П'ять п'ятдесят за майбутнє: скільки коштує шанс на навчання дітям з ОРДЛО і чому важливо його дати

Багато освітніх пояснень про те, чому полегшений вступ для абітурієнтів з
окупованого Донбасу - це про підтримку, а не про дискримінацію інших.

Що таке особливі освітні потреби і до чого тут діти з окупованих територій

В українському освітньому законодавстві є таке поняття як діти з особливими
освітніми потребами. Так, переважно це категорія учнів з інвалідністю, для
яких у школах складають індивідуальну програму навчання і проводять
додаткові заняття.

Тим не менше, жоден нормативний документ не надає вичерпного переліку
категорій дітей, які підпадають під статус "з особливими освітніми
потребами". За кордоном застосовують широке трактування цього поняття - це
всі діти, яким тимчасово потрібна підтримка, щоби бути більш успішними в
навчанні. Наприклад, дитина, яка стала свідком чи жертвою насильства в
сім'ї, може тимчасово потребувати психологічної допомоги й додаткових
занять, якщо ці життєві обставини призвели до погіршення рівня навчання.
Хоча вона не має інвалідності.

Мені подобається думка про те, щоби розглядати дітей з окупованих територій
як дітей з особливими освітніми потребами, у широкому розумінні. Адже вони
не мають змоги в повній мірі вивчати українську мову й історію України. А
отже - їм потрібна підтримка

Ба більше, ми не можемо бути впевненими в якості отриманої цими дітьми
освіти загалом. Чи може Україна як держава знати напевне, що її громадяни,
які опинилися в окупації, навчаються за програмами, що відповідають тим, за
якими навчаються решта учнів країни? Що ці учні мають змогу навчатися у
кваліфікованих учителів, які отримують таку саму вищу та післядипломну
освіту, як і решта майже 450 тисяч українських учителів?

Конкуренція за місця у вишах з учнями, які всі 11 років мали змогу
навчатися на підконтрольній території, - апріорі нечесна. Чому допомога зі
вступом - наразі єдиний спосіб підтримати дітей з ОРДЛО

Отже, неможливість отримати, а Україні - гарантувати, якісну середню освіту
спричиняє особливі освітні потреби учнів з окупованих територій. Тож
потрібен механізм, який урівняє цю несправедливість. Їх може бути два.

Перший - забезпечити здобуття учнями освіти на рівні українських
стандартів. Тобто, як мінімум, гарантувати вивчення української мови та
історії України - і тоді не створювати спеціальних умов для вступу.

Другий варіант - полегшити процес отримання документу про середню освіту й
потрапляння у виші.

У чому неможливість першого варіанту станом на зараз, думаю, усім
зрозуміло. Навіть за умови організації дистанційного вивчення цих двох
предметів (а краще всіх предметів українською мовою), це не буде тим самим,
що робота в класі - карантин продемонстрував це всьому суспільству.

Дистанційне навчання - це важче, ніж відвідування школи. Просто тому, що
великий обсяг матеріалу потрібно опрацьовувати самостійно, довго сидіти з
ґаджетом чи комп'ютером, що втомлює сильніше. Окрім того, поскладнюються
деякі різновиди навчальної діяльності - та ж групова робота. Дітям з
окупованих територій ще й доведеться проходити цей процес паралельно з
очним навчанням у місцевій школі.

Вступ через освітній центр "Донбас-Україна", який сприяє проходженню
річного оцінювання, державної підсумкової атестації, отриманню свідоцтва
про повну загальну середню освіту й складанню вступних випробувань у виші
(замість ЗНО), - поки що логічніший варіант.

Звісно, варіант, коли Україна з повною відповідальністю гарантує, що ці
учні отримали якісну освіту, був би сприятливішим для них. Але наша держава
поки не може це забезпечити і пропонує інший спосіб, як знівелювати
нерівність умов, в яких опинились ці учні. Дітям з інвалідністю - додаткові
заняття, а цим - спрощений вступ.

Так, можна говорити, що не Україна винна в тому, що не може гарантувати цим
дітям якісну освіту. Але й діти не винні, що не мають змоги отримати
повноцінну освіту на підконтрольній Україні території. Та оскільки вони є
громадянами України, держава повинна сприяти тому, щоби забезпечити й
полегшити цей процес. Три закиди критиків полегшеного вступу - і відповіді
на них

Серед усього, що дописувачі в соцмережах пропонували зробити з випускниками
з Донбасу, було:

позбавити їх преференцій, щоби не ущемлювати інших вступників;

Відповідь на цей закид уже прозвучала: це не ущемлення, а спосіб зрівняти
можливості.

піддати перевірці СБУ кожного вступника;

Я не є експерткою у сфері перевірок спецслужбами, але як громадянку мене
обурює презумпція винуватості, яка водоспадом має впасти на голови
неповнолітніх. Якщо це автоматизована перевірка через певні бази й
посилений контроль лише в разі виявлення підозрілих фактів - із такою
пропозицією я можу погодитись. Проте піддавати посиленій перевірці кожного
абітурієнта (а про таке писали) просто тому, що він чи вона народилися на
"не тій території" - це жорстоко.

відмовити в спрощеному вступі, бо "я не хочу платити за освіту цих людей".

Щоби відповісти на останній аргумент, треба трохи цифр.

Мешканці окупованих територій мають змогу вступати в українські виші за
спрощеною процедурою з 2016 року.

У 2019 році у виші вступили 251 100 осіб. Серед них було 1600 вступників із
Донбасу (до речі, це найбільший показник за чотири роки). У 2018 році їх
було 1522, у 2017-му - 1346, а в 2016-му - 855. Отже, загалом маємо 5323
студента 1-4 курсів.

Припустимо фантастичне: кожен із них пройшов на бюджет (на жаль, не вдалося
знайти інформації, скільки цих студентів справді навчаються на бюджеті).

Найпопулярніший виш серед цих вступників з окупованих територій -
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (через
війну переїхав з Луганська у Сєвєродонецьк. - Свои). Максимальна вартість
бакалаврського року навчання там - 17 100 грн (для 2020/2021 року, дані за
минулий навчальний рік із сайту університету вже видалені).

Помноживши 5323 на 17 100, отримуємо 91 023 300 - у стільки обійшовся рік
навчання цих студентів. Кількість зайнятого населення в Україні у 2019 році
- 16 578 300. Ділимо 91 023 300 на 16 578 300 і отримуємо 5,5 грн.

П'ять п'ятдесят - у стільки обійшлося навчання учнів з окупованих територій
у 2019/2020 навчальному році кожному зайнятому українцю. І це - за
завищеними показниками, адже ми припустили, що всі ці студенти навчаються
за держкошт. Реальні цифри значно менші.

У медіа можна натрапити на підрахунки, що держава сплачує близько 45 тисяч
гривень на рік за одне бюджетне місце - тобто більше, ніж вартість
контракту. Якщо провести аналогічні розрахунки з цим показником, то вийде,
що кожен українець сплачує за навчання студента з Донбасу 14,4 грн.

Чи це велика ціна для того, щоби наші молоді громадяни, які опинилися по ту
сторону пункту пропуску не зі своєї провини, отримали шанс на майбутнє?
Точно ні.

Якщо ж ці 5,5 гривні, чи то 14,4, для вас - справа принципу, то це,
скоріше, політичне питання, чи вважати Донбас українською територією

Наприклад, держава Україна вважає - жодних офіційних відмов жодна
українська влада не підписувала. А заклики відмовитися від певної частини
території країни - це сепаратизм.

Тож дітей краще облишити й дозволити вчитись, бо вони ні в чому не завинили
і бачать своє майбутнє в Україні.

Вікторія Топол, головна редакторка сайту "Нова українська школа", до 2014
року жила в Донецьку

Скандал зі "cкасуванням ЗНО": що про це думають у вишах, де 5 років вчать
студентів з ОРДЛО

Как поступить в вуз через центр "Донбасс-Украина"? Три истории студентов с
оккупированных территорий

Что нужно для поступления: обзор правил, советы бывалых и адреса приемных
комиссий вузов на востоке

Свои.City

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины