Без магазину, пошти, але з надією

Олег ШВЕРНЕНКО

7 лютого 2019

Рік тому в Мюдівці, що в Бобринецькому районі, постала проблема з
підвезенням учнів до школи в Сугоклеївці. Тож могла виникнути потреба
їхнього поселення в інтернаті. На той час залишилося під сумнівом
функціонування самої школи. На щастя, проблему вдалося розв'язати, і
початкові класи в Сугоклеївці зберегли, і підвезення учнів організували
непогано.

- Завдяки фермерам Віктору Фролову, Олександру та Анатолію Тарасенкам,
депутатам Олегу Письменному та Сергію Косенку маємо змогу підвозити дітей
своїми автомобілями, - розповідає староста Мюдівки Євгенія Плотнікова. -
Нам дають кошти на бензин, оплачують ремонт авто - і таким чином веземо
дітей "по знання". І то краще, ніж перспектива віддати дитину в інтернат і
бачитися з нею лише на вихідних. А в багатьох віддалених (від населених
пунктів зі школами) селах діти змушені здобувати освіту саме так.

Слід зауважити, що учнів початкової школи у Мюдівці аж... двоє -
п'ятикласник Віктор і першокласник Станіслав. Третій школяр виїхав із
батьками туди, де дорослій людині хоча б сяку-таку роботу можна знайти.
Молоді важко живеться на хуторах. Був би у дрібних, малоземельних
селянських родин стабільний заробіток, вони б трималися двору. А так...

- Пам'ятаєте, скільки у нас було корів кілька років тому? Один господар
тримав разом із телятами кільканадцять голів, - нагадує Плотнікова. - А
зараз на все село чотирнадцять корів...

Євгенія Плотнікова із чоловіком теж могли б до міста давно перебратися, але
там, крім пенсії, їм нічого не світить. А тут родина (у помічниках - і
зять, і донька, й онук) тримає двоє корів, теличку, півсотні качок, до
сотні курей. І це попри те, що молоко гуртовики влітку приймали по три
гривні за літр, а зараз дають по чотири. Мають біля трьох хат півтора
гектара присадибної землі, тож своїми силами вирощують зерно для підгодівлі
худоби і птиці. Словом, життя у Плотнікових (на знімку) кипить, хоч саме
село - без доріг, магазину, пошти, автобусної зупинки...

Зате - з великою кількістю покинутих хат, тож має вигляд запущений, а для
рафінованого городянина так і просто фатальний.

- Проте вулиця у нас уночі освітлюється, - оптимізм Євгенії Василівни,
котра навіть старостує на громадських засадах, можна використовувати як
"будівельний матеріал" для казкових кришталевих палаців і мостів у бідних
українських селах. - Водогін уже рік, як не працює, зате у дворах є
свердловини. Якби нам зараз дали право на санітарну вирубку лісосмуг, ми
були б вдячні. На вугілля по сім тисяч за тонну тут ні в кого грошей немає.
Втім, проблеми з паливом ми розв'язуємо самотужки. Дивіться, скільки сухих
дерев навколо. Навіть у покинутих дворах. А ще щотижня приїздить автолавка.
А в лікарню, якщо потрібно, - можна дістатися до Бобринця. Недалеко...

Отже, для повного щастя залишається знайти у Мюдівці нафту або золото.
Причому так, щоб неглибоко копати. Отоді можна було б заплющити очі на
процеси, котрі сторонній людині здаються невідворотними. Наразі ж здоровий
глузд підказує, що два "останні з могикан" школярики світлого майбутнього
Мюдівці не гарантують. Але копати-таки треба...

Олег ШВЕРНЕНКО.

Фото Івана КОРЗУНА.

Кіровоградська область.

P. S. Показово, що на санітарну вирубку в лісосмугах сухостою і парослі,
яка виросла замість зрубаних браконьєрами дерев, дозволу селянам ніхто не
дасть. Більше того - їх щораз зупинятимуть (зараз так і роблять) і
перепитуватимуть - "звідки дровішки?", хоча відмінність між хворостиною,
товщиною в два пальці (на хвилину горіння в печі) та, приміром, промисловим
дубом очевидна.

А тим часом під сусідньою Устинівкою багаторічні акації різали, не
ховаючись, прямо біля траси - щоб недалеко до машин носити. Дзижчання від
пилки було чути за кілометри. Де тоді була поліція - запитаєте? Мабуть,
стерегла від селян сухостій...

Голос України

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины