Вірші знайшли продовження у фарбах

Рівнянка відкрила виставку, що додає бажання жити. Із власних картин їй
найбільше до душі "Соняхи". Не дивуюся, бо сонцесяйній Тамарі Бацмай сонця
забагато не буває. Навпаки, вона каже, що в ці найкоротші дні року його
катастрофічно не вистачає. Тому, щоб уже зовсім не злитися із сірістю
буднів, влаштувала собі та людям свято - виставку картин "Проба пензлика".
Відкрила її власними, як кажуть, іще теплими, поетичними рядками про те, що
"сірість під ранжир шикує всіх".

Не боїтеся стати "під ранжир"? Тоді вам до Рівненської обласної бібліотеки,
де аж до Різдва триватиме ця проста і водночас глибоко філософська мовчазна
розмова з кожним. Або, якщо хочете, промовисте і вкрай потрібне для душі
мовчання.

Так, це поки що проба, але яка впевнена й життєствердна! Проба людини, яка
пише вірші й казки для дітвори і видає книжки, але ніколи раніше не
малювала. Спробувала змішати фарби в 2017-му, коли поезія вже не давала
душевної рівноваги, якої вона прагнула. Узяла в художниці Оксани Мудрик,
яка ілюструвала її книжки, майстер-клас, ще один - і гайда творити з
чистого аркуша.

"Думала, що олійні фарби продаються в баночках, а вони в тюбиках, - по-
дитячому щиро зізналася. - Тому зовсім не вважаю себе художницею, радше
аматоркою, якій усе цікаво. Писати картини можна тільки вдень, тоді кольори
відчуваєш оригінально. А з ранку до вечора на роботі, тож вихоплюю годинку-
другу тільки в неділю. Це такі собі картини для настрою. Часом під картину
напишу вірш, а інколи - навпаки, спершу ляжуть на папір рядки, а потім уява
видасть картину".

Є люди-ясени, дуби й тополі,
Стоять надійно і не гнуться долі,
Розкішні клени і стрункі ялини,
Є щедрі і красиві, як калина.

Є й люди-верби, ті, що вічно плачуть,
Під вищим стеляться, а нижчого собачать,
Скрізь пристосуються, гнучкі і кволі.

Мені ж миліші ясени й тополі.



Ці рядки написала перед тим, як сісти за пейзаж "Осінь у Карпатах". Сказано
ж: талановиті люди талановиті у всьому. До речі, пані Тамара очолює
пресслужбу Рівненського обласного відділення Пенсійного фонду України. "Я
не звикла щось робити упівсили. Якщо вже викладатися, то на всі сто. А як
доведеться падати, то тільки з високого коня", - переконливо сказала на
прощання.

І таки сипнула пригорщу яскравих життєвих фарб у мої будні, щоб не
залишилося в них найменшого місця для сірості, яка вправно може запакувати
"під ранжир" - тільки дай їй слабинку. Аби не розслабитися, вкотре
прислухаюся до Тамари Бацмай:

Хоч сірий колір до очей моїх,
Я не люблю його за те, що сірий.

Хай чорний буде, а чи буде білий,
Бо сірість під ранжир шикує всіх.

Вона не любить інших кольорів,
Лиш визнає середньостатистичне
І заганяє всіх у рамки звичні,
Щоб вліво-вправо крок ступить не смів.

Бо сірість визнає лише своїх,
Їй зрозумілих і одноманітних,
Яскравих ненавидить і примітних,
Вважає це за непростимий гріх.

Нудна буває сірість, а буває зла.

Даруйте, сірою я бути не змогла!






Урядовий Кур'єр

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины