Міжсезоння для щастя

Юлія КОСИНСЬКА.

с. Зуївці

Миргородського району

Полтавської області.

Коли закінчується "активна" осінь (а своє вітрило вона згортає наприкінці
жовтня) і аж до часу, як прогріє землю завзяте весняне сонце, в селянина
триває блаженне міжчасся.

ЗОЛОТІ дні, коли чесно прожитий марафон між садінням картоплі, збиранням
останніх бульб, а також капусти, моркви, буряків і майже ритуальним
спалюванням кукурудзиння дозволяє, нарешті, перевести подих. Ще залишається
сховати в землю часникові зубки, аби наступного літа мати незамінну
приправу до борщу і різносолів, а потім загорнути "зимівника" опалим
листям. А також до перших серйозних приморозків встигнути зібрати насіння
айстр і чорнобривців, викопати кущі жоржин, упевнитись, що всі сорти
картоплі (особливо насінна - та, з якої сподіваються дістати наступний
урожай) розкладені в "правильні" засіки.

А тоді вже можна спокійно чекати холодів. Листопад і зимові місяці, прихід
яких невідворотний, як і день після ночі, зазвичай приносять із собою
крихту суму. Короткі дні, ощадливі на сонячне проміння, безкінечні вечори,
в яких не знаєш, куди подіти метушливу спритність рук, покликаних із
любов'ю порпатися в землі й отримувати від того насолоду, але трохи
безпорадних у період "вимушеного" відпочинку.

Батько в такий час порядкував із грубкою. Він був тим, від кого повною
мірою залежало тепло в домі. Заготувати, підкласти дровець, досипати
вугілля, подбати, аби весь процес тривав злагоджено - і веселий вогонь у
грубі надійно тримав затишок в оселі.

Смачно пахло гарбузовим насінням, яке тато смажив за особливим рецептом
(підрум'янене і незабутньо солодке), а тоді вмощувався біля нагрітої грубки
зі свіжою газетою чи книжкою. Мамині пироги, пряники, рулети з маком і
борщ, на приготування яких тепер, узимку, припадало значно більше часу,
наповнювали хату казковими ванільними ароматами. Втомлюючись, часом без
міри, на городі, де від ранку до вечора (як не з сапкою, то з лопатою) мама
гаптувала майбутні сходи і давала раду виплеканим плодам, нині, в час
сезонного перепочинку, вона починала відверто сумувати за зеленим
картоплинням і зав'яззю помідорів. І жила за календарем, де новий виток
часу залежав не від днів і тижнів, а пори, коли належало висівати в ящички
і вазони насіння помідорів, перців, капусти. І всі ці приємні клопоти - як
перепочинок між написанням конспектів уроків "на завтра", перевіркою
безкінечних стосиків учнівських зошитів, які мама після роботи приносила
додому.

Батьки не просто працювали вчителями - жили цим. Але розсада городини на
підвіконнях ставала для нас символом нових надій і впевнювала, що весна і
таке довгождане тепло таки настануть. Попри те що двері звечора ще
прибивала заметіль. "Переживемо", - казав батько і йшов розчищати доріжки
від прихваченого морозцем снігу. Він завжди безпомильно відчував прихід
весни, ще коли дерева вкривав рясний іній, і чекав, коли під дахом ластівки
почнуть вити нові гнізда...

Це був час листів, які листоноша залишала у скриньці значно частіше, ніж у
теплий погожий період. Дні, звільнені від городніх турбот, дозволяли
послати звістку родині, розкиданій по далеких усюдах. І час гостин, коли до
нас не з якоїсь особливої нагоди, а тому, що вихідний і просто хочеться
побути разом, приїжджали батькові брати і мамині сестри. І привозили з
собою спогади про те, коли дерева були великі, а наші батьки - юні й
натхненні. Ніщо не могло зрівнятися з цими моментами теплого родинного
затишку і душевних розмов. Сезон щастя, позначений настанням безкінечних
листопадових вечорів... Коли вимушений відпочинок дарував можливість
відчути плин часу, адже в турботах і думках про хліб насущний і врожай
світанок непомітно переходить у сутінки...

"А день уже збільшився на цілу хвилину, доню", - раділа мама, відриваючи
черговий листок календаря. І коли цих хвилин назбирувався рясний віночок,
діставала зі своїх пакетиків і конвертів насіння для майбутньої розсади.

Сільські Вісті

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины