Секрет шкільних штор

Анастасія Попсуй В.о. міського голови - секретар Ірпінської міської ради,
очільниця ГО "Європейська Асамблея жінок-депутатів"

Часто чую від українських мам, як вони обговорюють із тоном найбільшої
життєвої важливості питання штор у школі. Адже вони мають бути гарні,
випрані, накрохмалені, кольорові, дуже красиві!

Те саме - щодо вікон, парт, шафок, посуду на кухні, одягу та іншого, що не
стосується безпосередньо навчального процесу. Найбільш важливі для
українців зовнішня краса та охайність.

Я спробую вам розказати про моє враження від ставлення до таких речей у
державних європейських школах. А ви вже судіть самі. Для прикладу візьму ті
школи, які нещодавно відвідала у Чехії та Угорщині, а також візьму Ізраїль -
там моя дочка навчалася минулого року протягом семестру, і я вважаю
ізраїльську школу абсолютно європейською. Про Польщу, Німеччину та Швецію
поговоримо пізніше. Там ще складніше для нашого розуму, хоча зовні все
ідеально. Так от.

Ізраїльська освіта вважається однією з найкращих у світі. Хоча в жодній зі
згаданих мною країн для порівняння середня освіта не сприймається як щось
надважливе. Більш серйозно для європейців це освіта старших класів (ліцеї,
коледжі) та вищі заклади. Але говоримо про середню неспеціалізовану школу.
Так от, як тільки я вперше побачила Ізраїльську школу, то візуальне
враження в мене склалося жахливе. Зовні - це схоже на тюрму: сувора біла
будівля, з однотипною простою височезною залізною огорожею, а на вікнах
такі ж однотипні решітки. Всередині в коридорах порожньо, лише великі збиті
дерев'яними дошками скрині для верхнього одягу і сумок. До речі, діти
скидають їх як заманеться і як вони потім свою курточку пожмакану знаходять
- для мене й досі загадка. Класи всередині - трохи порожні, хоч і
чистенькі, нічого яскравого та веселого в принципі. Штор та іншої подібної
краси взагалі нема. Харчування для дітей не організовано. Всі з
бутербродами.

ПРОТЕ ізраїльські вчителі - найкращі вчителі, з якими я взагалі
спілкувалася за своє життя. Вони надзвичайно турботливі, завжди працюють
лише з індивідуальним підходом, постійно надихають дитину гарними життєвими
прикладами та справедливими похвалами. Заняття такі цікаві, що моя мала
щодня із запалом розказувала про якісь експерименти, ігри, правила (!)
класу, квести й завдання, проекти й сімейні програми на вихідні дні у
школі. І діти там на перервах ганяють по школі як шалені, кричать, грає
музика і скрізь чутно веселі ігри. Шкільний психолог вражала своєю
майстерністю та вмінням нас підтримати, вказати правильний шлях, дати
настанови. Жодного дня ні мені, ні моїй дитині не було дискомфортно у
школі, де ми не знали мови і взагалі були чужі. В Ізраїлі наповну відчула
різницю у пріоритетах шкільної освіти.

Далі беремо звичайну школу в Чехії. Зовні - звичайна радянська школа, трохи
сумна навіть. Всередині - нічого особливого, окрім настільних ігор, м'яких
куточків для відпочинку та автоматів із солодким. Класи є дуже невеселі, а
є такі, що прикрашені якимись шторками, плакатиками, і навіть більш-менш
нормальними ремонтами. Діти молодших класів виконують завдання де
заманеться, і частіше - на підлозі. Харчування не організовано, всі з
бутербродами. Якщо хтось із дітей не хоче виконувати якесь завдання, то
просто його не робить.

АЛЕ діти займаються всіма видами спорту, і для цього створена потужна
інфраструктура, щотижня двічі їздять на різноманітні екскурсії та виїзні
заняття, самі з батьками обирають що і як вони хочуть вчити, що їм
подобається в уроках, а що вони просять вчителя не робити, бо не цікаво. На
перервах дітям можна ганяти по коридорах, бути галасливими та вільними у
виборі ігор. Діти постійно творчо виконують завдання на уроках, вчителі
намагаються зробити так, аби дитина була в школі щасливою. І дух свободи і
щастя в школі одразу відчувається не через якість ремонту чи штор, а від
чогось іншого....

Про Угорщину скажу коротко. На перший погляд в школі бардак: все розкидано,
неохайно, а кабінет директора манюсінький і схожий більше на якусь
підсобку. В класах особливих прикрас чи дидактичних матеріалів немає. Про
штори краще писати не буду, бо наші мами не переживуть точно. Харчування в
школах є, проте організовується через доставку готової їжі.

ПРОТЕ ставлення до дитини та її талантів - надзвичайне. Турбота, любов,
дружба - на першому місці. Класного керівника навіть прийнято називати на
"ти". Ніхто нікого не примушує та не навантажує домашніми завданнями.
Велика увага до дітей із особливими потребами. Мені розказали історію
однієї арабської дівчинки 9-ти років з іменем Шай. У неї ДЦП, вона майже
самостійно не пересувалася, вчитися їй було взагалі важко. До того ж
дівчинка майже не володіла угорською і перебувала у перманентному стані
депресії. Так от щодня по черзі кожен однокласник допомагав Шай вести її
пальчик по буквах у книжці, щоб читати разом, одягатися, ходити до туалету,
все їй розказували, залучали у свої ігри. І дівчинка за півроку (!) почала
сама ходити, давати собі раду, самостійно вчитися і стала звичайною веселою
дитиною! Господи, та це ж чудо! Спеціалізований заклад, в якому перебувала
Шай, взагалі жодних подібних успіхів не продемонстрував. І діти пишаються
своєю допомогою Шай. Але ж все це уміло йде з подачі вчителя. Любов та
повага - первинне. Штори - не важливі.

Мені важко передати всі відчуття та враження цієї величезної різниці у
короткому тексті. Краще один раз побачити, аніж прочитати сто статей. У
нашій українській школі, через ідеологічний вплив Радянського Союзу,
пріоритети навчання і виховання пішли сильно на перекіс. Для нас штори
важливіші, аніж позитивний настрій дитини на уроці, краса кабінету
важливіша за творчий веселий підхід у навчанні. Щось у нас, мені здається,
не те з пріоритетами. Це складно пояснити, а ще складніше - зрозуміти, як з
цим боротися. І навіть батьки-емігранти з України кажуть: "Я не знаю, чому
діти європейських шкіл ніби менш дисципліновані і значно менше знають, але
вони більш пристосовані та компетентні у дорослому житті".

ЛІГА.Блоги

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины