Полтавщина: не галушками єдиними

Зазвичай для пересічного українця Полтавщина асоціюється з курортом
Миргород, Полтавською битвою та вже трендовими полтавськими галушками, яким
тут навіть поставили пам'ятник (на знімку внизу). Натомість регіон
насичений найрізноманітнішими туристичними об'єктами, в чому могли
переконатися журналісти провідних українських ЗМІ, яких нещодавно запросила
в прес-тур обласна державна адміністрація за сприяння Українського
журналістського прес-клубу. Звісно ж, ми поласували галушками (щоправда, не
традиційними, а з м'ясом), які, до речі, самі ж і приготували під час
майстер-класу. А ще був майстер-клас з виготовлення глиняного півника-
свистунця, який засвистів навіть будучи сирим. А ще... Але про все по
порядку.

Поселили нас у передмісті Полтави в досить колоритному комплексі
"Глухомань", де, зовсім не звертаючи уваги на відпочивальників, територією
спокійно і розважливо прогулюються гуси, качки, лебеді й навіть кролики.
Трохи далі пасуться кози. З місцевого ставка час від час виринала ондатра,
а потім і зовсім осміліла - вона ставала на задні лапки й випрошувала щось
смачненьке в перехожих. Тут комплексу можна знайти й хатку Баби Яги. В
цьому казковому номері на курячих лапках, кажуть, дуже полюбляють
зупинятися молодята. Та славиться комплекс не лише своїм зручними
розташуванням, комфортними умовами і власними зоопарком, а ще й тим, що це
історичне місце, де 16 червня, на свій день народження, дістав поранення в
ногу шведський король Карл ХІІ, про що розповідає пам'ятний знак, який
з'явився недавно.

А в самій Полтаві, на центральній площі, маємо пам'ятник гетьманові Мазепі.
Зовсім поруч - садиба автора неперевершеної "Енеїди" Івана Котляревського.
До речі, будівлю відтворили за малюнком Шевченка. Свого часу Тарас
Григорович, перебуваючи в місті, зробив замальовку хати Котляревського. Тож
коли вирішили відновлювати обійстя письменника, взяли за основу саме її. До
речі, будівлі під солом'яною стріхою у центрі аж ніяк не дисонують із
сучасними. А навколо хати автора "Енеїди", як і колись, квітнуть мальви й
рута.
Із центру Полтави рукою подати до музею Короленка. Сюди родина письменника
і публіциста, можна сказати, потрапила випадково. Главі сімейства, котрий
сам родом із України, було рекомендовано переїхати з Петербурга, змінити
клімат на більш сприятливий. Він почав вивчати карту, і вибір припав саме
на містечко над Лтавою, яке згодом стало його улюбленим. Це й не дивно,
адже вікна будинку Короленків виходять на чудовий сад, а зовсім поруч із
ним величезний міський парк.

До речі, в Полтаві, за хоч і трохи застарілими даними, на кожного мешканця
припадає по десять великих дерев.

Тим часом наукові працівники музею підійшли до представлення свого об'єкта
креативно. Одразу на порозі вас зустріне "донька" письменника, а територією
садиби організують квести та майстер-класи. Одне слово, все те, чого
вимагає сучасне життя.




Проте справжньою "родзинкою" Полтави для багатьох може стати Музей важкої
бомбардувальної авіації. Саме тут, на відкритій стоянці літаків, є
унікальний і єдиний в Україні експонат - стратегічний бомбардувальник-
ракетоносець Ту-160 "Білий лебідь". Якщо звернутися до історії, то таких
літаків у Радянському Союзі було виготовлено 32, а загалом планували сотню.
Як тоді наголошувалося: для завдання масованого ядерного удару по умовному
противнику. Коли Радянський Союз розпався, в Україні їх було двадцять.
Утім, в експлуатації таких літаючих велетів не було потреби, а утримувати
їх надто дорого. До слова, щоб заправити Ту-160, потрібно 144 тонни
авіаційного палива. Крейсерська швидкість його 920 км/год., а максимальна -
2300 км/год. Тож свого часу за так званим взаємозаліком нібито за газові
борги літаки передали Російській Федерації, а єдиний екземпляр, що
залишився, тепер можна споглядати на відкритій стоянці в полтавському
музеї. І не просто споглядати, а в кабіну піднятися і все детально
роздивитися (на знімку). До речі, як розповів наш гід, а за сумісництвом -
директор музею, Віктор Дейнега, квитки мають дуже демократичну ціну, а для
дітей і учасників АТО - відвідини безплатні. Саме вони і є найчастішими та
найвдячнішими екскурсантами. А пан Віктор вміє розказати так, що
заслухаєшся і не перестаєш дивуватись.

А в самому Військово-історичного музеї, який фактично є історією дивізії,
яка тут дислокувалась, вам повідають про операцію "Френтік", що ще зовсім
недавно майже не була відома широкому загалові. Тут (щоб було ближче
завдавати ударів по Німеччині) за домовленістю США і Радянського Союзу в
червні 1944 року приземлилися американські бомбардувальники й винищувачі.
До речі, це розвінчує ще один міф уже сучасної Росії про те, що виграли б
війну без України, не кажучи вже про союзників. Вони ж тоді дуже суттєво
вплинули на ситуацію. Спочатку німці дуже довго не могли второпати, звідки
прилітають американські "літаючі фортеці". Загалом експозиція музею охоплює
досить широку палітру подій, до якої були причетні безпосередньо
військовики даної дивізії. Це і Друга світова, і період холодної війни, і
Афганська, і, на жаль, уже теперішня, неоголошена, яку розв'язав проти
України наш колишній союзник.

Ну, а хіба можна побувати в Полтаві й не завітати до Опішні... Вражати тут
починають ще на подвір'ї Колегіуму мистецтв. Ще цікавішим видаються
експозиції місцевого музею, вироби для яких були зроблені не дорослими, а
дітьми - учнями цього навчального закладу. Вони, як на мене, цікаві своїм
свіжим поглядом і незашореністю. У супроводі викладачів колегіуму й ми
долучилися до нелегкої праці гончаря і власноруч виготовили по півнику-
свистунцю. І хоча шедевром їх не назвати, проте все велике, як відомо,
починається з малого. Можу сказати, що мій півник засвистів, навіть будучи
сирим.

У Національному музеї-заповіднику українського гончарства свої роботи
представляють уже маститі майстри. Там щороку відбуваються гончарські
фестивалі, а по їх закінченні переможці залишають частину своїх робіт для
так званого Гончарського етнопарку. Неймовірні витвори найрізноманітніших
розмірів і форм стоять тут просто неба.

А якщо хтось забажає справжнього українського весілля, його вам влаштують
у музеї з однойменною назвою, що в селищі Великі Будища, зовсім недалеко
від знаменитої Диканьки. І хоч музей у нас асоціюється із тишею, акуратно
розставленими експонатами, яких не можна торкатися, тут все з точністю до
навпаки. І експонати можна чіпати, і вбрання приміряти, і наїдки та напої
на "весіллі" справжні.

Ось такі вони, Полтава й Полтавщина. І це не кажучи про Сорочинці,
Решетилівку, Миргород чи Гоголеве.






Марина КРИВДА.

Фото автора.


КОМЕНТАР

- Ми пишаємося, що маємо такі об'єкти культурної спадщини, маємо всесвітньо
відомих земляків, що з дуже позитивної точки зору позиціонує наш край, -
зазначив голова Полтавської обласної державної адміністрації Валерій
ГОЛОВКО (на знімку) і наголосив, що нині область активно працює над тим,
аби до таких об'єктів мати гарні під'їзні шляхи. - Цим ми зараз зв'язуємо
все: і реформу в медицині, і реформи в освіті та культурі. Тож робота
триває велика, всеохоплююча і водночас цікава. Якщо все це зробимо, далі
буде вже легше. Сьогодні ми перейшли на довготривалі програми. Це й
зрозуміло, бо якщо робити щось швидко й локально, то результат буде хоч і
швидким, але малопомітним. Тому ми поміняли філософію і перейшли на інший
формат. Маємо розуміння, що повинно бути в нас, приміром, через п'ять років
в медицині. Ми знаємо точно, що буде в освіті. У нас в рамках
децентралізації створюються потужні й спроможні місцеві громади. І от
кластер дороги, як ті судини, повинен все це зв'язати. Це дуже й дуже важка
робота, але розуміння у нас є, а ще є порозуміння серед депутатського
корпусу, а отже, обов'язково буде й результат.

Очільник області також зауважив, що нині Полтавська область краща в ЄС за
органічним виробництвом продукції, зазначивши, що в них найбільші площі під
такі культури, і 35 країн світу сьогодні через Інтернет або на прямих
зв'язках забирають продукцію, скажімо так, на стадії урожаю. Мають
можливість ласувати такими харчами й українці, адже 12 тисяч гектарів землі
відведено під органічне землеробство. На цій базі є також ферма з
виробництва тваринницької продукції. Валерій Головко підкреслив, що понад
35 років ця земля не знає, що таке пестициди.


Голос України

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины