Дикі "Кайдаші 2.0" Дикого театру в дикому лісі

Насправді, ліс був не зовсім диким, бо він театральний. Але сцену,
заплутану в деревах, інакше як дикою не назвеш. Саме тут під час
"Мельпомени Таврії" і розгорталися події історії про сучасних Кайдашів -
історії, написаної Наталкою Ворожбит і втіленої Диким театром.

"По суті, ж нічого не змінилося за 150 років, - каже режисер вистави Максим
Голенко. - Звичайно, сучасний глянець наведений, і це все-таки окрема
історія в історії".

Вистава - за мотивами сценарію до серіалу "Спіймати Кайдаша", написаного за
мотивами "Кайдашевої сім'ї" Івана Нечуя-Левицького. Дико, але тим цікавіше -
як паралельні світи, в яких перед глядачем проминають знайомі зі школи
персонажі, немов перенесені зі сторінок повісті українського класика у наші
часи, осучаснені і доповнені новими обличчями, які відіграють уже нову роль
у житті родини Кайдашів. Нові акценти, нові потяги, нові способи вирватися
з цього безперервного ходіння по колу - зради, сварки, бійки, секс,
занурення в соцмережі, втеча на війну і, звісно, стара, як світ, пиятика
(бо ж де воно - те омріяне щастя?). Кожен образ - в точку. Кожне слово,
навіть нецензурне - на своєму місці. Кожна деталь - промовиста. От взяти
хоча б безупинний "95 квартал" у телевізорі...

Недарма херсонські театрали чекали "Кайдашів 2.0" як найяскравішу подію
фестивалю. Виставу відіграли чесно і щиро, як це вміє робити Дикий. Цього
разу без моря крові і гори трупів (навіть Кайдаш, всупереч першоджерелу, не
помер). Але кожного змусили зазирнули вглиб себе і знайти відповідності
тому, що відбувалося на сцені, з подіями власного життя...

А докладніше про виставу "Кайдаші 2.0" розповів її режисер Максим Голенко.

Після Вистави "Кайдаші 2.0". Режисер Максим Голенко - в центрі. Фото Вадима
Гнідаша

Пане Максиме, як це так: вистава "за серіалом"? Таке взагалі буває?

Першим з'явився імерсивний варіант вистави на Книжковому арсеналі. Вони
шукали сучасну версію "Кайдашів", і я згадав, що є Наталчин сценарій. Ми до
неї звернулися - вона його дала. І це настільки вдало вийшло, що ми
попрохали її написати нам п'єсу. Ми виграли грант Українського культурного
фонду, а Наталка на основі сценарію написала п'єсу спеціально для нас. Але
п'єса насправді відрізняється від сценарію, вона більш стисла, більш
драматична. Писалося і ставилося це в Сорокотягах - селі в Черкаській
області. Ми поїхали спеціально подивитися, як живуть ці люди, і там через
10 днів у них зіграли в клубі, а сценарій отримали в перший день цієї
поїздки. Така експрес-вистава була.

І як народ її сприйняв?

Прекрасно. У селі ніколи не було театру, для багатьох це було потрясіння
найбільше в житті, вони побачили себе збоку. Нам сподобалося.

Часові рамки, війна - це закладалося спочатку?

Так, звичайно. У серіалі кожна серія - це рік. Ми це стиснули, ну а фінал
закінчується 2014 роком.

Виставу на відкритому повітрі грали вперше?

Пару раз ми пробували, але це зовсім інші умови. Цей майданчик перший раз
ми побачили 5 годин тому. Ми спеціально до нього пристосували виставу, і
вона зовсім по-іншому виглядає в цих умовах. З одного боку, це цікаво, з
іншого - за мінімум часу треба максимально сконцентруватися, щоб
прилаштувати, бо вистава йде в абсолютно інших декораціях. Це маленький
подвиг частково.

І цей "маленький подвиг" оцінило фестивальне журі: Дикий повіз до Києва
відзнаки за "Кращий акторський ансамбль" і "Краще сценографічне
оформлення". І, звісно, щедру порцію любові й захвату від глядачів.

А як театр пережив карантин?

Погано, дуже погано переживають недержавні театри, позакривали практично
всі, які були більш-менш на плаву. Якщо не брати до уваги антрепризних
театрів, фактично одні ми залишилися, і ми виловлюємо кожну "дірку" в
карантині, під час якої можна грати, і панічно граємо, розуміючи, що через
день у нас цієї можливості може не бути. Держава нічим не допомогла, усі
пільги, про які говорили - це все, на жаль, виявилося неправдою. Ми можемо
розраховувати тільки самі на себе, і єдине, чим ми заробляли - це нашими
виставами, часто ми їх робити не можемо, а оренду ніхто не відміняє.
Реально, як і багато недержавних театрів, ми на межі... Сумно.

Плани в таких умовах будуєте чи вже ні?

Будуємо постійно. Наприклад, як тільки з'явилась перша можливість, перша
прем'єра була в Дикому театрі - вистава "ЧЧЧ" ("Червоне, чорне і знову
червоне"). Поки всі "чухалися", ми зробили в Мамаєвій Слободі виставу на
свіжому повітрі, спеціально для такої ситуації, і цим протрималися літо,
доки не надійшов дозвіл грати у приміщеннях.

Справді, дуже сумно. Тримайся, Дикий! І знай, що Херсон на тебе завжди
чекатиме.

View the embedded image gallery online at:
http://vgoru.org/index.php/kultura/item/55860-dyki-kaidashi-20-dykoho-
teatru-u-dykomu-lisi#sigProIdd25ffb6f30

Газета Вгору

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины