Тихий та відкритий булінг: батьки франківських школярів об'єдналися, щоби протистояти цькуванню дітей

Поділитися

За результатами дослідження Інституту соціальної та політичної психології,
третина школярів стикалися з цькуванням однолітків у класі.

Якщо ваша дитина не хоче йти до школи, придумує відмовки, нічого не
розповідає про своїх однокласників, ні з ким не спілкується, не запрошує і
не ходить в гості до друзів, у соціальних мережах має обмежені контакти,
погано спить, зі школи повертається у брудному одязі чи з порваними речами,
губить речі, каже, що їй бракує грошей, чи гроші почали зникати з дому -
ймовірно, вона є жертвою цькування.

У Франківську про цю проблему заговорили батьки. Натомість директор
міського Департаменту освіти і науки Ігор Смаль каже, що за останні два
роки в школах міста зафіксували лише один такий випадок.

Оксана та Марія - мами дітей, які зазнали цькування у школах Франківська.
Свої прізвища жінки просять не публікувати, щоб не привертати зайвої увагу
до дітвори, пише Репортер.

"З цькуванням у школі я ніколи не зустрічалася. В мене були чудові вчителі,
які навчили нас дружно жити в колективі, - розповідає Оксана. - Тому, коли
це сталося з моїм сином, я не одразу зрозуміла, що відбувається".

І хоча пройшло вже більше року, але про те, що довелося пережити її
шестирічному сину в школі, жінка спокійно говорити не може.

"З усміхненого, здорового, позитивного хлопчика він перетворився на їжачка,
- каже Оксана. - Він не хотів йти до школи, почав огризатися, став
агресивним. Сприймав однокласників як загрозу власній безпеці, а вони
своїми діями це підтверджували".

Кілька разів хлопчик посеред уроків тікав зі школи, неодноразово речі
дитини однокласники викидали з портфеля й демонстративно топтали ногами.
Останньою краплею стала поведінка вчительки.

"Я прийшла забирати дитину з групи продовженого дня, а вчителька при цілому
класі каже: "Правда, діти, цей хлопчик був нечемним?", а діти відповідають
хором: "Та-а-ак!". Тобто тут відбувалося вже відкрите цькування дитини
вчителем", - говорить жінка.

Оксана вирішила забрати дитину з класу.

"Зараз усе добре, але ми пройшли велику роботу з психологом, щоб повернути
віру дитини в себе і в добро, - зітхає Оксана. - Ми, дорослі, можемо
аналізувати, що добре, а що погано. А маленькі діти вважають, що вони самі
в усьому винні. Тому не говорять про знущання дорослим".

Через цькування однокласниць 11-річній доньці Марії також довелося змінити
школу.

"Я знала, що підлітки жорстокі, але не думала, що настільки, - каже жінка. -
Знущання і кпини у школі продовжувалися в соціальних мережах. Моя дитина
змінилася на очах, закрилася в собі, перестала спілкуватися з друзями".

Кілька місяців однокласниці не давали дівчинці спокою. Ображали,
насміхалися над усім - від зовнішнього вигляду до відповідей на уроках.
Далі плітки й наговори з класу вийшли на загальношкільний рівень.

"Мені просто пощастило, що дочка, нарешті, розповіла мені про проблему, бо
наслідки могли б бути трагічними, - говорить Марія. - Зараз вона вчиться в
іншій школі, з задоволенням ходить на уроки та дружить з однолітками".

Обидві жінки сходяться в думках на тому, що й жертви цькувань, і ті, хто до
цього вдається, - лише заручники ситуації. Найбільше винні дорослі.

"Дитячий колектив більш жорстокий, ніж дорослий, - каже Оксана. - І саме
тому біля дітей мусять стояти дорослі - батьки, вчителі, - які
направлятимуть їх".

Психологи визначають булінг як форму психічного насильства у вигляді
травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей,
фізичного насильства тощо. Розрізняють два види такої поведінки: тиха
агресія - плітки, дезінформація та відкрита агресія - обзивання, відбирання
речей, бійки.

Мирослава Гасюк, кандидат психологічних наук і практикуючий психолог, каже,
що під час булінгу потерпають всі його учасники - агресор, жертва,
спостерігачі і навіть рятівники.

"До агресора стереотипно ставляться як до сильної дитини. Хоча насправді
дослідники стверджують, що така поведінка - крик про допомогу, - пояснює
психолог. - У таких дітей порушена система цінностей, вони є або були
жертвами в іншому соціальному середовищі - у сім'ї, на вулиці. В колективі
вони цькують слабших, щоб виглядати сильнішими".

Не менше за жертв і агресорів страждають спостерігачі. Вони відчувають себе
співучасниками злочину, бояться - і за себе, і за жертву. Усвідомлення
своєї неспроможності допомогти знижує їхню самооцінку. У кращій ситуації
перебувають рятівники - діти, які мають достатньо сили, щоб заступитися за
когось.

Боротися з булінгом, переконана Мирослава Гасюк, повинні як мінімум три
сторони - батьки, вчителі, психологи, і діяти потрібно на випередження.

Профілактикою цькування у школах Франківська цього року зайнялися офіцери
поліції. Це пілотний канадський проект, в рамках якого з дітьми працюють
шкільні полісмени.

"Ми пройшли двотижневе навчання у канадських тренерів. Працюємо в школах з
різними молодіжними проблемами, зокрема і булінгом, - розповідає т.в.о.
старшого інспектора відділу зв'язків з громадськістю Олександра Бабецька. -
Робота побудована в різних формах, дітям цікаво. Ми не повчаємо їх та не
забороняємо, ми показуємо наслідки їхніх дій і даємо можливість обирати".

Активно долучитися до боротьби з булінгом у школах цього року збираються
франківські батьки. Створили ініціативну групу, планують запустити освітній
проект, орієнтований на практику - для вчителів, психологів і батьків.

"В українській педагогіці цькування обходять стороною, - розповідає
учасниця ініціативної групи Йордана Дранчук. - Досвідчені вчителі
справляються з цим на базі своїх знань, досвіду й переконань. А за кордоном
є розроблені програми для роботи з такими дітьми. Тому ми вирішили, що
потрібно привезти сюди дипломованих фахівців з досвідом, які могли б ним
поділитися, навчити наших освітян і шкільних психологів".

Читайте: Кров, сльози і мовчання: як подолати насильство у школах

Kurs.if.ua

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины