Кулібіни купляють старі шасі і складають автобуси

Богдан КУШНІР.

Хто на Львівщині замовить слово за вітчизняного виробника?

Несподівану тенденцію помітили львівські підприємці. Про зарубіжні
інвестиції та компанії на регіональному рівні місцева влада говорить
частіше, ніж про свого виробника. В облдержадміністрації навіть створили
управління залучення інвестицій, запросили на роботу аж дев'ять працівників
для пошуку та супроводу нових проектів. Голова ОДА Олег Синютка останніми
місяцями не втомлюється повторювати слова "Фуджікура" і "Бадер Україна" -
це збудовані зарубіжними інвесторами заводи поблизу Львова. Водночас
місцевим виробникам вкрай складно виходити на зарубіжні ринки - навіть у
Києві львів'яни програли тендер польській компанії. Що приховується за цими
тенденціями?

Інвестиції з мінімальними ризиками

Найуспішнішим інвестиційним проектом років незалежності на Львівщині
називають будівництво заводу "Леоні". Німецький власник вклав у виробництво
понад 70 млн євро. Підприємство з виробництва кабелів для автомобілів
збудували з нуля на околиці Стрия. Працевлаштували майже шість тисяч осіб.
Робота марудна і важка - перебирати і зв'язувати дроти. На руках аж
відбитки пальців стираються. Схожі підприємства відкрито також в Африці та
у країнах Східної Європи.

Але сільські жителі задоволені працевлаштуванням. Автобуси збирають
працівників по селах і довозять до заводу. Зарплати офіційні й коливаються
на рівні середніх у регіоні. У цехах німецький порядок.

Чи не найбільша заслуга німецького власника в тому, що підприємство не дає
хабарів. Це принципова позиція. Якщо доведеться дійти навіть до керівника
уряду - дійдуть, але працюють лише у правовому полі. Про це всі у Стрию
знають.

Заводи "Фуджікура" і "Бадер Україна" з японським і німецьким капіталами
виросли поряд з об'їзною дорогою поблизу Львова і схожі з "Леоні". На
"Фуджікурі" теж виробляють кабелі для відомих марок автомобілів, а "Бадер
Україна" спеціалізується на пошитті чохлів для крісел. Справи на обох
підприємствах йдуть добре - навіть розширяються. "Бадер Україна" збудувала
вже третій завод - тут знайшли роботу майже п'ять тисяч працівників, часто
без професійних навичок. На заводі відкрили свої навчальні центри, де за
два-три місяці можна здобути робітничу професію. Шити чохли для крісел не
так складно.

Зарплати на обох підприємствах становлять приблизно сім тисяч гривень.
Львів засіяний рекламними оголошеннями про пошуки робочої сили для "Бадер
Україна". Хронічно не вистачає швачок. У сусідній Польщі оплата такої само
роботи у рази вища, ще й надають безплатне житло. Тому галичани охочіше
їдуть працювати до країн ЄС. І це велика проблема для вітчизняного
виробника, який не витримує конкуренції. Щоб робітники залишалися вдома -
зарплата повинна бути на рівні хоча б 12 тис. грн. А щоб збільшити
зарплату, необхідно нарощувати виробництво. Щоб нарощувати виробництво,
потрібні нові ринки збуту - виходить якесь зачароване коло.

Отож, напрошується висновок, що до нас поки що йдуть інвестиції з
мінімальними ризиками і простеньким виробництвом. І ось чому. Такі
підприємства можна протягом двох-трьох місяців розібрати і перевезти до
будь-якої іншої країни. І саме такий приклад минулими роками
продемонструвала тютюнова фабрика у Винниках. Зарубіжному інвестору
набридли надокучання податківців - розібрали виробничі лінії і перевезли на
південь країни.

І ще одна деталь: прибутки зарубіжний інвестор вивозить за кордон, а
вітчизняний залишає в Україні - ось чому вигідніше стимулювати свого
виробника.

Чиновників більше, ніж підприємців

У Львові колись були потужний приладобудівний і машинобудівний комплекси.
На електронну промисловість працювало майже 100 тисяч осіб - і не тільки на
оборонку. Львівські телевізори, кінескопи, вимірювальні прилади знали
далеко за межами України. І старі кадри не зникли безслідно. Виникли нові,
компактні підприємства, які можуть успішно працювати на ринку. Хоч
російський "інвестор" загубив автобусний завод, з'явилося нове виробництво
з випуску автобусів. Кулібіни купляють за кордоном старі шасі і складають
на них прекрасні та дешеві автобуси.

Багатьох фахівців переманив концерн "Електрон", який колись випускав
найкращі у СРСР телевізори. Тут швидко зрозуміли, що японців нам уже не
наздогнати, і змінили структуру виробництва. Залишили невеличкий
телевізорний завод, який перетворився на складальний цех. Із-за кордону
привозять комплектуючі і складають телевізори.

Нині "Електрон" відомий як виробник трамваїв, тролейбусів, малогабаритної
техніки. І навіть виходить на європейські ринки.

Економіку Львова часів застою можна було порівняти з п'ятьма-шістьма китами
- виробничими об'єднаннями, на яких трималося все місто. Нині - це тисячі
щук - малих і середніх підприємств, які вижили у найгірші кризові часи і
самі дають собі раду. Як жартують галичани, від влади їм нічого не треба,
аби не заважала працювати.

Як живеться малим підприємствам? У рамках проекту USAID "Лідерство в
економічному врядуванні" було опитано 539 львівських підприємців.

"Основна проблема сфери виробництва - брак обігових коштів, відсутність
співпраці з державою, застаріла матеріально-технічна база, незадовільний
доступ до інформації, - вважає голова громадського об'єднання "Клуб ділових
людей" Микола Савуляк. - Отримані в процесі опитування результати свідчать,
що малий бізнес у Львові розвивається у складних умовах і має досить
стриманий характер зростання".

Ці дослідження проведено з однією метою - побачити реальні проблеми, з
якими стикається бізнес, і допомогти.

Навіть у Львові, який розташований за 100 кілометрів від кордону з ЄС, який
швидко змінюється і пристосовується до нових економічних реалій, бізнесу не
зовсім комфортно. Хоч у цьому місті, як вважають експерти, створені
ідеальні умови для відкриття представництв відомих фірм і налагодження
найсучаснішого виробництва. Звідси можна накривати величезну територію - аж
до Уралу.

Стратегію розвитку малого і середнього бізнесу в ОДА розробляють аж до 2020
року. Але там знайдемо багато загальних і модних нині слів про створення
нових робочих місць, про легалізацію підприємництва, про збільшення обсягів
реалізованої продукції, про співпрацю з ЄС.

Стало безпечніше працювати, знизився рівень корупції, але не настільки, щоб
заспокоюватися.

Та й міська рада ніби намагається реанімувати старі промислові зони. Ратує
за створення нових промислових парків. Це на словах. А на ділі - місцевість
біля Північної ТЕС у районі вулиць Богданівська - Пластова, де зосереджено
майже 50 малих і середніх підприємств, залишається без дороги. До відомої
міжнародної компанії з транспортних перевезень можна дістатися лише
гравійкою. У дощову погоду тут неможливо проїхати.

Для налагодження зв'язків у Львові щорічно проводять міжнародні економічні
форуми, щоправда, там більше чиновників, представників громадських
організацій, ректорів, дипломатів, ніж відомих бізнесменів. І домовленості
стосуються інвестицій з мінімальними ризиками.

Експорту сприятимуть державні програми

Зарубіжному інвестору намагаються створити всі умови - і правильно, чи не
всі львівські бізнесмени і підприємці з цим погоджуються. Але хто замовить
слово за вітчизняного виробника, для якого одна з найбільших проблем -
ринки збуту? В усіх на слуху історія, коли тендер з постачання
пасажирського транспорту у Києві виграла польська фірма. Дочірнє
підприємство львівського концерну "Електрон" - СП "Електронтранс" -
виставило ціну на кілька десятків тисяч гривень більшу - і програло тендер.
Києву 40 трамваїв тепер поставить польська компанія PESA за 1,823 млрд грн,
що засвідчили результати електронних закупівель ProZorro. А це були чиїсь
зарплати і нові робочі місця.

Як виходитимемо на міжнародні ринки, якщо вдома програємо змагання
зарубіжним компаніям?

"На державному рівні просувають великі компанії і державні концерни -
авіабудування, ракетобудування, військове озброєння. Це робиться за участю
урядових чиновників, - розповідає голова Ради підприємців у Львівській
області Ростислав Сорока.

- А що на регіональному рівні?

- Великих промоційних кроків нема. Можна було б розробити регіональну
програму з підтримки експорту продукції підприємств Львівщини. Залучити
Торгово-промислову палату, асоціації підприємців та бізнесменів,
консалтингові фірми. Бізнес дещо робить у цьому напрямі, але не має великих
ресурсів, щоб розробляти державні програми за свої кошти. Розвинуті країни
мають такі програми. Дуже потужну підтримку експорту надає Польща,
Німеччина. Німецькі банки видають пільгові кредити підприємствам, які
експортують продукцію на ринки поза Європейським Союзом.

- Що може зробити влада?

- Я не прихильник адміністративних утворень, бо вони не будуть ефективними.
Краще розробляти програми, як це роблять в Євросоюзі. Оголошуються відкриті
конкурси і шляхом конкуренції виграють кращі.

І таким способом держава могла б допомагати. Для цього в бюджеті можна
закласти кошти - 5-6 млн грн. Це для області - невеликі фінанси.

- Останнім часом інвестиції йдуть у примітивне виробництво - збирання
кабелів чи пошиття чохлів для крісел. У нас нема інвестицій в електроніку
чи приладобудування? - запитуємо співрозмовника.

- Нині не найкращий період для інвестицій, - відповідає Ростислав Сорока. -
Виникає багато застережень з боку зарубіжних банків та компаній. Вони
готові розвивати виробництво лише там, де мінімальні ризики. Чи, наприклад,
щоб за місяць згорнути виробництво і перемістити обладнання до іншої
держави чи регіону. Експерти їм не рекомендують розміщати
високотехнологічні виробництва в ризикованих країнах.

- А в енергетику - у сонячні та вітрові електростанції?

- Йдуть у галузі з мінімальними ризиками. Там нема складних виробничих
процесів. Тому тут ризиків менше, ніж у складних сферах, де потрібний
висококваліфікований персонал. На сонячних і вітрових станціях - тільки
сервісний персонал.

Найефективніший спосіб просування на зарубіжні ринки вітчизняної продукції -
це створення державних програм, які б сприяли експорту. Якщо говорити про
малий і середній бізнес, то найкраще йти шляхом створення асоціацій та
бізнес-спільнот.

Львів.

Голос України

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины