"Без претензії на місце в історії"

До 150-річчя з дня народження Євгена Чикаленка на історичному факультеті
ОНУ ім. І.І.Мечникова - властиво, кафедрою історії України - проведена
наукова конференція "Традиції українського меценатства на Півдні України".
Цієї осені про Євгена Чикаленка написано багато. Але назагал - дуже мало,
коли взяти під увагу увесь спектр українських ЗМІ. Не відзначили цю дату на
державному рівні, і дуже шкода, тому що традиції українського меценатства,
започатковані ще Євгеном Чикаленком, сьогодні саме на часі. Якщо держава в
особі її очільників "забуває" - часто цілком свідомо - про розвиток
національної культури, національної освіти (ба навіть ліквідовуючи її
національну основу), взагалі не розвиває української справи, то якраз слід
подумати про це меценатам-патріотам. Мільйонерів у нас багацько, та от
біда: гроші вони роблять (саме роблять, а не заробляють) задля нового,
іноді просто фантастичного особистого збагачення. І скарги на те, що в
держави нема грошей, аж смішно слухати - смішно і гірко. Бо ж грошей -
гори. А на українську справу - катма.

Євген Чикаленко свої гроші заробляв. Не визискуванням селян, хоч був
великим землевласником, не якимись фінансовими іграми тощо. Він провадив
своє господарство, керуючись новітніми науковими досягненнями у цій галузі.
Його маєток, усі його статки - це було джерело, з якого черпав на скромний
прожиток та на громадські справи. Коли ж не вистачало на якісь особливо
дорогі проекти, він просто продавав землю. Як-от у ситуації з утримуваною
ним газетою "Рада", яку видавав своїм коштом дев'ять років поспіль, попри
те, що її часто забороняли. Вкладав і вкладав у газету гроші, продаючи
ґрунти на Херсонщині та незважаючи на безпідставні звинувачення у тому, що
газета виходить на австрійські гроші. Бо розумів, що то є правдиве
українське слово для колонізованої нації. Цим у контексті всієї своєї
діяльності прагнув розбудити народ. Вкладав свої зусилля і в наукову сферу,
і в те, що називаємо культуртрегерством, щоби українство ширилося серед
тих, хто уяви не мав про свою національність, допомагаючи тим, хто свідомо
починав боротьбу за права цього етносу.

Його діяльність мала загальнонаціональний вимір. "Любити Україну не тільки
до глибини душі, в й до глибини кишені" - цей вислів Євгена Чикаленка став
крилатим і не втрачає своєї актуальності й понині. Дедалі більше втягуючись
у визвольний рух, Євген Чикаленко, одначе, не сприйняв соціалістичного
спрямування Центральної ради - хоч і був одним із її засновників. Відхиляв
і неодноразові пропозиції очолити уряд або ж увійти до його складу - тут
уже говорила його скромність. Умів прогнозувати політичну ситуацію. Був
переконаний, що Україні важко очікувати позитивних вітрів зі сходу, бо
тамтешнє ставлення до української незалежної держави добре відоме.

У селі Перешори (нині це територія Котовського району), де жив Євген
Чикаленко, це ім'я пам'ятають ще й по сьогодні, хоч уже минуло понад сто
років. У часах селянських заворушень його садибу не чіпали, обходили. Тому
що був незвичайним паном. Нині на тому місці - лише зарослі бур'яном камені
фундаменту. Майже нічого не залишилося і від самих Перешор.

Ми звично кажемо: час - найбільший руйнівник. Це, звісно, так, але й не
зовсім так. Система, яка прийшла на зміну самодержавству, знищувала не лише
певні підвалини, життєві традиції - вона прагнула знищити національну
пам'ять, як найстрашнішу для неї субстанцію. Тож чи треба дивуватися, що
сьогодні ми також є свідками нищення національної пам'яті?

На конференції було показано документальний фільм у трьох частинах "Місія
Євгена Чикаленка", знятий ще 2005 року. Перед глядачами постала жахлива
картина руйнації, спричинена забуттям та байдужістю. Мимоволі спадала
думка: у жодній цивілізованій країні щось подібне було б неможливе.
Упродовж тридцяти хвилин перед очима присутніх пройшло життя Українця з
великої літери, патріота, котрий, маючи все для того, щоби жити для
власного задоволення, усе віддав на визволення України й помер емігрантом,
покладаючись на ласку чехословацького уряду Масарика, котрий дав притулок
багатьом українцям-вигнанцям. А поряд з тим неважко було вжахнутися й
навіть обуритися та перейнятися гнівом від побаченого запустіння та
безпам'ятства.

Ту картину доповнили своєю розповіддю учасники конференції, котрі кілька
днів перед тим побували у Перешорах. Побачене ними жахне видовисько -
заросле травою пустирище там, де був колись хутір, зруйнована церква,
побудована колись коштом Євгена Чикаленка, яку навіть бронетранспортером не
змогли добити, а довкола - скелети хат, розібрані дахи, побиті вікна... Все
це - наче образ тієї руйнівної стихії ординства, яка нищить Україну, -
властиво, її духовність, національні основи. Скільки ще таких садиб геніїв
національного духу минулих часів, скільки ще наших духовних святинь уже
знищено або ж продовжує нищитись?! То - пам'ять народу, яка засвідчує його
давні традиції, його культуру...

Там, на хуторі, колись бував Михайло Грушевський, інші відомі діячі. Там
похований син Євгена Чикаленка - Левко, і могила його занедбана, у
бур'янах... І там, попри все, ще пам'ятають це ім'я: Чикаленко...

Перша частина конференції - "Доба Чикаленка" - тісно перепліталася з
другою, під час якої були виголошені доповіді та повідомлення про напрямки
діяльності, родинні та ділові зв'язки Євгена Харлампійовича. Та основна
увага була зосереджена саме на проблематиці меценатства у ХІХ столітті та
на початку ХХ. Поряд з тим, конференція не лише вшанувала пам'ять нашого
краянина, а й порушила економічні аспекти. Зокрема, було презентовано
видання Інституту суспільних досліджень

(м. Дніпропетровськ), і серед них - книжка "Формування економічної
платформи українського націоналістичного руху у 1920 - 1950-х роках". Чи
бодай чули про неї наші високопосадовці? Не кажучи вже про постать Євгена
Чикаленка.

Учасники конференції заторкнули також питання увічнення пам'яті видатного
нашого земляка. Ця постать, як було наголошено, вимагає ґрунтовної та
повноцінної монографії. А винесені в заголовок слова сказав про Євгена
Чикаленка Євген Маланюк, ще одна визначна постать нашої культури. Роман
КРАКАЛІЯ.

Чорноморські новини