Наш славетний земляк був розстріляний в урочищі Сандоморх

23.04.2019

Народився Лесь Курбас 25 лютого 1887 року в місті Самбір, тепер Львівської
області у родині акторів Галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за
сценою Яновичі). Дитинство Леся проходило у селі Старий Скалат
Підволочиського району на Тернопільщині у діда Пилипа Івановича Курбаса,
настоятеля місцевої церкви.

Батько Олександра, хоч і був мандрівним актором, проте, навіть живучи
бідно він намагався дати синові хорошу освіту. Тому Лесь Курбас навчався
спершу у Тернопільській гімназії, потім у Віденському та Львівському
університетах. Навчаючись у Відні Лесь увібрав у себе тогочасні акценти
європейської культури. Під час навчання Курбас не так відвідував лекції, як
вистоював довжелезні черги до театральних касс, також закінчив драматичну
школу вільного слухача при місцевій консерваторії. У Відні тоді "вибухали"
експресіоністи, чаруючи й шокуючи публіку своїми екстравагантними
виставами. Там він насичився бунтарськими настроями, аби й собі "вибухнути"
вже вдома.

Після закінчення Львівського університету Курбас починає грати у театрі
Гната Хоткевича "Руська бесіда", в якому йому тісно й марудно у комічних і
опереткових ролях героїв-коханців. Тож, зібравши навколо себе своїх друзів-
акторів, Курбас започатковує в Тернополі "Тернопільські театральні вечори".
Актори беруться ставити сучасників - Чехова, Горького... Та Курбасовій
експресії і тут затісно, він прагне вивести свої ідеї в широкі маси, тож
пристає на пропозицію Миколи Садовського грати в його театрі й у 1916 році
переїжджає до Києва. Проте й у Садовського він почувається надто скуто,
особливо під час гри в народних п'єсах. А ось його блискуче прочитання ролі
Хлестакова в "Ревізорі" Гоголя подивувало всіх: "Напустив всілякої чортівні
цей галичанин", - писали про нього.

Акторська творчість Курбаса в театрі обіцяла розвинутися, але сталося так,
що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага
й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих
акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва "Молодий театр" з'явилася
вже влітку 1917 року. Молодий театр - це театр пошуків нових форм втілення
сучасної та класичної драматургії. Саме Лесь Степанович першим розкриває
сцену до глядача, ділиться з ним енергією, кидає кураж і свіжий жарт,
руйнуючи шаблон пафосу й зарозумілості. У театрі він не боїться синтезів,
здавалося б, несумісних, як на тогочасного глядача, речей. З цього театру
взяли початок кілька українських театрів. Актори, що могли й співати, й
танцювати, і акробатичні трюки виробляти - результат особливого вишколу.
Лесеві пощастило запросити до себе в театр іменитих педагогів: хореографа
Большого театру М. Мордкіна, балетмейстера Броніславу Ніжинську, співака
Сладкопєвцева. За Курбасовою методикою, розповідати має не актор, а його
тіло. Ідеал актора - "розумний арлекін" - освічений, мислячий,
самопізнаний, що постійно прагне проявити свою індивідуальність. Отже,
режисер - не диктатор, а приятель, помічник у пошуку.

У вересні 1919 року Лесь Курбас побрався і з Валентиною Честяковою
(вінчання пари відбулося в Андріївській церкві), на той час артисткою
"Молодого театру", дочкою соліста Великого театру Миколи Чистякова. В 1918
році родина Честякових утекла із більшовицької Москви до Києва. Спочатку
Валентина займалась в балетній студії на Прорізній вулиці, в будинку, де
одночасно відбувалися репетиції і спектаклі "Молодого театру" під
керівництвом Курбаса, де і познайомилось майбутнє подружжя. Потім перейшла
у "Молодий театр" на прохання Курбаса. І влітку 1919 року дебютувала в хорі
у спектаклі "Цар Едіп".

Про цей період свого життя Чистякова згадувала: "Я підійшла до головної
події усього мого життя - зустрічі з Олександром Степановичем Курбасом в
Києві 1918 року. Ця зустріч вирішила мою долю - і особисте життя, і творче.
Чи могло статися інакше?.. Особистість Олександра Степановича - геніального
режисера-новатора, його освіченість, виняткова працьовитість, дивний талант
і, в той же час, його принциповість, цілеспрямованість, не кажучи вже про
його надзвичайну привабливість, не могли не підкорити мене, недавню
московську гімназистку, яка з дитинства мріяла про життя в мистецтві".
Влітку 1920 року Лесь Степанович зібрав своїх кращих акторів, хто
добровільно приєднався з Київського театру імені Т.Г. Шевченка, і під
назвою "Кийдрамте"(Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по
містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного у 1922-1926 роках, а
потім і філософського в 1926-1933 роках театру в Україні. У виставах свого
філософського театру "Березіль" у місті Харкові Курбас малює всесвіт, де
головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.
Режисер поставив собі завдання знайти особливий репертуар, котрий відкриє
глядачу філософію людського існування. Згодом Лесь Курбас і "березільці"
знайшли те, що шукали - драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім
естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Гурович Куліш. Першою
його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені "Березолю", стала "Комуна у
степах" у місті Києві. Творча співпраця митців тривала і в Харкові також.
У Києві "Березіль" мав під своїм крилом майстерні, котрі діяли
напівсамостійно. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом -
Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол в якому відбувались спектаклі "Шпана",
"Алло на хвилі", "Чотири Чемберлени". Було підготовлено серію "Костюмовані
історії" - спектаклі: "Жакерія", "Сава Чалий", "Король бавиться", "Змова
Фієско".

П'єси Миколи Куліша "Народний Малахій", "Мина Мазайло", на жаль, не
знайшли розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення
в викривленні тогочасної так званої "оптимістичної" радянської дійсності.
Багато чого з творчих пошуків Курбаса не було зрозуміло широким масам
глядачів. Це стосувалося і його вистави "Маклена Граса", яка досягнула
справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для
творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепав
духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час
тенденціями спрощення, вульгарності у мистецтві. Опоненти ж щонайменшу
невдачу Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру.

Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми
переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, 5 жовтня 1933 року Леся
Курбаса було звільнено з посади керівника "Березолю" і заарештовано 26
грудня 1933 року у Москві, де він кілька місяців працював у єврейському
театрі на Малій Бронній над виставою "Король Лір" Міхоелса. Лише троє
акторів тоді відкрито стали на захист Леся Курбаса під час слухання
"справи": Борис Балабан, Роман Черкашин, Іван Мар'яненко. Кому було далі
будувати омріяний "театр-храм"...

У Курбасі був якийсь стальний стрижень, який годі було зламати навіть у
табірних умовах. Як написав він у 1934 році: "До біса гарно тут. Пробую
щось організувати. Важко. Але, здається, початок зроблено". І поставив у
1936 році у таборі Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежій горі
"Інтервенцію" Л. Славіна. Пізніше за доносом О. Алексєєва його переводять у
табір суворішого режиму на Вянь-Губі. З переведенням Курбас ставить "Смерть
Тарєлкіна" Сухово-Кобиліна, оперету-фарс "Адвокат Патлен". Пізніше разом із
драматургом М. Ірчаном, чеським композитором Урбаником репетирує сатиричну
оперету-вар'єте "Сон на Вянь-Губі", де Курбас грає міма-музиканта, якого
постійно дратують, якому заважають грати, відбирають інструмент, заломлюють
руки, але він вперто й настирливо продовжує. Звісно, виставу заборонили до
показу. А Ірчана, Урбаника й Курбаса переводять на Соловки.

3 листопада 1937 року після повторного суду Леся було розстріляно в
урочищі Сандоморх, на шістнадцятому кілометрі траси Медвежегорськ-Повенець,
Карелія, наступного дня там же розстрілюють 1111 етапованих із Соловецького
кремля - "в честь подготовки к празднованию ХХ-летия Великой Октябрьской
социалистической революции".

У 1957 році Леся Курбаса було реабілітовано. Посмертно. Його праця і
здобутки для українського театру визнані неоціненними. Саме прогресивні
ідеї Курбаса стали тим міцним фундаментом, на якому зараз стоять сьогочасні
театри. Крім того світова спільнота давно визнала геніальність великого
українця, котрий своїм незламним духом і вічним пошуком нових ідей і
сценічних перевтілень вивів театр України на новий рівень.

В 1989 році на фасаді Харківського державного академічного українського
драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в
пам'ять про Леся Курбаса, а "Мала сцена" театру знову отримала назву
"Березіль".

У Львові працює один з найкращих театрів України - Львівський академічний
театр імені Леся Курбаса.














Підготувала Юлія Дуньчак

Реально.te.ua

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины