфет, міліціянти аж поблідли зі страху", - каже активіст, який стоїть на охороні на Лютеранській.

Хоч війна нібито закінчилася, але вбивати на Майдані не перестали. 3 березня на світанку двірники між контейнерами біля ресторану "Макдональдз"виявили тіло чоловіка з вогнепальним пораненням. Коли "УМ"прийшла в офіцерський штаб "Правого сектору", який розмістився поруч у магазині "Алло", чоловіки сказали, що бачили вбитого, але він не з їхніх лав. За їхніми словами, чоловік був застрелений сьомим калібром у груди, перед тим його побили, вся спина була у гематомах. "Більше вам у міліції скажуть. Вони відразу прибули на місце злочину", - заявили у "Правому секторі". Міліція виявилася неговірка. Вони не знають, чи чоловіка поховали, не сказали, звідки він, і не назвали імені, вказали лише, що загиблому 24 роки і помер він від вогнепального поранення у голову.

У цю суботу протестувальники прощалися ще з одним хлопцем із "Залізної сотні". 17 березня зранку на Майдані чотири невідомі насмерть забили 20- річного Тимофія Стебльова. Хлопець родом із Луганської області, круглий сирота. Чи знайде міліція, яка так вправно "патрулює на Майдані", винних, - питання риторичне.

При всьому тому захисники громадського порядку в міліцейській формі запевняють, що в урядовому кварталі пересуватися і жити безпечно, вони тримають руку на пульсі. "Столичні правоохоронці спільно з громадськими активістами забезпечують безпеку громадян, які проживають в урядовому кварталі", - наголосили "УМ"у міліції. Коли хлопці з Майдану почули міліцейське пояснення, тільки розсміялися. "Я проводив дівчину додому. Живе недалеко від Майдану. Коли повертався назад на Майдан, побачив, що на тротуарі біля Банкової стоїть білий бус. Звідти вибігли хлопці в масках, почали бігти за мною, кинули мені вслід гранату. Добре, що бігаю добре. Ледве врятував шкуру", - ділиться пережитим Олег. Зброя, яку не здають

У міліції наголосили: "Правоохоронці перевіряють дозволи на право носіння зброї в установленому законом порядку. Наразі в столиці триває місячник добровільної здачі зброї. Нагадуємо, що громадяни, які добровільно звертаються до міліції з метою здачі зброї, боєприпасів, вибухових матеріалів та спеціальних засобів, звільняються від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 263 КК України".

У неділю на віче чиновники та деякі громадські активісти в унісон із міліцією просили хлопців із Майдану добровільно здати зброю. Важко собі уявити, щоб хтось із майданівських бійців, які брали участь у боях із "Беркутом" 18-20 лютого, отримали поранення і поховали побратимів, а потім пройшли експертизу та отримали дозвіл на носіння і користування вогнепальною зброєю, добровільно здали своє "багатство"міліції. Ще важче уявити, щоб міліція прийшла на Майдан і обшукувала бійців. "Сюди вони не приходять, з нами не спілкуються. Вчора (17 березня) ми були на полігоні, поверталися на метро на Майдан. До нас уперше підійшли міліціянти та обшукали на наявність зброї. Нічого не виявили. Відпустили і на прощання потиснули руку", - розповідає майданівець, який із побратимами покинув Самооборону Дубаса, створив охоронну фірму та тепер щодня їздить на тренування, щоб у разі небезпеки дати гідну відсіч, а не бігти на ворога з палицями і коктейлями Молотова.

"Подивися серіал "Життя і пригоди Міші Япончика". Можеш почати з четвертої серії. Там якраз ідеться про зміну влади і здачу зброї. Майже як на Майдані сьогодні", - пропонує ознайомитися з ситуацією в Україні через кіно хлопець, який минулого тижня одним із перших отримав дозвіл на носіння зброї. Національна гвардія - як "Поліцейська академія"

З 18 березня на сцені Майдану замість плаката із зображенням Тараса Шевченка на цілу задню стіну розмістили велетенську рекламу Національної гвардії з портретом солдата: "Національна гвардія України запрошує усіх, хто має честь стати на захист Вітчизни!", внизу подаються контактні телефони, куди звертатися для запису. Хлопці на Майдані скептично ставляться до подібних пропозицій. На нарадах сотників через Національну гвардію майже щодня відбувається бунт.

"Вони повиходили з офісів, кажуть, що мають 42 сотні Самооборони. Я не сперечаюся, може, частина з них брали участь у боях, але за власним бажанням, а не під керівництвом сотників. Усі три дні і дві ночі я майже не відходив із передової, хіба що води попити і за потребами сходити. Я не бачив жодного сотника, який би керував боєм і казав, що робити. Був повний хаос. На Грушевського ми працювали більш організовано, там були командири. А на Майдані та Інститутській частина хлопців прийшли на передову вперше, вони не знали, як себе поводити, здригалися від кожного вибуху гранати, отримували безглузді поранення, яких можна було уникнути, якби був командир. А тепер, коли все мирно, на нараду сотників приходять чоловіки, які б'ють у груди і кажуть, що це вони прогнали "Беркут". І, що найцікавіше, саме вони агітують записуватися в ряди Національної гвардії і відмовитися від носіння зброї, здавати її в міліцію. Чи я дурний співпрацювати з силовиками, які ще недавно виконували наказ і стріляли в мене - без бронежилета, зброї, лише з палицею", - міркує Микола.

Його побратим додає: "Я колишній військовий. Служив у Національній гвардії, поки її не розпустили. Це була військова еліта. А зараз - клоунада. Ви бачили фільм "Поліцейська академія"? Зараз гвардія більше схожа на те, що відбувається у фільмі. Я думаю, що вони створили Національну гвардію не заради захисту Вітчизни. По-перше, таким чином влада хоче витурити людей із Майдану. По-друге, спонукає підписувати контракт, а це зобов'яже бійців дотримуватися закону і наказів. По-третє, звідки ми знаємо, що завтра та ж Національна гвардія не буде направлена на Майдан для "зачистки". Ми для влади - як більмо на оці, кістка в горлі. Вони й так роблять, що їм заманеться, і не слухають народ. Замінили одного змія іншим. А якщо Майдан розійдеться, дійде ще до більшого абсурду, ніж було при Януковичу. Ми пролили кров, хлопці кістками лягли тут, але нічого не добилися. Тому розходитися з Майдану не будемо, доки не змінимо систему влади, доки вони не навчаться поважати людей. Воля або смерть".

Сьогодні якщо прийти до штабу і написати скаргу, що в якійсь із будівель (КМДА, Жовтневий палац, Український дім, Будинок архітектора), в якій мешкають активісти, панує безлад, п'янство і проституція, і притому навести конкретні приклади, вказати імена, Самооборона не вживатиме ніяких заходів. У штабі пропонують написати звернення-скаргу на ім'я Дубаса, а він, якщо захоче, відповість, а якщо ні - проблема залишиться. "Виглядає так, що комендатуру влаштовує анархія і махновщина. Я вже не знаю, куди звертатися" - бідкається пенсіонер із Криму, який ночує у Жовтневому третій місяць. "Це друга хвиля революції, хочуть знищити нас ізсередини. Але ми вже надто багато разом пережили, щоб зараз здатися за крок до перемоги", - запевняють хлопці з барикад і додають, що із махновщиною самі поволі впораються - "п'яних, інтердівчат і неадекватних активістів відправляємо за власні кошти додому, але перед тим заставляємо вимити коридори і туалети".

Україна молода

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины