Перший генерал авіації з паспортом українця

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець
20 квітня виповнилося 100 років, як в Одесі після тяжкої хвороби помер
видатний винахідник та пілот-аеронавт, засновник повітроплавання на теренах
колишньої імперії, перший генерал авіації, нащадок славетного козацького
роду Олександр Матвійович Кованько.

Його предки були козаками. Історія їхнього родоводу тягнеться з ХVІІ
століття, у наступному столітті Кованьки обіймали високі посади на
Полтавщині. За службу вони одержали землю під Полтавою і подвір'я в самому
місті. Про це до сьогодні свідчать назви деяких населених пунктів поблизу
Полтави: Кованчик, Кованьківка. І хоча Олександр Кованько народився в
Петербурзі, його родина, за свідченням доньки Варвари Олександрівни Мороко,
зберігає пам'ять про Полтаву як про землю предків.

Народився Олександр Матвійович 16 березня за н. с. 1856 року у Санкт-
Петербурзі. Його батько - небагатий служилий дворянин, гірничий інженер
Матвій Іванович Кованько, помер у 45-річному віці, мати - Софія
Олександрівна - з нею батько одружився, перебуваючи на навчанні в
Німеччині. Батьку доводилося часто їздити зі столиці на рудники Східного
Сибіру, оглядати шахти, супроводжувати каравани з дорогоцінними металами.
Він був чиновником з особливих доручень при Східно-Сибірському генерал-
губернаторові. Така напружена праця підірвала здоров'я Матвія Івановича.
Софія Олександрівна залишилася одна з дев'ятьма дітьми. Завдяки допомозі
родичів, передусім - батькових рідних братів, усі діти отримали гарне
виховання і освіту, зокрема й Олександр.

Він знав кілька іноземних мов, писав вірші, грав на роялі, малював олією,
різав по дереву. В Ермітажі є колекція з кількох сотень дзвіночків,
зібраних Олександром Матвійовичем. Навчався Олександр у 1-й Санкт-
Петербурзькій класичній гімназії, 1875 року добровільно пішов до війська
однорічником, після чого вступив до Миколаївського інженерного військового
училища. Роки навчання та початку військової служби Олександра Матвійовича
припали на Російсько-турецьку війну 1877-1878 років. Молодим офіцером він
брав участь у військових діях, споруджував переправи та укріплення для
російських військ.

Після війни Олександр Матвійович продовжував поглиблювати свої фахові
знання, закінчив гальванічні курси, незабаром був призначений начальником
гальванічної команди батальйону, невеличкої за складом, оскільки займалася
новою на той час розробкою підводних мін. Усі нові вибухові винаходи,
призначені для ведення мінної війни на воді, випробовували на Чорному морі.
Саме тому всі теплі місяці Олександр Кованько зі своєю командою перебував в
Одесі, у розпорядженні завіду-вача підводними мінами чорноморських портів.
Але цікава морська робота не давала молодому офіцерові Кованьку повного
задоволення.

У Олександра Матвійовича зародилася думка про використання повітряних куль
для здійснення розвідки, спостереження, зв'язку. Свої ідеї він виклав у
вигляді доповіді цареві Олександру ІІІ, цей проект викликав зацікавлення у
військових колах та був підтриманий царською владою. 1884 року було
створено комісію з використання повітроплавання, голубиної пошти та
сторожових веж у військових умовах, в якій гвардії підпоручик Кованько
обійняв посаду справовиробника. Очолював комісію генерал Боресков.

Незабаром поручикові Кованьку дозволили створити експериментальну кадрову
команду військових аеронавтів та зробити для військових умов перші
повітряні кулі. Саме з того року він став командиром першої в армії
Російської імперії авіаційної частини.

Випробовували аеростати, проходили навчання перші російські льотчики,
розглядали досягнення повітроплавців за кордоном. 1890 року команду було
реорганізовано в Навчальний повітроплавний парк, який залишився в
Гатчинському палаці Павла І. Колишня резиденція суворого царя поступово
перетворювалася на кузню авіаційних кад-рів. Стрімкий розвиток аеронавтики
в Росії великою мірою був зумовлений здібностями Олександра Кованька. У
технічних галузях він був дуже ерудованою людиною, а знання іноземних мов
дало змогу швидко зв'язуватися з аероклубами всього світу. Олександр
Матвійович швидко засвоював нововведення та передавав їх своїм учням, попри
небезпеку власноруч випробовував усі нові літальні апарати, іноді
здійснюючи посадки у найнесподіваніших місцях: на дахах будинків, деревах,
воді. Згодом було створено ще 7 повітроплавних відділень в інших містах
імперії, на чолі яких стали вихованці Кованька.

Завдяки підтримці О. М. Кованька 1887 року було підготовлено політ
повітряної кулі для наукових спостережень (сонячного затемнення та
проведення низки наукових експериментів), які здійснив славнозвісний учений
Дмитро Іванович Менделєєв. Через перевантаження кулі Олександр Матвійович
провів ретельний інструктаж з ученим, і політ минув успішно. Політ тривав
дві години, а куля досягла висоти 3550 м, подолавши відстань 90 км. Це був
перший політ з науковою метою на повітряній кулі.

Того ж року Кованько одружився з Єлізаветою Поповою - донькою відомого
суднобудівельника, адмірала Андрія Олександровича Попова. У Олександра
Матвійовича та Єлизавети Андріївни було семеро дітей.

Минали роки. Наполеглива робота забирала багато сил і енергії Олександра
Матвійовича. Він не зважав на звання та нагороди. 1891 року Кованько став
штабс-капітаном, 1895-го - капітаном, 1898-го - гвардії полковником. Та
попри стрімкий злет Кованька-військового, справа повітроплавання не
знаходила належної підтримки в суспільстві. Вважалося, що повітряні кулі
здатні лише розважати заможну публіку - й не більше. Тільки у бойових діях
можна було довести право на існування аеростатів. Така нагода трапилася
лише під час Російсько-японської війни 1904-1905 років. 19 липня 1904 року
цар Микола ІІ дав згоду на формування та направлення на війну Східно-
Сибірського повітроплавного батальйону. Очолив його полковник Кованько, до
складу батальйону пілотом-спостерігачем входив старший син Олександр. Під
час війни повітроплавний дивізіон Кованька здійснював розвідку та
спостереження за пересуванням супротивника, забезпечував зв'язок між
військами тощо.

З війни Олександр Кованько повернувся з бойовими нагородами, а згодом
отримав звання генерал-майора, ставши першим генералом авіації. Олександр
Матвійович повернувся до Гатчини, де знов очолив свій Навчальний
повітроплавний парк. Наближалися часи завоювання неба літаками. І хоч
Кованькові було вже 50, а молоді офіцери-льотчики вважали його
повітроплавним консерватором, генерал передбачав розвиток авіації. Коли
з'явилися перші дирижаблі, він давав вказівки щодо правильного їх
використання. А з появою літаків Олександр Кованько застерігав від сліпої
поваги до іноземних авіаційних конструкторів. Генерал вважав, що майбутнє
авіації - за великими, багатомоторними літаками. Саме тому коли в Києві
з'явився молодий конструктор Ігор Сікорський, Олександр Матвійович був
одним із перших, хто оцінив його талант.

Олександр Матвійович багатьох уперше посадив не тільки на повітряну кулю,
а й за штурвал літака. Першою жінкою-льотчиком стала його старша донька. У
небі літали й сини генерала. З Ігорем Сікорським працював один із улюблених
учнів Кованька, його зять Володимир Нижевський. Іноді за власні гроші
Олександр Матвійович купував нові літальні апарати, фінансово допомагав
молодим конструкторам. Саме за його сприяння захоплення літаками поступово
стало масовим.

Часто, попри вік, Олександр Кованько сам випробував нові зразки аеростатів
та літаків. Іноді свідомо ризикував життям, особливо - коли справа
стосувалася принципів. Так, 1909 року з наказу інженерного управління
авіапарк продав Санкт-Петербурзькому повітроплавному клубу аеростат. На
ньому члени клубу піднялися в небо, однак не змогли впоратися з управлінням
і потрапили в катастрофу. У результаті генерала Кованька звинуватили у
навмисному продажу несправного аеростата петербурзьким любителям
повітроплавання. Олександр Матвійович узяв цей аеростат, наповнив його тим
самим газом і за найбільш несприятливих осінніх умов піднявся у небо. Він
здійснив вдалий переліт, і хоч приземлився у холодну Ладозьку воду,
продемонстрував повну справність аеростата.

Улітку Олександр Матвійович узяв участь у роботі першого
повітроплавального з'їзду, що проходив в Одесі за підтримки президента
одеського аероклубу Анатри. 4 серпня 1910 року Навчальний повітроплавний
парк реорганізували в Офіцерську повітроплавну школу, в якій відтоді
функціонували й авіаційні відділення. Генерал Кованько залишався на своїй
посаді вже начальником Офіцерської школи. Під його "крилом" зросла плеяда
відомих на той час льотчиків. Досить назвати лише Петра Нестерова, який
залишився в історії світової авіації як людина, котра вперше виконала
фігуру вищого пілотажу - "мертву петлю".

Наближалася Перша світова війна. 14 квітня 1913 року Олександра
Матвійовича Кованька було підвищено до звання генерал-лейтенанта. Навіть
під час війни він залишався незмінним начальником Офіцерської
повітроплавної школи, яка, незважаючи на відкриття низки авіаційних
закладів, залишалася головною кузнею кадрів російської імператорської
авіації. На фронті літали обидва його сини - поручик Олександр Кованько
служив в одній ескадрильї з Петром Нестеровим і на власні очі бачив
здійснення першого повітряного тарана. Невдовзі поручик Кованько потрапив
до австрійського полону.

Доля засновника російських повітроплавних частин генерала-українця
Олександра Кованька склалася трагічно. Після Жовтневого перевороту в
Петрограді більшовики пропонували йому залишитися на службі в Червоній
армії. Однак генерал відмовився від цієї пропозиції, дізнавшись про
звільнення з полону сина завдяки новій українській владі. З встановленням в
Україні Гетьманату Олександр Матвійович отримав український паспорт та
виїхав на батьківщину, де завдяки обміну військовополоненими між Австро-
Угорщиною і українською державою вдалося повернути тисячі полонених, серед
них був і син Олександр. В російських ЗМІ говориться про звільнення з
полону Кованька-молодшого завдяки фонду допомоги полоненим, який очолювала
дружина Миколи ІІ, але відомо, що зробили більшовики з царською родиною на
той час. Після нетривалого відновлення сил Олександр Олександрович вступив
до військового флоту Української держави. Він не підтримав пропозицію
командира Херсонського авіаційного загону Руднєва перелетіти на українських
літаках на Кубань до білих.

У гетьманських закладах генерал Кованько не служив, оскільки мав ослаблене
здоров'я. З поваленням влади Павла Скоропадського Олександр Кованько з
дружиною і доньками перебрався до Одеси. Родина винаймала дві кімнати на
вулиці Софіївській, поруч з ними мешкала сім'я інженера-залізничника
Вінцентіні, донька якого, Оксана, стане дружиною Сергія Корольова. Тут
генерал Кованько і помер у Великдень, 20 квітня 1919 року, коли місто
захопили загони червоного отамана Григор'єва. Згідно з офіційною версією,
приводом до смерті Олександра Матвійовича став параліч серця. Однак старша
донька генерала, якій вдалося згодом емігрувати, стверджувала, що Кованько
помер від недоїдання. Нелегка доля випала й родині генерал-лейтенанта
Олександра Кованька. Його молодший син, білий офіцер, після громадянської
війни повернувся на батьківщину, мешкав у Ленінграді, де 1931 року був
репресований за так званою справою гвардійських офіцерів. Старший син також
емігрував до Югославії, де загинув в авіакатастрофі. Старша донька
Олександра Матвійовича разом зі своїм чоловіком, полковником авіації
Нижевським, емігрувала до Парижа.

Пам'ять про засновника авіації завжди гідно шанували в Одесі. 1967 року
застарілий пам'ятник на другому християнському цвинтарі у вигляді двох
пропелерів на могилі Олександра Матвійовича замінили новим постаментом. На
відновленому Одеському авізаводі в заводському музеї чільне місце займає
експозиція, присвячена одному з засновників вітчизняної авіації Олександру
Матвійовичу Кованьці, що помер в Одесі з паспортом громадянина Української
держави. Пам'ятають про свого земляка і в Полтаві, в Музеї авіації та
космонавтики.


















Слово Просвіти

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины