Петро Лизанець про україністику в поліетнічному соціумі на Закарпатті

14.02.2020 14:31 ВАЖЛИВО

Тут - питання комплексного вивчення української мови в поліетнічних
соціальних спільнотах Закарпаття, а також доцільності функціонування в
Україні двох офіційних мов - української і російської.

Значну увагу приділено функціонуванню української мови як офіційної в
окремих районах Закарпаття, за умови забезпечення законних мовних та
релігійних потреб угорськомовного населення. У цьому плані першорядне
значення має методологія практичного освоєння української мови молоддю
угорської національності - від дошкільних установ до університетських
студій.

The issues of the Ukrainian language complex study in polyethnic social
communities of Transcarpathia, and also an expediency of Ukrainian and
Russian functioning as two official languages in Ukraine are considered in
the proposed article. Peculiar attention is paid to the Ukrainian language
use as official one in Hungarian surrounding of Transcarpathia, according
to the conditions of language and religious requirements of Hungarian-
speaking population guarantee. The methodology of practical mastering of
Ukrainian by the youth of Hungarian nationality from preschool institutions
to the University studies is the case of the first rank importance.

Комплексне дослідження української мови в поліетнічному соціумі на
Закарпатті виконано вперше. Воно є актуальним і присвячено розробці як
теоретичних, так і прикладних фундаментальних проблем, пов'язаних з
виникненням, специфікою і результатами мовних контактів. Дане дослідження
набуває особливого значення сьогодні, коли Україна інтенсивно інтегрується
у світовий простір і змінює свої міжнародні, політичні, економічні й
культурні зв'язки з близьким та далеким зарубіжжям.

Глибоке й всебічне дослідження цієї теми дозволяє надати в розпорядження не
тільки мовознавцям, але й спеціалістам інших споріднених наук цінний
фактичний матеріал для вивчення історії, матеріальної та духовної культури
народів, що перебували і перебувають між собою у тривалих маргінальних
контактах. Отже, це дослідження є важливим і актуальним у мовознавчій науці
початку XXI ст.

Мовознавці по-різному підходять до аналізу та вивчення мовних явищ і
розмежовують сукупність лінгвістичних вчень на дві основні групи. До першої
належать ті дослідження, у межах яких вивчають різномовні явища з метою
виведення загальних законів, що керують життям мовних систем, другу групу
становлять дослідження, якими охоплено або окремо взяту мову, або генетично
споріднену групу мов. Дослідження першого типу не мають, як правило,
хронологічних та етнічних рамок: чим більше мов піддано вивченню, тим
вірогіднішим стає загальний характер закону.

Значна кількість мов становить для дослідника певну єдність, оскільки різні
мовні системи розглядають як своєрідні вияви людської мови загалом. Мета
даного підходу полягає в тому, щоб пізнати, яким чином одне і те саме явище
виявляється в досліджуваних мовах. У підсумку отримуємо дані про
характеристику і особливості окремих мов, а зроблені висновки розглядаємо
як наслідки і вияви їх загальних закономірностей. Розглянуті напрями
дослідження мови, не заперечуючи один одного, розширюють і доповнюють
теорію й практику загальної лінгвістики.

Завданням спеціалістів, які займаються питаннями взаємодії мов, є всебічно
дослідити особливості й функціонування близькоспоріднених і неспоріднених
мовних систем у поліетнічному соціумі на Закарпатті. Актуальність
виконуваної теми визначена ще й тим, що метод описового, історико-
етимологічного й лінгвогеографічного аспектів дозволив здійснити внутрішнє
членування та групування споріднених і неспоріднених мов та їх говорів.
Мовна взаємодія передбачає взаємовплив і взаємозумовленість мовних явищ на
різних рівнях мовних систем. Результатом міжмовних контактів є різного типу
інтерференція в мові та мовленні. Вивчення мови як системи, що
характеризується певною структурною організацією, відбувається двома
шляхами: від окремих мовних явищ до системи мови і від системи мови до
окремих мовних явищ, під якими розуміють одиничні класи однорідних явищ.

На кафедрі угорської філології Ужгородського національного університету вже
з 1966 року питання мовної взаємодії споріднених і неспоріднених мов було в
центрі наукової уваги. Упродовж 1970-1976 років вийшла друком тритомна
монографія професора П. Лизанця з міжмовних (міждіалектних) контактів
обсягом 120 друкованих аркушів, яку високо оцінили вчені як України, так і
зарубіжних країн. З відкриттям у 1988 році Центру гунгарології ця проблема
набула ще більшого значення і розвитку. Протягом 1992-2003 років вийшов
друком тритомний "Лінгвістичний атлас угорських говорів Закарпаття"
професора П. Лизанця обсягом 330 друкованих аркушів, де вперше в
мовознавчій науці подана класифікація угорських говорів Закарпаття. Вийшли
друком і ряд статей про функціонування української мови в угорському
середовищі на Закарпатті.

У запропонованій статті ми хотіли б зосередити увагу науковців, політиків й
інтелігенції загалом на пропаганді і поширенні милозвучної української мови
серед національних меншин Закарпаття (зокрема, угорців), україністики у
Європі і на інших континентах. Це дуже кропітка робота, однак за умови
цілеспрямованої роботи науковців, освітян та за належної підтримки
Української держави це завдання можна успішно виконати. Це означає, що
українська мова та суміжні дисципліни (література, усна народна творчість)
прокладуть собі дорогу до національних меншин, до народів інших країн, до
сердець багатомільйонної аудиторії за кордоном і принесуть нашій державі,
на наше глибоке переконання, значно більший авторитет у світі, аніж
економіка і політика разом узяті. Виконавши це завдання, підготувавши
спеціалістів-україністів як у нашій державі, так і в різних країнах світу,
ми будемо мати чимало друзів, пропагандистів нашої милозвучної мови,
літератури, розмаїтої культури і важкої, але справедливої історії. Міцну
українську Державу і міцну українську Мову побудує лише нерозривне
поєднання трьох складових - національна ідея, національна економіка і
національний закон. Цілком слушно зазначає професор Орест Ткаченко: "Щоб
зберегти й поширити мову український народ має стати не тіль ки освіченим,
але й багатим".

Дуже важливим фактором консолідації та етнічної ідентифікації народу, нації
є мова - носій інформації про етнос від найдавніших часів до сьогодні; мова
виступає однією із сфер функціонування культури етносу. Інакше кажучи, мова
об'єднує, консолідує населення тієї чи іншої нації. І той факт, що понад 98
% угорців-закарпатців зберегли свою рідну мову, є дуже суттєвим в
історичному, політологічному, культурному й психологічному плані.

Дослідники відзначають, що жодна з націй, які проживають в Україні, не
виявили такої стійкої орієнтації на рідну мову, як угорці і кримські татари.

Отже, дуже важливим є наявність єдиної національної мови для держави і
повага до мов національних меншин. Чи є в соборній Україні єдина
національна мова? На папері - є, однак, насправді, її немає. На запитання
"Чи можуть бути в Україні державні мови (українська і російська)?"
відповідь дуже чітко, вдало і обґрунтовано викладена в монографії члена-
кореспондента HAH України О. Ткаченка в дев'яти пунктах на шести сторінках
у підрозділі "Чи можуть бути в Україні дві загальнодержавні мови?".

Автор глибоко переконаний, що запровадження в Україні, поряд з українською,
російської мови як державної поставило б російську мову у привілейоване
становище щодо всіх мов України, у тому числі й української, увічнило б
фактично домінуюче становище російської мови на Сході України, сприяло б
збереженню розколу між Східною і Західною Україною, поставило б у ще більш
нерівноправне, аніж українці, становище національні меншини України, які,
окрім своєї рідної мови, змушені були б вивчати, поряд з українською, ще й
другу державну мову - російську. Тим самим, за міркуваннями професора О.
Ткаченко, буде виявлено зневагу не тільки до українського народу, а й до
білорусів, поляків, угорців, румун, молдаван, болгарів, греків, мови яких
поширені в Україні [13]. Окремі представники російськомовного населення
України поширення і опанування української мови як державної в
багатонаціональних містах України розглядають як "насильницьку
українізацію". Чому, наприклад, у Великобританії, Франції, Німеччині та в
інших країнах, де є й інші, окрім основного, народи, англійську, французьку
чи німецьку мови не вважають "насильницькими", а мовами державними,
опанування яких є обов'язковим для всіх?

В усіх державах світу з двома або кількома державними мовами (наприклад, у
Фінляндії, Канаді, Швейцарії) ставиться вимога, яка суворо і дотримується,
щоб, хоч і не все населення, то, у будь-якому разі, усі посадові і державні
службовці вільно володіли кількома державними мовами країни і, цим самим,
були прикладом для їхнього опанування решті населення.

Вважаємо, що це питання і культурологічне, бо громадянин України, який
поважає себе і державу, у якій він живе, докладе всіх зусиль, щоб вивчити
українську мову, адже ж він збагачується ще однією мовою, культурою і, у
такому разі, виявляє високу свою культуру і прихильність українців до себе.

Ми вже опублікували із цих питань ряд статей, у яких зауважили, що еталоном
і взірцем для наслідування в кожній країні є її столиця. Це стосується і
нашої країни, у якій кияни, на жаль, не виявляють приклад, адже їх
більшість розмовляє російською мовою. Отже, потрібно, щоб в Києві
українська мова стала модою, а вже ця столична мода - престижна - почне
поширюватися і в регіональних провінційних центрах.

У Законі "Про мови в Українській РСР" (1989) написано чимало положень,
рекомендацій, але наш Уряд та Верховна Рада їх не виконують. Так,
наприклад, у розробленій 2006 року комісією Верховної Ради України
"Концепції державної мовної політики в Україні" зазначено, що "Володіння
державною мовою та її використання посадовими і службовими особами органів
державної влади чи органів місцевого самоврядування є однією з обов'язкових
умов для зайняття відповідних посад" [3, с. 34]. Скажіть, будь ласка, чи
виконується сьогодні це положення? Безперечно - ні! І у Верховній Раді, і в
Уряді та в інших адміністративних установах чимало службовців, високих
посадових осіб українською мовою не володіють і, мабуть, не мають і бажання
в найближчому часі нею оволодіти.

Відносини між Україною та Угорщиною регулює Договір, підписаний у грудні
1991 року в Києві і схвалений Верховною Радою України в 1992 році, а
парламентом Угорщини - 1993-го. У червні 1992 року Україна прийняла Закон
"Про національні меншини в Україні", за яким кожна національна меншина
користується правом вільного спілкування та навчання рідною мовою, правом
на власні культурні установи і національно культурну автономію. Цей Закон
дає також право національним меншинам створювати товариства, об'єднання,
покликані захищати інтереси своїх громадян; використовувати свою
національну символіку та підтримувати тісні контакти із своєю історичною
батьківщиною.

У прийнятій 28 червня 1996 року Конституції України, зокрема в її 10-й
статті, зазначено: "Держава сприяє консолідації та розвиткові української
нації, її культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних
народів і національних меншин України".

Закони, прийняті суверенною Україною щодо національних менших, на жаль,
виконують не повною мірою (про це мову будемо вести дещо згодом). Однак,
загалом, потрібно зауважити, що незалежна Україна зробила чимало
позитивного для вільного розвитку національних меншин і надання їм
необхідних прав.

На Закарпатті угорська меншина вільно послуговується рідною мовою в сім'ї,
школах, під час спілкування з представниками інших національних груп
Закарпаття, які володіють угорською мовою, а також проводить рідною мовою
різноманітні фольклорні фестивалі, церковні релігійні обряди тощо.

В області працює понад 20 гуртків, які покликані розвивати угорську
культуру, традиції, літературне життя на Закарпатті, наприклад: Культурний
гурток Гізели Дравої (Ужгород), Літературний гурток Ференца Ракоці II
(Мукачеве), гурток Шімона Голлоші (Тячів), Культурний гурток Бийли Бортока
(Севлюш), Гурток Вільмоша Ковача (Дерцен), Угорський літературний клуб
Жігмонда Моріца (Пийтерфолво) та інші

На Закарпатті в населених пунктах, де більшість становлять угорці, працюють
130 бібліотек, де зберігаються 478 тис. книг угорською мовою, 118 клубів та
будинків культури, 643 колективи художньої самодіяльності, а в Береговому
діє також професійний Угорський національний театр ім. Дюли Ійеша. При
Ужгородській філармонії працює художній колектив "Угорські мелодії".
Поставлено 45 пам'ятників та пам'ятних знаків угорським політичним та
культурним діячам.

На Закарпатті зареєстроване угорське відділення Спілки письменників
України, членами якого є п'ять осіб: Ласло Балла, Карой Д. Балла, Могда
Фізеші, Борбала Солої, Іштван Ковтюк; 12 письменників Закарпаття є членами
Спілки письменників Угорщини. Усіх угорських поетів та прозаїків Закарпаття
- понад 70, включаючи й початківців. Вони переважно закінчили або нині
навчаються на угорському відділенні Ужгородського національного
університету.

Ми докладно розглянули тільки одне питання, а саме: правове забезпечення
здобуття вищої освіти національними меншинами на Закарпатті. Відомо, що
тільки в Ужгородському національному університеті навчається майже 600
студентів угорської національності, працюють три кафедри, які забезпечують
підготовку спеціалістів з угорської, словацької та румунської філології.
Щодо підготовки спеціалістів вищої кваліфікації з угорської філології, то
хочемо зауважити, що угорське відділення в Ужгородському національному
університеті відкрили 1963 року. На перший курс вступило 20 абітурієнтів,
які закінчили угорськомовні навчальні заклади Закарпаття. У 1968 році було
відкрито аспірантуру, 1969 року - заочну форму навчання. На сьогодні 1030
випускників отримали диплом філолога, викладача угорської мови та
літератури. Нині на угорському відділенні навчається 104 студенти на денній
та 49 - на заочній формі навчання. Захищено 14 кандидатських дисертацій
працівниками кафедри та дві дисертації науковими співробітниками Центру
гунгарології, загалом захищено 16 кандидатських і одну докторську
дисертацію та 1 PhD.

Чи забезпечені права представникам угорської національної меншини на
Закарпатті здобувати вищу освіту? Безперечно - так. І не тільки на вищу
освіту, але й на навчання в аспірантурі Ужгородського національного
університету чи в PhD в різних вузах Угорської Республіки. У 2000 році
рішенням Міністерства освіти і науки та BAK було відкрито спеціалізовану
Вчену раду із захисту кандидатських дисертацій з української та угорської
мов, а з 2007 року була можливість захистити і докторські дисертації. З
1988 року функціонує Центр (Інститут) гунгарології. На його базі створено
1993 року Закарпатське угорськомовне наукове товариство із 46 кандидатів
наук, доцентів, і 36 докторів наук, професорів, які володіють угорською
мовою. У 1998 році створено Угорськомовне наукове товариство студентів та
молодих науковців. У 2005 році відкрито нову кафедру "Історія Угорщини та
євроінтеграції", а з вересня 2008 року відкрито "Гуманітарно-природничий
факультет з угорською мовою навчання" на базі трьох кафедр: угорської
філології, історії Угорщини та євроінтеграції і кафедри математики та
фізики. Усе це є свідченням турботи нашої країни про освіту національних
меншин, зокрема угорців.

Ми глибоко переконані, що Українська держава чимало зробила для того, щоб
національні меншини, нарівні з титульною нацією, здобували вищу освіту у
вузах України і, зокрема, в Ужгородському національному університеті.
Основну роль, на нашу думку, повинна відігравати університетська вища
освіта, яка дає не тільки глибокі знання з спеціальних дисциплін, але й
залучає студентів до наукової роботи.

Поступивши в університет, молодь угорської національності стикається з
першими труднощами - не володіє в достатній мірі українською мовою або
взагалі не розмовляє нею. Тут велика роль належить відповідним кафедрам,
які забезпечують навчальний процес.

У 1989 році був прийнятий Закон "Про мови в Українській РСР". Постало
питання про надання українській мові статусу державної, введення її як
обов'язкової навчальної дисципліни в національних школах, у тому числі і в
школах з угорською мовою навчання.

Розпочалася тривала й копітка робота із впровадження української мови в
національні школи, були укладені три альтернативні варіанти програм з
української мови для шкіл з угорською мовою навчання: перша, перехідна, яка
ставила за мету дати скорочений курс української мови для старших класів,
за другою програмою передбачалося введення української мови із 4-го класу,
а третім варіантом поставлено за мету розпочати викладання української мови
як обов'язкової дисципліни в угорських школах із 2-го класу. За
альтернативними програмами українську мову вивчали у вигляді факультативу,
а в ряді національних шкіл (угорських, румунських) її зовсім не викладали.
Для цього існувало кілька причин. По-перше, національні меншини, які певною
мірою оволоділи російською мовою, ще не були готові до того, аби взятися за
вивчення ще однієї слов'янської мови (після рідної, іноземної та
російської). По-друге, не було жодних підручників, шкільних словників,
методичних розробок для вчителів. По-третє, як не дивно, але не було й
учителів, які б спромоглися вести цей курс. Відтак Центр гунгарології та
кафедра угорської філології Ужгородського національного університету
активно приступили не тільки до укладання і обговорення програм з
української мови для угорців, але й до написання навчальних посібників.
Так, наприклад, уже 1992 року були розроблені два навчальні посібники:
"Українська мова для угорців-початківців" і "Угорська мова для українців-
початківців". Дещо раніше, 1991 року, ці уроки друкували на шпальтах
обласних газет: уроки з української мови - у газеті "Kárpáti
Igaz Szó", а уроки з угорської мови - у "Новинах Закарпаття". У 1992
році уроки доповнили і видали окремими книгами [1].

Кожен із цих підручників містить 25 уроків, запланований на однорічний етап
навчання. Виклад матеріалу уроку розрахований на 6-8 годин, тобто весь курс
навчання становить 170 годин (двічі на тиждень по дві години). За цей
період можливо засвоїти 1500-2000 українських або угорських слів та основи
фонетики і граматики кожної із цих мов.

Підбір матеріалу до уроків тематично зумовлений у ситуативному плані й
уможливлює засвоїти мовну практику в логічній послідовності.

Розроблена єдина система подачі кожного уроку: текст для перекладу і
переказу, словник незрозумілих слів і словосполучень, що трапляються в
тексті, виклад фонетичного та граматичного матеріалу, завдання до окремих
прикладів та для розвитку мовної практики.

Наприкінці підручника подані невеликий розмовник, приказки, фразеологічні
звороти, веселі історії, а також часто вживані запитання та мовні звороти й
тести.

Крім цього у Центрі гунгарології видано ряд словників: Українсько-угорський
(953 с.), Угорсько-український словник (792 с.), Українсько-угорський
словник сталих словосполучень та виразів (527 с.), Угорсько-український
словник сталих словосполучень та виразів (560 с.), Словник угорських
говорів Закарпаття (у двох томах 960 с.), видано також навчальні посібники:
Українська мова для початківців (369 с.), Угорська мова для початківців
(291 с.), Учим украинский язык (371 с.), Венгерский язык для начинающих
(268 с.), Изучаем венгерский язык (314 с.). Всі ці словники і навчальні
посібники можно отримати в Центрі гунгарології.

Як на Закарпатті, так і в Угорщини ці посібники користуються попитом. Проте
це лише гарний початок. Однак для національних шкіл потрібно ще багато
зробити, а саме:

У принятому у 2019 р. законі про українську мову нічого не сказано про мови
національних меншин, зокрема про місце і роль угорської мови на Закарпатті.
Нічого не сказано і про те, що треба зробити, щоб молодь угорської
національності засвоїла державну мову. Ми вважаємо, що угорська мова як
рідна має право на широке використання як в середніх, так і у вищих
навчальних закладах.

Створити мережу підготовчих курсів з вивчення і оволодіння українською
мовою національними меншинами, які компактно проживають на тій чи іншій
території (Закарпаття та інші території України), забезпечивши ці курси
необхідною технікою (відеозаписи з рафінованою українською літературною
вимовою), навчальними підручниками як для початківців, так і для тих, котрі
оволоділи українською мовою першого рівня, і які засвоїли українську
літературну мову на середньому рівні.

За сприяння і допомоги Міністерства освіти і науки України видати якісні
підручники для угорців. Населення угорської національності в сільській
місцевості українського оточення в більшості населених пунктів не має і
засвоїти українську мову не в змозі. Там, де угорське населення проживає
разом з українцями (Рахівський, Тячівський і Хустський р-ни і с. Ракошино),
вони українською мовою володіють непогано, а українці - сусіди - угорською,
тобто вони двомовні. Немає мовної проблеми і серед населення словацької та
німецької національностей, бо вони щодня спілкуються з українцями.

Докорінно змінити методику та методологічні засади викладання української
мови у школах області з угорською мовою навчання. Добре відомо, що
українську мову в угорськомовних школах викладають не спеціалісти-
випускники українського відділення, які володіють і угорською мовою, а
викладачі-русисти, історики та, навіть, викладачі природничих дисциплін. Ми
добре розуміємо, що з 1991 року викладання російської мови дещо звузилося,
низка російських шкіл перейшла в розряд українських, і цих спеціалістів
треба зберегти. Однак були і є всі можливості для випускників російського
відділення чи викладачів іноземних мов, навіть істориків, отримати диплом
україніста, тобто здобути другу вищу освіту. Частина викладачів цим
скористалася, проте більшість - ні.

Рівень викладання української мови як державної в багатьох угорськомовних
школах області дуже низький, для вчителів-україністів немає ніяких пільг.
Українську мову викладають без якісних підручників, без широкого
застосування технічних засобів і, основне, - з великою кількістю учнів (30-
40 осіб). У таких умовах вивчати українську мову неможливо. Учителеві
потрібно дати змогу працювати з групою учнів не більше 10-ти осіб, а також
займатися з учнями додатково, у поза навчальний час, звернувши особливу
увагу на щоденне спілкування з учнями, засвоєння ними хоча б мінімального
запасу українських слів і поступово переходити до основ фонетики і
граматики. Окреслювати перед учнями домашнє завдання - вивчити напам'ять
невеличкий вірш українською мовою, уривок із прозових творів, розробити для
учнів невеликі розмовні тексти різної тематики для засвоєння їх напам'ять і
т. д. Існують різні методики, які варто використовувати задля бажаного
результату. Не можемо миритися і з тим, що учні угорської національності
протягом 11 років навчання у школі не засвоюють не те, що українську
літературну, а, навіть, і розмовну мову. Першокурсники кафедри угорської
філології чи кафедри історії Угорщини та євроінтегра- ції Ужгородського
національного університету, маючи в атестатах добрі й відмінні оцінки з
української мови, нею не володіють. Це стосується насамперед студентів, які
проживають у сільській місцевості.





На нашу думку, починаючи вже з вересня цього року, ми повинні докорінно
поліпшити викладання української мови у школах області з угорською мовою
навчання. У першу чергу велику роль відіграє викладач, якому необхідно
створити всі необхідні умови для цього. Велика відповідальність і на
директорові школи, який зобов'язаний створити належні умови роботи для
вчителя української мови.

Вивчити українську мову можна, але для цього треба мати велике бажання її
засвоїти, треба її полюбити й опанувати нею, бо так ми виявимо повагу до
наших сусідів-українців, краще зрозуміємо їхню матеріальну й духовну
культуру. Таке ж побажання стосується й українців, які мають можливість
спілкуватися з угорцями, це, гадаємо, принесе їм радість, адже вони
опанують ще одну - угорську - мову, а відтак, стануть багатшими.

На сьогодні ми вже маємо (щоправда, недосконалі) підручники з української
мови для угорськомовних шкіл області. Вийшли за нашою редакцією "Угорсько-
український" і "Українсько-угорський" словники, а також "Українсько-
угорський словник сталих словосполучень та виразів". Вийшов також у двох
томах "Угорсько-український словник" за редакцією професора Іштвана Удворі.

Отже, певну базу вже сформовано, хоча її потрібно значно поглибити. А що ж
можемо ми вже тепер зробити, щоб угорськомовна молодь фактично оволоділа
українською мовою? По-перше, організувати відпочинок учнів угорськомовних
шкіл разом з українцями в літніх оздоровчих таборах області або за її
межами (наприклад, у Львівській чи Івано-Франківській обл.). По-друге,
вивчати українську мову угорцям необхідно вже з дитячих років, коли дитина
починає розмовляти, і продовжувати її вивчення вже в дитячих садках. Маємо
на увазі, що в дошкільних закладах вихователям потрібно розмовляти і
українською, і угорською мовами (наприклад, одна вихователька розмовляє до
обіду з дітьми угорською мовою, а після обіду - українською або ж навпаки.
Такі діти, йдучи в перший клас, уже мають певні знання розмовної
української мови). По-третє, у початкових класах з дітьми варто більше
розмовляти українською мовою (аби закріпити здобуті знання в дошкільних
закладах) та збагачувати словниковий запас слів з української мови, і лише
тоді переходити до вивчення фонетики й граматики; практикувати з учнями
цікаві ігри для кращого вивчення української мови. По-четверте, на
Закарпатті багато змішаних шлюбів, де один з батьків угорець чи угорка, а
другий - українець, або обоє батьків володіють і українською, і угорською
мовами. У таких сім'ях обов'язково варто розмовляти з дітьми обома мовами -
це найкращий метод практичного засвоєння угорцями і української мови. По-
п'яте, починаючи з дитячих садків, читати багато казок, художніх творів
українською мовою, слухати українські передачі по радіо і телебаченню,
залучати дітей до художньої самодіяльності, де вони напам'ять вивчать і
виступлять з віршем чи заспівають українську пісню. Усе це дасть неабиякі
результати.

Пам'ятаймо, що знання різних мов духовно збагачує нас, допомагає краще
зрозуміти матеріальну й духовну культуру іншого народу. Наша порада всім:
настирливо, поряд з рідною мовою, вивчайте й українську, любіть її, як
рідну, і за цих умов ви її обов'язково досконало засвоїте, а це принесе вам
радість і повагу до української мови і культури.

Джерело: KISZó

Нагадаємо, Закарпатські виші стали осередком у зміцненні гармонійних
двосторонніх українсько-угорських зв'язків

Голос Карпат

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины