Загадка назви "Коломия": 23 версії

Здавен людей цікавило походження назви рідного села чи міста. І що ця назва
була незрозуміліша, то більше існувало її тлумачень. При цьому допускали
дві суттєві помилки: 1. Шукали розгадки в сучасній літературній мові чи
місцевому діалекті. 2. Не бачили на власні очі того міста чи села, про які
писали. Це стосується й досліджень про Коломию…

Першими відомими нам істориками, які висунули гіпотезу про походження назви
нашого міста, були польські дослідники минувшини Міхал Балінський (1794 -
1864) і Тимотеуш Ліпінський (1797 - 1856), які впродовж 1843 - 1846 рр.
видали у Варшаві 3-томник у 4-х частинах "Starozytna Polska pod wzgledem
historycznym, jeograficznym i statystycznym" ("Старожитності Польщі з
історичного, географічного та статистичного поглядів"). Згодом ще низка
істориків, мово- і краєзнавців висунули свої припущення й версії щодо
походження назви міста над Прутом. Найґрунтовнішим дослідженням на цю тему
є "Таємниця віків" Степана Андріїшина (Червоний прапор [Коломия]. - 1990. -
29 серпня, 7 вересня, 15 вересня, 26 вересня, 5 жовтня, 10 жовтня, 19
жовтня, 24 жовтня, 2 листопада, 10 листопада, 21 листопада.).

Автор цієї розвідки пропонує свою гіпотезу, але спочатку нагадає читачам
усі дотеперішні версії, аналізуючи їх.

Отже, за 170 років науковці, мово- і краєзнавці запропонували такі свої
версії й припущення щодо походження назви Коломия:
Від санскритських слів "кала" (коло) і "мига" (мия), що означає Чорна ріка,
Чорнорічка. Це версія професійного санскритолога С. Наливайка.

Справді, в Коломиї є Чорний потік, який у давнину міг бути рікою. Однак не
більшою за Прут. Якщо назва міста не прив'язана до Пруту, то чому вона мала
б бути прив'язаною до Чорного потоку? Але найголовніший контрарґумент
полягає в тому, що Чорний потік пливе рівнинною місцевістю, в той час як
давнє місто стояло на горі.

Від санскритських слів "кула" (куля) і "мауа" (мая), що, на думку
санскритолога-аматора В. Кобилюха зі Львова, означає "дивовижні будинки",
"чудодійне господарство" або "чарівна родина". Очевидно, це неправдоподібна
версія, а скоріше якесь романтичне, казкове пояснення.

Від латинського слова "Colonia, що означає "колонія", тобто військова
залога Стародавнього Риму. Дехто уточнював, що йдеться не про військову
колонію, а торговельно-виробниче поселення.



Ця версія дуже давня і доволі поширена. Щоправда, прихильники цієї версії
не пояснювали, чому саме наше місто назвали Колонією, а решту таких самих
колоній назвали інакше. Очевидно, ця помилкова версія з'явилася на основі
помилкових написань нашого міста на європейських мапах. Відомо, що на
деяких давніх картах фіґурувало зрозуміле європейцям Colonia, а не
загадкове Colomia. Тепер ми вже переконалися, що значно раніше, і в 1507 р.
на римській мапі, і в 1513 р. на страсбурзькій мапі - Коломия зазначена як
Colomia, а не Colonia. Йдеться про те, що картографи допускали лінґвістичні
помилки.

У першій літописній згадці (1241 р.) йдеться про "коломийську сіль", а 1395
р. польський король Ягайло надав маґдебурзьке право Colomia in terra
Russia, а не Colonia.

Від латинського "Sol ("Соль") - божок Сонця, що нібито дорівнював
давньослов'янському божкові Сонця - "Колу", а потім замінив його.

Відповідно коломиєць, той, що варив сіль, став солеваром.



Версія заплутана, непереконлива, зокрема, її автор не подає джерела, в
якому доведено, що дослов'янського божка називали Колом і що Соль замінив
Кола. Але коли ми зазирнемо до етимологічного словника, то довідаємося, що
старослов'янське слово "соль" своїм корінням сягає не лише латинського
"sal", але й ґотського "salt", а далі - спільного індоєвропейського "sal".
Отже ж, сіль є справді одним з найдавніших світових промислів. Авторитетний
український археолог Л. Крушельницька доводить, що солеваріння на
Прикарпатті відоме від доби енеоліту. Тобто, 4-3 тисячі років до Різдва
Христового у нашому краї вже варили сіль з соровиці! А, як знаємо, саме на
той час припадає період Трипільської культури. Оскільки на височині, де
тепер Воскресінецька гора, гора Корнів у Корничі й Грушеві та хребет
гірських територій с. Спаса, виявлені трипільські поселення, то цілком
логічно, що вони вже знали соляний промисел. Що "сіль" і "Коломия"
пов'язані історично - це здається вірогідним, але вони не пов'язані
лінґвістично, тобто мовними нитками.

Від латинської "соllum (коллум) та "meum (меум), тобто "мій гірський
перевал".


Щодо гірського перевалу, то справді, на теренах (Воскресінецька гора й
околиці), де стояло якесь протомісто чи перша Коломия, міг бути перевал.
Але при чому тут "мій"? Чий?

Від арабського слова "каламі", що означає "знавець Корану".


Знавці Корану на наші терени могли заходити і як мандрівники, і в складі
вояків-нападників з азійських степів. Але в тому випадку вони були тут
короткочасно і ніхто з корінних наших предків не міг на їхню честь назвати
місто.

Від угорського короля Калмана чи Коломана, який жив у 1208 - 1241 рр. Цю
версію люблять поляки, однак її не важко спростувати. По-перше, Коломия
існувала ще задовго до того як у Х ст. до Європи з-за Уралу прийшли мадяри.
По-друге, Коломанова історія в Галичині вельми строката, і він не міг тут
закоренитися, бо галичани виступили проти нього. То ж, чи могли корінні
русини залишити назву з його іменем після його короткого володарювання? Та
й угорських назв населених пунктів більше поблизу ніде не зафіксовано. По-
третє, треба б прихильникам цією версії послухати як вимовляють самі мадяри
ім'я цього короля - Коломан, Кальман чи Калман? І раз уже його іменем
назвали наше місто, то чому воно так і не називається - Калман (Коломан)
або Калманварош (варош - по-угорськи місто), а Коломия?

Від легендарного молдовського володаря Кольомея.



Це припущення невідомо звідки взяте і кого стосується.

Від румунського (волоського) "culmea ("кулмеа") - "горб", "холм", "верх".

Це припущення доволі доказове, хоча його автори не поцікавилися, чи слово
"culmea" ("кулмеа") є питомо румунським (волоським), чи вони запозичили
його з латинської або якоїсь іншої прадавньої мови?

Від тюркських, зокрема половецької, мов, де "каламиє" означає "податок".

Версія не доказова, бо з історії невідомо, чи перед монголо-татарськими
часами хтось зі степових азійських кочівників збирав податки на нашому
Покутті. А якщо й збирали, то не лише в нашому місті, але й в інших містах.
І за логікою, всі ті міста мали б називатися Коломиями.

Від старослов'янського "коло" і молдовського (волоського) "мил", тобто
поселення "коло милу" (намулу, болотистої місцини).


Версія непереконлива, бо місто мало існувати ще задовго до того, як на наші
терени почали проникати волохи й молдовани. Історики датують їхнє пастуше
вторгнення Х століттям. Зрештою, чому поселятися коло намулу чи болота,
якщо є ліпша місцевість?

Від старослов'янського "холм" (пагорб) і "мия" (ріка) під ним.


Версія близька до правдивої, хоча ніде в лінґвістичних джерелах не
зафіксовано, що наші предки ріку називали "миєю". Цю версію, здається,
придумали самі автори версій, яких згодом спростували поважніші дослідники.
Від поширеного в слов'янських мовах "коломійя", "коломія", "коломиє",
"коломийє", тобто "сліди від коліс", "жолобок-колія", "вибій наповнений
водою".

Версія близька до правдивої, бо ж у давнину й справді на Покутті були
болотисті дороги. Але вони такі були не лише в тутешній місцевості, але й
очевидно скрізь. Чому тоді саме наше місто назвали за оцими "слідами від
коліс"?

Від давньослов'янського танцю "Коло".


Безперечно, наші предки та й ми танцюємо в колі, ба навіть є славний
чоловічий космацький танець, щоправда, не "Коло", а "Колесо". Тож чи був
танець "Коло" в давнину? І якщо був, то чому на його честь мали б назвати
місто? Це неправдоподібна версія.

Від давнього й невідомого нам чоловічого імені Коломий.


Цю версію породила одна-єдина коломийка вміщена в тритомнику "Коломийки"
(Львів, 1905-1907), який упорядкував В. Гнатюк. Вона починається словами:
"Наш Коломий, наш Коломий дома не ночує". Оскільки упорядник невідомо чому
написав "Коломий" з великої літери, то читачі повважали, що йдеться про
чоловіче ім'я. Але, здається, тут співається радше про мешканця Коломиї чи
Коломийщини або ж про того коломийця, що варить сіль чи продає її.

Від прийменника "коло" ("біля") і дохристиянського божка Мий, тобто
поселення "коло Мия".


Звідки взявся той Мий - невідомо, адже слов'янська міфологія не знає такого
божка. Мабуть, його видумали краєзнавці-вигадники (є й такі). Тому ця
версія помилкова.

Від прийменника "коло" (біля) і ріки, яку в давнину називали "мий" чи
"мия", чи навіть Миява, Міява. Тобто, "Коломия" - це "поселення біля ріки".

Вище вже зазначено, що в лінґвістичних джерелах не надибуємо повідомлень
про те, що наші предки ріку називали "миєю". Хоча прадавні міста
здебільшого засновані на пагорбах поблизу рік.

Від потоку Коломийка.


Це дуже проста версія, щоправда, її автори не ламали собі голову, від чого
походить назва самого потоку.

Від іменника "коло" (колесо) і дієслова "мити", тобто, що візники, фірмани
мили у водах (потоках, ріці) колеса, коли приїжджали до поселення.


Ця версія надзвичайно поширена і дуже подібна до пункту 13. Тут слід
зауважити, що польське слово "коло" - це українське "колесо", отже, наші
прапредки мали б якось інакше назвати місто - Колемия чи Колесомия. Однак
версія непереконлива, бо ж у давні часи мили колеса скрізь, де була
можливість і потреба. Якісних доріг тоді не було, а рік і потоків не
бракувало.

Від "коло" - "корби", "криниці", з якої брали воду "мити"(ся).


Версія непереконлива, бо криниць було багато і вони не давали назву містам.
Та й чи копали тоді криниці, коли вже була Коломия, чи просто зачерали води
в джерелах і природних криничках?

Від давнього пристрою-механізму "коломия", який могли використовувати в
соледобувних промислах.


Це лише припущення у контексті солеварних промислів і давніх поселень.
Лінґвісти не зафіксували назви такого пристрою-механізму.

Від тюркських мов, де корінь "кол" означає "ріка", "доплив ріки",
"низовина", "балка", "гірська долина з рікою" тощо, "дім", "хатина",
"курінь".


Ця версія стосується поселення, і подібна лише частково, і частково
прийнятна в контексті нашого спільного індоєвропейського минулого.

Від кавказьких мов, де, наприклад "кол" у курдів - це "хатчина", у вірменів
"хул" - "хатчина", "землянка", у аварців "коло", "кулі" - "хутір".


Ця версія стосується поселення, і подібна лише частково, і частково
прийнятна в контексті нашого спільного індоєвропейського минулого. До
слова, у місцевих говірках є невелика частка слів, подібних до вірменських,
і звичаїв подібьних до аварських.

Як переконуємося, Коломия за версіями щодо своєї назви могла б очолювати
список лідерів. Про що це свідчить? Лише про одне: назва надто прадавня!
СТРИБОК У ГЛИБИНИ МИНУВШИНИ

Воскресінецька гора - це недавня назва. Колись це була просто гора і її
могли називати так, як і поселення, що стояло на тій горі.

Чому в глибоку давнину люди обирали собі для життя пагорби, верхи, гори?
Відповідь може зводитися до того, що навколо таких поодиноких пагорбів
стояла широка й глибока вода. Море, моря… Коли ж це могло бути?

З Біблії знаємо про Всесвітній потоп. Науковці по-різному ставляться до
цього важливого повідомлення. Однак прихильники Біблії доводять, що такий
потоп справді був 3000 років до Різдва Христового, тобто 5000 років тому. З
приводу цього раджу в інтернеті прочитати вельми переконливу й цікаву
водночас статтю американця Девіда Лівінґстона "Всесвітній потоп: 3000 років
до Різдва Христового".

* * *

На думку наших істориків, перше відоме на Прикарпатті населення пов'язане з
відомою в археології культурою лінійно-стрічкової кераміки і з'явилося воно
на наших теренах у V тисячолітті до Р. Х. Тобто, на Івано-Франківщині
людина живе вже щонайменше 7000 років. На основі цієї та інших культур
сформувалася т. зв. Трипільська культура, яку датують або VI - III
тисячоліттями до Р. Х., або IV - III тисячоліттями до Р. Х.

На території, яка нас цікавить, археологи знайшли трипільські поселення у
с. Грушеві, с. Корничі, с. Воскресінцях, с. Спасі на Коломийщині. Виглядає,
що коломийські околиці, власне правобережний вищий бік, у ті часи були
густозаселеними.

Науковці переконують, що трипільське суспільство було високорозвинутим,
будувало двоповерхові будинки і великі міста. Але в один момент трипільці
пропали, зникли. З приводу цього існує чимало версій. Одні вважають, що
вони самі покидали території, які переставали родити через інтенсивне
господарювання, інші вважають, що трипільські поселення чомусь вигоріли,
дехто припускає, що їх завоювали могутніші й войовничіші народи. А можливо,
трипільська людність пропала в час Всесвітнього потопу, адже вони зникають
у ІІІ тисячолітті до Р. Х.? Якщо взяти за основу це припущення, то після
Всесвітнього потопу, після того, як почала спадати вода, землю знову
заселяли люди. Але вже інших культур. Як вони вціліли під час Всесвітнього
потопу, звідки вони прийшли і як довго йшли - запитання, на які важко
знайти відповідь.

Науковці припускають, що після Трипільських поселень наші терени не були
густозаселеними аж до І тисячоліття, коли відбувалися переселення народів.

Після Всесвітнього потопу вода поступово спадала і на поверхні з'являлися
клаптики землі. Безперечно, спочатку на гірських пасмах і пагорбах. Це
можна простежити на прикладі з с. Спасом Коломийського району. У горішній
частині села, яка закінчується лісом, маємо такі прадавні назви урочищ як
Городище, Замчище, Полики, Теребіж, Монастирь. Гадаю, більшість цих слів є
зрозумілі, за винятком Теребіж і Полики. Ці два слова науковці вважають
давньослов'янськими. Теребіж - це місцевість, де люди викорчували ліс під
поле, городи. А давньослов'янське Полики означає місцевість, яку часто
підтоплює вода. Отже, до цього гористого спаського терену, де тепер ростуть
буйні трави, колись підступали води! До слова, ще під час копання шанців у
Першу світову війну в Спасі знайшли тверду поверхню рогівки черепахи.

Оскільки назви Теребіж і Полики - давньослов'янські, а давні слов'яни
прийшли до нас приблизно у V-VI ст., то виходить, що ще в ті часи вода
підступала аж до гірського пасма у Спасі. Очевидно, таке було й з іншого
боку, адже Спас лісом та царинами межує з Воскресінцями, а вбік - з
Пилипами та Грушевом, де є історична гора Корнів. Тому можемо припустити,
що лише з приходом на Прикарпаття слов'ян великі води почали відступати, а
людина почала наступати на сушу й освоювати нові ґрунти та спускатися щораз
нижче. До того люди сиділи на пагорбах, верхах і відповідно там
господарювали. Ясна річ, що в різних місцевостях це могли бути вищі чи
нижчі терени.

* * *

З історії відомо, що група племен індоєвропейського походження в І
тисячолітті до Р. Х., яких називали кельтами, заселяли територію сучасних
європейських країн Франції, Німеччини, Австрії, Швайцарії, Чехії, Іспанії,
Північної Італії, Британії, Ірландії, частини Балкан і навіть Західної
України. Це був один з найбільших варварських народів Європи, який
загрожував Давній Греції і був одвічним ворогом Стародавнього Риму. Такий
собі пращур Євросоюзу. Щоправда, кельти не витворили єдиного державного
механізму, хоча відзначалися високим рівнем хліборобства, гончарства й
культури. Селилися вони на берегах річок, тримали велику рогату худобу,
овець, свиней, сіяли жито, пшеницю, овес, ячмінь, льон, буряки, мали в
харчовому раціоні цибулю, мед, пиво, хліб, а зерно зберігали в ямах.
Прокладали дерев'яні дороги та вміли виробляти предмети з заліза.

Верховними керівниками в кельтів були жреці-друїди, високо шанували вони
своїх митців. Чоловіки й жінки користувалися однаковими правами. У І ст. до
Р. Х. кельти вже будували на пагорбах міста, які обносили муром з вежами,
та викопували перед ними глибокі рови. Того самого століття римляни з
даками відібрали першість у кельтів у Карпато-Дунайському ареалі. Мова
кельтів належить до найдавніших індоєвропейських мов. За припущенням деяких
істориків, наше місто Галич, Галіція в Іспанії, Галац в Румунії, Галич у
Болгарії та ще кілька Галичів - це кельтські назви, які споріднені з
галлами чи галатами. Українські історики також припускають, що кельти
перебували якийсь період, починаючи від IV ст. до Р. Х., на території
Західної України. Ми ж з нашої місцевої історії знаємо, що найдавніший шлях
з Коломиї на схід лежав до Галича. Відповідно з Галича діставалися до
Коломиї, яка й тоді була воротами в Карпати, останнім містом перед горами.

Цей екскурс в історію для нас важливий.

* * *

Приблизно 3000 років тому експансію на південь Європи почали давні
ґерманці, поступово витісняючи звідти кельтів. Ґерманці (лат. Germani) -
група племен, яка належить до індоєвропейської мовної сім'ї, що утворилася
наприкінці новокам'яного віку з носіїв культур мегалітів, лійчастого
посуду, шнурової кераміки та бойових сокир. Спочатку вони заселяли Південну
Скандинавію, Данію, Шлезвіґ. Пізніше, в І ст., жили на доволі великій
території - між Рейном і Віслою (теперішні території Німеччини і Польщі),
із заходу на схід, між Дунаєм на півдні і Північним та Балтійськими морями
на півночі (території багатьох європейських держав).

Римська імперія побудувала багато укріплень для захисту від ґерманських
племен. Вперше зіткнення між римлянами і ґерманцями відбулося 113 року до
Р. Х.

Ґерманські мови північної і західної груп збереглися дотепер. Вони перейшли
в національні мови і стали діалектами національних мов.

У II - V ст. великі терени України, Румунії запосіли давньоґерманські
племена, які створили знані в археологічному світі черняхівську культуру
(ґоти) і культуру карпатських курганів (таїфали, тайфали?). До них тут, на
думку науковців, сиділи поодинокі представники липицької і пшеворської
культури (І ст.). Давні ґерманці ж прибули на теперішні вкраїнські
території, в т. ч. й на Покуття, масово. Тому, очевидно, по них дещо
залишилося, незважаючи на велику часову відстань…

Носії культури карпатських курганів замешкували наші терени у II - V ст. У
Коломийському районі їх виявили в 14 населених пунктах: Воскресінці, Ганів,
Грушів, Дебеславці, Корнич, Королівка, Пилипи, Спас та ін. Тут давні
ґерманці займалися землеробством та різними промислами. В них існувало орне
землеробство високого рівня розвитку, в рільництві використовувалася
перелогова система. Вирощували пшеницю (кілька сортів), жито, ячмінь
(кілька сортів), овес, просо, горох та ін. Мололи зерно на жорнах, які
складалися з двох колоподібних каменів. Використовували залізні наральники
й серпи. Існувало в них металургійне, каменерізне та деревообробне
виробництво, прядіння й ткацтво, лісові промисли, полювання, рибальство,
виготовляли речі з кістки. Гончарство мало свої особливості, хоч на ньому
відчутний римський вплив.

На Прикарпатті зосереджені найдавніші поклади солі в Європі, і місцевий люд
тут здавен займається солеварним промислом. Сіль відігравала головну роль в
експорті! Саме в тих населених пунктах, де були солеварні бані, археологи
та краєзнавці знайшли давньоримські і навіть арабські монети. Зокрема, у с.
Корничі знайдено римські срібні монети часів імператорів Траяна й Адріана
(117 - 138 рр.) та мідну монету часів Діоклетіана (285 - 305 рр.).

Це свідчення наших прадавніх торговельних зв'язків. Припускають, що давні
ґерманці їздили купецькими валками аж до Малої Азії та римських провінцій,
і відповідно тамтешні купці привозили свій крам на наші терени. Торгували
давні ґерманці з іншими, так би мовити, свояками, які мешкали на інших
землях сучасної України, обмінюючи свою сіль на збіжжя.

Отже, у ІІ - V ст. на теренах Коломийщини жило одне з давньоґерманських
племен, яке, на думку відомого археолога, професора Л. Вакуленко, могло
називатись "таїфали" чи "тайфали". Власне на правобережному від Коломиї
боці Пруту, в ареалі Воскресінецької гори й виявлено археологічні свідчення
культури карпатських курганів.

І, нарешті, у V - VI ст. на наші терени прийшли (невідомо звідки)
слов'янські племена - наші прямі прапредки. Мабуть, це були склавіни
(словіни, словінці). І знову археологічні пам'ятки цих ранніх слов'ян
виявили у с. Воскресінцях, с. Грушеві, с. Корничі, с. Спасі та в Коломиї.
Тобто, на Воскресінецькій горі та в її околицях. Свідченнями того періоду є
й давні слов'янські слова, які стали топонімами: Теребіж і П'ятниця - у
Воскресінцях; Теребіж, Чертежик (зменшене від Чертіж), Бавки - у Грушеві;
Бавки і Чертежик- у Пилипах; Чертежик, Теребіж, Полики - у Спасі, Теребіж -
у Нижньому Вербіжі. У подальший період виникли такі назви як Замчище і
Городище - у Спасі, Замчище і Підзамчище - у Воскресінцях, Замчище і
Городище - у Грушеві. Ці останні назви свідчать про те, що колись на цій
території були замки і занедбані поселення-городища. Звичайно, в сучасній
Коломиї нема таких назв, ані жодних давніх назв міських кутків-дільниць.

Зважаючи на прадавню назву нашого міста, можна майже переконливо
стверджувати, що первісна Коломия лежала на правому боці р. Пруту - там, де
тепер Воскресінецька гора. І, мабуть, була першим тамтешнім поселенням, яке
виникло швидше за всі навколишні села. На тій місцевості люди не лише
вирощували збіжжя і тримали худобу, але що найголовніше - варили сіль,
стратегічну продукцію того часу. Тобто, ще в добу енеоліту, коли жили
трипільці, тут, на Воскресінецькій горі, у прадавній Коломиї, займалися
соляним промислом. І лише коли вигасли соляні джерела, то місто перейшло на
лівий берег Пруту. Подібно, як с. Спас спускалося в долини, так і Коломия.
Щоправда, якщо Спас спускався схилом-сушею, то Коломиї довелося перетнути
велику ріку (а Прут був набагато повноводнішим, ніж тепер), осісти на
рівнинному терені, принісши з пагорба в долини свою первісну назву чи трохи
змінивши її.

У КОЛІ "КОЛів"

Автор цього дослідження ще 2008 р. звернув увагу на те, що на європейській
мапі є багато населених пунктів, які починаються на літери "кол, "гол",
"хол" ("col", "kol", "hol) або й "коло" ("colo" чи "kolo"). Тепер це
спостереження проаналізовано ґрунтовніше, хоч не остаточно.

Отже, в Ісландії - 5, а в Данії - 33 населені пункти починаються на "kol",
в Ірландії на "col" починається 17 населених пунктів, в т. ч. є й
Collooney; в Анґлії приблизно 20 населених пунктів починається на "col", в
т. ч. Колчестер (Colchеster) - найдавніше місто на Британських островах,
згадується 77 року, лежить на р. Кольн; на пагорбі була фортеця; назву
виводять від легендарного Старого короля Коля. У Франції на "kol"
починаються два міста, а на "col" - майже 100 населених пунктів, в т. ч. й
такі співзвучні з нашою Коломиєю, як Colmen, Colme, Colomiey, Colomiers, а
Colmar (Кольмар) - одне з найдавніших міст Франції, яке вперше згадується
823 р. В Іспанії на "col" є до 100 населених пунктів, в т. ч. й Coles
(Колес) - муніципалітет в Галісії, де жили кельтські племена, Colomera
(Коломера) - муніципалітет в Андалузії, біля гір; Colunga (Колунґа) -
муніципалітет в Астирії в Кантабрійських горах, де жили кельти, це один з
найдавніших країв Іспанії. В Італії також понад 100 міст, сіл і комун
починається на "col", в т. ч. й Collmello. У Німеччині на "kol" починається
приблизно 100 населених пунктів, в т. ч. й Kolau (Колау) Kolomann
(Коломан), Colmberg (Кольмберґ) - назва громади в Баварії, місцевість перед
горами; в Австрії на "kol" починаються 23 населені пункти, в т. ч й
Кohlberg (Кольберґ) - комуна в Штирії, місцевість в оточенні гір. У
Швайцарії, яка є чотиримовною країною, надибуємо 14 топографічних назв на
"kol" і 20 - на "col", в т. ч. й Cologna. У Румунії понад 83 населені
пункти починаються на "col", щоправда, багато з них складається з двох
слів, де перше - Колонія. А в Молдові 6 населених пунктів починається на
"col" ("кол"). На Балканах є також багато топографічних назв на "kol": 32 -
в Хорватії, 29 - у Сербії, 14 - у Чорногорії, 35 - у Боснії і Герцеговині,
3 - у Словенії, 14 - в Албанії. Наші сусіди-словаки мають 18 населених
пунктів на "kol", чехи - 30, в т. ч. й Kolin (Колін, Старий Колін) - одне з
найдавніших міст Чехії, яке згадується ще 1261 року, та Кolm (Колм); угорці
- 33, болгари - понад 20. Цікаво, що в Польщі є до 300 назв, які
починаються на "kol" і навіть якщо відкинути з них ті, які складають з двох
слів, де перше "Kolonija" ("Колонія"), то все одно назбирується величезна
кількість. З них нас цікавлять Kolo (Коло) - одне з найдавніших міст
Польщі, лежить на р. Варта, збереглися руїни замку з 14 ст.; Koloman
(Коломан) та найбільше - Kolomyja чи Kolomіa (Коломия чи Коломіа) і
Kolomyjka (Коломийка). Саме у ґміні Рутки Замбровського повіту Підляського
воєводства є маленькі села Коломия і Коломийка, які тепер злучили в одне. З
історичних джерел довідуємося, що це дуже давні поселення, які лежали на
потоці Коломия. У відомому польськомовному "Географічному словнику
Королівства Польського та інших слов'янських країв" читаємо, що Коломия вже
згадується у XV ст., і що саме тут родове гніздо шляхтичів Коломийських
гербу Холєва. Однак, якщо у цьому поважному словнику подано кілька версій
походження нашої Коломиї, то від чого походить назва польської Коломиї -
нема. Власне, упорядники пишуть, що село Коломия походить від потоку
Коломия, на якому воно лежить, але від чого походить назва потоку - не
відомо. Тому автор цього дослідження написав листа до керівників ґміни
Рутки у Польщі (переклала п. Ірена Гулай-Назарова) з проханням пояснити як
тлумачать польські мово- і краєзнавці назву села Коломия.

З не дуже прискіпливого аналізу випливає таке: спільним для більшості
європейських міст, які починають на "кол", є те, що вони одні з найдавніших
на території своїх держав; лежать у горах, на пагорбах чи перед горами,
мали замки й фортеці.

До переліку цих, далеко не всіх, європейських міст та місцевостей належить
і наша Коломия, яка теж починається на "кол". І тут - свого роду сенсація!
Переглядаючи список міст України, я з подивом виявив, що на "кол"
починається лише єдине місто, наша Коломия! Правда, є 115 сіл і селищ, які
починаються на "кол", однак після уважного вивчення можна стверджувати, що
більшість з них має виразно українське (слов'янське) походження - від
майстрів-колодіїв, від колесарів, від колодязя, від колоса, від колеса;
частина походить від наших предків-торгівців сіллю, коломийців (Коломийці,
Коломийчиха, Коломіївка, Коломійцева Долина, Коломійцеве (село),
Коломійцеве Озеро, Коломійці, Коломійцівка); частина має радянське
походження; кілька сіл і селищ - тюркського походження (Коломак
(Полтавський район), Коломак (Решетилівський район), Коломацький Шлях).

З останніх слів випливає, що населені пункти на "кол" є не лише в Європі,
але й в Азії. Відомо, що в тюркських мовах корінь "кол" означає "ріка",
"доплив ріки", "низовина", "балка", "гірська долина з рікою" тощо, "дім",
"хатина", "курінь". Поширене це "кол" і в мовах народів Кавказу, де,
наприклад, "кол" у курдів - це "хатчина", в аварців - "коло", "кулі" -
"хутір". У Росії є дуже багато сіл, поселень і міст, які починаються на
"кол", адже там живуть різні народи. Поширене (понад 100) "kol" ("кол") і
"kolо" ("коло") і в назвах населених пунктів Ірану. Є чотири міста з назвою
"Kola" ("Кола") в Індії, а на "kol" і "col" починається понад 40 населених
пунктів.

Отже, як пересвідчуємося, і в Європі, і в Азії є безліч населених пунктів,
які починаються на "кол". То коли міг виникнути цей початковий склад,
корінь на такій величезній території двох материків? Безперечно, лише тоді,
коли ми всі перебували в індоєвропейській спільноті! Прабатьківщиною
індоєвропейців вважають територію Північного Причорномор'я, яку замешкували
різні племена в V - IV тисячоліттях до Р. Х. У бронзовому віці (кін. ІІІ -
поч. І тисячоліття до Р. Х.) вони рушили в різні напрямки і дійшли до
берегів Європи і пустель Азії. До індоєвропейців належать відомі зниклі
народи-етноси (кельти, ґоти, брити, гетти, фракійці та ін.) та сучасні
групи народів: ґерманці, романці, анґло-сакси, слов'яни, греки, індійці,
іранці та ін. Безперечно, давні народи і їхні мови та діалекти мали вплив
на мови й діалекти сучасних народів та етнографічних груп. До слова, однією
з найдавніших літер, ще з нашого спільного індоєвропейського минулого, є
літера "о".

Відомий дослідник нашої праминувшини Степан Наливайко вважає, що "елемент
кол в етнонімі та імені - якийсь украй важливий термін у давніх насельників
Північного Надчорномор'я, населення, можливо, ще навіть доскіфського."
(Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. - К.: Просвіта, 2000. - С. 59).
А скіфське кола, індійське кула, іранське хель/хіль та інші іномовні
відповідники - надзвичайно важливий суспільний термін на означення
сукупності людей. Він справді найістотніша прикмета кожної давньої людської
спільноти. … в основі кула, ареал якого охоплює величезні простори
Євразії, збереглося першорядне поняття соціального характеру - назва
родового об'єднання, перенесена в окремих групах на сімейне або
територіальне об'єднання". (Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. - К.:
Просвіта, 2000. - С. 63).

То що ж може означати оте прадавнє "кол"? Подібне дослідження потребує
спеціальних широких і глибоких лінґвістичних знань і не лише однієї людини.
На жаль, мені не вдалося знайти словника кельтської чи давньоґерманської
мов. У латинсько-українському словнику латинське "colo", "colui", "cultum"
перекладається українською "обробляти землю", "жити", "мешкати",
"заселяти", "обживати", "шанувати богів" (Чуракова Л. Латинський словник. -
К.: Чумацький Шлях, 2009. - С. 37.). Тут треба мати на увазі, що латинська
мова, якою розмовляли стародавні римляни, увібрала в себе чимало слів з
індоєвропейського минулого, зокрема з кельтських, геттських, індоіранських
мов. Тому можна припускати, що словом "кол" наші прапращури-індоєвропейці
називали землю, територію, на якій можна жити, селитися, обробляти. Тобто,
побачивши здалеку такі шматки суші, узвишшя, вони їх називали "кол", "хол"
чи "гол" чи просто це був якийсь радісний вигук "ко!". У давньоанґлійській
мові "holm" (голм) означає "узвишшя, пагорб", у давньоісландській "holm"
(голм) означає "острівець", очевидно, невеличка територія суші омита
навколо водою. І, нарешті, в індоєвропейських мовах корінь kel/kol/kl
означає "підвищуватися", "стирчати". А звідси і давньослов'янське "хлм",
"холм", тобто пагорб (Етимологічний словник української мови. - Т. 6. - К.,
2012. - С. 195.). Згодом різні народи до первісного кореня "кол" додали
свої суфікси і закінчення, видозмінивши первісне звучання. Мабуть, до "кол"
- "землі, яка придатна для життя й обробітку" народи додавали "під горою",
"над рікою", "омита водою", "за лісом" та інше. А наші пращури додали
"омия". Може, це справді ріка?

З цього всього напрошується такий висновок: наша Коломия заснована в
індоєвропейську епоху - ймовірно, у ІІ чи І тисячолітті до Р. Х. На це
вказують перші три літери її назви. Коломия - найдавніше поселення на наших
теренах і їй понад 3000 років! Щоправда, перша Коломия стояла на горі, на
Воскресінецькій горі.

Автор: Микола САВЧУК

(з майбутньої книжки про Коломию "На горі народжена")

Дзеркало Коломиї

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины