Що хвилює батька п'ятьох дітей

16 травня 2019 9

На знімках: депутат Львівської міської ради Роман Іванців у колі сім'ї.

Фото із сімейного архіву.

Депутат Львівської міської ради Роман Іванців - батько п'ятьох дітей і
прекрасний сім'янин. Він зробив усе можливе, щоб сім'ї в його рідному
Північному мікрорайоні почувалися затишно і комфортно. Також він відомий у
місті правник і любитель баскетболу - президент Федерації баскетболу
Львівщини.

- У вас п'ятеро дітей - троє синів і дві дочки. Що для вас означає сім'я?
Це обов'язок, данина традиції чи щось інше?

- Сім'я для мене - це місце сили, це Божий дар і Божий задум. І любов! Мати
стільки дітей - не просто і водночас - Боже благословення. Так, вони
додають обов'язків і відповідальності, але я готовий нести цю
відповідальність, оскільки винагорода того варта.

- Нашу поведінку часто формують спогади дитинства. Що вам найбільше
запам'яталося з малечих років?

- Багато дитячих спогадів пов'язані з дідом і бабусею, з селом, де я
проводив канікули. Якщо у місті було багато завдань без вільного часу, усе
розплановано: школа, спорт, музична школа, то в селі ти належиш сам собі.
Там викристалізувалися такі мої риси. Перша - волелюбність. Це абсолютна
свобода робити те, що справді тобі подобається, а також мати справу з тими,
хто тобі подобається. Ця волелюбність притаманна мені й сьогодні.

Друга - велика повага до старості і літніх людей. У дитинстві достатньо
часу проводив серед старших людей і знаю досвід багатьох родин з села:
щасливі сім'ї там, де шанували старість та інтелігентність.

Третя - повага до праці. Будь-яка праця вимагає шанобливості. Усе, що в
селі робили, - важка фізична праця. Багато сам спробував: за плугом ходив,
на колгоспному току працював, випасав стадо корів, робив заготівлю сіна та
дров. Згодом, коли вже працював юристом після закінчення університету, а
дідо ще жив, то телефонував і питав: "Коли сіно збираєте?". На день-два
приїду, попрацюю - тіло втомиться, одразу ж виникає бажання до розумової
праці.

- Чий вплив був більший - батька чи матері?

- Свій вплив мали і батько, і мати. Але більше, звичайно, батько. Він був
дуже вимогливий і жорсткий у вихованні. Часто думав, що зі своїми дітьми я
таким не буду. Але тепер так виходить, що я часто його копіюю. І насправді
тепер батькові за це вдячний.

Важливе вміння, яке перейшло від батька, - розраховувати на самого себе. Не
чекати, що хтось кудись тебе потягне і допоможе. Потребую лише
батьківського благословення. Щиро вдячний за все і мамі, і батькові!

- У скільки років замислилися про власну сім'ю?

- Мені тоді було 24 роки, закінчив університет, почав працювати, а головне -
зустрів дівчину з гарними ямочками на щоках. Вона - також юрист, походить
із сім'ї з тими само традиціями, як і у моїй родині. Коли випадково зустрів
Марічку після закінчення університету, то так і сказав: "Зустрічатися
будемо недовго, бо скоро одружимося". Вона сприйняла це за жарт, але вже за
короткий період часу сказала "так". Люблю її дуже!

- Найпоширеніші в Україні сім'ї - це батьки і двоє дітей. Ви один із
небагатьох депутатів міськради, в якого п'ятеро дітей.

- Коли чують, скільки у мене дітей, то дуже часто перепитують: "Чи всі діти
від однієї жінки?" Так от, кажу: шлюб для мене - велика цінність. Обітниці,
дані одне одному в церкві, допомагали у вибудовуванні стосунків. Ми разом
17 років. Старшій дочці - 16 років, найменшій дитині - 5 місяців. Нині діти
й робота забирають багато часу, дуже мало вільних хвилин залишається на
ДВОХ. Але мати велику сім'ю хотів завжди. Ще на своєму весіллі казав, що у
нас буде щонайменше троє дітей. Дружина не злякалась. Діти насправді дуже
стимулюють. Ось після народження найменшого сина ми стали знову молодими
батьками - нема коли нудьгувати.

- Праця, депутатство, діти... Що на першому місці?

- Працюю я багато. Основна моя робота - це керівництво адвокатським
об'єднанням. Однак більшу частину свого робочого часу приділяю громадській
діяльності. Окрім депутатства є ще баскетбол, адже очолюю Федерацію
баскетболу Львівщини. Але завжди пам'ятаю, для чого працюю. Депутатство,
керівництво спортивною організацією - це лише можливість змінити на краще
середовище довкола. Проте у будь-якому разі діти і сім'я - поза
конкуренцією. Часто я йду з дому, коли ще всі сплять, і приходжу, коли вже
сплять. Дружина мене розуміє і підтримує. А ось діти відчувають певний
дефіцит мого часу. А вони всі різні, у кожного свій характер: в одного
хлопця гаряча кров - і його треба стримувати, іншого, навпаки, треба
заохотити, надихнути. І якщо виникають якісь проблемні ситуації з дітьми,
то змінюю свій графік, переношу зустрічі, бо вирішити такі питання мушу
першочергово.

- Ваше уявлення про ідеальну українську сім'ю?

- Ідеальна сім'я - це сім'я, в якій панує любов та повага, де кожен
докладає зусиль, щоб родина була щасливою. Наша сім'я - учасник Руху
християнських сімей, де люди збираються, діляться досвідом, допомагають
одне одному і постійно вчаться будувати відносини у родині на основі
Святого Письма.

Дуже цінними для мене є родини, які сповідують українські традиції. Так
склалось історично, що багато інтелігенції або виїхало з України, або їх
просто знищили. Потрібно, щоб наші традиції відроджувалися. Це наша коляда,
українська пісня, література, культура і мистецтво загалом. Вони мають
глибоке коріння і власне формують інтелігентність, українськість і
прагнення досягати ідеалу. До речі, є хороший фільм про українську родину
та її традиції "Платон Ангел" - один із останніх, де головну роль грає
Богдан Ступка.

- Ви, як депутат міськради, для жителів Північного мікрорайону зробили
більше, ніж усі інші колеги за останні 28 років. Біля СШ No 97 збудували
сучасний стадіон, облаштували парк, відкрили дитячі майданчики - це ж майже
5 млн грн освоєно за два роки. Як це вдалося?

- Насправді коштів там освоєно значно більше. І це не лише бюджетні гроші.
Ми живемо у цьому мікрорайоні та знаємо усі його потреби. У нашому
мікрорайоні сформувалася активна та дієва громада. Минулої осені ми
організували толоку за участю майже 500 осіб... У Львові вже три роки
проводиться конкурс Громадського бюджету, коли громади голосують за свої
проекти. За цей час усі без винятку проекти, які ініціювала наша громада,
були серед переможців. Так, у перший рік відновлювали Замарстинівський
парк. Потім було будівництво стадіону біля СШ No 97, створення двох
скверів. Тепер взялися за дорогу до Голосківського кладовища. Це важливо,
що люди голосують, долучаються, намагаються щось самі зробити. Велику
частину робіт виконано не за бюджетні гроші, а залучались інші джерела
фінансування, вкладались особисті кошти.

У вересні, в парафіяльне свято Віри, Надії, Любові і Софії, ми вже три роки
поспіль проводимо свято вулиці. Люди бачать, що район змінюється,
розвивається, і тепер ще більше долучаються до спільних справ. І тут велика
роль та заслуга церкви, школи, громадських активістів. Свого часу мною було
зініційовано створення громадської ради мікрорайону для обговорення питань,
які хвилюють людей. Отак, спільними зусиллями нам вдалося реалізувати
чимало планів.

- Які зміни потрібні в нашому суспільстві?

- Скажу неприємні слова: потрібно краще вчитися і якісніше працювати, бути
відповідальним у своєму повсякденному житті. На жаль, ми маємо нині не дуже
освічене суспільство, яке часто сподівається лише на когось. А коли ці
завищені сподівання не справджуються - отримуємо агресивну критику.

Хочемо змін - потрібно змінюватися самим: і в своїй сім'ї, і у відносинах з
іншими. Хочемо комфорту у будинку - створюємо ОСББ; чистоти на вулиці -
організовуємо спільне прибирання. Хочемо відповідальної влади - обираємо,
судячи по ділах, а не словах. Якість нашого життя залежить насамперед від
нас самих. От коли буде розуміння цього - будуть позитивні зміни.

Надія ГЕРБОВКА, Богдан КУШНІР.

Львів.

Голос України

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины