Творець українського культурного простору (Частина II)

--> Творець українського культурного простору (Частина II)

А заодно патріот, екстремал і революціонер

(Початок "Творець українського культурного простору (Частина I)")

Неполітичний політик

- Ти згадував про своє членство в УНП. Нині, наскільки мені відомо, до
жодної політичної сили не входиш. Примкнути до котроїсь із них не плануєш?

- Культурно-просвітницька робота - це те, що я роблю у вільний від основної
роботи час. Робив, роблю й робитиму надалі. А якщо займатимусь цим під
парасолькою якоїсь конкретної партії, то це важче буде робити. Мені цілком
вистачає головування в обласному осередку Всеукраїнського товариства
"Просвіта" ім. Тараса Шевченка - найстарішій громадській організації в
Україні, якій торік виповнилося 150 років.

Беру участь у роботі Ради експертів, до якої входять члени різних
громадських організацій. Там я відповідаю за культурно-гуманітарний напрям.
У 2015 році долучився до організації та проведення в нашому місті наукової
топонімічної конференції "Топоніміка як ціннісний вибір українського
суспільства", на яку з'їхалися історики з тридцяти міст України, зокрема й
голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

- І все ж політика тебе наздогнала під час Євромайдану та Революції
гідності. Довелося навіть побути засудженим за кримінальною статтею.

- Тоді я, як і багато кропивничан, їздив до Києва, де був серед
протестувальників проти політики Віктора Януковича й Партії регіонів, а
також виступав на нашій тодішній площі Кірова, де збиралися люди, яких
обурювала поведінка влади. Двадцять п'ятого січня 2014 року був у Києві й
дізнався про перших загиблих - Нігояна, Жизнєвського, а також про те, що в
західних областях люди, обурені владним свавіллям, захоплюють
адміністративні споруди, викидаючи звідти "регіоналів". Тож розумів, що під
час народного віча щось має відбутися і в нас. Приїхав до Кропивницького й
виступив на народному віче (тоді на площі зібралося, за різними оцінками,
від п'яти до десяти тисяч людей), розповів про ситуацію в Києві й країні
загалом. А напередодні у столиці ще й Гаврилюка побили й вивели голим на
мороз. Тож сказав, що "Беркут" - фашисти, що вони поводяться з людьми по-
звірськи. Не підбирав слів, назвав "регіоналів" так, як вони того
заслуговують, що вони - вбивці, що на їхніх прапорах кров убитих людей, що
це вони зробили і що їх треба викинути з облдержадміністрації.

А ввечері по мене вже прийшли в гуртожиток, де на той час я з родиною
мешкав. Та комендант не впустила непроханих гостей, сказала, що це -
територія університету, тому треба йти по дозвіл до ректора. Мені про це
розповіли й попросили, щоб не виходив надвір, тож наступного дня так і
зробив. А через день щойно вийшов з гуртожитку, як мене збили з ніг,
поклали обличчям у сніг, скрутили й запхали в "бобик". За один день
допитали, відбувся суд, і увечері вже був на нарах у слідчому ізоляторі.
Кримінальні з повагою ставилися до майданівців, поважали людей, які вийшли
проти режиму. Хоча Янукович нібито їхній був, але його вони не любили. Коли
зайшов у камеру, то мене одразу спитали, за якою статтею я туди потрапив.
Відповів, що за 296-ю (частина друга) А це - групова хуліганка, тож мене
сприйняли з повагою. За їхніми поняттями, я був наче ватажок банди, який її
організував, а це вже неабищо. Тодішня влада так і вважала, що весь
Євромайдан - це банда, а я, який виступаю з трибуни, - ватажок банди чи
один з них на місцевому рівні.

У Кропивницькому тоді за кримінальними справами заарештували мене й лідера
ультрас ФК "Зірка" Віталія Єгорова. Фанати дуже активно протестували, тому
їхніх лідерів заарештовували по всій Україні. Певно, була така вказівка
хапати лідерів ультрас та активних євромайданівців. Ще затримали до десяти
людей у нашому місті, але їх не арештовували, просто посадили в камеру на
декілька діб й інкримінували адміністративні порушення. А нам з керівником
ультрас впаяли по 60 діб перебування в слідчому ізоляторі, після чого мав
відбутися іще суд. Світило до п'яти років в'язниці. Так би й було, якби
переміг Янукович. Але довго там я не посидів, ці арешти мали великий
розголос, відбувся мітинг, пікет біля слідчого ізолятора. Люди вимагали
випустити нас. До того ж, підключилися якраз ті письменники, яких я
запрошував до нас. Особливо допомогли Юрій Андрухович та Оксана Забужко:
вони передали списки репресованої інтелігенції депутатові Європарламенту
Ребецці Гармс, яка їх оприлюднила на увесь світ. Там і моє прізвище було.

Апеляційний суд відпустив мене під підписку про невиїзд. Іще місяць діяла
ця підписка, аж поки Євромайдан не переміг. Мені ще хотіли амністію впаяти
18 лютого на суді, але в цей час у Києві вже почалися сутички. Через цей
суд і тому, що був на підписці, не міг бути в столиці. Згодом у нас
відбулося велелюдне прощання із застреленим у Києві Віктором Чміленком. А
наступного дня наш місцевий Євромайдан скинув пам'ятник Кірову, який
символізував уже минулу колоніальну епоху.

Після Євромайдану мене як його представника ввели до складу виконкому
міської ради, де значною мірою намагався робити те, що потім відбулося
після прийняття закону про декомунізацію. Можливо, за наполегливість і
безкомпромісність у цьому питанні мене благополучно звідти з часом і
виключили.

- Чув, що в тебе, педагога за покликанням, і родина педагогічна.

- Так воно і є. Дружина Тетяна працює вчителем молодших класів, а донька
Юля - студентка мистецького факультету.

Коло захоплень: від гірських лиж - до фольклору

- Поза основною й громадською роботою, сімейним життям маєш якусь справу до
душі?

- Мені дуже подобається спускатися на лижах з висоти. Зі знайомими, що
мають таке ж хобі, їжджу в село Водяники Звенигородського району Черкаської
області. Там, у центрі України, є справжній гірськолижний курорт. На
зимових канікулах з родиною або колегами їздимо в Буковель, Ворохту: хтось -
на екскурсію, хтось - кататися на лижах. Мені дуже подобається активний
відпочинок. Узимку - лижі, улітку - туризм і поїздки на фестивалі. На жаль,
у нашій області фестивалів, на які з'їжджається вся Україна й мешкає в
наметах десь у мальовничій місцині, де виступають найвідоміші гурти, немає.
Тож їжджу на такі події в інші області. Можливо, наші "Степограй" у
Карбівці й "Чута-фест" у Цибулевому також доростуть до їх рівня. Але вони
поки що одноденні.

Ще маю досвід екстремального рауп-джампінгу. Це - стрибки з висоти на
страховці. Стрибнув із 41-метрової висоти - з готелю "Турист". Відчуття
незабутні, їх навіть складно описати словами.

- Ти вже для багатьох своїх студентів, колишніх і нинішніх, - позитивний
приклад для наслідування. А хто на тебе справив особливий вплив? Кому
завдячуєш тим, що став у своїй професії й громадській діяльності саме
таким, яким є?

- Коли був студентом, то культурне життя в нашому місті творили мої
викладачі Володимир Панченко й Леонід Куценко. Вони запрошували
письменників, організовували цікаві події, займалися видавничою справою.
Під їхнім впливом, а також викладачів Григорія Клочека та Василя Марка і
формувалися мої смаки й переконання. Він них у мене любов до рідного краю,
слова, України загалом. Не можу не згадати й про наші з тобою й моїм
однокурсником Ігорем Крушеницьким розмови в кав'ярні на вулиці Шевченка. Ви
вже тоді були радикально проукраїнськи налаштовані й теж на мене впливали.
Ну і, звичайно ж, виховання батьків. Вони хоч люди й прості, із села, але
дуже щирі й відкриті. Особливо тяжко їм доводилося після переїзду з
Вінниччини, де ми із сестрою Ніною народилися, до Дніпродзержинська (тепер
Кам'янське) всередині 80-х. Там було суцільно зросійщене середовище, але
вони трималися, залишалися собою, тобто українцями. І це на мене доволі
сильно вплинуло в плані виховання патріотизму, уміння тримати удар, не
змімікрувати. Хоча я це зрозумів значно пізніше.

Патріотичне середовище в нашому місті є й зараз і раніше було. Багато
зробили для його зміцнення й розширення журналістка Світлана Орел, голова
обласного осередку Національної спілки письменників України Василь Бондар,
викладачі Любов Боса і Світлана Барабаш, музикознавець Ірина Сікорська.
Зараз, можливо, я підхопив від них естафету. Роблю це як можу, як воно мені
лягає на душу, намагаюся прищепити молоді любов до свого рідного,
українського, щоб зв'язок поколінь не переривався. Теперішнім студентам
мало що відомо і про Леоніда Куценка, і про Світлану Барабаш, і про інших
гідних людей. Тому їм треба про них розповідати. Можливо, що справа навіть
не в прізвищах, а в їхній діяльності. Прагну, щоб нові покоління долучалися
до творення українського культурного простору. Дуже тішуся, коли бачу, що в
місті хтось проводить культурні заходи. Бачу активну культурницьку
діяльність журналістки Олени Горобець, те, як проводять екскурсії містом
Юрій Митрофаненко та Василь Левицький, як активно включилися в
популяризацію нової назви міста Ірина та Сергій Ткаченки, просувають нові
форми брендування Кропивницького, а музикант Кирило Поліщук порядкує в
молодіжному музичному просторі. І слава богу, що є така українська молодь.
Добре було б, щоб ці хлопці та дівчата не роз'їжджалися.

Важливе й особливе значення для мене має фольклорно-етнографічний проект
"Баба Єлька", в якому я беру участь. Цей проект придумали і започаткували
ентузіастки Інна Тільнова, Світлана Буланова та Вікторія Семененко. Наші
спільні експедиції по великих і маленьких селах, забутих хуторах викликають
водночас радісні й сумні емоції. Радість від того, який ми великий народ із
глибокими традиціями, багатющою культурною спадщиною... Щемливий осад від
того, що зникає зв'язок поколінь, з кожним днем обриваються ниточки з
носіями тієї геніальної спадщини, яку ми так мало знаємо і яку втрачаємо на
очах.

Раніше студенти також збирали фольклор, але яким був результат? Про це
знали тільки ті, хто цим займався. А зараз сучасні цифрові технології дають
можливість транслювати записане на велику аудиторію. Для цього є ютуб-
канал, Фейсбук, інші соцмережі. З нами працює дуже хороший оператор і
фотограф Олександр Майоров, який високопрофесійно показує цих бабусь.
Світлана Буланова із гурту "Ексампейя" майстерно відтворює автентичний
спів, журналістка Інна Тільнова пише про всі наші експедиції в "Новій
газеті", головним редактором якої вона є, та на сторінці у Фейсбуці. З літа
ми збираємо матеріал і вже близько десяти експедицій здійснили...

Загалом, займатися улюбленою просвітницькою, культурологічною справою мені
дуже подобається, бо бачу проростання тих зерен, які сіяв і сію, плекав і
плекаю, виростання з них сучасного українського громадянського суспільства.

Записав Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фото з особистого архіву Олександра РАТУШНЯКА

Нужно разрешить использовать JavaScript, иначе комментарий вы не добавите.
Такие дела, да.

Додати коментарі:

Ім'я

E-mail

Домашня сторінка

Запам'ятати Вас? Посилати коментарі на Ваш e-mail?

14:53 Автобусний маршрут N 130а змінить схему руху

14:39 Меморіальні дошки - почесному громадянину міста та краєзнавцю

13:35 У їхніх нових квартирах обов'язково поселиться щастя

12:11 8 січня - старт реєстрації на пробне ЗНО

11:31 У Кропивницькому відбудуться XII обласні літературно- краєзнавчі
Куценківські читання

11:18 "АТБ" підтверджує статус галузевого лідера

9 сiчень 2019

15:53 Соціальний кошик "АТБ". Що в ньому?

8 сiчень 2019

14:11 Особливості харчування взимку

4 сiчень 2019

15:22 На межі...

15:02 П'ять сучасних тролейбусів з автономним ходом - уже у Кропивницькому

14:53 Квартири - сиротам

14:34 Кіровоградській визвольній операції - 75 років

13:53 Роздуми про уроки болгарської багатовікової історії та боротьбу
українського народу за церковну незалежність

3 сiчень 2019

14:34 Шипованные шины - гарантия вашей безопасности даже в экстремальных
погодных условиях

Вечірня газета

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины