Посуд, скло і порцеляна у давньому Станиславові

28.02.2021

Старовинні статуетки та предмети посуду цінуються особливо високо, адже не
так багато їх дійшло до наших днів у доброму стані. І хоч на галицьких
теренах було небагато виробників цих тендітних шедеврів, їхня продукція
продавалася далеко за межами краю і відома донині. Загалом у крамницях
старого Станиславова можна було придбати вироби не лише галицьких, а й
чеських, французьких і навіть японських фабрик - пише "Західний кур'єр".

Витончені сувеніри з минулого
На зламі ХІХ і ХХ століть Австро-Угорщина, до якої тоді належав
Станиславів, була однією з держав-лідерів на світовому ринку порцелянової
та скляної продукції. В 1908 році провідні виробники порцеляни об'єдналися
в картель і висунули гуртовим торговцям досить суворі умови, зокрема
вимагали повністю відмовитися від співпраці з виробниками, які не були
учасниками картелі. Крім того, ускладнилася процедура повернення товару з
виявленим браком. Ціни на порцеляну тоді зросли на 50%. Ця "порцелянова
змова" болісно відбилася перш за все на споживачах, адже ціни у крамницях
суттєво підвищилися. Реклама підприємства Густава Шустера.

Галицькі й буковинські продавці та виробники порцеляни об'єдналися в
окремий союз під керівництвом представників відомої в Галичині родини
Левицьких, яка здавна займалася виробництвом та продажем посуду. Голова
родини Казимир Левицький ще у середині ХІХ століття заснував у Львові
найбільше у Галичині підприємство гуртового та роздрібного продажу
порцеляни і посуду. Члени цього союзу виступали за більш справедливі
правила торгівлі, і після тривалих переговорів їм таки вдалося пом'якшити
умови співпраці хоча б для галицьких та буковинських торговців.

З відомої родини підприємців Левицьких походив Олександр Левицький, який з
1912 року був власником фабрики фаянсових виробів у Пацикові (тепер село
Підлісся). Фігурки з цієї фабрики й у наші дні з'являються на мистецьких
аукціонах, а їхні ціни стартують від п'ятисот євро і сягають кількох тисяч.
Фабрика знаходилася неподалік від дороги, яка вела від Загвіздя до
Пацикова, що полегшувало перевезення сировини і готових виробів. Вироби
фабрики в Пацикові.

Для виробництва використовувалася пациківська глина з додаванням крейди та
піску. Основними виробами були фаянсові статуетки, декоративні лампи,
фаянсові рамки для годинників, вази, тарелі і горнятка. Фабрика виробляла
до 50 тис. одиниць продукції на рік, а її вироби продавалися по всій Австро-
Угорській імперії. Згодом їх навіть експортували до різних країн Європи.
Продукцію фабрики пропонували й у фірмовій крамниці Левицьких у Львові.
Фаянсовий завод у Пацикові був частково зруйнований під час Першої світової
війни, але пізніше його відбудували. З приходом "совітів" фабрику
націоналізували, а на її території розмістили кахельний цех Станіславського
цегельного заводу. На жаль, виробничі приміщення фабрики до наших днів не
збереглися.

Важливим набутком міжвоєнного Станиславова стала "артистична шклярня"
Ґустава Шустера, що відкрилася у травні 1934 року на вул. Сапєжинській, 10
(тепер вул. Незалежності). Як зазначала преса, власник нового підприємства
був молодим, але вже за короткий період зміг завоювати авторитет у місті.
Він виробляв візерунчасті вітражі, скляні статуетки та інші художні вироби.
Серед замовників підприємства були такі солідні установи, як міський
аеропорт та євангелістська кірха в Станиславові.

Серед відомих галицьких виробників варто згадати також фабрику
Клімашевського в Коломиї, яка виробляла майоліку та гончарні вироби. Знаним
виробником вітражів була фабрика Леона Аппеля у Львові, яка поставляла свою
продукцію для будинків, церков і костелів по всій Галичині.

Крамниці посуду і скла
Загалом у галицьких крамницях переважав посуд чеських та австрійських
виробників, але траплялися й сервізи знаменитої севрської порцеляни, а
також вироби з Англії і навіть Японії. Зокрема різні вироби зі скла і
порцеляни пропонувала крамниця Хаїма Зінгера на вул. Карпінського (тепер
початок вул. Галицької). Тут також був представлений великий асортимент
різноманітних ламп - як настільних, так і для освітлення великих приміщень.
Однак уже в 1904 році справи крамниці пішли погано і вона оголосила про
своє банкрутство.

Пізніше преса повідомила про арешт власника через певні зловживання при
здійсненні процедури банкрутства. Відомим станиславівським гуртовим
торговцем віконним склом та іншими скляними виробами був також Ісаак
Ліхтенберг. Саме він постачав скло для станиславівського вокзалу, коли його
перебудовували в 1906-1908 роках. Крамниця Штаттера і Цайнера.

У польському Національному цифровому архіві зберіглося цікаве фото відомої
в місті крамнички кришталю та порцеляни, яка у міжвоєнний період
знаходилася у кам'яниці Ґрауера (нині вул. Незалежності, 21). Вона належала
панам Соломону Штаттеру і Л. Цайнеру. Як бачимо на фото, вітрина крамниці
розбита, всюди валяються уламки посуду. Сусідня крамниця ювеліра Леона
Шенкельбаха залишилася неушкодженою, адже була щільно замкнена залізною
шторою.

Ймовірно, крамниця посуду постраждала під час подій вересня 1939 року,
коли після відходу польських військ місто певний час залишалося практично
без влади. Як писав мемуарист Тадеуш Ольшанський, "місто залишилось без
війська, без поліції, без жодної охорони. Всі офіційні служби, у тому числі
і в'язнична охорона, припинили своє існування. Тюрма відчинила двері, всі
злочинці вийшли на волю".


Однією з найкращих у місті була крамниця відомого підприємця і громадського
діяча Северина Снігуровича (1884 -1965). Він не лише згуртував навколо себе
українських ремісників і торговців, а й був відомим меценатом. Снігурович
народився в селі Братишеві теперішнього Тлумацького району, професійну
освіту завершив у Станиславові в 1898 році. В 1908 році відкрив тут "Першу
українську бляхарську робітню" на розі вул. Шашкевича і Незалежності, в так
званій "Українській хаті". Северин Снігурович

Пізніше, крім власних бляхарських виробів, він почав продавати кухонний
посуд, скло, порцеляну і кришталь. В часи ЗУНР Снігурович відігравав
особливо важливу роль у житті міста й виконував обов'язки заступника
міського голови.

Він також був одним із засновників важливої української фінансової
інституції - "Руської міщанської каси" (пізніша назва - "Український
кооперативний банк"). У міжвоєнний період цей впливовий підприємець
заснував ремісничу бурсу й очолював Товариство українських ремісників.
Людиною він був заможною, тому проживав разом з родиною в ошатній кам'яниці
(тепер вул. Січових Стрільців, 38). У 1944 році родина Снігуровичів
емігрувала до Австрії, пізніше - до Канади, де відомий підприємець мусив
працювати як звичайний ремісник-бляхар. У травні 1965 року Снігурович був
почесним гостем на з'їзді вихідців зі Станиславова в Клівленді (США).
Кажуть, нащадки Снігуровича активно цікавляться життям сучасного Івано-
Франківська.

Карлсбад у Станиславові
Проте найбільшої слави у Стани-славові зажив собі магазин-склад карлс-
бадської порцеляни, який успішно працював як за Австрії, так і за Другої
Речі Посполитої. Він відкрився в 1910 році у кам'яниці Ґрауера.

Реклама переконувала, що вже непотрібно везти порцелянові сувеніри і посуд
з Карлсбада (нині знаменитий курорт Карлові Вари), адже ці вироби самі у
великій кількості прибули до складу в Станиславові. Крім чеської порцеляни,
в магазині продавали також англійський посуд, стійкий до биття, ножі
німецької фірми "Henckels Solingen", знамениті посріблені французькі
столові прибори "Christofle", якими користувалися ще французькі імператори.

Гордістю крамниці були й вироби знаменитої німецької фірми "Berndorf", адже
вони поставлялися до цісарського палацу. Ці столові прибори були
виготовлені з альпаки - сплаву міді, нікелю і цинку. Асортимент крамниці
урізноманітнювали годинники, дзеркала в рамах з порцеляни і теракоти. Ціни,
як обіцяла реклама, були дуже низькими, а оглядова екскурсія до крамниці
зовсім не зобов'язувала до покупки. Хоча втриматися від неї, мабуть, було
нелегко. Кам`яниця Грауера і магазин карлсбадської порцеляни (в центрі)

Чим же такою особливою є карлсбадська порцеляна? В 1811 році в маленькому
містечку Ходові в десяти кілометрах від Карлсбада було відкрито фабрику
посуду. Вона випускала чудові вироби, але конкуренція зростала, тож місцеві
майстри вирішили вигадати свою "фішку", яка б зробила посуд унікальним. В
ті часи будуари багатих дам було модно обставляти меблями з червоного
дерева, яке має рожевуватий відтінок.

Тому майстри задумались: а чому б не спробувати випускати порцеляну
подібного кольору? Вони додали в каолінову суміш, з якої виготовляють
порцеляну, оксиди металів, у результаті чого порцеляна набула ніжно-
рожевого відтінку. Цей посуд швидко прославився на весь світ і виглядав
настільки повітряно-ефемерним, що його поетично порівнювали зі снами,
легкими мріями і вишневим цвітом.

Для оздоблення посуду художники перепробували десятки відтінків і нарешті
зупинилися на лаконічному золотому розписі, який не "сперечався" з ніжним
кольором порцеляни, а, навпаки, підкреслював його. Карлсбадська порцеляна.

Як повідомляє реклама, повний столовий сервіз на шість персон коштував у
Станиславові 15 корон. Справді, не така вже й висока ціна за посуд-легенду.
Пізніше в асортименті магазину-складу з'явилися гасові лампи, що
виготовлялися на фабриці віденського підприємця Рудольфа Дітмара, який
уперше запустив їх у масове виробництво. Ці маленькі шедеври коштували від
2,80 корони. Окрасою магазину були різноманітні статуетки, букети квітів,
виготовлені з порцеляни, набори святкового і шлюбного посуду, який можна
було також взяти в оренду. Карлсбадська порцеляна популярна і в наші часи й
прикрашає столи багатьох відомих людей і найкращих ресторанів.

Олена БУЧИК

Західний кур'єр

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины