Микола Надулічний: "Асоціація осіб з інвалідністю - це не гармошка з шоколадкою на 3 грудня"

Громадська спiлка "Луганська Асоцiацiя органiзацiй осiб з iнвалiднiстю"
плiдно працює на Луганщинi вже пiвтора роки. Об'єднання розрiзнених
товариств людей з iнвалiднiстю стало початком нових форм їхньої взаємодiї з
владою, суспiльством та мiжнародними органiзацiями. Нещодавно керiвник
спiлки Микола Надулiчний за пропозицiєю очiльника областi Сергiя Гайдая
став радником голови облдержадмiнiстрацiї. Будувати свiт без обмежень для
всiх i кожного - нелегко, але можливо, каже голова асоцiацiї. Про це наша
розмова

Евелiна БОГДАНОВА

- Ваша асоцiацiя тепер завжди на слуху. Багато чого зроблено. А як все
починалося?

- Коли створили асоцiацiю, менi здавалося, що зможемо зробити все й одразу,
всi дверi перед нами вiдкритi. Але виявилося, що для вирiшення будь-якого
питання потрiбно знати закони, юридичнi процедури. I ми стали вчитися. I
вчити людей. Адже зараз, особливо коли з боку мiжнародних органiзацiй
велика увага зосереджена на нашому регiонi, багато хто не лише не вмiє
писати проекти, а й взагалi не знає про таку можливiсть.

Бiльшiсть органiзацiй людей з iнвалiднiстю звикли приходити до влади,
просити якiсь кошти - i на тому все. Так не повинно бути, i наше завдання -
змiнити свiдомiсть людей.

- Але ж це доволi складно.

- Звичайно. Багато хто й досi не може вiдокремитися вiд радянського
минулого, де люди з iнвалiднiстю були iзольованi. Головнi проблеми
скупчуються саме на ментальному рiвнi. I це стосується майже всього
суспiльства - i працедавцiв, i чиновникiв, i навiть самих людей з
особливими потребами.

Iнодi доходить до таких конфлiктiв, якi на етичному рiвнi взагалi не
вмiщуються у свiдомiсть. Як, наприклад, ситуацiя, яка сталася в школi No 20
Сєвєродонецька. Коли ми знайшли можливостi i кошти, щоб вiдкрити в цьому
закладi iнклюзивно-ресурсний центр, то не лише директор школи, але й батьки
чинили сппротив - зверталися до народних депутатiв, начебто дiти с
особливими освiтнiми потребами будуть заважати iншим дiтям вчитися. I
прикладiв подiбного непорозумiння багато.

Але я бачу, що ми тут, на Луганщинi, цю проблему вже зрушили з мiсця -
зростає кiлькiсть свiдомих обiзнаних людей. Це приємно, але роботи ще
доволi багато.

- Спочатку головний упор асоцiацiя робила на працевлаштуваннi людей з
iнвалiднiстю. Чому?

- Багато хто скаржився, що неможливо знайти роботу. Я розпочав цим
займатися, збирав пiдприємцiв з Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубiжного i
людей з iнвалiднiстю. Але коли питання впритул торкнулося роботи, одразу
люди, якi скаржилися на її вiдсутнiсть, почали нiяковiти: "а у нас
субсидiя", чи ще щось подiбне.

Зрозумiло, легше сидiти вдома, отримувати пенсiю чи iншу соцiальну допомогу
i нiчого не робити. Але можна ж працювати, заробляти додатковi кошти,
пiдвищити рiвень власного життя. Мені здається, важливiше стимулювати
людей, щоб вони жили краще.

Люди, якi хочуть працювати, вони працюють. У нас людей з вадами слуху взяли
на роботу в супермаркет "Сiм'я" на фасування товарiв. Хотiли дiвчину на
вiзочку влаштувати на касу, але вона сама завагалася, чи зможе добиратися
до роботи, адже живе в Борiвському.

Тi, з ким я спiлкуюся, майже всi працюють. Дехто веде особисте господарство
чи має невеличкий бiзнес. Є у нас хлопець, який i вуликами почав займатися,
i саджає еко-дерева на дрова, багато чого починає. Я розумiю, що такi люди
системно на полiтику України не впливають, але такий приклад самозайнятостi
має бути цікавим іншим.

- Але, як i ви вже зазначили, коли людина хоче працювати, часто бар'єром
для неї стає проблема доступностi.

- Це теж пережиток радянського минулого. Все, що будувалося за радянських
часiв, не пристосовано для людей з iнвалiднiстю. Здоровi люди, зазвичай,
навiть не замислюються, що для людей з iнвалiднiстю значать сходинки,
бордюри, громадський транспорт i таке iнше. Якщо перепон немає, людина
вийде на вулицю, дiйде до магазинiв, театру, кафе, зрозумiє, що все це
можливо i для неї, але треба заробляти. З'явиться мотивацiя i до роботи.

Зараз бiда в чому? Простiше залишити людину з iнвалiднiстю вдома, нiж
пристосувати для неї навколишнє середовище. Дитина сидить вдома, навчання
дистанцiйне, коло знайомих - лише родина та сусiди. Потiм дорослою виходить
у свiт - а в неї немає анi друзiв, анi знайомих. В цьому їхня слабкiсть.

Вважаю, держава вiрно взяла курс - дiти з особливими освiтнiми потребами
повиннi навчатися разом з усiма. Це соцiалiзує дитину з iнвалiднiстю,
навчить толерантностi всiх дiтей в школi i змiнить згодом свiдомiсть усiх
прошаркiв суспiльства.

- Минулорiч асоцiацiя впровадила проєкт "Iнклюзивна мережа громадських
радникiв Луганської областi". Розкажiть про нього детальнiше.

- Коли ми вийшли за межi мiст i почали знайомитися з усiєю областю,
виявилося, що проблеми в мiстах i проблеми в районах, особливо в
найвiддаленiших селах, дуже вiдрiзняються.

За проєктом у шести пiлотних громадах ми змогли створити мережу радникiв,
якi стали сьогоднi посередниками у дiалозi мiж владою, громадськiстю та
бiзнесом, вони працюють в командi для монiторингу, аналiзу, оцiнки потреб,
адвокацiї та захисту прав людей з iнвалiднiстю.

- Зрозумiло, що iнiцiатива повинна йти знизу. А зверху розумiння є?

- Я вважаю, якби не було пiдтримки влади, асоцiацiя б не вижила. Можна
знайти фiнансування, зробити грантову заявку, але якщо владi це не
потрiбно, дiла не буде.

Ми навчилися не жебракувати, просячи грошей, а вести конструктивний дiалог.
В чому полягає моє завдання як радника? Окрiм того, що я об'їжджаю ОТГ,
райони, визначаю потреби, я вирiшую питання на мiсцi, якщо щось можна
вирiшити. Якщо є потреба, ми виносимо питання на рiвень областi. Водночас
допомагаємо зробити звернення, щоб людина прийшла на прийом до очiльника
областi i швидко позначила проблематику.

Важливо, що очiльник областi Сергiй Гайдай не тiльки iде назустрiч, але ще
й доволi освiчений в питаннях людей з особливими потребами.

Розумiє, що областi потрiбний свiй реабiлiтацiйний центр, бо перевезення
хворої дитини в iншу область - це дуже часто загроза її здоров'ю. В нього
iнший, європейський пiдхiд до всього. Його обiзнанiсть i миттєвий пошук
варiантiв вирiшення проблеми - це те, що нам на Луганщинi було дуже
потрiбно.

I ми теж намагаємося по-новому пiдходити до вирiшення проблем людей з
iнвалiднiстю. Асоцiацiя - це нове вiяння. Це не гармошка з шоколадкою на 3
грудня. Це змiни в законодавствi, дiалог з владою, з суспiльством. Не всi
це розумiють. Але добре, що молодь все ж таки вже iнша. Вона рухається
вперед, є прикладом для iнших.

Сегодня,  08:10

Луганщина.ua

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины