"Якщо з нами Бог, то хто проти нас?"

Світлана ЧОРНА.

Одним із феноменів Євромайдану став приклад духовного єднання усіх церков
(крім УПЦ МП) і громадянського суспільства. З перших днів акцій протесту
священики різних конфесій були поряд зі своїми парафіянами - на щоденних
молитвах, барикадах, у шпиталях. У дні розстрілу - на Інститутській, де під
кулями сповідали, якщо встигали, тих, хто відлітав на Небо.

Під час донецького Євромайдану.

Фото надано автором.

До Духовної ради Майдану ввійшли представники одинадцяти церков:
православної, римо- і греко-католицької, протестанти, п'ятидесятники,
баптисти, євангелісти, іудеї, мусульмани та інші. Вони молилися на одному
престолі, яким у дні революції стала сцена, і в капличці, що з'явилася в
середині грудня неподалік стели Незалежності. Для протестувальників, кожен
із яких, вийшовши на Майдан, ризикував роботою, кар'єрою і свободою (у разі
перемоги клану Януковича багато хто опинився б без посади, а то й за
ґратами), а після вбивства Сергія Нігояна і Михайла Жизневського ще й був у
прицілі снайперської гвинтівки, багато важили слова предстоятеля УПЦ
Київського патріархату Філарета, котрий після побиття "беркутівцями"
студентів заявив: "Церква має завжди стояти на боці правди. Якщо влада діє
несправедливо, то церква не може підтримувати неправду... Ми проти того, що
влада не підписала угоду. Ми проти того, що влада не дозволила Україні
тепер піти до ЄС. Влада каже, що це не остаточно. Народ не вірить і тому
виходить на ці мітинги". Незважаючи на погрози, громадянську позицію
зайняла і Українська греко-католицька церква. Її глава блаженніший
Святослав (Шевчук) закликав владу України перестати розмовляти з народом
мовою сили та застосовувати репресивні механізми. До того ж Патріарший
собор Воскресіння Христового, що на Лівому березі столиці, - головний храм
УГКЦ, як і монастирі, був відкритим для мітингувальників цілодобово, де
вони могли відпочити вночі.

В лютневі дні в греко-католицьких церквах розташувалися шпиталі, у яких
лікували поранених. Допомогу майданівцям надавали церква отців Василіан на
Львівській площі, римо-католицький собор Олександра на Трьохсвятительській,
там був лазарет та медичний склад.

Показово, що жодна з наявних в Україні церков не тільки не засудила
Євромайдан та не підтримала антимайдан, як того вимагала влада, а й стала
поруч з учасниками акцій протесту проти влади Януковича-Азарова.

Б'ючи у дзвони, єпископ розбудив Посла США

Фактично щодня, з кінця листопада і по кінець лютого, на Майдані були
єпископ Вишгородський і Подільський, вікарій Київської єпархії Української
автокефальної церкви Володимир (Черпак) і протоієрей Дмитро Каран, який
служить у Покровській церкві УАПЦ на Подолі. Після служби в храмі єпископ
вдягав чоботи й теплу свиту, що збереглися ще з помаранчевого Майдану, і
йшов разом зі своїми параяфіянами на барикади.

- Наші парафіяни, коли було найтяжче, стояли на Інститутській - це
художники Микола Перепелиця і Сергій Герасименко, морський офіцер у
відставці Ігор Бердей, - каже протоієрей Дмитро Каран. Він і сам з
Молитвословом неодноразово ходив на нічні варти.

- 11 грудня, десь за північ, "беркутівці" вирішили штурмувати Майдан. Ми
стали в три ряди на Михайлівських воротах. Протистояння нагадувало хитавицю
- то "беркути" на нас тиснули, то ми на них. Гірша ситуація була на
Європейській, де майданівців потіснили. Так було до другої-третьої ночі.
Люди, коли побачили включення каналу "Еспресо", почали хто як приїжджати,
йшли містом пішки. Коли нас стало більше, "Беркут" відступив.

У соцмережах можна знайти двадцятихвилинне відео служби протоієрея на сцені
Майдану.

- Уже 17 лютого над наметовим містечком витало особливе напруження, - каже
Дмитро Каран. - Взявши благословення у владики, ми відслужили акафіст до
Божої Матері, у якої Майдан тисячоголосо просив заступництва і допомоги. А
18 числа разом з усіма пішли до Верховної Ради. Ніхто не очікував, що влада
стягне туди сотні озброєних "тітушок" і дасть команду бити і вбивати людей.
За якісь хвилини мирна хода перетворилася на побоїще. З головою Подільської
районної організації "Свобода" Валентином Лунейком ми, під натиском
спецпризначенців і "тітушок", опинилися в оточенні. На нас ніхто особливо
не звернув уваги, бо саме під'їхало дві "Газелі", з яких почали
вивантажувати товстелезні метрові залізні труби і роздавати їх "тітушкам".
Поряд бігав-командував тодішній нардеп Царьов. Спецпризначенці стріляли по
людях, спочатку пластиковими кулями. Якомусь чоловікові вибило око, він був
увесь у крові. "Тітушки" волокли двох людей, одного за ноги, як мішок. На
наших очах в Будинок офіцерів заносили перших загиблих.

Тоді, пригадує протоієрей, він зустрів старого знайомого.

- Він сказав, що наші діди і батьки воювали, тепер настала наша черга, -
продовжує розмову Дмитро Каран. - "Беркут" відтіснив протестувальників до
Жовтневого палацу, потім ще далі. Було відчуття, що за Майданом стоїть уся
Україна. І знову якась фантасмагорія - запалав Будинок профспілок, чуються
вибухи гранат, а на сцені моляться і співають. Лунають голоси Валерія
Гладунця і бандуриста Тараса Компаніченка.

18 лютого був один із найважчих днів Майдану. З 19-ї години барикада по
вул. Інститутській витримала безліч штурмів силовиків, які застосовували
помпові рушниці та гранати російського виробництва.

- Було надвечір'я. Захищаючись, люди почали масово виламувати бруківку біля
Головпоштамту і передавати її ланцюжком на передову, - каже Дмитро Каран.

Силовикам, які задіяли проти Майдану БТРи та іншу спецтехніку, вдалося
підпалити барикаду й табір. Працювали снайпери. Того дня загинуло понад 30
осіб і сотні були поранені. Вночі, почувши звістку про масові розстріли, як
і 11 грудня, коли "Беркут" штурмував наметове містечко, єпископ Володимир
(Черпак) сам піднявся на дзвіницю Покровської церкви і вдарив у дзвони.
Через якийсь час до храму прибігли охоронці з американської амбасади. "Що
ви робите? Що сталося? Ви розбудили посла". "Передайте послу, що на Майдані
людей розстрілюють, нехай телефонує своєму президенту й Януковичу", -
озвався єпископ, продовжуючи до самого ранку будити місто.

Від початку російсько-української війни на сході громада Свято-Покровської
Подільської церкви стала колективним волонтером. Володимир Черпак і Дмитро
Каран, виконуючи духовну місію та доставляючи все необхідне бійцям, уже
побували на всіх ділянках фронту.

- З фронту ми привезли гільзу, що стала скринькою для пожертв, - каже
протоієрей. - Щойно назбиралася потрібна сума, закуповуємо продукти, форму,
медикаменти для бійців і відвозимо підшефним. Цю волонтерську традицію
парафіяни започаткували ще під час Майдану.

Показали різні образи єдиної Церкви

Бар'єри конфесійності українська церква подолала і на Майдані в Донецьку.
Європрихильники щовечора збиралися у центрі міста. Навпроти
обладміністрації біля пам'ятника Тарасу Шевченку патріоти читали вірші
Кобзаря, співали Гімн України й українські пісні, проголошували промови.
Разом з активістами на донецький Євромайдан теж вийшли представники різних
церков і конфесій. Багато донеччан тоді вирушило на київський Майдан, де,
власне, й вирішувалася доля країни. В той час, коли багато
протестувальників просто з Майдану Незалежності вирушали на фронт
протистояти російській агресії, у Донецьку зростало суспільно-політичне
напруження. Регіон, в якому великий відсоток населення був нащадками тих,
кого заселяли в хати і квартири знищених голодом 1932-1933 років українців,
репресованих і розстріляних у ГУЛАГах, а ще зомбований ЗМІ (в області, крім
газет "Донеччина" і "Україна козацька" майже не виходили проукраїнські
газети та журнали), жадав "руського рая" з неймовірними зарплатами і
пенсіями, ситим, безтурботним і гламурним життям, як його показувала в
телевізорі російська пропаганда, не сприймав вимоги Євромайдану і,
підбурюваний Партією регіонів, зустрів його вороже. Попри погрози у березні
на центральній площі Донецька, котра й нині носить ім'я ініціатора масового
терору в СРСР - Леніна, відбувся багатотисячний мітинг на підтримку України
та європейського вектора.

- Активісти під час ходи розгорнули величезний прапор України, - розповідає
настоятель парафії святого Петра Калнишевського Донецької єпархії УПЦ КП
Ігнатій (Воловенко). - Тоді це зібрання благословив і архієпископ Сергій
(Горобцов), і єпископ Всеволод (Матвієвський) з УПЦ КП, а також пастори
протестантських церков. У Києві Євромайдан уже закінчився, на Донеччині
почалося стояння за Україну.

Тими днями у Донецьку та Луганську області прибули з Росії бойовики, котрі
готували напади на органи державної влади та провокації і "підігрівали"
місцевий криміналітет. 7 квітня, саме на Благовіщення - велике церковне
свято, коли й пташка не в'є гніздо, російські бойовики з прапорами,
привезеними з "вєлікой і нєдєлімой", взяли штурмом ОДА. Над регіоном,
повністю контрольованим олігархами, нависла небезпека.

- З початку квітня в Донецьку розпочалося щоденне молитовне служіння
Міжконфесійний марафон (його називали ще й Молитовний Майдан) за Україну,
який тривав до червня включно, - розповідає ігумен Ігнатій (Воловенко). -
Ініціатором цього Майдану виступив пастор п'ятидесятницької церкви Сергій
Косяк. На перше богослужіння прийшло багато священиків УПЦ КП на чолі з
архієпископом Сергієм (Горобцовим). Пізніше нашу конфесію очолили о. Сергій
Фомін та о. Ігнатій (Воловенко). Поряд із нами у молитві стояли греко-
католицькі й римо-католицькі священики, пастори баптистських та
харизматичних церков, мусульманський імам. Розташувався Молитовний Майдан
на площі Конституції, одразу біля мосту через Кальміус. Намети, прикрашені
українськими і християнськими символами, синьо-жовтими прапорами, було
видно усім, хто переїздив річку. Здебільшого ми збиралися увечері, після
робочого дня, - продовжує о. Ігнатій. - Усім, хто до нас приходив,
роздавали духовну літературу.

Тривалий час Молитовний Майдан залишався єдиним острівцем громадської
активності у Донецьку, що діяв під українськими прапорами.

- З травня на нас почали тиснути, - каже священик. - Були погрози, постріли
з травматичної зброї, побиття чергуючих служителів. Потім почали
затримувати й викрадати священиків і пасторів, їх катували. У приміщенні
обладміністрації, яке захопили "рускоміровци", катували Сергія Косяка.
Пізніше викрали й утримували у полоні католицьких священиків і заарештували
пастора "Слова життя" Олександра Хомченка й кількох інших учасників
Молитовного Майдану. Тільки з Божою допомогою він у катівнях сепаратистів
уникнув смерті та зміг вирватися з полону. Але так пощастило не всім.

- Міжконфесійний Молитовний Майдан у Донецьку в 2014 році став прикладом
духовного єднання людей різного віросповідання, які визначили себе
громадянами України і однозначно вважали Донецьк українським містом, -
наголошує о. Ігнатій.

І у Києві, і в Донецьку головна різниця між учасниками Євромайдану і
антимайдану полягала в тому, що перші виступали "за" - за європейський
вибір країни, за гідність і свободу, за толерантність, у тому числі і
релігійну, за право кожного обирати свою Церкву і молитися у своїй Церкві.
Антимайдан виступав "проти". Проти свободи вибору, проти самої Свободи.

Майдан показав приклад релігійної толерантності та духовної взаємодії,
котра вщент розбила міфи про неканонічність українських церков. Доктор
філософських наук, богослов Михайло Черенков зауважив: "Церква, яка була з
народом у скрутну годину, канонічна вже через цей факт, уже тим, що
показала свою християнську солідарність і жертовну любов".

Єдина церква, котра стояла осторонь Майдану, - УПЦ Московського
патріархату. Її представники інколи приходили на Народне віче, піднімались
на сцену, де відбувалася спільна молитва за Україну (а коли мільйони
звертаються до Бога, то він почує народ), але ніколи, як каже протоієрей
Дмитро Каран, не читали разом з іншими "Отче наш", а просто стояли мовчки.
Запам'ятався учасникам тих подій одіозний Одеський митрополит Агафангел з
Московського патріархату, котрий сказав, що на Майдані "зібрали всі сили
пекла", та настоятель Києво-Печерської лаври Павло, який Януковича, чи не
найбільшого у світі корупціонера і вбивцю Небесної Сотні, який закликав у
нашу країну російські війська, порівняв з Ісусом Христом і сказав йому, що
"церква з вами буде до кінця".

Голос України

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины