Президентські вибори - 2019: чому програв Порошенко?

Президентські вибори - 2019: чому програв П. Порошенко?Степан РІШКО,
Львівська асоціація політологів "Поліс", для ПОСТУПу

Після тріумфальної перемоги у першому турі на президентських виборах 2014
року рівень підтримки та довіри до чинного Президента Петра Порошенка
поступово знижувався. Від отриманої довіри майже 10 млн. виборців (54,7%) у
2014 році, його рейтинги зменшилися до 12-16% протягом 2016-2017 років, а
літом 2018 року було досягнуто абсолютного мінімуму. Проведені соціологічні
опитування продемонстрували, що політику Петра Олексійовича, на той час,
підтримувало лише 8% виборців, при цьому його антирейтинг досягнув майже
50%.

Існуючі електоральні настрої українців на початок осені 2018 р.

демонстрували, що П. Порошенко не потрапляє у другий тур та буде боротись
лише за місце у першій п'ятірці. Над чинним Президентом нависали чорні
хмари, ймовірність повторення провалу Віктора Ющенка на виборах 2010 року
була досить високою.


Однак, із кінця осені 2018 р. Петру Олексійовичу вдалось покращувати свої
позиції. Мобілізація свого електорату 31 березня забезпечила йому підтримку
від майже 16% виборців. Це дало йому змогу пробитись у 2-й тур та боротись
за президенство із "новим обличчям" політики - Володимиром Зеленським, за
якого проголосувало 30% виборців.

Попри потрапляння у другий тур шанси на перемогу П. Порошенка були мізерно
малими. У підсумку, чинний Президент отримав лише 24,5%, що склало 4,5 млн.
голосів виборців. При цьому поступившись своєму опоненту у всіх областях,
окрім Львівщини.

Чому ж виборча кампанія чинного Президента виявилась недостатньо ефективною
для можливості на рівних змагатись із В. Зеленським?

По-перше, П. Порошенко зосередив у своїх руках значну частину повноважень
завдяки підтримці від найчисленнішої партії у Верховній раді - БПП, яка
стала основною у формуванні пропрезидентської парламентської коаліції та
уряду. Суспільство сприйняло це як можливість проведення швидких та
ефективних реформ, однак коаліція виявилась нестійкою. Після виходу із неї
ВО "Батьківщини", Об'єднання "Самопоміч" та Радикальної партії О. Ляшка для
прийняття нових законопроектів, зокрема й ініційованих Президентом,
доводилось постійно шукати ситуативну більшість. Такий розклад сил у
парламенті сильно позначився на ефективності роботи та темпах проведення
необхідних реформ. Від цього падали рейтинги довіри як до парламенту, так і
до Президента.

По-друге, П. Порошенко має схильність до контролю за багатьма сферами
публічної політики, які навіть не завжди стосуються його компетенції.
Нагромадження повноважень зіграло злий жарт із Президентом, оскільки із ним
асоціюються значна частина як успіхів, так і невдач у проведенні державної
політики. Критично суспільство сприймало й інформацію про постійне
фінансове збагачення П. Порошенка. Попри війну із Росією він не наважувався
закривати власну кондитерську фабрику на території агресора, дозволяв собі
розкішні та ще й приховані відпочинки закордоном. Про його жадібність,
зухвалість та схильність до обманів розповсюджувалось багато чуток, і не
лише від пересічних українців, але й від людей які коли-небудь мали із ним
справи.

По-третє, Петру Олексійовичу не вдалось виправдати високі суспільні запити
на реформи. Попри успіхи пов'язані із зміцненням Збройних сил України та
зупиненні подальшого просування російського агресора, отриманням можливості
вільно подорожувати країнами ЄС, початком процесу децентралізації,
здобуттям Томосу на формування Української помісної православної церкви
тощо, суспільство залишилось незадоволеним темпами реформування, особливо у
сфері антикорупційної діяльності. Крім цього, злочини здійсненні під час
Революції гідності залишились нерозслідуваними. Темпи економічного
зростання не виправдовують суспільних очікувань, врегулювання війни із
Росією у межах Норманського формату та Мінських угод зайшло у глухий кут, а
авторитет значно сильнішої української армії підривається корупційними
скандалами в "Укроборонпромі".

По-четверте, П. Порошенко здійснив багато прорахунків у кадровій політиці,
втратив можливості для якісної комунікації із суспільством та громадськими
організаціями, оточив себе негативним оточенням, яке пов'язано із багатьма
корупційними схемами, дав можливість пройти до парламенту від БПП багатьом
мажоритарникам, які зацікавлені виключно у власному збагаченні та
збереженні контролю за своїми округами. Крім цього, він сприяв посиленні
впливу одіозного В. Медведчука, який ще із часів керівництва адміністрацією
Л. Кучки визначався проросійськими поглядами та сприяв посиленню
російського впливу на українську політику.

Проведення самої виборчої кампанії штабом Петра Порошенка також негативно
сприйнялось більшістю населення через надмірну агресивність та використання
чорних технологій.

Виборчі гасла "Кандидатів багато - Президент один", "Або Порошенко - або
Путін" мали б підкреслити безальтернативність вибору та залякати
суспільство. Однак, негативна оцінка інших кандидатів, постійні перепалки
із штабами Ю. Тимошенко та А. Гриценка, сильно обмежили можливості
перетікання голосів у другому турі від цих кандидатів на користь П.
Порошенка. Виборці, які не підтримали Петра Олексійовича оцінили такі кроки
його виборчого штабу як зневагу до свого вибору та намагання розколоти
суспільство на "своїх" та "чужих".

Негативну суспільну оцінку отримали й спроби створити штабом П. Порошенка
"виборчі сітки" для підкупу голосів, використовуючи при цьому
адміністративні ресурси та бюджетні кошти із фонду "Турбота". Такі спроби
від самого початку були провальними, оскільки повною мірою застосовувати
адміністративне втручання у виборчий процес стало неможливим завдяки
нейтралітету міністра внутрішніх справ А. Авакова та його чіткій позиції
забезпечити чесні і справедливі вибори.

Вибачення за певні прорахунки, проведення кадрових змін, врахування позиції
молоді, розслідування негативного впливу В. Медведчука на інтереси України,
про які П. Порошенко заявив після результатів першого туру також не дали
ефективного результату. Ці кроки потрібно було робити ще перед виборами,
коли його антирейтинг наближався до критичного рівня.

Крім цього, штабом П. Порошенка здійснювалися неефективні спроби
дискредитації кандидата В. Зеленського як політика без досвіду та
відповідей на ключові питання розвитку України. Сподівання на те, що В.
Зеленський провалиться на дебатах не виправдались. Навпаки опонент П.
Порошенка ефективно використав проведення дебатів на НСК "Олімпійський" та
почувався досить впевненим у собі, використовуючи при цьому вдалі
маніпулятивні прийоми та не розкриваючи власного стратегічного бачення
розвитку України у випадку власної перемоги.

Отже, більша частина суспільства (73%) оцінила п'ять років президенства
Петра Порошенка як час втрачених можливостей, тому запит на "нове обличчя",
несистемного кандидата був таким високим. Прагнення Петра Олексійовича
контролювати багато процесів у політиці, збільшення його статків виборці
розцінили як використання влади для власних інтересів, а не держави.

Загалом, на цих виборах український виборець програв. Виборчий процес
перетворили на шоу, де був важливим не зміст, а форма подачі інформації.
Можливість раціонального вибору була втрачена, бо один кандидат ніс із
собою нереалізовані можливості та сподівання, а інший - навіть після
перемоги на виборах продовжує залишатися "котом у мішку" та не зможе
виправдати високі суспільні очікування, які на нього покладаються.

Поступ

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины