Останній шкільний дзвоник із гірким присмаком полину

Цієї весни ровесникам жахливої ядерної катастрофи виповнюється 33 роки.
Звісно, вони не пам'ятають тих драматичних подій, важкої атмосфери
панічного страху й невідомості. Зате в українців середнього та старшого
віку є власні спогади про аварію на Чорнобильській АЕС

Навесні 1986-го я був першокурсником Київського державного університету
імені Тараса Шевченка. Звістку про катастрофу сприйняв досить спокійно, як
і мої друзі. За кілька днів був першотравневий Київ, коли комуністична
влада вивела студентів та школярів столиці на демонстрацію, переконуючи, що
немає жодної загрози для життя та здоров'я. Якраз перед цим пройшов рясний
дощ, від якого почорніли знамениті каштани. Ми йшли по Хрещатику, несли
прапори 15-ти "республік-сестер" і портрети членів радянського Політбюро, а
на високій трибуні стояв тодішній перший секретар ЦК компартії України
Володимир Щербицький зі свитою. Саме тоді, щоб заспокоїти людей, у
переляканій столиці запустили чутку, що його внуки теж у Києві.

Але нам було геть байдуже, де нащадки партійного бонзи, адже ми виводили
радіацію після лекцій на дніпровських кручах за допомогою червоного
болгарського вина з незвичними тоді назвами "Каберне", "Совіньйон" та
"Мерло". Особливо смакувало останнє. Навіть жартували: щоб бажання не
вмерло, треба пити "Мерло". Найстрашніше, що ми, на той час ніби вже
дорослі люди, адже більшість з нас стали студентами після служби у
радянській армії, навіть не усвідомлювали всієї небезпеки. Не розуміли, що
нашу землю у той час, коли зацвіли яблуневі та вишневі сади, накрив
невидимий та безликий ворог, як називають радіоактивне випромінювання... А
два десятих випускних класи залишилися самі у величезній школі. Ходили на
уроки спорожнілими коридорами й слухали відлуння власних кроків. Якраз у
той день, коли мало відбутися свято останнього дзвоника, у їхнє селище
приїхала пересувна радіологічна лабораторія - через місяць після аварії.

У моєї дружини зовсім інші спогади про ядерну весну 1986-го. Вона тоді
закінчувала школу у селищі за 35 кілометрів від райцентру Народичі
Житомирської області, й десятикласники готувалися до свята останнього
дзвоника. Незважаючи на те, що звідтіля якихось 100 кілометрів до
Чорнобиля, учнів на 1 Травня вивели на святкову демонстрацію в Коростені, а
тоді школярі дружно пішли на "маївку".

А 9 травня дітей у автобусах, які повернулися з Прип'яті, але ніхто не
перевіряв рівень радіації цих транспортних засобів, повезли у сусіднє село
Немирівка покладати ялинкові гірлянди до пам'ятника загиблим солдатам. Це
зараз виникає логічне запитання: для чого це було робити? Напевно, щоб
показати людям, що нічого страшного не сталося.

Лише пізніше взялися запроваджувати елементарні заходи безпеки. У школі
розповіли, що дівчатка повинні ходити у хусточках і закриватися від сонця.

Терміново почали формувати списки учнів та готуватися до евакуації. Чекали
команду від обкому партії, але в останню хвилину вивезли тільки молодших
школярів - у місто Чортків Тернопільської області.

А два десятих випускних класи залишилися самі у величезній школі. Ходили на
уроки спорожнілими коридорами й слухали відлуння власних кроків. Якраз у
той день, коли мало відбутися свято останнього дзвоника, у їхнє селище
приїхала пересувна радіологічна лабораторія - через місяць після аварії.
Юнаки у костюмах та дівчатка у формах і білих фартушках пішли на медогляд.
Їм пообіцяли, що за годину справляться. Але все затягнулося надовго.
Столичні медики ретельно перевіряли якимись апаратами щитовидку в дітей та
загальний рівень радіації. Зім'ялися білі фартушки випускниць та
напрасовані костюми у хлопців.

А вже в кінці того дня, коли сонце схилилося до заходу, два класи
випускників у святковому одязі із зів'ялими букетами стояли у порожньому
спортивному залі. Були тільки їхні батьки та вчителі. Хлопці ледве
стримували сльози, а дівчатка плакали, навіть не плакали, а ридали. Адже
вони так чекали цього дня й стільки часу до нього готувалися. Але вийшло
свято останнього дзвоника з гірким присмаком Чорнобиля...

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової
згоди volyn.com.ua заборонено.

Волинь

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины