Загиблі герої війни та їх історії: червень 2018

11:36, 09.01.2019

У червні 2018 року Україна втратила 18 бійців Збройних сил

У червні 2018 року обірвалося життя 18 воїнів. 17 з них загинули в боях,
один помер від серцевого нападу під час несення служби на Луганщині.

Червень разом з травнем 2018 року за кількістю бойових втрат посіли друге
місце в 2018 році - після серпня, коли загинули 18 героїв.

Лише за останній тиждень місяця загинули 10 наших воїнів.

Безповоротних бойових втрат у червні зазнали вісім бригад і частин. Усі -
Збройні сили України.

1. Микола Метлінський "Папай". 19 квітня 1970 - 01 червня 2018.

Сержант, командир відділення - головний сержант мотопіхотного взводу
мотопіхотної роти 17 ОМПБ 57 ОМПБр.

Байкер та активіст "Вільного козацтва холодного яру". Микола Метлінський
народився на Кіровоградщині. Після навчання у Кіровоградському інституті
сільськогосподарського машинобудування, згодом працював в МВС, а ще служив
на флоті.

У серпні 2014 року пішов добровольцем до воєнкомату, звідки його направили
до 41-го дивізіону 55-ї артилерійської бригади "Запорізька січ", де Микола
став розвідником. З того час обороняв Україну від ворога. 25 травня під час
бойового чергування він врятував свою доньку, закривши її від осколків
ворожого снаряду. Лікарі провели декілька багатогодинних операцій,
намагаючись врятувати воїна, але поранення виявилися занадто тяжкими.
Микола Метлінський помер у шпиталі Дніпра. Вдома на військового чекала
дружина.

2. Ігор Французан. 27 серпня 1976 - 06 червня 2018.

Молодший сержант, навідник - командир відділення зенітного артилерійського
взводу 37 ОМПБ "Запоріжжя" 56 ОМПБр.

Ігор Французан народився на Кіровоградщині, згодом жив у Смілі на
Черкащині. Його мобілізували до війська у серпні 2015 року, а в квітні 2017-
го він підписав контракт на службу в Збройних силах України. В останнє
бойове чергування на спостережний пункт бійців 37-го батальйону напала
ворожа ДРГ. Ігор разом із побратимами почали переслідувати бойовиків, але
спрацювала "розтяжка", осколки якої стали смертельними для Ігоря та його
побратима Степана Литковця. Тіла воїнів вдалося повернути лише 11 червня,
після чого Ігоря поховали на Почесній Алеї в Кропивницькому. Із війни
армійця чекали батьки та троє дітей.

3. Степан Литковець. 13 березня 1997 - 06 червня 2018 року.

Солдат, стрілець зенітного артилерійського взводу 37 ОМПБ "Запоріжжя" 56
ОМПБр.

Степан Литковець виріс на Лебединщині Черкаської області. У 2017 році він
закінчив навчання у Сумському центрі профтехосвіти харчових технологій,
торговлі та ресторанного сервісу. Хлопець мріяв відкрити своє кафе,
працював кухарем. На початку 2018 року вступив до лав Збройних сил України
на контрактну службу. Він із Ігорем Французаном відбивав атаку диверсантів
на спостережний пост Об'єднаних сил, згодом почав переслідувати окупантів,
які втікали на свої позиції, але життя воїна обірвала "розтяжка". Його тіло
теж не вдалося відразу евакуювати із поля бою, 11 червня 2018 року його
передали українським армійцям. Молодого захисника поховали у селі
Підопригори на Черкащині. Вдома на нього чекали батьки та дружина.

4. Микола Вільчинський "Лютий". 14 травня 1992 - 12 червня 2018.

Солдат, номер обслуги гранатометного відділення 3-го батальйону 24 ОМБр.

Микола Вільчинський народився та виріс на Волині, згодом служив строкову
службу на флоті. Після цього опанував професію слюсаря, ремонтував та
встановлював газове обладнання. У серпні 2014 року був призваний за
мобілізацією, за рік повернувся додому, одружився, а згодом, у 2017 році
повернувся до ЗСУ. Микола отримав важке поранення під час бою біля селища
Новгородське поблизу Горлівки: куля ворожого снайпера пройшла між
пластинами бронежилета, завдала непоправної шкоди внутрішнім органам та
спричинила сильну внутрішню кровотечу. На воїна вдома чекали батьки,
дружина та маленька донечка, яка народилася у травні 2018 року.

5. Ігор Петров. 14 лютого 1998 - 14 червня 2018.

Старший солдат, навідник розрахунку автоматичного гранатомету
механізованого батальйону 53 ОМБр.

Ігор Петров у 18 років став на захист рідного Донбасу від окупантів. Він,
уродженець міста Рубіжного на Луганщині, відразу після досягнення
повноліття вступив на контрактну службу в армії. Обороняв по-справжньому
рідну землю - його дім був за 50 кілометрів від фронту. Надвечір 14 червня
2018 окупанти почали обстрілювати із гармат Новотошківське Попаснянського
району. Під час бою Ігор Петров дістав смертельне поранення, помер від
крововтрати. Вдома на нього чекали батьки та дружина.

6. Сергій Жук. 08 червня 1969 - 14 червня 2018.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го механізованого батальйону 92
ОМБр.

Сергій Жук 20-річним парубком переїхав до Драбівського району на Черкащині.
Довгий час працював комбайнером, згодом, із 2002 до 2015 року - ковалем у
Київському метрополітені. У березні 2017 року пішов до лав Збройних сил,
залишивши вдома дружину доньку та онучку. Загинув воїн під час кривавого
бою, обороняючи позиції шахти "Бутівка" між Авдіївкою та окупованим
Спартаком. Сергія Жука поховали в його рідному селі Демки на Черкащині.

7. Яків Майданюк. 12 квітня 1997 - 20 червня 2018.

Військовослужбовець 14 ОМБр.

Яків Майданюк відразу після закінчення Рівненського автотранспортному
коледжі підписав контракт із Збройними силами. Юнак служив разом із
батьком. Загинув Яків Майданюк на бойовому посту поблизу міста Попасна.
Вдома на воїна чекала мати та сестри.

8. Сергій Остапчук. 18 липня 1970 - 25 червня 2018.

Сержант, механік-водій БМП 72 ОМБр.

У 2016 році Сергій Остапчук із Хмельницького став на захист України у лавах
72-ї бригади імені Чорних Запорожців. Свій останній бій прийняв неподалік
селища Луганське на Світлодарській дузі. Тоді противник вдарив по позиціям
Об'єднаних сил із АГС-ів та великокаліберних кулеметів. Помер Сергій
Остапчук від вогнепально-осколкового поранення в реанімації міста Бахмут
Донецької області. У захисника залишилися батьки та двоє братів.

9. Руслан Баглик. 29 вересня 1997 - 25 червня 2018.

Старший солдат, навідник 2-го батальйону 92 ОМБр.

Руслан Баглик народився у селищі Тростянець Вінницької області. У віці 18
років вступив на військову службу, згодом потрапив до 92-ї бригади, яка
тримала оборону поблизу міста Авдіївки. Снайпер поцілив молодого воїна 19
червня 2018 року. Він тиждень перебував у комі лікарні імені Мечникова у
Дніпрі. На жаль, лікарі були безсилі перед страшним пораненням - хлопець
помер, не приходячи до тями. На хлопця вдома чекали батьки.

10. Артур Федосенко. 26 березня 1971 - 26 червня 2018.

Старший солдат, водій-електрик радіопеленгаторного пункту радіотехнічного
центру вузла зв'язку та радіотехнічного забезпечення в/ч А1469 ПС ЗСУ
(військовий аеродром "Канатове").

Уродженець Кропивницького Артур Федосенко довгий час працював консультантом
з економічної безпеки, згодом відправився на заробітки закордон, а потім, у
2010-2015 роках працював у банку. У 2016 році він підписав контракт на
службу у відновленому після окупації Криму аеродромі "Канатове", військова
частина якого колись базувалася в Джанкої. Загинув Артур Федосенко від кулі
ворожого снайпера на околиці міста Мар'їнка. Вдома на воїна чекали дружина
та донька.

11. Олександр Холін. 20 вересня 1983 - 27 червня 2018.

Солдат 93 окремої механізованої бригади.

Олександр Холін народився у селі Охрімівка Вовчанського району на
Харківщині. Чоловік приєднався до Збройних сил у вересні 2015 року.
Спочатку служив у 53-й бригаді, воював під Кримським, згодом перевівся у 93-
тю. 27 червня 2018 року ворог здійснив обстріл села Богданівка біля
Волновахи снарядами 122-мм калібру. Снаряд влучив просто в окоп і забрав
життя трьох воїнів: Олександра Холіна, Володимира Дьяченка та Дмитра
Петрушенка.

12. Володимир Д'яченко. 06 січня 1968 - 27 червня 2018.

Солдат 93 окремої механізованої бригади.

Народився в селі Семенівка Томаківського району Дніпропетровської області.
Працював на Томаківському заводі литої тари. Загинув 27 червня 2018 року
внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 122-мм снарядами поблизу села
Богданівка (Волноваський район), - близько 16:00 троє бійців зазнали
поранень, що несумісні з життям, внаслідок прямого влучення снаряду (за
іншими даними - ПТКР) у спостережну позицію. Залишився син.

13. Дмитро Петрушенко. 11 січня 1971 - 27 червня 2018.

Солдат, військовослужбовець мінометного взводу мінометної батареї 3-го
механізованого батальйону 93 ОМБр.

Народився в селі Піщанка Новомосковського району Дніпропетровської області.
Навчався у Дніпропетровському інституті фізичної культури. Все своє життя
присвятив спорту, у Павлограді та Павлоградському районі відомий як тренер
з велоспорту, інструктор, вело-механік із "золотими руками".

В бригаді служив за контрактом з 18 грудня 2017. Загинув внаслідок ворожого
артилерійського обстрілу 122-мм снарядами поблизу с. Богданівка
(Волноваський район на Донеччині), - близько 16:00 троє бійців зазнали
поранень, що несумісні з життям, внаслідок прямого влучення снаряду (за
іншими даними - ПТКР) у спостережну позицію. Похований у рідному селі
Піщанка. Залишились батьки, дружина та син, який проходить службу в ЗСУ.

14. Валерій Шишак "Поляк". 12 грудня 1960 - 28 червня 2018.

Молодший лейтенант, командир 1-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону 24 ОМБр.

Народився в місті Сєвєродонецьк Луганської області. Ветеран війни в
Афганістані, пройшов кілька збройних конфліктів. Тривалий час працював
адміністратором у ресторані, згодом - у кредитній спілці. Вийшов на пенсію.
З початком війни на Сході у 2014 вступив на службу в батальйон МВС
"Луганськ-1". 16 березня 2016 підписав контракт із ЗСУ, пройшов офіцерські
курси.

Воював біля Кримського, Попасної, Торецька. 28 червня 2018 року о 8:30
противник відкрив вогонь з мінометів, АГС та ВКК по селищі Південне, на
північний схід від окупованої Горлівки. Під прикриттям вогню впритул до
містечка наблизилась група бойовиків. Резервна група Шишака вступила у бій,
командир групи загинув від смертельного поранення кулею снайпера. Похований
в рідному Сєвєродонецьку. Залишилися дружина, дорослі син і дочка.

15. Андрій Волос. 13 грудня 1995 - 28 червня 2018.

Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го відділення 1-го
взводу 3-ї роти 1-го батальйону 24 ОМБр.

Народився в Луцьку. Вихованець луцької школи-інтернату. Волинський патріот
9 разів намагався потрапити добровольцем на війну, подавав документи у
батальйон "Світязь", проте йому відмовляли через брак досвіду. 2015-го, у
19 років, вступив на військову службу за контрактом.

28 червня 2018 року 8:30 противник відкрив вогонь з мінометів, АГС та ВКК
по селищі Південне, на північний схід від окупованої Горлівки. Під
прикриттям вогню впритул до містечка наблизилась група бойовиків. Резервна
група 24 ОМБр вступила у бій. Андрій, намагаючись врятувати пораненого
командира, дістав важке поранення, від якого помер, - куля снайпера пройшла
між пластинами бронежилета і влучила у серце. Після прощання у Луцьку
похований в селі Омельне (Ківерцівський район на Волині), де мешкає мати.
Залишилися мати, вітчим і вагітна дружина, - одружився у травні 2018.

16. Владислав Гусейнов "Швед". 07 травня 1983 - 28 червня 2018.

Молодший сержант, військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади.

Народився в місті Первомайський Харківської області. В подальшому проживав
у Харкові. На фронт пішов добровольцем у 2015 році. В 2017 воював у
Мар'їнці пліч-о-пліч з добровольцями ДУК. Загинув 28 червня 2018 в ході
бою, коли разом із побратимами утримував позицію бойової охорони попереду
підрозділів бригади поблизу міста Авдіївка, де противник відкрив вогонь з
АГС і ВКК. Похований у рідному місті Первомайський.

17. Геннадій Нємцов. 09 лютого 1969 - 28 червня 2018.

Старший сержант, снайпер 72-ї окремої механізованої бригади.

Народився в Черкасах. Закінчив Черкаський технікум електрифікації (зараз -
політехнічний технікум) за фахом техніка-електрика. Строкову службу
проходив у танкових військах. Працював на заводі "Азот". Захоплювався
фотографією, багато років пропрацював на КП "Комбінат комунальних
підприємств" - професійним фотографом у підприємстві ритуальних послуг. На
фронт пішов за мобілізацією 14 липня 2015, до 24 жовтня 2016 проходив
службу в 128 ОГПБр на посаді командира відділення снайперів.

02 квітня 2018 підписав контракт із 72-ю бригадою. Загинув у ніч на 29
червня від вогнепальних поранень під час вогневого зіткнення, боронячи
підступи до Світлодарська, де противник вів вогонь з гранатометів та
великокаліберних кулеметів. Ще один боєць дістав поранення. Похований на 4-
му кладовищі міста Черкаси, на Алеї Героїв. Залишились мати, дружина,
донька, син (учасник АТО з 2014) та онук.

18. Олександр Божок. 12 вересня 1988 - 28 червня 2018.

Солдат, слюсар роти МТЗ в/ч Т0710 (195 центральна база залізничної
техніки), Державна спеціальна служба транспорту.

Народився в селі Печі Борознянського району Чернігівської області. Виріс у
багатодітній родині, був найстаршим з 8 дітей. У 2006 році закінчив
Київське ВПУ будівництва і архітектури за спеціальністю столяра
будівельного 4-го розряду, верстатника деревообробних верстатів 4-го
розряду.

2015 призваний на строкову військову службу, після чого підписав контракт,
служив у Києві. В травні 2018 року був відряджений на Луганщину, в місто
Рубіжне. Помер під час несення служби поблизу внаслідок раптової хвороби, -
не витримало серце. Похований в рідному селі Печі. Залишились батьки, брати
й сестри.

Вічна пам'ять полеглим.

Про загиблих у січні, лютому, березні, квітні та травні 2018 року читайте в
"УМ".

Україна молода

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины