Автор підручника, у якому помітили Кіану Рівза: про анекдоти, інтерактив та меми, які рятують українську освіту

Віка Степаненко

Віка Степаненко

Відповіді на питання, чому в зменшенні інтересу школярів до навчання винні
не тільки учні, а й автори підручників, які не хочуть змінюватися та
підлаштовуватися під вимоги часу.

4 лютого українські новинні та інтернет-стрічки розірвала подія небаченого
масштабу: у підручнику з історії на одному з фото знайшли мем Кіану Рівза.

Ігор Щупак, автор посібника, не відмовлявся від коментарів журналістам та
пояснював, чому припустився цієї "помилки" до публікації. Але редакції
хвилювало одне: хто саме вклинив мем актора в історичне фото та номер
телефону цієї людини.

Однак, як сказав історик, питання авторства "жарту" з Кіану Рівзом - це не
те, на що варто звертати увагу в цій історії. Тому "Йод" поговорив з паном
Ігорем через тиждень після скандалу та дізнався, що саме хотів сказати
історик своїм "визначним" J мемом і чи вщухли критики, які атакували
сторінку автора у Фейсбуці.

Яким чином мем Кіану Рівза потрапив до підручника

Як я вже писав у соціальній мережі та говорив схвильованим журналістам,
Кіану Рівз з'явився в ілюстрації випадково, під час підготовки книги до
видання. Я спочатку цього не помітив, але в одній з рецензій на підручник
зазначили, що у книзі є мем. І тоді я свідомо вирішив його залишити для
того, щоб поспостерігати за реакцією читачів. Мене цікавило, чи уважно люди
читають підручники та працюють з ілюстраціями.

Упродовж майже двох років жодних питань щодо мему не було. Аж наприкінці
2019 року отримав листа від 10-класника, який помітив мем і запитав, як це
трактувати.

А тиждень тому цю тему почали "розкручувати" журналісти. Бо ж, звісно, це
найважливіше питання сьогодення, найгостріша проблема освіти та людського
суспільства взагалі (іронізує. - Ред.). І, як сказав один мій колега: "Ну,
якщо причепилися - отже, підручник хороший. Бо немає більше до чого
чіплятися".

Меми як шлях до покращення української освіти

Скільки ми живемо, стільки говоримо про те, що освіта перебуває у кризовому
стані. Але криза пов'язана з тим, що кожна нова генерація молоді має свою
специфіку, пріоритетні джерела інформації, особливий спосіб мислення та
навіть мову. Я вважаю, що сучасна молодь має "кліпове мислення", яке
відрізняється від мислення старшого покоління. До того ж, для учнів
сьогодні доступним є більший обсяг інформації, якою вони вправно
користуються. Тому діти в наші дні й навчаються інакше. Разом з тим мушу
визнати: на жаль, молодь набагато менше читає.

То що з цим робити? Безумовно, треба заохочувати дітей до читання. Але не
можна їм давати підручники, де є "голі" тексти, що подаються великими
шматками без виділень різних думок, положень, без ілюстрацій. Це схоже на
радянські книги, де інформацію подавали як простирадло - розлого, без
упину, по всіх сторінках. Перше бажання читача - закрити цю книжку. І це
навіть якщо текст був грамотний і цікавий. Один науковець колись сказав:
"Це не книга, а лист одного академіка іншому. Тільки скажіть, до чого тут
учні".

Зважаючи на ці фактори, я та колеги працюємо над тим, щоби полегшити
сприйняття матеріалу. По-перше, я пишу тексти невеликими фреймами
(розділами), де виділяю головні думки, кольором чи шрифтом підкреслюю щось
цікаве. По-друге, великий обсяг інформації передаю через ілюстрації, схеми,
таблиці чи інфографіку. Особливо це корисно для молодших читачів, яким
інколи ще важко читати - наприклад, учням 5 та 6 класів. По-третє, створюю
певний позитивний фон та настрій. У тому місці підручника, де за темою буде
прийнятно помістити мем, карикатуру, елементи коміксу, я це роблю. Тоді
читач краще сприймає інформацію. Але, звісно, там, де це доречно. Коли мова
йде про сторінки історії, пов'язані з людськими жертвами, трагедіями,
"ігрова" подача навчального матеріалу є недоречною.

Як мотивувати сучасних дітей до навчання

Наведу декілька прикладів з моїх підручників, зокрема тих, які я написав
спільно з вчителем з 30-річним стажем Іриною Піскарьовою і Заслуженим
вчителем України Оленою Бурлакою. В одному з посібників для 5 класу ми
запропонували таке завдання: "Знайдіть на історичних картинах зайвих
персонажів та обґрунтуйте свою відповідь". На малюнку нашого художника
Богдана Маслюка зображений гладіаторський бій. Відповідно, діти мають
знати, які обладунки були у гладіаторів. Зайвою фігуркою тут є солдат з
армії Наполеона та київський князь. Але, щоб на це вказати, дитина теж має
знати, як вони виглядали.

От приклад, коли ми використовуємо меми, з навчального посібника для 6
класу. Насамперед, пишемо визначення поняття "мем". Далі додаємо
гумористичну картинку. Наприклад, первісна людина запалила вогонь. А її
сусід каже: "Потрібно також віднести вогонь до храму" (на малюнку зображено
античний храм на горі). Відповідно, учень має зрозуміти, що цього бути не
могло, адже античні храми були збудовані набагато пізніше доби
неандертальців.

Також я дедалі частіше використовую QR-коди, за якими подаються фрагменти
фільмів, присвячених певним історичним подіям.

У підручнику для 11 класу вже додаю історичні анекдоти. А їх, пристойних,
ще треба пошукати, особливо коли йдеться про радянську добу.

Наведу приклад чеського анекдоту 1968 року про придушення Радянським сюзом
"Празької весни": "Якщо вночі чеху сниться танк, зранку він має чекати на
великого друга".

У комплексі з ребусами, кросвордами, лото, хмаринками із зашифрованими
словами все це надає ігрові елементи серйозним проблемам для вивчення. А
хто сказав, що навчання має бути нудним?

Реакція людей

90% вчителів, істориків, авторів підручників з розумінням ставляться до
мого підходу. Вони висловлюють здивування, пишучи в соціальних мережах,
зокрема: "З подивом спостерігаємо за істерією навколо підручника історії";
"Не збагнув ажіотажу. Прочитав. Усміхнувся. Пішов листати стрічку далі.
Думаю, може, варто видати підручник "Історія ХХ століття в анекдотах,
карикатурах та мемах"? Точно буде популярним"; "Оцінити шкільний підручник
може той, хто знає теорію підручникотворення (має відповідні публікації) і
викладав у школі".

Але "стурбована громадськість", деякі "спеціалісти з усіх проблем", або, як
казали про Сталіна - "корифеї усіх наук" - часом реагували не просто
негативно, а вкрай агресивно. Найстриманіші коментарі: "Як це так - у
підручнику карикатури", або "Що це за дурня - меми". Проте мені важливіше,
що про підручник кажуть історики, викладачі. Приємно здивувало, коли у
цьому скандалі мене підтримали мої ж конкуренти, але насправді колеги -
автори підручників.

Звісно, академізм - це основа навчального процесу, але за змістом. А форма
викладу навчального матеріалу має бути сучасною, інтерактивною, привабливою
для дітей.

В Україні існує система, коли вчителі вибирають підручники, за якими будуть
навчатися школярі. Вони спираються на реакції дітей на ту чи іншу книжку.
Щороку кількість моїх підручників, обраних вчителями збільшується: якщо в
2017 році наклад сягав 37 тисяч, у 2018 - 150 тисяч, то торік - вже 330
тисяч.

На щастя, таких підручників стає дедалі більше. Сучасні автори розуміють,
що потрібно працювати по-новому - і з текстом, і з ілюстраціями. Але
проблема полягає в тому, щоб у вчителя було більше часу на підготовку до
уроків, більше можливостей до професійного вдосконалення, опанування
технологій. Тоді осучаснення навчального процесу відбувалося б швидше.

Зрушення вже є, і зміни невідворотні. Ми активніше рухаємося у бік того,
щоб учням було краще сприймати інформацію.

Але, звісно, ці всі проблеми - дурня. Головне - хто помістив мем з Кіану
Рівзом у підручник (іронізує).

Ще раз: від початку це була випадковість, проте я вирішив не виправляти мем
на фото, щоби подивитися на реакцію людей. Подивився. І величезна кількість
людей подивилася. Може, хтось візьме до рук підручник і перегляне щось
більше, ніж одну ілюстрацію із сотень в одному підручнику з кількох
десятків книжок.

Йод.Медia

UAmedia

ProEco - новостной мониторинг экологии Украины