Сподвижники прадавніх традицій

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Досвідчені майстрині охоче навчають ткацькому ремеслу молоде покоління.
Фото miposlovo.blogspot.com

Перша письмова згадка про село Черна Виноградівського району Закарпатської
області датується 1378 роком. Але люди у цій місцині селились із давніших
часів: неподалік знаходиться найдревніша у центральній і східній Європі
стоянка первісних людей, якій понад мільйон років.

Чорні раки і кизилова плантація

ІСНУЄ кілька версій щодо назви села. Одну з них пов'язують із тим, що цю
місцевість спочатку називали "чорна вода", бо вода тут дійсно мала таке
забарвлення через родовища мінералів. Підтвердження цьому - наявність у цих
водоймах знаменитих чорних раків. Відомо, що забарвлення цих тварин
залежить від середовища проживання. Чорний рак потрапив навіть на
історичний герб Угочанщини. З часом популяція їх почала зникати.

Природних багатств під ногами місцевих мешканців - ціла комора. Час від
часу їх намагалися видобувати й використовувати. Так, до 1960-х років тут
видобували вугілля. У селі також є джерела кремнієвої та мінеральної води,
щебінь... Щоправда, місцеві жителі не схвалюють видобувних робіт, адже вони
шкодять довкіллю.

Є у Черні і своє природне диво: вже понад 600 років біля підніжжя тутешніх
гір росте кизилова плантація. За переказами, закладена вона була в часи,
коли Європа потерпала від епідемій чуми. Вчений та просвітитель з
Королівського замку Бенедикт Ком'яті запропонував посадити кизиловий сад,
аби з плодів цього дерева виробляти цілющий еліксир проти страшної недуги.
Володарі замку відвели під нього землю навколо сіл Черна, Тарна Маре (тепер
Румунія), Рокосово, а також на схилах Чорної гори біля Виноградова. І вже
за кілька років у підвалах Королівського замку почали виробляти цілющий
бальзам.

Сучасні дослідження підтвердили, що кизил справді помічний від багатьох
недуг. Місцеві жителі почали розмножувати цю культуру й висаджувати на
своїх обійстях. Що тільки вони не виготовляють із кизилових плодів:
повидло, джеми, компоти, вино, горілку. Зберегли селяни й рецепт
чудодійного бальзаму, який вони використовують для оздоровлення. Шкода
тільки, що науковці та природоохоронні органи не надто переймаються диво-
плантацією, площа якої щороку зменшується.

Від покоління до покоління

ДБАЙЛИВЕ ставлення до традицій у жителів Черни, як кажуть, у крові. Яскраве
підтвердження цьому - родина Івашків. Василь Васильович Івашко чотири рази
обирався на посаду сільського голови. Окрім благоустрою, розв'язання
сусідських конфліктів, ремонту соціальних об'єктів, він невтомно опікувався
й духовним розвитком села. А його дід Василь, будучи сільським старостою у
далеких 30-х роках, не просто урядував, а ще й створив фольклорний ансамбль
такого рівня, що його запрошували виступати і у закарпатські міста, і за
кордон, зокрема у Прагу. А ще дід добився вільного проходження через кордон
у селі Мала Тарна. У 1921 році частина закарпатських земель перейшла до
Румунії, тож багато родин опинилися по різні боки кордону. Мати Василя
Івашка була знаною майстринею: її вишиті та ткані вироби виставлялися не
тільки в столиці, а й за кордоном.

Сьогодні на численних фольклорних фестивалях в Україні і за кордоном
чернянці завжди бажані гості. Вони представляють свої вишивку, кулінарні
традиції, пісні, танці, жартівливі номери... Окрема тема - домоткані
смугасті доріжки. Донедавна такі килимки, схожі на живописні полотна із
зашифрованими абстрактними лініями та загадковими орнаментами, були чи не в
кожній закарпатській оселі. Але, на жаль, далеко не скрізь збереглася
технологія їх виготовлення. А от у Черні ткацтво не лише відродилось, а й
стало його родзинкою, яка приваблює численних туристів. Вони не лише із
цікавістю спостерігають за роботою народних майстринь, а й із задоволенням
купують їхні вироби.

Не раз гостювали у Черні президенти, прем'єри, міністри, посли. Пригощаючи
високопосадовців чернянськими міцними напоями, Василь Васильович Івашко
щоразу нагадує їм про пункт пропуску між Україною й Румунією. Той самий,
відкриття якого свого часу добився його дід і який закрили в роки
радянської влади. У селі сподіваються, що настане час, коли родини сусідніх
сіл, які мешкають у різних країнах, зможуть знову вільно відвідувати одна
одну.

Сільські Вісті

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины