Мовний відкат чи поступове виснаження: чому родини не переходять на українську з власними дітьми?

14/11/2024 14:27

Українська мова у школі. Ілюстративне фото: Shutterstock

автор: Наталія Бушковська

Мовні скандали то рідше, то частіше, але постійно вигулькують в наших
соціальних мережах. Іноді все обмежується віртуальними "холіварами". А
іноді - доходить до фізичного побиття однієї зі сторін конфлікту.

Останній із таких шокуючих випадків - напад на жінку, Валентину Буяло,
вдову полеглого військового, яка живе в Бучі й зробила зауваження сусідові
за російську мову. Через два місяці сусід повернувся мститись та побив її
та сина.

Через такі резонансні випадки в декого може виникати відчуття відкату та
реваншу російської, що викликає відчай та деморалізацію.

Проте на таку ситуацію можна подивитись і з іншого боку: люди, яким важлива
українська мова, готові відстоювати свої права, а система працює і виявляє
випадки порушення мовного законодавства.

З одного боку, нам боляче бачити ці випадки, з іншого - це також частина
українізації.

Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь у коментарі
"Новинарні" каже, що в Україні української стало значно більше в усіх без
виключення сферах суспільного життя. Це підтверджують і деякі опитування.

В січні 2024 року компанія Gradus Research у межах проєкту "Градус
суспільства під час війни" опублікувала дослідження, яке проводила 20-23
грудня 2023 року. Так, 65% українців розмовляють в побуті українською.У
квітні 2023 року цей показник становив 53%.

Але це те, що стосується дорослих людей. А от з дітьми ситуація гірша.

Дослідження від Державної служби якості освіти показало, що відкат стався
саме у дітей. "Чинниками, що стримують використання державної мови в усіх
сферах публічного життя, діти назвали звичку спілкуватися недержавною мовою
(33%) та мову спілкування у сім'ї (20%)", - йдеться в коментарі до
дослідження.

Це стосується й онлайн спілкування: з одного боку, за останніми
дослідженнями, частка дописів українською в інтернеті стала історично
найбільшою і перевалила за 50%. Але кількість старшокласників, які
спілкуються українською в інтернеті, зменшилася на 6% відносно минулого
навчального року.

Це створює тиск на україномовні родини або родини, які вирішили перейти на
українську: вони не відчувають належної підтримки та мають труднощі в
пошуках україномовного середовища для дітей.

Які причини того, що з дітьми говорять російською? Спробуємо розібратися.
Український білінгвізм: теорія і практика

Ми звикли називати українців, які послуговуються українською мовою,
"україномовними", а тих, хто переважно вживає російську -
"російськомовними", або, як зараз стали частіше казати, "зросійщеними", що
краще пояснює появу "мовного питання" в нашій країні в принципі.

Проте більшість із нас правильно називати білінгвами. Тобто такими, хто
володіє двома мовами.

Це володіння не є рівним. І, як показують деякі дослідження, білінгви часто
мають "сильнішу" та "слабшу" мову.

Домінантність тієї чи іншої мови часто залежить від обставин, які можуть
змінюватися протягом життя.

Професорка прикладної лінгвістики Анета Павленко наводить приклад болгарина
Цветана Тодорова, який володів болгарською та російською, проте після
переїзду в Париж у віці 23 років, вивчив французьку і завершив докторантуру
в Сорбонні. Він почав публікувати історичні й філософські роботи
французькою, і поступово саме третя мова, французька, стала домінантною
мовою людини.

Тези про "сильну" та "слабку" мови відомі з публікації відомого
лонгітюдного дослідження Леопольда (1939-1949) про білінгвальний розвиток
його доньки Гільдегард. У випадку Гільдегард, яка спілкувалася німецькою з
батьком і англійською з матір'ю, німецька була сильнішою мовою, коли сім'я
жила в Німеччині, але англійська стала домінувати після переїзду родини до
Сполучених Штатів, де німецьку вона чула переважно лише від батька.

Отож можна зробити висновок, що середовище - одна з причин, яка впливає на
домінантність мови.

Іноді воно може бути сильнішим за вплив родини, хоча такі випадки доволі
рідкісні.

Саме так сталося в родині Анастасії Сидорчук.

Подружжя переїхало в Київ зі Львівщини ще 2013 року. Спілкування вдома
завжди відбувалося українською, і перші п'ять років життя дитина Сидорчуків
послуговувалася суто українською. Все змінилося, коли дитина почала активно
соціалізуватися.

"Через те, що все її оточення в садку та поза ним було російськомовне,
донька також стала повністю російськомовна і почала розмовляти з нами
переважно російською мовою", - розповідає Анастасія.

Тимчасово ситуацію змінило повномасштабне вторгнення. В Чехії, де родина
Сидорчуків жила якийсь час, український хлопчик сприйняв дитину за
росіянку, що стало для дівчинки потужною мотивацією перейти на українську.

Проте, як би іронічно це не звучало, повернення в українську школу дало
відкат: дитина знов почала переходити на російську з однолітками.

"Тепер ми знову на довгому етапі повернення до української мови", -
розповідає мама дівчинки.

Україна пройшла дуже потужний етап українізації.

Проте, чому родини й надалі обирають основною мовою спілкування родини
російську?

Причин може бути багато від банального нерозуміння: а навіщо напружуватись,
якщо можна ні, до випадків, коли людина не відчуває себе українцем.

Євгенія Кузнєцова. Фото з фейсбук-сторінки

Дослідниця та письменниця Євгенія Кузнецова, авторка книги "Мова-меч. Як
говорила радянська імперія", називає однією з основних причин небажання
говорити українською - байдужість.

"Конформізм, травма поколінь, бажання сидіти тихо, не чіпай, аби не було
гірше, вивчена безпомічність - оце все той мікс, який стає основою
байдужості", - каже Євгенія.

Проте "байдужість" та бажання "не напружуватися" не завжди варто
ототожнювати. Адже ми бачимо багато прикладів того, як люди воюють,
волонтерять і роблять дуже багато для нашої перемоги, проте все одно
говорять російською.

"Річ у тім, що, дійсно, не всі люди сприймають російську як мову ворога.
Для них це просто спосіб комунікації", - підтверджує науковиця,
соціолінгвістика, членкиня Національної комісії зі стандартів державної
мови Ольга Шевчук-Клюжева.

Ольга Шевчук-Клюжева - соціолінгвістка, кандидатка філологічних наук,
докторантка кафедри української мови Київського університету ім.

Б.Грінченка. Фото: 0642.ua

А спроби спростити собі "когнітивне життя" - цілком природне бажання
людської психіки.

Якщо мова стала тим фактором, коштом якого можна це життя собі полегшити,
це може означати, що держава все ж таки не додала достатньої мотивації,
вважає філологиня, викладачка української мови для дорослих та іноземців
Яна Сабляш.

Вона впевнена, що нам бракує системного державного регулювання, тиску і
підтримки.

"Держава в особі Уповноваженого нарешті взяла на себе зобов'язання із
захисту прав мовців. Недосконало, але держава дбає, є чіткі процедури й
правила.

У сфері викладання української цього немає. Державна медійна пропаганда
повинна доносити, що за українською мовою майбутнє. Що всі успішні люди
вивчають українську та спілкуються нею. Наприклад, доплати вчителям
української мови за "державно важливо роботу" були б непоганим початком", -
вважає викладачка.

Яна Сабляш, викладачка української мови, методистка у "Є-Мова"

Іншими словами, коли буде сформована чітка думка, що українська мова - це
те, що забезпечить вашим дітям успіх - батьки підтягнуться.

"Українська мова повинна приносити гроші, і за цими державними інвестиціями
підтягнеться суспільство. Якщо коротко, то я хочу запитати:

а чому українська досі не мажеться на хліб?",

- запитує Яна Сабляш.

Українізація освітніх просторів

Держава й суспільство не мають права втручатися в приватне спілкування
людей. Тому мотивація, про яку йшлося вище, та створення якісного
україномовного контенту, який допоможе родина в українізації дітей, - це і
є та стратегія, яка не порушить нічиїх прав, але й мотивує принести
українську в домівки.

А що робити з освітнім простором?

Народна депутатка Наталія Піпа (фракція "Голос") подала законопроєкт, який
зобов'язує засновників, керівників, працівників закладів освіти створювати
та підтримувати українськомовне середовище.

Наталія Піпа, народна депутатка ІХ скликання від партії "Голос", політична
та громадська діячка, волонтерка, ексголова львівської міської організації
Української галицької партії, , секретар Комітету Верховної Ради з питань
освіти, науки та інновацій. Фото з фейсбук-сторінки

"Що це означає для вчителів? Не переходити на російську на перервах, у
їдальні, у приватному спілкуванні на території школи - адже ви все ще на
робочому місці. Також вчителі та директори можуть проводити просвітницькі
заходи, закликати учнів спілкуватися українською і робити зауваження, коли
чують російську у дітей.

Що це означає для батьків? Батьки учнів, зобов'язані залучатися до
створення та підтримання в закладі освіти українськомовного середовища", -
написала Піпа на своїй сторінці у Facebook.

Цей законопроєкт відразу спричинив палкі дискусії, про те, чи це не є
втручанням у приватне життя людини?

Освітянка та письменниця Аліса Ліндеман стверджує: перерви - це теж частина
освітнього процесу.

"А якщо учні та вчителі вважають, що це не так - то в самому процесі освіти
щось пішло не так", - вважає Ліндеман.

На її думку, батькам, вчителям та учням повинно нарешті стати зрозумілим,
що в Україні формується певний суспільний запит: в Україні - українське.

Аліса Ліндеман із донькою в Ірландії. Фото: evacuation.city

Ліндеман наводить приклад власної дитини, яка майже рік відвідувала школу в
Ірландії:

"96% дітей в школі розмовляли виключно англійською і ще чотири дитини -
російською. Моя донька зовсім трохи знала англійську, це її фруструвало і
виливалося в агресію. І тут вже була моя задача як матері допомогти їй.

Я з нею займалася, разом із нею вчила також і гаельські фрази. Бо це
Ірландія, це її мова і культура, і там така рамка. В Україні рамка -
українська мова, і важливо, аби діти це розуміли", - пояснює Ліндеман.

Власниця приватної школи Dominion School Інна Дьоміна каже, що в них не
впроваджували якісь особливі заходи, щоб мотивувати дітей спілкуватись на
перервах українською. Спрацював власний приклад вчителів.

Інна Дьоміна (в центрі), засновниця та директорка Dominion School,
співзасновниця SOM.science

"Навіть спілкуючись вдома російською, у школі вони не намагаються
переходити [на російську]. Всі наші колеги у шкільних стінах, а також в
онлайн-спілкуванні послуговуються українською мовою як між собою, так і в
спілкуванні з учнями та батьками. Ми показуємо, що українська мова є живою,
справжньою, сучасною і не "за дзвінком на урок", що це природне середовище,
в якому не соромно робити помилки, а навпаки - всі підтримають і
допоможуть", - розповідає освітянка.

Соціолінгвістка Ольга Шевчук-Клюжева зауважує, що те, через що ми наразі
проходимо, можна назвати терміном "мовне виснаження" (language attrition).

"Це процес, при якому одна мова, зазвичай мова меншини, втрачає своє
значення та використання внаслідок домінування іншої мови. В Україні мовна
політика спрямована на виснаження російської мови, яка розглядається як
постколоніальне явище", - пояснює науковиця.

Ольга додає, що ми не перша країна, яка через це проходить, хоча в інших
країнах ця політика була більше направлена на мігрантів.

"Наприклад, у Франції та Сполучених Штатах існують приклади мовної
політики, що сприяє виснаженню мов мігрантів, хоча в США немає закону про
державну мову", - каже Шевчук-Клюжева.

В Україні ситуація складніша, адже часто носіями російської мови не є
представники нацменшини. І ці люди не представляють Росію.

Перед нами стоїть дуже складне завдання:

збалансувати емоційне та раціональне. Захистити українську мову, але й не
порушити права людей.

Науковиця зауважує, що українська мова все ще не відвоювала собі всієї
повноти функцій, які втратила в певні історичні періоди. Водночас ми на
своєму шляху до Європейського Союзу взяли на себе низку зобов'язань, і не
всі речі, які можуть видатись правильними, сприймуть наші партнери. Проте
що ми можемо зробити вже зараз, окрім мотивації?

Експертка з соціолінгвістики Шевчук-Клюжева радить таке:

Проводити інформаційно-активні кампанії. Ольга Шевчук-Калюжна вважає, що
кампанії є важливим інструментом у мовній політиці. "Вони можуть допомогти
пояснити дітям та суспільству загалом, чому важливо використовувати
українську мову, а не просто забороняти інші мови. Важливо, щоб такі
кампанії не були спрямовані на цькування, а навпаки, на роз'яснення і
підтримку. Якби державні органи більше пояснювали, чому українська мова є
важливою, це могло б позитивно вплинути на мовну ситуацію в країні", - каже
вона.

Соціалізація та контакт з носіями мови. Діти, які мають безпосередній
контакт з носіями української мови, можуть легше опановувати цю мову. Це
особливо важливо для дітей, для яких українська мова є домінантною,
оскільки вони можуть вчитися через спілкування в соціумі.

Політичні та законодавчі зміни. Розширення сфери використання української
мови через законодавчі акти може сприяти її домінуванню. Наприклад,
ухвалення законів, які підтримують використання української мови в освіті
та суспільному житті, зменшують використання російської мови.

Сімейна мовна політика. Мовні практики в родині, де батьки спілкуються
українською, можуть впливати на мовні навички дітей. Якщо в родині домінує
українська мова, діти, швидше за все, також будуть її використовувати. * * *

Нам бракує розуміння: а чому нам варто переходити на українську? Цьому
розумінню бракує як ціннісних аспектів, так і конкретної вигоди, яку
конкретна людина отримує через активніше використання української.

Можливо, саме тому ми можемо читати історії про українських батьків, які
говорять із дітьми польською, проте не завжди можемо достукатися до тих,
хто говорить з дітьми російською.

Новинарня