Микола Стронський став жертвою української мрії під червоним прапором, - "Історична правда"

ZIK

Улітку 1933 року секретаря з особливих доручень консульства Радянського
Союзу у Львові Миколу Стронського знайшли із простреленою головою - чоловік
наклав на себе руки. Колишній командири УСС та сотники УГА, який повірив
комуністичним ідеалам, ніколи не був слабодухим, тож ніхто не розумів, що
могло підштовхнути чиновника до такого фатального рішення.

Які страшні таємниці приховували українські партійці та чому переконаний
прихильник "червоних" заплатив життям за оману комунізму? Відповідь на ці
питання шукали журналісти проекту "Історичної правди з Вахтангом Кіпіані"
(щосуботи о 22:00 на телеканалі ZIK).

У серпні 1933 року Львів сколихнула сенсаційна подія - дві жінки, які
прогулювалися міським парком Погулянка, раптом помітили тіло чоловіка із
простреленою головою.

"Під час обшуку поліція виявила документи. З'ясувалось, що загиблим був
Микола Стронський - працівник радянського консульства у Львові", -
розповідає письменник Денис Мандзюк.

У покійника знайшли два листи до колег: в одному він просив надіслати атлас
СРСР знайомому в Москву, а в іншому - передати деякі речі родині в райцентр
Дрогобич. На ці потреби урядовець залишив 40 злотих. Все вказувало, що до
самогубства Стронський готувався дуже ретельно.

Працюючи над книгою про українських самогубців, письменник Денис Мандзюк
вивчив чимало подібних історій. Дослідник стверджує, що саме загибель
Миколи Стронського спричинила у суспільстві небувалий розголос. Адже у
консульстві Радянського Союзу чоловік займав посаду секретаря з особливих
доручень. Впродовж кількох останніх років його кар‘єра стрімко
розвивалася. Тож журналісти львівських видань і слідчі-криміналісти почали
ламати голову над тим, що саме могло підштовхнути Стронського до фатального
кроку.

"Якихось особливих амурних справ чоловік не вів, страшних хвороб не мав. Із
фінансами теж надзвичайних проблем не було. Отже стало зрозуміло, що
причиною смерті є власне його робота", - каже Мандзюк.

Та передсмертні листи загиблого не пояснювали мотивів його вчинку,
львів‘яни ж знали, що Миколу Стронського важко було назвати
слабкодухим. У минулому він був військовиком і не раз брав участь у бойових
діях. Із початком Першої світової Стронський вступив до легіону Січових
Стрільців, а після утворення Західноукраїнської Народної Республіки воював
у лавах Української Галицької армії.

"Один час він навіть заступав командувача Українських Січових стрільців,
тобто був дуже відомою постаттю", - наголошує історик Олександр Зайцев та
додає: дуже рідко колишні командири УСС та сотники УГА опинялись у лавах
комуністів.

1920 року у складі частин УГА Стронський брав участь у спільних бойових
діях разом із Червоною армією. Фахівці припускають, що саме тоді сотник
пристав на комуністичні позиції. Повернувшись на Галичину, він розпочав
політичну кар‘єру уже як член Комуністичної партії Західної України.
Робота була нелегальною і вкрай небезпечною.

"Після 1920 року, коли у радянсько-польській війні польські комуністи
підтримали радянську Росію, партія перейшла у підпілля. І більше вже не
повернулася в легальний сектор", - наголошує Зайцев.

Члени КПЗУ організовували віча, поширювали пропаганду і агітували виборців.
Будь-якої миті така діяльність могла закінчитися арештом. Та тоді у
політичних колах Галичини виникли припущення, що Стронський став таємним
агентом у лавах нелегальної партії.

"Існувала ідея, що колишні Січові Стрільці повинні працювати в різних
організаціях. Це мало допомогти створити мережу людей, які пізніше зможуть
відновити боротьбу за незалежність і, діючи із різних боків, здобудуть
українську державу. Можливо, Стронський теж поділяв таку думку", -
припустив Зайцев.

Та індустріалізація в радянській Україні, політика українізації, бурхливий
розвиток національного театру і літератури захоплювали західних українців,
які дивилися на схід крізь рожеві окуляри. Поступово і Микола Стронський
опинився серед тих, хто щиро захоплювався втіленням української мрії під
червоним прапором.

"Стронський не був винятком, а лиш одним із тисяч таких людей, хто вважав,
що можливо поєднувати комуністичну ідеологію і незалежність України", -
підкреслив Іван Сварник.

Про українські "ліві" політичні партії початку ХХ століття та тих, хто
заплатив за політичний успіх не лише принципами та переконаннями, а й
власним життям говоритимуть кандидати історичних наук Маріанна Пиріг та
Геннадій ЄФІМЕНКО у пост-шоу "Історичної правди з Вахтангом Кіпіані".

Західна iнформаційна корпорація

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины