Педагогічна проза по запорізьки, або когнітивний дисонанс до хору поздоровлень

Як же гарно рік у рік звучить злагоджений хор поздоровлень на адресу наших
славних вчителів: від самого президента і аж до повсякчас заклопотаних
шкільними негараздами батьків. Ось і цього року напередодні чергового
педагогічного свята президент Порошенко ще вчора зранку зустрівся з
відповідно відібраними до урочистостей представниками найдревнішої
професії, назвавши їх місіонерами. Так і сказав, - "Найщиріші привітання і
вдячність усім українським освітянам за бездоганне виконання
найвідповідальнішої місії - виховання молодого покоління".

Не всяк погодиться з означенням професії "найдревніша". Не вчителі, мовляв,
то були... Ні, і ще раз ні! Судіть самі... Хтось же мав навчити первісну
повію. Якщо не азам камасутри, то визначати вартість монет-мушлів, а тим
більше їх рахувати. Ото й були перші вихователі-педагоги - будівники
майбутніх наших розвинутих цивілізацій. І пішло, і пішло...

Насправді вчительське свято набагато молодше. У неділю сьомого жовтня йому
виповниться всього 53 роки. Саме в 1965 році Вєрховний Совьєт СРСР наказав
святкувати День вчителя щорічно кожної першої неділі жовтня. Указ вийшов в
середу 29 вересня, трохи запізно щоб відсвяткувати першу дату з належним
розмахом. Тому на перший раз обмежились зборами і повідомленням, зачитаним
директорами шкіл педагогічним колективам зі шпальт газети "Правда". Проте
вже наступного року підняли перші фужери із шампанським, подарованим
запопадливими батьками з батьківських комітетів. Тими, що бажали піднести
власне чадо в протрезвілих у понеділок очах педагогів: може, дадуть
медальку хоч би й срібну, а краще золоту! І пішло, і пішло...

Отже, наразі, по закінченні півсторіччя, уже й не дуже зрозуміло, чим
нинішня педагогічна спільнота відрізняється від тих перших "наставників-
учителів" періоду доісторичного матеріалізму. А як же ще кваліфікувати
залізну хватку, з якою в усіх класах усіх шкіл, гімназій і ліцеїв
витрушують із нещасних батьків останні гроші в різноманітні шкільні,
районні благодійні й класні фонди? Цього першого вересня на батьків
очікував і зовсім неприємний сюрприз - щомісячні внески до районних
благодійних фондів при райвідділах та фондів гімназій-ліцеїв піднялися
майже вдвоє. Спитати, з якого б то переляку, якщо інфляція тільки 10%?

"Крикну, а в ответ тишина. Снова я осталась одна. Сильная женщина плачет у
окна" - (Алла Пугачева "Сильная женщина", 1993).

Про кого це писала ті слова попсова примадонна Алла, як не про мати двох чи
більше школярів, плата за "безоплатне" навчання яких переходить доступні
межі її заробітків? До того ж героїнями її пісень здебільшого були
незаміжні жінки із соціальної категорії матерів-одиначок. Окрім внесків до
благодійного фонду здавай до фонду класу на чергові штори, фарбування,
вікна... Ще учительці на день народження, перший-останній дзвоник та
обов'язково на День учителя. Головне ж! Не забути про директорку, день
народження якої справляють всім шкільним батьківством...

"И такая дребидень каждый день!" - (К. Чуковский "Телефон", 1926).

Регулярні батьківські збори зазвичай починаються не аналізом успішності
синів і дочок, а рутинним з'ясуванням причин заборгованості й обіцянок
розплатитися із зазначенням крайнього терміну виконання (по-новомодному
педагогічному - дедлайн). Інакше неминуча й скора розправа. Причому
відповість "по понятіям" не мати з батьком "ніщєброди", а сама дитина.
Нацькувати на дитину клас, або зробити вигнанцем - справа в педагогічних
колективах давно освоєна і, як то кажуть, відшліфована до блиску.

Зараз оте цькування і знущання над учнями отримало статус
загальнонаціонального, і теж по-новомодному це зветься булінгом (не плутати
з боулінгом - грою з шарами й кеглями). То ж хай в інших закладах не
радіють, що їх обійшли увагою. Ганебне явище стало настільки
розповсюдженим, що привернуло увагу вітчизняного законодавчого органу. У
вівторок, 2 жовтня, Верховна Рада України схвалила за основу законопроект
No8584, який визначає поняття булінгу й встановлює адміністративну
відповідальність за нього. Законопроект підтримали 235 народних депутатів,
а винуватці в знущаннях над учнями будуть штрафуватися до 3400 грн.
Незначна плата за понівечене молоде життя, але на початок й так згодиться.

Та головне навіть не в тому. От звідки така хижа ненажерливість і
невблаганність у нібито за визначенням "сіячів розумного, доброго,
вічного"? Тих самих винуватців прийдешнього свята найближчої неділі, 95% з
яких становлять педагогічні працівники жіночої статі. Ті ж, зовні такі ж
жіночки, у яких теж діти і теж вчяться в українських школах і гімназіях.

"Так же как все, как все, как все, я по земле хожу-хожу, и у судьбы как все-
как все счастья себе прошу" - ((Алла Пугачева "Песенка про меня", 1978)

Так з якого ж дива коїться оте все неподобство?.. Справа навіть не в
напівкримінальних благодійних фондах, головами й членами рад яких є нещасні
батьки, а фактично заправляють чиновниці з "районо". Не в тому, що перші
20% мільйонних внесків офіційно витрачаються на фінансову допомогу
педагогічним працівникам, а інші дублюють бюджетні витрати на ремонт,
матеріальне оснащення й устаткування - таким чином переводяться в "чорну"
готівку, з якої складаються висхідні гривневі струмки з притоками: район,
місто, область, міністерство і... страшно думати, що далі... А далі те море
обітоване, де на пальмах кекси, а навкруги "грошові дерева" - країна дурнів
з відпочинком на Мальдівах і Сейшелах.

От вже і випливає той МЕГАЛОДОН - та найвідоміша корупційна система, що
жере поїдом і давить пузом усіх невдоволених. Всемогутня клептократична
система нанівець схибленого чиновництва, що існує від самого започаткування
процесу приватизації, а останні десять років увійшла в незворотну і
некеровану фазу поглинання власних виробничих ресурсів. Тобто прості
трудівники - робітники, селяни, учителі, лікарі... усі, хто власне створює
національне багатство, стали розмінною монетою, чиє життя не варте навіть
того убогого соціального прожиткового мінімуму.

Це і є феодальна політична система, ознаки настання якої в Україні не
відкидають навіть закінчені "порохоботи". Для феодалізму характерні стійкі
верстви, як-то суверени (панівні) і васали (підкорені). Водночас суверен на
нижчому рівні є васалом вищого. Тепер дивіться на такий цікавий ланцюжок:
педагог - директор навчального закладу - начальник територіального відділу
освіти - департамент освіти і науки міста - департамент освіти ОДА -
міністерство - КМУ - АПУ. З його вершини спускаються набагато менші
зворотні поточки у вигляді бюджетних надходжень: від центру до
облдержадміністрації, далі до міських і районних управлінь, а ще нижче вже
до самих навчальних закладів. Зрозуміло, що більше отримає той заклад, в
якому раніше забезпечили більший висхідний фінансовий потік. От вже перед
нами готова примітивна модель феодального устрою, з його кумівством й
спадковим правом. Інші вільні посади просто продаються.

Однак, сама огида феодального устрою навіть не в тому... КРІПАТСТВО -
поневолення, ось що є істинно потворним, і проти чого два з половиною
століття тому наші пращури-українці свідомо пішли на смерть, розпаливши
полум'я загальнонаціонального повстання. Саме так! Шкільні вчителі сьогодні
опущені до стану кріпацтва, тобто цілком керовані й підпорядковані
суверенам - директорам навчальних закладів. У руках погоничів усе: від
розподілу навчальних годин до надбавок за престижність праці (до останнього
часу були й такі, поки суверени з КМУ не вирішили, що то зайве).

Власне, таке становище в педагогіці існує неймовірно довго. Якщо відкинути
корупційну складову, то кріпаками вчителі були ще від часів перемоги
диктатури пролетаріату й створення СРСР. Тобто повних сто років. Непокірних
"буржуазних націоналістів" згноїли в ГУЛАГу, а правдолюбців "перевиховали"
в психіатричних катівнях. Дуже розумних, як то славетний педагог Макаренко,
перевели до структури ГПУ і просто довели до смерті через внутрішній
власний конфлікт інтересів. Десь перед війною полум'я натхнення само собою
згасло, і для прийдешніх поколінь педагогів настали "щасливі" часи...

"Мы, волчата, сосали волчицу И всосали: нельзя за флажки!" - (В. Высоцкий
"Охота на волков", 1968)

Тепер, незалежно від якості й глибини здобутої освіти, молоді педагоги враз
стають частиною того самого легендарного "дружнього педколективу", де
швидко "доганяють поняття" і назавжди позбавляються університетських
"дурощів". Далі хтось заробляє педагогічний стаж, "обдаровані" стають
директорами закладів, а особливо обдаровані - начальниками різних "оно".
Словом, для "творчого" кар'єрного злету наявні всі підстави. Живий приклад -
міністр Лілія Гриневич теж починала вчителем!

Дуже ж розумні й невдоволені відлучаються від педагогічної справи раз і
назавжди. На відміну від інших дипломованих професій, в педагогіці
зворотного шляху не буває. Хоча існує один виняток для звільнених за прояви
сепаратизму. Таких відновлюють на посаді всілякими правдами і неправдами.
Таким чином, позбавляючись одних і "відмазуючи" інших, мужніє і
стверджується знаменитий педагогічний колектив. Зв'язки між його членами
закріплюються круговою порукою.

Звідси й неабияка живучість ділків від педагогіки. Живий приклад - сімейний
підряд паразитів родини Чухрай на освітянській ниві обласного центру. Ті
дійшли до того, що стали наживатися на здоров'ї дитячих шлунків, вкрадені
гроші ділили так завзято, що навіть якось не одразу зреагували на появу
поліції. І що з того? Раїса Чухрай тепер у пошані, депутатствує в обласній
раді й прославляє на сторінках соціальних мереж відпочинок в окупованому
Криму.

Іншим прикладом є епопея зі звільненням ущент корумпованого керівника
виховного закладу для педагогів усієї Запорізької області - ректора
обласного інституту післядипломної освіти Володимира Пашкова, який уміло
поєднував активну сепаратистську діяльність з багатомільйонними бюджетними
крадіжками. Ще й попався на плагіаті й втратив науковий ступінь доктора
наук. Знадобилось півтори роки зусиль громадськості й три сесії обласної
ради, щоб змусити нарешті відправити того живого упиря з пошаною на
персональну пенсію. Чому так? Відповідь проста - Пашков кожного року
забезпечував обласну адміністрацію готівкою 7-12 мільйонів, надаючи
"відкат" з надміру роздутого 25-мільйонного бюджету інституту.

Думаєте, після Пашкова щось змінилось? Аж ніяк! Провели конкурс. Поставили
іншого ректора... Теж заслуженого, далі нікуди. І все! Навіть науковий
секретар, зовсім зайва й не передбачувана міністерськими нормативами посада
для такої установи, пані Шацька зберегла свою посаду. Не здогадуєтесь чому?
Усе дуже просто, як полюбляє казати один дуже хороший українсько-
грузинський політик. Науковий секретар одночасно є жінкою екс-прокурора
області Олександра Шацького. Ось вам і головна причина непотоплюваності
пані Шацької, а разом з нею і самого сепара Пашкова.

В силу отаких багаторічних традицій васали від педагогіки самі стали
основою і стовпами феодалізму в Запорізькій області. 95% дільничних
виборчих комісій формуються при навчальних закладах і мало не цілком
сформовані місцевими педагогічними кадрами. Адміністративний ресурс
проявляється у всій "красі", бо співпадають бажання суверенів з
електоральними уподобаннями васалів. Чи не в тому полягає головний секрет
неминучого торжества Януковича з його партією Регіонів і її філіями типу
"Сильної України" з "Нашим Краєм" від виборів до виборів в Запорізькій
області? А як по всіх навчальних закладах шельмували Майдан аж до квітня
2014 року? А як добровольчі загони запорізьких вчителів монолітно
стовбичили на Запорізькому антимайдані в лютий мороз після 26 січня 2014
року?

Чи не тому так намагалося обласне керівництво в особах губернатора Бриля і
голови обласної ради Самардака віддячити педагогічній еліті 3 жовтня в
Запорізькій філармонії. Навіть обмовились по-фрейду. Так К. Бриль сказав, -
"На вас возложена чрезвычайно важная миссия, ведь вы воспитываете
поколения, от которых зависит будущее всей нашей страны", а Самардак вторив
йому, - "Ви сьогодні виховуєте майбутнє України, формуєте в дітей систему
цінностей, яка буде визначати подальший розвиток українського
громадянського суспільства й всієї країни". Тобто визнали відповідальність
за провал виховання молоді саме школи, хоча самі педагоги завжди вперто
намагаються перекласти відповідальність на сім'ю. Та й справді, яка вже там
"місія"? Хіба здатна така спільнота виховати покоління оптимістичних
патріотів - романтиків для майбутньої України?

І що тепер робити? А таки нічого!.. Ніяка чергова педагогічна або
освітянська реформа не здатн змінити хоч щось патріархальній феодально-
комуністичній системі виховання. Тільки глибокі комплексні революційні
перетворення! Ті, що вкрали у Революції Гідності п'ять років тому олігархи
з чиновниками. Тільки корінна ломка існуючої системи управління здатна
забезпечити необхідні перетворення в національній системі освіти.

Спецкор, Правозахисник Запоріжжя"

Стрела.zp.ua

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины