Для Ліцею ім. Героїв Крут краще керівництво 75-річного Саляка, аніж на 20 років молодшого офіцера з бойовим досвідом?

Минулого року 31 серпня я вперше приїхав у Ліцей імені Героїв Крут. Приїхав
не як посадова особа і аж ніяк не як майбутній заступник начальника. А
просто в гості до нового, щойно призначеного начальника - полковника
Гусара. Річ в тому, що був указ Президента, згідно з яким підготовку в
подібних ліцеях мали проводити кадрові військові. Тому Гусар, маючи
тривалий педагогічний досвід, участь в АТО і ООС очолив ліцей.

Я зайшов на територію, пройшовся по ямах в асфальті, минув страшну собачу
будку, побачив гидку карту України, намальовану якимось п'яним маляром, і
попри зарості та хащі дерев вийшов на плац. Ви ж знаєте, що мій військовий
досвід почався фактично із війною. Але навіть я розумів, що для навчального
закладу із військовим профілем плац не може бути в горбах, перекошених
каналізаційних люках і ямах.

Ми з новим начальником пройшли повз розвалений спортмайданчик, на якому
хиталися турніки, повз місце недобудованого поля зі штучним покриттям,
вузенькою стежкою пройшли під кропивою, вищою за мій зріст до руїн смуги
перешкод...

Таким було моє перше враження про славетний навчальний заклад Львівський
державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв
Крут. Як виявилося, таке враження було не тільки в мене. Вже згодом я
побачив не тільки квіточки, але й ягідки - напіврозвалені кухню, клуб та
інші приміщення. Зрештою ліцеїсти декілька років тому викладали в мережу
відео харчування з червяками, зацвилий хліб і таке інше... На фоні
відсутності функціональних спортивних майданчиків, спортзалу, бігових
доріжок складалася досить гнітюча атмосфера. Першою оприлюднила інформацію
про реальний стан у ліцеї справ редакторка "Високого Замку" Наталія Балюк.
Згодом інформацію підтвердили інші ЗМІ.

Вже пізніше тодішній заступник з виховної роботи мені заявив, що планує
звільнятися, а я отримав пропозицію зайняти цю посаду. Тому вважаю, що моя
оцінка ліцею важлива та досить об'єктивна - частково стороння, але із
набутим згодом розумінням причин ситуації.

До минулого року ліцей пов'язувався із прізвищем попереднього директора -
75-річного Романа Саляка. Той на своїй посаді перебував вже 28 років,
починаючи із радянського періоду. Тому дійсно треба говорити про плюси і
мінуси, як виключно про його персональні результати.

Так, свого часу, були добрі відгуки про дії Саляка. Але ось вже років 10
почався період поступового занепаду ліцею. І Львовом ширилися негативні
перекази про керівництво Саляка - про "додаткові умови" при вступі
(називалися досить великі суми - до 3-4 тисяч доларів), про дідівщину та
радянське солдафонство, та про показуху, яка процвітала в ліцеї. Але чутки -
це не факти, правда?

Тому факти. Ще кілька років назад середній вік педагогічних працівників
ліцею складав понад 60 років (мені називали навіть цифру 66 років). Це,
звичайно, свідчить про їх досвід ))). Але також можемо говорити про
незмінність і законсервування навчального закладу, який не встигав
змінюватися та покращуватися за своїми дітьми.

Натомість всім заявлялося, що ліцей найкращий в Україні, найпатріотичніший.
Особисто в мене вже давно спрацьовує "тривожна сигналізація" на вихваляння
патріотизмом - значить за цим приховується якийсь недолік))). Насправді
львівський ліцей не контактував з іншими закладами, не мав можливості для
порівняння. Тому перші візити - до Луцька, Острога, в Київ та на Луганщину
стали для вчителів, офіцерів та ліцеїстів неприємними відкриттями...

За своєю суттю Львівський ліцей довгі роки був виправним закладом для
важких підлітків - батьки "здавали" дітей якими не хотіли займатися чи не
могли вплинути. Тому раніше часом приймалися діти, які не вміли самостійно
вчитися, добре писати, навіть погано читали. Не мали базових знань із
багатьох предметів. Потім перед вчителями стояли завдання "щось зробити".
Якраз вчителі згадують багато таких випадків.

Статус ліцею як виправного закладу проявлявся у внутрішніх порядках -
телефоном дозволялося користуватися тільки 20 хвилин на день, за "двійки"
не відпускали додому чи у звільнення. Ніякого інтернету, обмежені
можливості заняття спортом, нудні плаксиві примітивні культурні заходи.
Чиста тобі тюрма! Скажіть, як із такими підходами виховувати гордість
захисника держави, майбутнього офіцера, який зможе проявляти ініціативу?

Тому ми почали працювати за двома напрямками - відновлення хоча б якоїсь
нормальної бази та зміна принципів відносин між ліцеїстами та офіцерами.
Про зміни бази більше розкаже фотоальбом. Ще раз скажу про зміни та ремонти
- на них не з'явилися з неба кошти. Фінансування за багатьмо статтями
навіть зменшилося. Більше робилося власними силами та з доброї волі людей.
Просто треба було підняти дупу зі свого насидженого місця, щоб зробити
елементарні речі.

Навіть зовнішньо ліцей змінився - замість хащів територія відкрилася людям.
Ще ліцей став відкритішим до суспільства, інформувати про свою діяльність
та проводити профорієнтацію серед молоді.

Хоча деякі речі несподівано реалізувалися самі по собі - так, раптово
покращилося харчування, з'явилося нормальне м'ясно, овочі. Залишається
дивуватися із причин такого несподіваного чуда.

От зміна атмосфери потребує більше зусиль. Довіра та відповідальність лягли
в основу нових засад у ліцеї. Звичайно, для деяких педагогів було легше
закрити юнаків у класі, а не займатися з ними. Проте до кінця року
залишилися дійсно віддані працівники. Несподівано втекли продавці зі
магазину на території ліцею (він працював нелегально, а ціни були вдвічі
вищі, ніж в магазинах. Уявляєте, як вигідно - вихованців не випускають, а
фактично примушують купувати за завищеними цінами).

Зрозуміло, що коли ти ставишся до ліцеїстів, як до рівних, працюєш поруч з
ними, то вони готові розказати свої враження. І тут я отримав підтвердження
чуток про вступ за гроші, про постійне виключення за найменші провини і про
поновлення за "домовлення" та про можливість "купити" собі оцінки, про нові
машини колишнього директора Саляка. Навіть доходило до того, що хлопці, які
вдома закінчували 9 клас, у ліцей поступали знову в 9 клас... Найвідомішим
прикладом неофіційний відносин у ліцеї став, на жаль, посмертно Герой
України Устим Голоднюк, який загинув на Майдані. Його виключили з ліцею за
3 місяці до закінчення навчання, незважаючи на високу мотивованість до
навчання. Але юнак відмовив батьків "просити" про поновлення.

Як таке було можливим у Львові? Ніхто особливо на ліцей не звертав уваги -
він перебував на межі освіти і військового закладу, а значить нікому не
потрібним ні там, ні там. І байдуже, що в країні війна, а мотивовані та
якісні офіцери потрібні, як вода в пустелі.

Вчителі кажуть, що останні роки всіма "неофіційними" справами у ліцеї
заправляла друга дружина Саляка - Олена Наумівна Мерченко, яка працювала
вчителькою зарубіжної літератури. Зрештою, в неї був найкраще
відремонтований клас і найвигідніші умови. Проте - найменше любові та
пошани від ліцеїстів та працівників. Один тільки факт - за бажанням
Марченко, озвученим директором Саляком, працівники на КПП ліцею повинні
були щоденно доглядати і вичікувати бездомних псів, які водилися на
території. Це, мовляв, було їхнім обов'язковим завданням. Уявляєте оце
приниження людської гідності?

Дійшло до того, що минулого, 2018 року ліцей не виконав плану набору -
замість 150 хлопців ледве дотягнули до 130 (цього, 2019 року - понад 200).
Що їм, грошей було шкода?

Чому склалася така ситуацію? Треба сказати про самого директора Саляка.
Очолив він заклад у 1990 році, коли той перебував у статусі Спеціалізованої
школи-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. Зрозуміло, що
таку посаду в радянські части могли зайняти тільки ідеологічно надійні
кадри. З цієї ж причини пан Саляк замовчував або уникав поширення
інформації про два роки свого керівництва. Він навіть не пускав у гості
колишніх випускників 1990-1991 років, які па'мятали його радянську
біографію. Так було легше хвалитися періодом від 1992 року, коли полковник
Саляк раптом став супер-патріотом.

Знову публічно вигулькнув Роман Саляк на початку війни. 6 березня він
натхненно заявляв про хронічне недофінансування армії та закликав "негайно
створити Фонд допомоги Збройним силам України". Люблю таких "патріотів".
Але у той же час сумлінно розбудовував чергове родинне гніздечко.

Незважаючи на всі труднощі, скромна сім'я українських освітян зуміла
збудувати у Східниці триповерховий готель "Вілла Міларо" за адресою вулиця
Незалежності, 36. Готель, зрозуміло, записаний на дружину. Якщо хтось хоче
роздивитися детальніше цей маєток, то запрошую перейти за посиланням на
чудовий інформаційний ресурс karpaty.info

Чому я кажу про "чергове" гніздечко? Тому що формально Роман Саляк
прописаний на Сихові, але насправді живе у будиночку по вулиці Раковського,
16. Саме туди його або його дружину кожного дня відвозив водій ліцею. Водій
і розказував різні казки про басейн, представницький численний автопарк та
інші прекрасні деталі. Але хто би то вірив старому водію? Єдиний, хто нам
допоможе - добрий дядько інтернет. В неті знаходимо рішення Львівської
міської ради від10.09.2010 року про узаконення надбудови і прибудови, яку
здійснила скромна українська вчителька Олена Наумівна Мерченко. Особисто я
є вредним істориком, тому пройшовся на вулицю Раковського, 16, де і
зафіксував на фотографії цей скромний будиночок. До речі, моя повага
сімейству Саляків, що вони такі відповідальні та екологічні та мають
сонячні батареї і, здається, сонячний колектор.

Оскільки працівники ліцею - люди, які люблять колекціонувати інформацію (це
аж ніяк не плітки), то я почув і про готелі в Яремче, і про аптеки у
рідному для Саляка Ходорові, і про інші квартири, записані на тих членів
сім'ї, які не подають декларації. Але ми не віримо чуткам, а орієнтуємося
тільки на відкриті факти в мережі.

Якщо ви згадаєте перший альбом-порівняння стану ліцею часів останніх років
Саляка і теперішнього стану, виникає питання - а чим насправді займався цей
директор?


Маленьким нюансом періоду 1990 років у ліцеї стало навчання в ліцеї сина
Саляка - Олега. Зрозуміло, що така талановита дитина цілком (не)випадково і
так само справедливо стала золотим медалістом у навчальному закладі, який
очолював його батько. І нехай ніхто не говорить про конфлікт інтересів. Бо
тоді таких слів не було))). Згодом син Саляка поступив до Інституту
сухопутних військ, а зараз служить в СБУ. Як всі знають, працівники СБУ не
подають декларацій про майно, тому важко сказати про напруженість та
досягнення в роботі. Проте сам Саляк неодноразово хвалився, син був у зоні
АТО. Ну, ми всі знаємо, як наша доблесна міліція, прокуратура, судді та СБУ
тяжко воюють в зоні АТО, тому не піддаємо сумнівів цей факт. Навіть більше -
Пустомитівська міська рада виділила для садівництва Олегу Саляку земельну
ділянку. Дуже добре, що відповідальні українські офіцери СБУ турбувалися
про садівництво, незважаючи на напружену ситуацію на фронті (якраз
завершувалися бої за Дебальцево).

В цей момент мені працьовитий інтернет підкинув ще один важливий факт про
Олега Саляка. Виявляється, він перед ліцеєм рідного батька вчився у
Львівській СШ No84. Цей момент мене здивував. Сихівчани знають, що в
радянські часи ця школа була російською. А поруч були збудовані кілька
інших, україномовних шкіл. Вже набагато пізніше школу почали поступово
переводити на змішану мову навчання. Хіба що існує якась інша інформація?
Але хто би "супер-патріоту" згадував цей факт? До речі, інформація про 84
школу знайдена на сторінці Олега Романовича Саляка в "однокласніках".
Вредний кеш зберіг інформацію про останній вхід молодшого Саляка, офіцера
СБУ у ворожу соцмережу - 6 листопада 2016 року. Думаю, що добре зробив
Порошенко, що заборонив ці російські ресурси. Бо коли "учасник" АТО, офіцер
СБУ користується "одноглазніками", незважаючи на те, що 2,5 роки йде війна -
це свідчить про його патріотичність (ага, ну-ну...).

12 серпня 2019 року Львівський апеляційний суд задовільнив скаргу Романа
Саляка і поставновив поновити його на посаді директора Львівського ліцею з
посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Судді Шеремета
Надія Олегівна, Цяцяк Роман Павлович, Крайняк Надія Петрівна вирішили, що
указ Президента не має жодного значення, а для ліцею краще буде керівництво
75-річного Саляка, аніж на добрих 20 років молодшого офіцера з бойовим
досвідом. І ми не будемо вірити чуткам про те, що суддя Шеремета Надія
Олегівна є давньою знайомою Саляка і неодноразово приходила до нього в
гості! Можливо, вона в курсі потреби Саляка побудувати ще пару будинків чи
готелів?

Здавалося все з ними ясно. Тільки залишається відкритим питання: а як
прореагують ліцеїсти та їхні батьки на повернення Саляка? Адже він вже
заявив привселюдно, що першим ділом планує йти у відпустку - такий він
працьовитий. А потім - проведе кадрові чистки. Тобто йому абсолютно не
залежить на якості навчання та підготовці ліцеїстів.

Юнаки, які готують себе до військової служби та захисту держави можуть не
захотіти повертатися до тієї тюрми, яку так старанно вибудовував радянський
офіцер. До ліцею поступили діти учасників АТО, Героя Небесної Сотні.
Повернення Саляка є своєрідним рейдерством ліцею - знищити, роздерибанити,
нажитися. Схема класична - через судові рішення. Чи погодиться суспільство
на такий злочин? Боротьба за Ліцей імені Героїв Крут стає боротьбою за
українську військо, боротьбою за Україну.

Форпост Львівський

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины