Юрій СЕМЕНЮК: П'ять перемог на виборах - це довіра, а не рекорд

Предметна розмова з Підгайцівським сільським головою Юрієм Семенюком
готувалася давно. Бо в самому органі самоврядування відбулися суттєві
зміни, та й довкола Підгайцівської ТГ періодично виникають різноманітні
події. І ось настав день і час, коли ця зустріч відбулася.

Довідково:

Біографічна довідка. Юрій Семенюк народився 13 квітня 1961 р. у с. Крупа
Луцького р-ну, яке входить до складу Підгайцівської ТГ. У 1979 р. із
відзнакою закінчив Технічне училища No21 у смт Овадне Володимир-Волинського
р-ну. У 1979 -1981 рр. проходив строкову службу в армії. Працював водієм на
Луцькому автозаводі (1981-1994 рр.) та директором ПП "Алістер" (1994 -2007
рр.). У 2007 р. - секретар Підгайцівської сільради, з наступного року і
донині - головапідгайцівської громади.

За час роботи нагороджений орденами "Архистратига Михаїла", "Святого
Миколая Чудотворця", "Святого Юрія Переможця"; відзнакою МВС України "За
сприяння органам внутрішніх справ України"; ювілейною медаллю "20 років
Незалежності України"; пам'ятною медаллю "25 років виводу військ із
Афганістану"; пам'ятною ювілейною медаллю "105 років від дня народження
С.А.Бандери"; медалями "Преподобних Антонія і Феодосія" та "За заслуги";
орденом "Честь та пошана".

Проживає на території Підгайцівської громади Луцького р-ну. Позапартійний.

А перед тим, як читач ознайомиться з усіма запитаннями та відповідями,
єдине уточнення. Під час розмови в кабінет до Юрія Михайловича періодично
заходили відвідувачі, він неодноразово відповідав на телефонні дзвінки та
підписував документи. Це означає, що Юрій Семенюк - керівник відкритого
типу.

- В органах місцевого самоврядування Ви - один із рекордсменів...

- На скільки мені відомо, більший досвід роботи тільки в Сергія Яручика з
Боратина та Юрія Кревського з Торчина. А так - справді, досвід
чималенький...

- Багатьом людям - і з числа Ваших шанувальників, і з категорії опонентів -
буде цікаво довідатися відповідь на просте питання: в чому секрет не просто
багаторічної роботи на посаді голови, а перемог на виборах?

- А ви так і напишіть: за 5 виборчих кампаній, які успішно виграв, я
жодного разу не говорив якійсь людині, щоб голосувала саме за мене, а не за
когось іншого! Принцип такий: робити роботу, а не обіцяти. Його й
дотримуюся. А люди це належним чином оцінюють. І ще одне, моя партія - то
моя громада, її інтереси завжди на першому місці. От і весь секрет.

- Це просто, коли була усталена Підгайцівська сільрада, багато років Ви тут
працювали спочатку секретарем, а потім і головою, тож люди в усіх селах не
з чужих слів знали, хто такий Юрій Семенюк. А коли створили ОТГ, куди
увійшло 20 сіл, то ситуація змінилася. Ви ж за короткий час не могли до
всіх виборців достукатися! Та й конкуренти не дрімали... Тому Ваша перемога
в жовтні минулого року - ще більш важлива...

- Тільки роботою можна довести, що гідний займати ту чи іншу посаду. Тільки
роботою! Ось, наприклад, на столі лежить аркуш паперу, що потрібно зробити
вже, і на ньому майже скрізь відмітки, що зроблено. І так щодня. Наразі
пріоритет - благоустрій населених пунктів, ремонт доріг. От тільки сніг
зійшов, із яким, до речі, ми теж непогано справилися, і треба братися за
вирішення нових завдань.

- Ви народилися в с. Крупа, яке теж належить до вашої ТГ, а після
закінчення школи поїхали на навчання аж в Оваднівське ПТУ Володимир-
Волинського р-ну. Чим обумовлений такий вибір?

- Я з простої селянської родини. Тато був трактористом, мама дояркою. З
малих літ я на собі відчув, що таке праця на землі. Тому й вирішив здобути
фах механізатора. А вже там, в училищі, зініціював групу, де почали навчати
на водіїв автотранспорту. Отримавши права, майже одразу пішов на строкову в
армію.

- Куди потрапили?

- В Східну Німеччину, яка тоді називалася ГДР. До речі, армію згадую добрим
словом. Після автомобільного батальйону, оскільки мав категорію на право
водіння легкових машин, то спочатку возив начальника кадрів цілої Армії.
Оскільки зарекомендував себе добре, то за мене між офіцерами ледь війна не
точилася... Словом, потрапив в військову комендатуру, був водієм начальника
Військової автоінспекції м. Магдебурга. Мені там цікаво було, хоча й
доводилося їздити майже цілодобово... Але солдат - це, як кажуть, тіло без
душі. Тому через рік мене забрав персональним водієм генерал Віктор Скоков -
командувач 3-ї Ударної армії Групи радянських військ в Німеччині, згодом
народний депутат СССР від Волині. Мій кум, до речі, тоді казав: іди і не
роздумуй... Ось така в мене була армійська служба.

- Багато армійських друзів залишилося? От про кума згадали...

- Юра, він вже потім кумом став, він після строкової залишився далі
служити. Він із Вінничини, і коли повернувся, то я ще їздив до нього на
весілля. Потім підтримували стосунки, він і в мене вдома гостював із
сім'єю, та й так часто заїжджав, бо в м. Ковелі на "Сільмаші" якісь
запчастини для свого підприємства отримував... Але, під час ремонту в мене
вдома кудись зник мій "дємбєльський альбом" із усіма адресами друзів. І я
довгий час просто не міг знайти хлопців. Тепер от вирішив виправити цю
помилку. Думаю, що знайду армійських друзів. У тому числі Степана з
Тернополя, якого теж дуже давно не бачив. Нам є про що згадати...

- Що Ви побачили в Німеччині (хоч і Східній, "народній", але - Німеччині!),
а потім спробували реалізувати тут, в Україні? Бо навіть колись ГДР і СССР -
то були небо і земля...

- У німців, де б вони не жили, ідеальний порядок і залізна дисципліна.
Правду кажу: день походиш вулицею в Німеччині, а туфлі - чисті, без пилюки.
Та й місцеві звичаї так чи інакше і на нас позначалися, показували як треба
жити. Спочатку ми, призовники, були в Славуті на Хмельниччині. Хто служив в
Радянській армії, тому про казарми, мабуть, розказувати не треба. І ось нас
літаком доставили в ГДР. А там - у приміщенні для особового складу ідеальна
чистота та порядок. Все блищить і пахне. Прапорщик Барковський, наш
командир, у якого, як кажуть, у мирний час усі груди в орденах були, він за
той порядок всіх буквально замордовував. Пил витирали навіть за
вогнегасником, а підлогу мили з милом... Та й зовнішність солдатів була
відмінною, бо ж усі знали, що за нами всі спостерігають... Ще про німців
скажу, що вони законослухняні. Наприклад, майже не порушують правил на
дорозі. І справедливі, а роботу виконують дуже якісно, якою б вона не була.
От, скажіть, як наших людей до такої поведінки спонукати?

- Риторичне запитання... Юрію Михайловичу, за договором лідерів
Антигітлерівської коаліції з 1945 р. переможену Німеччину було поділено між
союзниками, і в її східній частині перебували радянські війська. Тепер дуже
часто говорять, що по суті ми, призовники з України, хочеш не хочеш,
виконували функцію окупаційних військ. Ну, мене це менше стосується, бо
служив на Далекому Сході Росії, а от щодо радянський військ в ГДР, то
лунають такі аргументи. Ви, простий хлопець із українського села, тоді про
це задумувалися? А рядові німці як ставилися?

- Нам, до речі, спеціальну брошуру давали вивчати, про те, хто такі німці і
які в них традиції! Досі дещо пригадую... Великої любові до нас від
місцевого населення, звісно, не було. Але німці - дисциплінований народ. Їм
сказали, що так має бути, і вони з цим змирилися. Але, врешті-решт, таки
об'єдналися з ФРН! А що наші війська там часто поводилися, м'яко кажучи,
негарно, то це теж факт. Скільки мені в складі ВАІ доводилося виїжджати на
місце ДТП, скоєних із вини радянських військовослужбовців!.. Скільки там
доріг армійська техніка понівечила, скільки парканів знесла, яку кількість
дерев переполовинила!.. Втім, навіть за таких обставин німці ставилися до
всіх однаково і по закону. Пригадую, ми приїхали вже пізніше, ніж німецька
поліція. А на місці ДТП військова вантажівка та німецький легковик. Німець
пояснює, що зіткнувся того, що в вантажівки лампочка повороту не горіла. І
що поліцейський? Він замість розбитої лампочки закрутив цілу, увімкнув, і
виявилося, що поворот працює! Тому винним визнав свого співвітчизника, а не
нашого солдата. Оце - зразок справедливості!

- Ви згадали про батьків... А що хто в родині?

- Тато - Михайло Юрійович, мама - Євгенія Ісаківна. На жаль, вони вже
покійні... Є брат Олександр - він працює в одній із комунальних служб. Щодо
своєї сім'ї, то одружений вдруге з Ларисою Петрівною.

Доньці Ользі 18 квітня виповнюється 18 років. А в старшої доньки Марії з
зятем Юрієм - троє дівчаток, моїх онучок: Діана, Валя та найменша Євгенія,
названа на честь моєї мами. Словом, що в мене, що в брата - одні дівчата...

- Який із попередніх днів народжень Вам запам'ятався найбільше?

- 50-річчя. Відзначали в Будинку культури за великої кількості гостей.
Гарна була культурна програма. Сподіваюся, що комфортно було всім, а не
тільки ювілярові. А от як буде в нинішньому році, не знаю: коронавірус,
локдаун і таке подібне...

- У Вас дуже багато різноманітних нагород. Як Ви до такої форми визнання
ставитеся? Бо одні не особливо на це звертають увагу, другі, як той
армійський прапорщик, всі груди орденами прикрашають...

- Спочатку, отримуючи нагороду, дуже цим пишався. А зараз зрозумів, що
визнання від держави - це важливо, а від людей - ще важливіше. Тому добре,
що нагороди є, але вони - не самоціль.

- А чиє визнання для Вас найважливіше? Наприклад, якась людина каже, що
Ваше рішення правильне, і Ви точно знаєте, що так воно і є.

- Не хочу здаватися сентиментальним, але така людина була. Це моя мама...
Характер у неї був суворий, на похвалу була скупою, частіше критикувала,
але коли вже скаже добре слово, то точно знаєш, що зробив, як слід. Шкода,
що другий рік її вже немає...

- У Підгайцівську громаду як мінімум два президенти приїжджали. Колись
Леонід Кучма на тепличний комбінат, торік - Володимир Зеленський на
відкриття дитсадка. Як думаєте, чому саме до Вас така увага? Починаючи від
найвищих ешелонів влади до місцевої влади?

- Ми ж приміська територія, під боком у м. Луцька! Громада ж успішна, є що
показати! Хоча... Той самий тепличний уже перетворився на руїну... Не
допомогла навіть президентська вказівка його відродити... Тому спеціалістів
щось розвалювати багато, а тих, хто вміє будувати - обмаль. У нас у Крупі,
до речі, також чимало колгоспного майна розпаювали. І більшість споруд
викупили за нормальні гроші, які пішли на користь громаді. А в більшості
інших як? Руїна. І за це серце болить.

- Чому так?

- Бо наші люди звикли, що за них має думати хтось інший. Вони своїм
вважають тільки своє помешкання чи ще двір, а що біля під'їзду чи за
парканом - то чуже... А це неправильно! Багато шкоди зробила й
"прихватизація" на зорі Незалежності України, коли різні жулики за ваучери
безцінь заволоділи всім народним добром, а тепер кажуть, що вони великі
бізнесмени. Ми ж з вами тими ваучерами як скористалися? Ніяк. Я свого
взагалі не брав, розуміючи, що це - міраж...

- А я акціонер луцького пивзаводу, правда, толку від цього ніякого, бо
реальні власники - зовсім інші люди. А всі інші - "для галочки". Тому всі
дивіденди - власникам...

- На жаль, за ваучерною схемою фактично вся економіка була розбазарена. Але
зараз нічого не зміниш...

- А з дитсадком у Крупі, на відкритті якого Президент Зеленський був, а Вас
як голови громади - не було? Як так вийшло? І чому після того відкриття
дитсадок інші люди "відкривали" ще раз, а в результаті він досі зачинений?

- Не хочу нікого обговорювати, але програму візиту Глави держави не я ж
складав, правда? Але оскільки дитсадок на території нашої громади, то, ясне
діло, голова мав би десь там бути. І мене про це попередили. А потім хтось
за обідом чи вечерею вирішив, що Юрія Семенюка там бути не повинно. Тому
вийшло так: ще вчора запрошували, а сьогодні вранці повідомили, що мене в
списках немає... Тодішня заступниця голови облдержадміністрації Тетяна
Щербак приїхала зі своїм радником Емілем і сказала, мовляв, у мене
коронавірус, а тому мене виключили з програми... Який коронавірус, він
давно пройшов! Але сталося так, як сталося. Замість мене взяли голову
сусідньої Липинської сільради Богдана Гусака.

- Ви "дублерові" пробачили цю історію? Бо для Тетяни та її супутника той
візит закінчився звільненнями...

- Та, що згадувати? Посаду голови обіймаю я, так що в кожного своя дорога.

- Значить, зла не тримаєте на Богдана Гусака. А що ж із дитсадком, на
фасаді якого намалювали великого зеленого крокодила? Коли він запрацює,
врешті-решт?

- Там є комплекс проблем, головна - система опалення. Насамперед, котли не
відповідають обсягам опалення приміщення, вони малопотужні. Про що казати,
коли в котельні при працюючих котлах холодно, і там гріються за допомогою
електрообігрівачів?! По-друге, є проблеми з гідроізоляцією фундаменту, в
результаті чого споруду підтоплює... На стелі тріщини по швам між панелями,
подекуди і на стінах пошкодження штукатурки у вигляді тріщин. Словом,
спочатку мають бути ліквідовані всі недоробки, а вже потім будемо не просто
відкривати дитсадок, а запускати його в роботу. Цього діти та їхні батьки з
нашої громади дуже очікують! Тим паче, що там перебуватимуть юні місцеві
мешканці з усієї громади.

- З точки зору німецького порядку та українського досвіду, чого так
виходить, коли і гроші потрачені, і об'єкт не здано в експлуатацію?

- Бо завжди треба не тільки про свій прибуток думати. Але й про інтереси
громади, для якої щось робиш. Коли навпаки, тоді й усі біди. Ну, не можна
все тільки собі, а людям - дірку від бублика!

- До речі, біля Крупи є унікальний об'єкт: колишній цивільний аеропорт. Що
думаєте: ідея його відродити це фікція чи реальність?

- Насамперед, ще в часи СССР зробили помилку, коли у нас і в Рівному
вирішили збудувати 2 аеропорти з короткими злітно-посадковими смугами.
Краще б один, але сучасний! Але що збудували, те збудували...

- А сусіди зберегли і використовують! Луцьк - "прошляпив"...

- Слава Богу, що шулери злітно-посадкову смугу не розібрали... Наразі
більшість території та споруд у приватній власності. Як далі буде, не знаю.
Звичайно, хотілося б, щоб аеропорт ожив. Адже це буде велика користь і для
Волині, і для Луцька, і для нашої громади.

- За багато років Вам довелося бути напряму причетним до багатьох
новобудов. Усе перераховувати, то багатотомне видання треба випускати. Але,
що з реалізованого (або з того, що в планах) Вас найбільше тішить?

- Чесно скажу: дитсадок у Крупі, коли він нарешті запрацює, буде для мене
найкращим подарунком і для мене, і для всієї громади. А щодо поточної, але
такої важливої роботи - це дороги, тротуари, освітлення. Повірте, це те, що
людям потрібно в першу чергу. Щодо планів, в мене зараз потужна команда, з
якою ми започаткували стратегічне планування на 10 років. Ввели мораторій
на видачу нових земельних ділянок, щоб здійснити ревізію того, що ми маємо
з земельного запасу. Хочемо зарезервувати земельні ділянки під інвестиційні
майданчики. Головна стратегічна мета - залучити потужних інвесторів,
створити нові робочі місця, розширити джерела наповнення бюджету. Плануємо
збудувати мультифункціональні спортивні майданчики в громаді, дитячий садок
в с. Струмівка, рекреаційні зони, запровадити роздільне сортування сміття в
громаді. Нещодавно виграли на ці потреби грант, почнемо з с. Підгайці. Є
багато ідей, в тому числі кілька інноваційних, які хтілося б реалізувати.

- Наприклад?

- Всі бачать, скільки використаних автомобільних шин валяється буквально на
кожному кроці. Що з ними робити? Є проект із переробки цієї сировини,
причому - абсолютно не шкідливий для довкілля. Суть: виймається металевий
корд, гума подрібнюється, па потім під пресом з неї роблять спортивні
коврики. Чиста механіка, ніякої хімії! Наразі чекаємо рішення зі столиці.

- Ви не згадували про фінанси, хоча без них успіх у роботі громади
неможливий. Після приєднання нових громад проблем у бюджеті не виникає? Бо
в нас у країні зараз такий механізм руху бюджетних коштів придумали, що
біди виникають на порожньому місці. Наприклад, свіжа історія, коли в
шкільні їдальні вашої громади переможець тендеру відмовився постачати
м'ясопродукти, потім скандал знайшов розвиток у суді, у результаті кухарі
готують страви з риби, і всі скрізь усім незадоволені!

- Розвиток місцевого самоврядування - це хороший вектор розвитку держави.
Для нас добре, бо коштів у наш бюджет надходить ніби більше. Але й видатків
- ще більше. А тут ще й різні тендерні процедури, які, як Ви вже казали,
призводять до проблем на пустому місці. Бо ми могли б уже зараз платити за
продукти для дітей, але - не можемо... Не секрет, що навіть у "столичному"
Луцькому районі небагато громад, які славилися своїм фінансовим
благополуччям. Наша, Боратинська, Княгининівська, може, ще Липинська... На
цьому етапі, як я вже казав, ніби як більше податків і зборів надходить у
казну ТГ, проте по суті, якщо розділити на всі 20 сіл, то їх менше.
Фактично 2 села - Підгайці та Липини працюють із плюсом, іншим потрібно
допомагати. Наприклад, тільки торік для потреб колишньої Романівської
сільради перерахували близько 7 млн грн. А в Лище та навколишні села
скільки вкладено... Словом, не все так просто. Але біди нема.

- Жителі підгайцівської округи не обурюються, чому повинні за свій кошт
утримувати інших?

- Люди ще не знають, що їх чекає! Бо якщо в наших селах основні роботи з
благоустрою вже давно проведено, то в новоприєднаних старостинських округах
роботи дуже багато. І - витрат. До речі, часто звідти приїжджають посланці
і починають критикувати. Я пропоную похвалитися власними успіхами, а потім
уже інших критикувати. І заздалегідь знаю, що ніхто нічим не похвалиться.
Але ми будемо з однаковою турботою ставитися до всіх, хто живе і працює в
межах нашої ТГ. Це аксіома.

- Тобто, грошей таки вистачає?

- Звичайно. Але і витрат - також. От, наприклад, маємо 60 млн грн на
соціально-економічний розвиток. Багато? Рахуємо разом. У Підгайцях колись
нову школу збудували, але без системи теплозбереження. Її треба зробити, і
це - по старому кошторису 20 млн грн, а за новітніми вимогами реконструкція
може потягнути цілих 30 млн. Ще 8 млн. грн потрібно на початок робіт на
дитсадок у с. Струмівка. Недавно Луцьк звернувся з проханням перерахувати
3,5 млн грн на розширення полігону побутових відходів у с. Брище... А ще
службовий автомобіль поліцейському треба купити - 600 тис. грн. І ось так,
мільйон за мільйоном на найнеобхідніше, і вичерпаються ці 60 млн грн.
Проста арифметика. Грошей ще немає, а коли вони є, то їх уже нема.

- Цю бухгалтерію мало хто знає. Може, тому й скаржаться люди, що прагнуть
вирішити насамперед щось для себе, для своєї вулиці, свого клубу?

- Люди завжди праві. А от депутати... Я вже з багатьма каденціями працював,
досвід маю. Що зараз? Багато хто з новообраних вважав, що в ТГ є голова і
депутати, які "нічого не роблять". А от коли право голосувати отримають
вони, нові, то все одразу стане добре. Тому й обіцяли виборцям золоті гори.
А тепер вони починають розуміти, що з обіцянками треба обережно. Але я
завжди готовий до конструктиву, мені імпонує командна робота.

- Ви часто обіцяєте?

- Дуже рідко. Бо якщо сказав, то мушу зробити. Краще зробити і не обіцяти.
Бо пообіцяв, а потім щось сталося від тебе незалежне, і як тоді в очі
дивитися? Так от, під час розподілу бюджетних коштів разом визначаємо, що
фінансувати насамперед. Пріоритет, звичайно, дороги, і з цим усі
погоджуються.

- Та повернімося до перипетій життєдіяльності вашої ради. Багато політики?

- Дуже!

- Чому? Це ж не Верховна Рада та навіть не обласна!

- Я десь прочитав мудрі слова: "Де з'являється політика, значить, десь
поблизу є великі гроші!". Що нагадує владна модель в Україні? Коли до керма
приходить якась політична сила, вона одразу починає впливати на кадри та
гроші. І в центрі, і на місцях. Ясно, що в партії потрапляють ті, хто
реально витратив великі суми на перемогу в виборах, тому вони намагаються
не тільки повернути витрачене, але й отримати прибуток. На рівні нашої
сільради мені теж намагалися диктувати умови, але я на це не пішов. Тому
нажив собі опозицію. І - замовного бруду у деяких медіа, який відсотків на
95 безпідставний...

Знаєте, ми всі дорослі люди, і повинні вже перестати займатися дитячими
забавками з рольовими іграми. Хоча, знаю, що серед депутатів Підгайцівської
ТГ є й чимало успішних людей із власною громадянською позицією та дійсною
підтримкою громадян, і їхня точка зору для мене як голови дуже важлива.

- У Ваші біографії була страшна історія, яка для громадськості так і
залишилася незрозумілою... Це бандитський напад на Вас і Вашу родину...

- Та, на превеликий жаль, подібних випадків на Волині сталося багато. Не
виключаю, що зухвалих злочинців на жертв хтось "наводить"... Так скажу:
коли виграв вибори я, а не хтось інший, я очікував, що буде багато
політичного "хламу". Слава Богу, всі живі, здорові, а що нас не вбиває, то
робить сильнішими.

- Час нашої зустрічі вичерпується. Юріє Михайловичу, можливо, я чогось
важливого не запитав?

- То запитуйте!

- Можливо, озвучите думку, яку вважаєте важливою?

- Якщо по роботі, то Ви вже згадували, що заслужив багато нагород. І
державних, і від громадських організацій. Ціную це визнання. Розумію, що це
- вияв поваги за те, що багатьом намагався безкорисливо допомогти. І
афганцям, і чорнобильцям, і спортсменам, і дітям, і одиноким, і дуже
багатьом категоріям громадян... Усвідомлюю, що це поряд із підтримкою
громадян також певна оцінка моєї роботи як голови, тим паче, вибори 25
жовтня 2020 р. підтвердили, що люди в переважній більшості мені довіряють.
Причому, не тільки з сіл, які раніше належали до ТГ, але й ново приєднаних.
Значить, не такий уже я й поганий, як мене малюють? Не впевнений, що на цій
посаді на цей момент хтось зможе зробити більше, ніж я. Чому? Знаєте, на
сільського голову ніде не вчать, в жодному університеті чи академії. Немає
такого! Людина повинна сама навчитися успішно працювати на цій посаді.
Взагалі, вважаю, що на всі виборні посади в країні треба обирати тільки тих
людей, які щось змогли зробити доброго людям і країні раніше. Якщо
підприємець чи громадський діяч успішний, якщо за ним не тягнеться хвіст
злодійства, то, звичайно, треба його підтримувати на виборах. Або
призначати на державні посади. І не можна до безкінечності наступати на ті
самі граблі, роблячи ставку лише тому, що "правильні" партійні кольори чи
приналежність до друзів. От у цьому кардинально й відрізняється модель
існування України від системи влади в цивілізованих країнах! Як на мене, в
нашій державі взагалі треба розширити категорію тих, кого обирають і
призначають не начальники чи депутати, а люди: і суддів, і прокурорів, і
поліцейських... Тоді б вони перед громадою відповідали за свою діяльність,
а не невідомо перед ким.

- Дякую за відвертість, успіхів!

- І Вам дякую за цікаві запитання. А читачам "Волинської газети" - успіхів
в усьому!


Інтерв'ю вів

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото Романа УСТИМЧУКА: Юрій Семенюк у службовому кабінеті;
адміністративна будівля Підгайцівської ОТГ; символ самодостатності громади;
пам'ятник Тарасові Шевченку в центрі с. Підгайці; Юрій Семенюк відповідає
на запитання; лише невелика кількість відзнак Юрія Михайловича.

Волинська газета

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины