Людина - острів

У рамках фестивалю-лабораторії молодіжних театрів у Мукачеві київський
колектив "СквоZняк" показав виставу "Каліка з острову Інішмаан" за п'єсою
сучасного ірландського автора М.МакДонаха.

Хоча дія відбувається у ведмежому закутку патріархальної Ірландії, проте
подібна історія могла би статися і у нашому крах десь років сто тому. Тоді
і в нас точнісінько так панував туберкульоз, люди мріяли будь-що побувати в
Америці, хтось спивався, хтось накладав на себе руки. Спектакль дуже
закарпатський, тільки не за формальними ознаками (без "чічок-смерічок"), а
за духом, ментальністю. Багато в чому перегукується з новелістикою
Ф.Потушняка - нашого О'Генрі, чиї сюжети теж вистрілюють прихованою
пружинкою насамкінець оповіді.

Це хроніка одного острівного села чи містечка упродовж кількох місяців. На
поверхні там нічого не відбувається, насправді же - це цілий мадридський
двір: інтриги, підступи, розіграші, яка не яка економіка і навіть політика.

Кожний з дев'ятьох персонажів настільки неповторний, що очі розбігаються.
Це театр, де грають поглядом, голосом, пластикою. Навіть не те, що грають,
а просто живуть усередині своїх ролей. Це як дев'ять свічок, що постійно
переміщуються одна відносно одної, тому щоразу виникає якийсь новий
світловий рисунок. Кожний живе у своєму вигаданому світі, але ті світи
якимсь дивним чином перетинаються, проникають до сусідів і видозмінюються,
не стаючи при тому менш ілюзорними і беззахисними. Усі трохи нагадують
панд: вирячені очі, кола навколо, вайлуваті рухи, кожну хочеться погладити.
Костюми і взуття, не кажучи вже про грим, продумані до дрібничок.

Безрукий каліка Біллі - втілення життєлюбства, волі до життя. Типово наше
"а й зато!" Навколо нього все обертається, хоч він сам ніби й не докладає
до того особливих зусиль. Помирає, але не здається, стає справжньою
легендою острова.

Його дві тітки - це щось міфологічне. Дівчата заворожують. Торгують у
сільській крамничці яйцями і цукерками (більшість з'їдають самі), насправді
же - продають кожному його долю. Дві каріатиди, на яких тримається ціла
історія.

Джоні - невтомний збирач і розповсюджувач скупих місцевих новин, який
робить на тому свій маленький бізнес. Сприймається спершу як жорстка
пародія на сучасних провінційних журналістів, але під кінець виявляється чи
не найбільш позитивним персонажем. Взагалі усі там постають спершу
підкреслено грубими, брутальними, а з часом виявляють свою доброту і
людяність. Інакше цей острів, мабуть, не вижив би.

Уся вистава просякнута ірландським віскі і не менш специфічним ірландським
гумором. Найповнішим втіленням обох реалій є мати Джоні - така собі
правічна безодня, без чиїх капіталів не було би усієї історії.

Місцева дівка хоч куди - карикатура на усіх сучасних міс, на фешн-
індустрію, талант-шоу і тому подібне. Під безапеляційною вірою у себе -
глибоко зачаєний сумнів. Але той сумнів щораз затоптується. Гормони б'ють
через край, фонтанують з очей і дірявого плаття.

Її неприкаяний братик сублімує підліткове невдоволення життям у пристрасть
до цукерок. Схоже, що це на до самого скону: цукерки змінюватимуться, він -
ні.

Лікар, котрий нічого особливо не лікує, але з ним якось спокійніше. Хоча
лікуватися потрібно найперше йому самому.

Човняр-перевізник, звичайно, має чимало від Харона, "на лицо ужасного,
доброго внутри". Має своє уявлення про добре і погане, хай воно і не
співпадає ні з чиїм іншим, зате сам він віддано слідує власному етичному
кодексу, тому більш-менш прогнозований і безпечний.

Вистава чіпляє. Маленька громада виявляється не менш складним організмом,
ніж цілі імперії. Трагічне органічно злите з комічним, легко перетікає одне
в інше. Життя безнадійне і прекрасне водночас.

Сергій Федака, Закарпаття онлайн.Блоги

12 листопада 2017р.

Закарпаття онлайн

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины