"Прорив" Саакашвілі і галицький "рокош"

Галина Пагутяк

українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Незнання історії може призвести до суспільної параної. Початок ХХІ століття
дуже нагадує початок ХУІІ, особливо, в Україні. Люди, як відомо, не
змінюються. Зовнішність і риси вдачі передаються нащадкам упродовж століть,
як і психотравми. Існують спеціальні дослідження на цю тему. І відповідно
повторюються вчинки, що дає привід декому вважати, ніби історія рухається
по колу або ми наступаємо на ті самі граблі. Коли спостерігаєш за емоціями
в соціальних мережах і ЗМІ довкола ситуації з Саакашвілі і знаєш деякі
факти з минулого, стає якось спокійніше.

Ми маємо радше справу не з ганьбою, а зі спробою створення рокошу, який в
Речі Посполиті вважався досить легітимним засобом зміни влади. У нас же не
східна деспотія, щоб стинати голови. Конфедерати, тобто шляхта, невдоволена
політикою короля, навіть билися з урядовими військами. Причому в умовах
постійних зовнішніх загроз. Але власні привілеї були їм дорожчі. Серед них
були і пасіонарії, і корисливі люди, і маргінали.

Рокош Зебжидовського 1607 року був адекватною відповіддю на недолугу
політику шведа Зигмунта ІІІ Вази, який разом з найбільшими магнатами
розхитував дуже демократичну, як на ті часи, державу, наслідуючи чужорідні
абсолютистські режими. Внаслідок війн з турками й татарами, а також з
московитами, військова еліта все це сприймала болісно, особливо на сході,
на руських землях, що були щитом від зовнішньої експансії. Крім того,
запровадження унії загрожувало релігійною війною. Але, з іншого боку,
конфедерати не прагнули задовольнити власні амбіції ціною розвалу
Батьківщини, вони лише хотіли обмежити вплив великих магнатів на політику і
демократію на місцях.

Серед інших вимог була і така, речником якої був Ян Щасний Гербурт з
Добромиля: поважати права автохтонів-русинів, їх віру, мову і звичаї. Втім,
тоді серед місцевої русинської шляхти вистачало своїх хрунів з колоніальною
свідомістю і дрібними інтересами. Вони не усвідомлювали себе частиною Русі,
як складової Речі Посполитої. У битві під Гузовом конфедерати потерпіли
поразку, бо їх не підтримали міщани і селяни, а також дрібна шляхта з
духовенством. Популізму тут не було, як при Хмельницькому.

Через кілька десятків років у Перемишлі ремісники і міська голота силою
увірвалися до вежі, де тримали православного митрополита Антонія
Винницького, засудженого за неправові дії, такі як непослух і розбій, і
винесли його на руках. Ніхто тоді не кричав "Ганьба!" і не озирався на
Західну Європу. Закони для шляхти були неписані. Але вони йшли на війну
разом із синами без найменшого вагання.

У тому й полягає недовіра до теперішніх олігархів та їхніх прислужників, що
вони дбають про своє особисте благо, а не про процвітання народу. Як
рокошани, так і влада. А це погано закінчується для держави і вигідно її
зовнішнім ворогам. Східна Європа завжди буде не схожою на Європу Західну, і
це добре. Не думаю, що з нас сміятимуться поляки чи румуни, які увірвалися
в палац Чаушеску і стратили свого ката. Важливо, що цей "рокош" показав
слабкість влади і недолугість опозиції, яку й близько не можна рівняти з
Кшиштофом Радзивілом чи Яном Щасним Гербуртом, людьми високої культури і
освіти. Цей політичний бомонд давно вже мав би бути на звалищі історії.
Його перебування при владі чи боротьба за владу здатні допровадити до хаосу
у вигляді нових Хмельниччини чи Коліївщини. Долю народу повинні вирішувати
ті, хто є кращою і свідомішою частиною цього народу.

Читайте також: Для кого Саакашвілі розчистить політичний шлях до Олімпу?

Західна iнформаційна корпорація

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины